Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Марта 2011 в 15:22, реферат
Вавилонська держава виникла на початку II тис. до Р. X. в Азійському межиріччі Тигра та Євфрату в Месопотамії. Назву отримала від головного м. Вавилон (поблизу нинішнього м. Хілли в Іраку). На цій території спочатку розташовувалися невеличкі міста-держави, в яких ще довго зберігалися пережитки родоплемінної організації. Перші правителі невеличкого Вавилонського царства здійснювали обережну політику.
Вершиною всього державного механізму був правитель -раджа, -в руках якого зосереджувалася вся влада та найвищі державні повноваження. Йому підпорядковувалися різні відомства: фінансів, війська, податків; верховні жерці; правителі автономних князівств і общин. Першим і найближчим помічником правителя в управлінні, його довіреною особою, котра очолювала величезну кількість різноманітних чиновників, був головний мантрин. Безпосереднє управління здійснювали вищі посадові особи, що поділялися на декілька категорій: радник - мантрин, вищий сановник — махаматра, сановник-аматья, наглядач-адх'якша. Одних тільки наглядачів було понад ЗО. Особи, що були державними посадовцями, водночас обслуговували й правителя, тобто розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб правителя не було.
ЗО
Важливим державним органом були збори царських сановників — мантрипаришад. Він здійснював перевірку всієї системи управління та давав поради правителеві з важливих питань державної політики. ) 1,о цього органу належали вищі посадовці, аристократія, представники автономних утворень, члени сім'ї раджі. Існувала також таємна рада ч восьми найупливовіших посадовців. До центрального апарату належали також головний суддя, астролог, воєначальники, посадовці, що відпо-підали за забезпечення правителя, збирання податків і мита, охоронці державної скарбниці та ін. Упливовою особою був жрець — пурохіта.
Уся територія держави поділялася на п'ять провінцій і кілька авто-иомних територій. До функцій місцевого управління належали: Іахист території, збір податків, виконання громадських робіт, Іабезпечення правопорядку. Провінції поділялися на округи, очолювані окружними начальниками, котрих призначав раджа. І Іайнижчою ланкою управління була сільська община.
Вищим суддею держави був раджа, котрий вирішував справи разом із брахманами та радниками. Замість себе раджа міг призначи-Іи вченого брахмана, якому допомагали в розгляді справ три судді. І Ісвні судові функції належали посадовим особам. Існували також аііутрішньообщинні суди.
4.4. Джерела староіндійського права
В Індії, як і в більшості країн Стародавнього Сходу, спершу джерелом права був звичай. Однак, на відміну від інших країн, де чиичаєве право поступово замінили державні закони, тут виникають рслігійно-правові збірки, укладені різними брахманськими школами як накази порядним людям. Саме тому норми тогочасного індійського І Ірава переплітаються з побутовими, моральними, релігійними й іншими І установами. Серед таких релігійно-правових збірок, які були санкціо-І Іоиаиі державною владою та набули значного поширення, слід згадати: <> \<Ірмашастри Раутами й Апастамби (друга половина І тис. до Р. X.), Ічкони Брихаспаті (НІ—IV століття), Закони Наради (IV—V століття), !< їм >Іїй Ману (II ст. до Р. X. - II ст. Р. X.) та ін. Цікава пам'ятка тогочасного мр;Іна є "Артхашастра" ("Наука політики"), в якій вміщено дані про методи управління державою, систему судочинства, різноманітні (Іракові норми. Вважається, що ця збірка була розроблена для правителя 1 Іаидрагупти його головним радником брахманом Каутильєю.
4.5. Загальна
характеристика Законів
Ману: історія
створення, структура,
форма викладу приписів
Ч;Ікони Ману (Манавадхармашастра) - староіндійський юридичним кодекс, створення якого традиція приписує міфічному предкові