Гра як засіб розвитку особистості дитини

Перехід дітей від одного виду гри до іншого залежить як від  віку, так і від індивідуальних уподобань. Уникаючи надмірної регламентації, педагог має сприяти розвитку різних видів ігрової діяльності дошкільнят.

 

 

 

 

 

 

2.Застосування гри як засобу розвитку особистості

 

Основне становище, що б сутність гри, у тому, що мотиви гри полягають  над утилітарному ефект і речовому результаті, які зазвичай дає таку дію у практичному неігровому плані, але й у самій діяльності безвідносно до її результату, а  різноманітних переживаннях, значимих для що грає, сторін дійсності. Гра, як і будь-яка неігрова людська  діяльність, мотивується ставленням до значимим для індивіда цілям. Але, в неігровий діяльності значимість тій чи іншій мети буває дуже опосередкованої: в практичної, діловому житті чоловік  може бути піднятий до дії, пряма мета якого з свого власного внутрішньому змісту позбавлена для індивіда значимості, через те, що з допомогою цього  дії то вона може обхідним шляхом досягти  задоволення якихось власних  потреб, які пов'язані безпосередньо  з внутрішнім змістом даного дії.

Мотиви ігровий діяльності відбивають безпосередньо ставлення особистості до оточення; значимість тих чи інших її сторін переживається в ігровий діяльності виходячи з більш безпосередньо до власному внутрішньому змісту. У ігровий діяльності відпадає можливе в практичної діяльності людей розходження між мотивом і прямий метою дії суб'єкта. Грі чужа корислива казуїстика опосередкувань, через які дію побуджує якимось побічним його результатом, поза безпосередньо до предмета, який ця дія спрямована. У грі відбуваються лише дії, цілі яких значимі для індивіда з їхньої власному внутрішньому змісту. У цьому основна особливість ігровий роботи і у її основне зачарування й з зачаруванням вищих форм творчості порівнянна принадність.

З цього вихідної особливістю  гри акторів-професіоналів у відношенні її мотивації пов'язана основна  її особливість у засобах ігрової дії, чи оперування. [3, с. 98].

Ігрова дію рветься  до речовому результату і до утилітарному ефекту. Цим визначається друга риса гри; ігрове дію реалізує різноманітні мотиви специфічно людської діяльності, який був пов'язаним у виконанні що випливають із них цілей коштами чи способами дії, якими такі дії здійснюються у неігровому практичному плані. У ігровий діяльності дії є скоріше виразними і семантичними актами, ніж оперативними прийомами. Вони мають скоріш висловити укладений у спонука, в мотиві сенс дії, ставлення до його до мети, ніж реалізувати цієї мети як речового результату. Така функція, призначення ігрового дії. Відповідно до цієї функцією дії ігровому плані за його виконанні зберігається те, що істотно з цією його функції, і відкидається те що неї несуттєво. Ігрові дії співвідносяться лише з тими предметними умовами, визначених мотивом і метою дій, і може не рахуватися з тими, від урахування яких залежить речовий результат дії практичної ситуації. Перетворюючись відповідно до свого призначенням, ігрове дію приходить водночас у відповідність і з можливостями дитини. Саме силу цієї своєї особливості гра є діяльністю, у якій дозволяється протиріччя між швидким зростанням потреб і запитів дитини, визначальним мотивацію своєї діяльності, і обмеженістю його оперативних можливостей. Гра - спосіб втілення потреб і запитів дитини на межах його можливості.

