Дидактичне значення наочності

16

ВСТУП

Навчання – двосторонній процес, що включає викладання – діяльність учителя, який керує процесами сприймання, розуміння і запам’ятовування учнями навчального матеріалу, і учіння – діяльність учнів, які сприймають навчальний матеріал, осмислюють і запам’ятовують його, навчаються застосовувати набуті знання на практиці. Про це свідчать такі державні документи, як Національна доктрина розвитку освіти та Концепція загальної середньої освіти. Врахування основних положень даних документів вимагає організації навчального процесу у школі на основі врахування комплексу психолого-педагогічних чинників організації засвоєння знань.

Набуття учнями знань, умінь і навичок може забезпечуватись при мінімальній участі педагогів. Але “без активної діяльності самих учнів процес засвоєння навчального матеріалу неможливий” [2, с. 28]. Щоб набути знань, умінь і навичок, учні повинні докласти певних вольових зусиль, наполегливості, мати бажання вчитись. Проте передумовою активної пізнавальної діяльності учнів є сприймання навчального матеріалу, яке потребує спеціальних умов і організації, зокрема використання наочності.

Важливе значення у навчанні учнів має забезпечення наступності й послідовності процесу засвоєння знань із використанням засобів наочності – від чуттєвого осмислення до понятійного узагальнення і використання у системі практичної діяльності. Проте досвід показує, що при дотриманні інших складових процесу засвоєння знань у сучасній масовій школі не враховується один із його етапів – забезпечення первинного сприймання навчальної інформації. Цей етап вчителі вважають необов’язковим і приділяють йому надзвичайно мало уваги. Незважаючи на те, що необхідність первинного сприймання обґрунтовується такими особливостями дітей, як образність, конкретність та емоційність сприймання.

Таким чином, важливим і суттєвим фактором активізації сприйняття учнем навчального матеріалу є наочність його представлення. Наочність це один з основних дидактичних принципів навчання, тому йому належить важлива роль у процесі формування мовленнєвих знань, умінь та навичок учнів.

Об’єктом дослідження виступають сутність, засоби, особливості використання наочності як дидактичного засобу на уроках іноземної мови.

Предметом дослідження є дидактичне значення використання наочності на уроках іноземної мови.

Метою даної роботи є дослідження дидактичного значення використання наочності на уроках іноземної мови, висвітлення дидактичної сутності принципу наочності, розкриття особливостей наочних засобів навчання та їх дидактичних функцій, психологічний аналіз дидактичних особливостей використання наочності в процесі навчання іноземної мови, висвітлення особливостей використання наочності як дидактичного засобу формування мовленнєвої активності у процесі навчання іноземної мови, дослідження особливостей використання наочності як дидактичного засобу навчання на уроках іноземної мови на основі експериментальної методики.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1)    Дослідити літературні джерела та систематизувати знання щодо дидактичного значення використання наочності на уроках іноземної мови.

2)    Висвітлити дидактичну сутність принципу наочності.

3)    Розкрити особливості наочних засобів навчання та їх дидактичні функції.

4)    Визначити дидактичну доцільність використання комп’ютерних навчальних програм як виду наочності з метою активізації мовленнєвої діяльності учнів

5)    Дослідити особливості використання наочності як дидактичного засобу навчання на уроках іноземної мови на основі експериментальної методики.

Вибір методів та прийомів дослідження пов’язаний зі специфікою об’єкта дослідження та конкретними завданнями, що обумовлюються темою дослідження. З цією метою, у першому розділі роботи, що має назву “Дослідження дидактичного значення використання наочності на уроках іноземної мови” використовується метод вивчення попереднього теоретичного і практичного досвіду, аналіз літературних джерел з теми дослідження, спостереження, у другому розділі “Дослідження особливостей використання наочності як дидактичного засобу навчання на уроках іноземної мови на основі експериментальної методики” використовується експериментальне дослідження особливостей використання наочності як дидактичного засобу навчання на уроках іноземної мови.