З вихідної особливості гри, визначальною самий сенс її, випливає і те, що навколо лише предмети можуть у ігровий діяльності заміщатися іншими (палиця - кінь, стілець - автомобіль тощо.). Бо у грі істотний непредметно-речовий, та предметно-людський аспект дії, не абстрактні властивості предмета, як "речі у собі", а ставлення людини до предмета і предмета до людини, змінюється роль, функція предмета діє. Відповідно до цим змінюються й підвищити вимоги, які пред'являються предмета. Щоб функціонувати у ігровому дії, предмета мають задовольняти тим умовам, які істотні для ігрового дії і до яких крім основного умови - підпорядкування змісту ігрового дії - приєднується доступність для дитини оперування даним предметом, й інші предмети можуть задовольняти решті умовам, для ігрового дії несуттєвим. Звідси наступна, зовні найбільш виразлива риса гри, насправді похідна від вищевказаних внутрішніх особливостей ігровий діяльності, - можливість, що є для дитину і необхідністю, заміщати не більше, визначених змістом гри, предмети, функціонуючі у відповідній неігровому практичному дії, іншими, здатними для виконання ігрового дії. У процесі ігрового дії ці предмети набувають значення, обумовлений функцією, що вони в ігровому дії виконують. Через війну ці особливості гри зумовлюють можливість переходу партії в уявну ситуацію. Ця можливість реалізується, коли дитина може подумки уявою перетворити дійсне. Початкові, зародкові форми гри не укладають у собі цього ще переходу в уявну ситуацію. Коли дитина, якій уперше вдалося самому відчинити двері, знову і знову її відкриває, не створює уявлюваного ситуації; він є не більше реального, і тих щонайменше він грає. Але гра на більш специфічному розумінні починається з уявної перетворення реальну ситуацію в уявну. Здатність перейти в уявлюваний план у ньому будувати дію, будучи передумовою гри (у її розвинених специфічні форми), є водночас і його результатом. Необхідна розгортання гри, вона у гри й формується.

Гра дорослої людини уяву і  дитини, що з діяльністю уяви, висловлює  тенденцію, потреба у перетворення навколишньої дійсності. Проявляючись у грі, ця спроможність до творчому перетворенню неминучого у грі вперше і формується. У цьому здібності, відображаючи, перетворювати дійсність, полягає основне значення гри. [4,с.154].

Гра як найтісніше пов'язана  з розвитком особистості, і у  період його особливо інтенсивному розвиткові - у дитинстві - вона набуває особливого значення.

У ранні, дошкільні роки життя  дитини гра є тією виглядом діяльності, у якій формується її особистість. Гра - перша діяльність, котра має  особливо значна роль розвитку особистості, у формуванні її властивостей та збагачення її внутрішнього змісту.

Внутрішній характері  і результати здійснювання у процесі гри розвитку залежить від того, який вміст набуває гра, відбиваючи навколишню дитини життя дорослих. [5, с.21].

Грає, як відомо, і звабливий  дорослий (шахи, різні спортивні  та інші гри). Гра і вона виходить із потреб та інтересів і є розвитку певних здібностей чи сторін її особистість. Однак у житті дорослого гра  забирає вже інше місце і їх отримує якихось інших форм. Деякі  мотиви, які у дитинстві включені у гру, продовжують дорослого  жити у мистецтві. І здатність  людини віддаватися йому переживати його в усій безпосередньої дієвою емоційності залишається проявом  і доказом його нев'янучою молодості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Гра як розвиток творчих здібностей людини

 

Гра має особливе значення у житті дитини, має саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, . Який дитина у грі, такий  багато в чому він у роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього  «людини» відбувається, передусім - у  грі. І ось усе історія окремої  людини як діяча і працівника то, можливо представленій у розвитку гри й поступово перехід її в роботу. Дитинство породжує власну культуру буття дитини. Значення ігровий діяльність у культурі можна з потреби відтворення відносин людини до дійсному світу, що він у реальному ситуації здійснити неспроможна, із потреби спілкування, і обміну банківською діяльністю та емоціями. Гра має процесуальний і минущий характер, її мета - зміна особистості. Гра є способом адаптацію культурі. Вона готує дитину до майбутньої самостійного життя. У ньому дитина, передусім, навчається бути людиною. Гра принципово відрізняється від наслідування. У ігровий діяльності завжди присутній уяву, який дає злитися з об'єктом наслідування, зберігає стосовно нього певної дистанції. Діти, бавлячись у війну, захоплені, вірять, що «це», що відбувається бій, й те водночас знають, що «тут інше», нікого не уб'ють. Наслідуючи горішнього до чогось гарного, піднесеному, небезпечному, чогось іншому, ніж те, що оточує, малюк ніколи не втрачає уявлення про «звичайній дійсності». Гра й уяву нерозривно взаємопов'язані. За Л.С.Виготському гра - це «спільне коріння» художньої діяльності" дитини. Діти завжди прагнуть складати, творчість — це ж діяльність уяви, як і гра. Гра виступає як способу освоєння ним. Надалі у такий спосіб освоєння світу стає вчення, хоча гра, й жевріє повністю піти з життя підлітка. Гра має ті якості, зверненими безпосередньо до основних сутнісних рис людини; вона постає як своєрідне заміщення реальну ситуацію, як справді людська діяльність. Гра виникає із необхідністю у період розвитку людини, і це безпосередньо з завданнями виховання цілісної особистості.