РОЗДІЛ 1. Дослідження дидактичного значення використання наочності на уроках іноземної мови

1.1. Дидактична сутність принципу наочності

Процес пізнання розвивається за формулою “від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики”. Це положення лежить в основі принципу наочності. Навчання вправи починається зі створення певного уявлення про особливості її виконання. При цьому створення уявлення повинно базуватися на зоровому, слуховому, тактильному і м’язовому сприйнятті. Отже, наочність здійснюється не тільки за допомогою бачення, але й шляхом мобілізації інших аналізаторів.

Першим теоретично обґрунтував використання наочності у навчанні видатний педагог Я.А. Коменський. Він розумів наочність широко, не лише як зорову, а як залучення до кращого і ясного сприймання речей і явищ, всіх органів чуття [4, с. 208]. Досягають цього завдяки поєднанню різних методів і, насамперед, методів слова і демонстрації. Співвідношення методів і прийомів змінюється залежно від етапу засвоєння матеріалу, його складності, підготовленості і віку учнів. У цьому контексті виділяють три форми поєднання слова і наочності у навчанні:

1) Коли основа – демонстрація, слово вчителя спрямовує учнів на пошук шляхів вирішення завдання.

2) Коли основа – слово, вчитель описує спосіб вирішення завдання, а демонстрація ілюструє сказане.

3) Коли основа – демонстрація, слово вчителя описує показане і інструктує учнів про способи вирішення завдання.

Перша і друга форми дозволяють керувати діями учнів, одночасно стимулюючи розвиток їх творчого мислення. В першій формі мобілізується самостійне продуктивне мислення, а в другій – репродуктивне. Третя форма не стимулює учнів до самостійного пошуку рішень, а тому в меншій мірі розвиває їх творче мислення. На жаль, у практиці роботи вона є найбільш поширеною, менше зустрічається друга форма, і рідко – перша. Вчителі забувають, що дивитись – це одне, бачити те, на що дивишся – друге, зрозуміти побачене – третє, навчитись, завдяки тому, що зрозумів – це вже зовсім інше. Але найважливіше полягає в тому, щоб чинити відповідно до того, чого навчився [5, с. 126] .

У практиці роботи на уроках іноземної мови розрізняють пряму й опосередковану наочність.

Пряма наочність реалізується шляхом демонстрації вправ учителем, підготовленим і непідготовленим учнем, образним описом вправи, яка вивчається. Показ вправи вчителем використовується часто і вимагає особливого розгляду. До нього ставлять багато вимог, які будуть розглянуті в наступному розділі при характеристиці методу демонстрації.

Суть опосередкованої наочності полягає в тому, що образ вправи, яка вивчається, передається учням за допомогою інших форм зображення (кінограм, малюнків, таблиць, діаграм та ін.), або підбираються певні засоби, які підказують спосіб виконання дій та ін. Наприклад, опис особистої форми дієслова в Present Continuous може бути представлений у вигляді формули-схеми:

Am / Are

Present Continuous = S + V + ing, де S – підмет, а V – основа інфінітива. Використовування схеми дозволяє наочно провести узагальнення матеріалу.

Такі зорові орієнтири у вигляді різноманітних предметів спонукають учнів до діяльності, допомагають їм уточняти уявлення про дію, оволодівати складними діями, а також сприяють енергійнішому виконанню вправ.

Найбільш наближена до прямої наочності демонстрація кінофільмів і моделей.

Всі перераховані методи прямої й опосередкованої наочності використовуються як на початковому етапі навчання, так і на наступних, оскільки наочність є не тільки передумовою успішного оволодіння вправами, але й обов’язковою умовою їх удосконалення.

Учитель повинен прагнути до комплексного використання засобів наочності, здатних мобілізувати всю сферу сприймань людини.

Отже, наочність служить опорою в розумінні сприйнятого на слух матеріалу, забезпечує правильне осмислення його на етапі ознайомлення, завдяки наочності створюються умови для практичного використання матеріалу, який підлягає засвоєнню. Можна класифікувати наочність таким чином:

1)     Наочність предметної або інсценованої (ігрової) діяльності.

2)    Іконічна наочність (малюнки, фото, картинки, кадри діафільму, кінофрагменти).

3)    Звукова (адитивна) наочність, тобто наочність зразкового мовлення іноземною мовою.

4)    Наочність орфограмного ряду, тобто наочність записаної фрази, іншими словами, графічна наочність.

5)    Модельна й графічна наочність.

У навчанні усного іноземного мовлення в учнів виникають труднощі, пов’язані із засвоєнням формальної (звукової) та внутрішньої (змістовної) сторін мовленнєвого висловлювання. Це обумовлює необхідність наочної демонстрації як звукової, так і змістовної сторони мовлення. Тому принцип наочності є важливим принципом у навчанні англійської мови на сучасному уроці.

1.2. Наочні засоби навчання та їх дидактичні функції

Наочність – один з основних принципів викладання навчальних предметів. Створення яскравих образів, уявлень сприяє засвоєнню знань. Зрозуміло, що процес пізнання не обмежується зоровим образом дійсності й сприйняттям моделі, картини, умовної схеми. Мислення, абстрагуючись від конкретних образів, встановлює властивості, внутрішні й зовнішні зв’язки об’єкта або явища з іншими об’єктами або явищами, розкриває ті їхні сторони, які безпосередньо не сприймаються.

Процес навчання передбачає перетворення об’єкта вивчення та перетворення досвіду учня, здійснюваного на основі перетворення об’єкта вивчення. Усе це приводить до необхідності виділення в об’єкті вивчення предмета вивчення і пред’явлення його учням. Елемент дидактичної системи, який відповідає на запитання “За допомогою чого вчити?” допомагає учителеві виділити і пред’явити учням для засвоєння предмет вивчення, і є засобом навчання. Засоби навчання – знаряддя діяльності вчителя й учнів; являють собою матеріальні й ідеальні об’єкти, які залучаються до освітнього процесу як носії інформації і як інструмент діяльності.

Якщо необхідно здійснити перетворення якогось реального об’єкта вивчення, то дуже часто вчитель задовольняється візуальною інформацією. Якщо об’єкт вивчення безпосередньо не наявний, то доводиться описувати його відповідними поняттями і категоріями. Отже, засоби навчання дають можливість описати об’єкт вивчення або одержати його замінник (модель), виділити предмет вивчення і пред’явити його для засвоєння. Такими засобами є навчальні видання, слово вчителя, наочні засоби, технічні засоби навчання, комп’ютер, роздатковий матеріал [8, с. 49].

Навчальні видання для учнів можна поділити на підручник, навчальний посібник, практикум.

Підручник – це навчальне видання у вигляді книжки, яке вміщує систематичний виклад певної навчальної дисципліни, що відповідає навчальній програмі і затверджене офіційною інстанцією.

Навчальний посібник – це навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке частково доповнює підручник. Для посібника характерне нерівномірне охоплення навчальної програми.

Практикум – навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке містить практичний чи емпіричний матеріал, що сприяє засвоєнню і закріпленню курсу.

Основні вимоги до підручника: підручник повинен розкривати предмет науки, даючи опис, пояснення, передбачення і прогнозування явищ, фактів, процесів, об’єктів; розкривати сутність предмета вивчення.

Слово вчителя, поряд з підручником, є тим засобом навчання, який крім інформаційної і комунікативної функції виконує організаційну.

Вона полягає в тому, що за допомогою слова учитель спрямовує увагу учнів, організовує їх мислення, сприяє формуванню уявлень, переконань, розвиває емоції і почуття. Слово учителя можна поставити в один ряд із підручником за системотвірним значенням системи засобів навчання. В єдності з іншими воно є незмінним засобом не тільки навчання, а й виховання і розвитку [8, с. 51].

У процесі шкільного навчання образне мислення є домінуючим, а наочність – один з найважливіших дидактичних принципів. Близько 90 % усієї інформації, яка сприймається людиною, надходить до неї через зоровий канал сприймання, який має у 100 разів більшу пропускну здатність, ніж слуховий. У зв’язку з цим використання у навчанні засобів наочності є винятково важливим. Вони, крім того, що дають величезну інформацію про об’єкти вивчення, сприяють цілісному сприйманню цього об’єкта, збуджують емоції і викликають інтерес учнів.

Засоби наочності поділяють на три види: натуральні, зображувальні та знаково-символічні.

До натуральних належать природні реальні предмети, явища, процеси, факти. Рослини, тварини, географічні об’єкти, різноманітні фізичні, хімічні явища – усі вони є засобами, якщо тільки використовуються у навчальному процесі.