 

Світ гри є результатом уяви, до цього приходить Грос, досліджуючи дитячу гру. Ельконін на відміну Гросу вважає, що елемент фантазії, коли вони присутні у кожному грі, не відгороджує друг від друга творчу й пристосувальну функцію гри, а навпаки, об'єднує їх, вимагаючи від дитини активної емоційної реакцію світ довкола себе. Фантазія непросто є у грі, вона творить гру, вона є найважливішим механізмом трансформації реальності в ігровий світ.

Здатність до гри і потребу  ній закладена й у буттєвої природі людини яка пізнає світ, людини активно пропускає світ довкола себе через призму суб'єктивних сприйняттів і уявлень, через світ власної уяви, яка продукує різні ігрові форми. Людина граюча є людина створює власний світ, отже, людина творить. Як людина творить, якщо вірити М.Бердяєву, він перетворюється на істота подібне Богу. Людина - велике диво твори, він створений «за образом і подоби Божу», отже, створено вільним, у ньому як у дзеркалі відбито увесь світ, а точніше, вона сама є цілим світом, моделлю всього, створене «одвіку». «Людина - мікрокосм, у ньому дана розгадка таємниці буття — макрокосму» [4]. Тому, хто не хоче зрозуміти має зрозуміти людини, вважає Бердяєв. Гра - не байдужа творчості і позбавлена його. Не всі, створене людським генієм, може бути грою, але не всі, створене людиною, є результатом його творчих зусиль. Гра живить всі інші сфери буття, але з створює їх. Людина вміє відігравати й потребує гру силу рефлексивної природи своєї свідомості що дається взнаки насамперед в фантазії. Відповідно до традиційного розуміння, котрий склався в з психології та філософії до початку нашого століття, фантазія — це здатність створювати нові образи (і навіть відтворювати образи, що зберігаються у пам'яті). Дівчинка, граючи з лялькою, уявляє себе матір'ю, та чудово знає, що її дії; — це «жартома». Це поділ світу на «по-справжньому» і «жартома» блискуче описав Ельконін, роблячи висновок, що в ній, де «по-справжньому» гри немає, вона: - там, де, «жартома». Граюча дівчинка відтворює материнські функції, вважаючи, фантазуючи, створюючи образ матері. Вона сама творить свій ігровий світ. Те ж саме сказати про акторській грі. Результатом свідомого подвоєння світу стає подвоєння особистості. «Тварина не знає гри фантазії як спілкування з можливостями, він грає, відносячи себе на уявлюваного видимості». Людина, як істота мисляче і творить, є єдиний суб'єкт ігровий діяльності, ігрового свідомості людини та ігрових відносин. Кошеня, грає з бантиком, і кошеня, яке їсть молоко, - це одне і те ж кошеня. Дитина, яка сумно ковиряє ложкою манну кашу, й немовля, що осідлав паличку, вважаючи себе, хвацьким вершником, - це дві різні дитини. Тварина не грає у цього слова. На думку, тут доцільно не про наявність гри акторів-професіоналів у її справжньому втіленні, у її специфіці і самості, йдеться про якихось зачатках гру чи, краще, її передумови, як і говоримо передумови свідомості в тваринний світ як високоорганізованої психіки. Напевно, як психічні процеси тварини результаті тривалої еволюції трансформуються в мисленневу діяльність людини, його ігрове поведінка виростає в самобутнє, цілісне, якісно певне явище – гру. Людина, наділений фантазією, то це вже безліч людей одній особі, це можливість гри, бо тільки в нього є здатність перетворювати можливе в дійсне, а неможливе робити можливим. Без емоцій неможливо пізнання істини. У своїй суб'єктивної реальності гра визначається зв'язком із емоційністю. Гра служить, передусім, запитам почуття, саме тому діти часто легко руйнують те, що був створений тільки процесі гри (замки з кубиків, зшиті наряди для ляльок тощо.): речі власними силами, тут цікавлять. І дорослі, і однаково «не виносять», коли хтось у процесі гри починає «балуватися», жартівливо і грайливо, а чи не «серйозно». Установка на серйозність повністю визначається грі інтересами почуття - і вже цим вона відрізняється від серйозності, що супроводжує й інші сфери буття — працю, любов, смерть тощо. Ігрова серйозність - це глибина почуттів та переживань, момент дійсності у межах умовного буття. Гра як процес й загальний стан душі у своєму чуттєво-емоційному бутті пов'язані з задоволенням. Гра є того вигляду задоволення, що доступний всім, гри, як і задоволення, може бути «поганими» і «хорошими»; нести благо і зло, вчити, лікувати душу, допомагати, а можуть скалічити; кожен сам вибирає свої гри, а вибір визначається безліччю чинників. Незмінним залишається, лише націленість гри отримання задоволення. Ігри без задоволення немає, тоді як задоволення без гри цілком досяжно.

Мабуть, що мені шкода розлучатись  із дитинством, де гра органічна  і природна, де головний засіб освоєння світу, чому, власне і формується рольова  гра, в якій дитина що приміряє він своє майбутнє життя? А чи цей поділ на дитинство і не - дитинство не більше буттєвої значимості тих чи інших явищ? Чому генії людства часто нагадують зі свого поведінці й світовідчуттям дітей? Не тому, що «вміють» і бояться грати?

Кожен погодиться про те, що дитина яка не грається - це нонсенс, скоріш аномалія, ніж норма, те, що викликає тривогу батьків, педагогів та лікарів. Дитинство — це не стільки підготовка до дорослого життя, скільки самобутнє і саме цінне явище, справжнє буття, справжнє життя, яка можливо, значно більше значущою, ніж уся наступна. Дитяча гра надзвичайно змістовна, багатогранна, вона становить основний зміст життя дитини. Хіба становить зміст гри? - Життя, в усьому її різноманітті та проявах. Це взаємопроникнення ігри та зовсім життя, їх взаємозумовленість характеризує як дитячу гру, але гру взагалі. Однак у контексті дитинства гра реалізують і проявляється, «визначається» повніше й яскравіше. Цікаво оцінити гру з погляду філософського осмислення дитинства. Світ дитинства - світ глибоких переживань, сильних емоцій, всепоглинаючого почуття. Дитинство — інтуїтивне розуміння правди життя, глибинний онтологічний його зміст — це безмежна справжність. Які ж ця справжність узгоджується з умовністю гри, що її назвали невід'ємною приналежністю дитинства? Чи немає тут протиріччя? Звісно, є, і це парадокс, який лише виявляє глибинні моменти єдності парадоксальних явищ - у разі це справжність, щирість хлопчика умовність, удаваність ігрового світу. Ігровий стан для дитини - це таки є момент дійсності. Гра зберігає і охороняє справжність, щирість, наївність від жорстокої брехні повсякденності. Будучи мнимої, гра не буває брехливою, оскільки брехня неможлива там, де від початку присутній видимість, не видана за реальність, а існуюча як така. Адже брехня передбачає підміну одного явища — справжнього, іншим - хибним, гра ж ми підміняє собою реальність, вони існують із нею [6, с. 248].

Гра щира як і дитина, і, мабуть, тому вони гарно «розуміють» одне одного й так органічно поєднуються - дитя і гра. Дитина «забуто» у світ чужий і незрозумілий йому, часто лякаючий та дуже величезний, але цікавий. Зацікавленість і будь-яка спроба наблизити той інший світ себе штовхає дитину до адаптаційно-пристосувальної діяльності з допомогою власного умовного світу. Умовність ігри та зовсім справжність дитячого сприйняття світу органічно доповнюють одне одного, можливо, саме тому, гра назавжди зберігає у собі справжність емоцій, що є джерелом задоволення.