Держава та право Стародавнього Вавилона

  Збірник Законів містив також ознаки неякісних  угод, зокрема, суперечливість їх закону, укладання шляхом обману, шантажу, насилля чи з особами, що мають обмежену дієздатність і право-Ідатність, п'яницями.

  Основним  засобом забезпечення виконання  договірних юбов'язань був заклад, суть якого полягала в тому, що кредитор у разі невиконання договору міг задовольнити свої вимоги за рахунок І.І кладеної речі. Предметом закладу могли бути: золото, срібло, зерно, оудівлі, раби тощо.

  Значна  кількість постанов Законів Хаммурапі  стосується порядку Іа доволення майнових претензій унаслідок завдання шкоди (стат-ІІ53 -60 та ін.).

25

 

  3.7. Шлюбно-сімейні відносини  та спадкове право  за Законами Хаммурапі

  Основна форма шлюбу - моногамія. Та в разі хвороби, бездітності, нерозсудливої поведінки першої дружини чоловік мігузяти другу. Формою укладення шлюбу був договір між батьками нареченого та нареченої. Якщо не було договору, то не було й шлюбу. Необхідними атрибутами шлюбної угоди був передшлюбний подарунок нареченого сім'ї нареченої. Посаг нареченої залишався її власністю. Викупна плата нареченого батькові нареченої—терха-тум. Жінка у Вавилоні була досить шанованою та мала порівняно незалежне становище. Окрім посагу, дружина розпоряджалася подарунками чоловіка, могла вільно укладати різноманітні договори, купувати й орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством. Однак у сім'ї вона мала підлегле щодо чоловіка становище.

Розлучення було вільним лише для чоловіків. Жінка  могла розлучитися лише за певних умов (якщо чоловік потрапив у полон, а вдома не було харчів; якщо її чоловік кинув поселення та втік; якщо чоловік постійно зраджував і принижував її) (статті 134-136,142). Дитина в Законах Хаммурапі розглядалася не тільки як суб'єкт, але і як об'єкт права. Вона, наприклад, могла бути предметом закладу (ст. 117). Однак встановлювалася рівність дітей, навіть коли вони походили від рабині. Взаємини батьків і дітей визначалися владою домовласника над дітьми до їхнього повноліття. Батько мав право продати дітей у рабство чи віддати в кабалу.

  Спадкування здійснювалося  за законом і за заповітам. Спадкоємцями були один із подружжя, діти, внуки, всиновлені діти, діти від рабині, якщо батько визнав їх своїми. При спадкуванні за законом спадок розподілявся порівну між синами, а дочки отримували свої частки як посаг.

3.8. Злочин і покарання  в Законах царя  Хаммурапі

  Важливе місце в Законах Хаммурапі  відведено злочинам і покаранням. Стосовно загальних понять кримінального права, то вони майже не розкриті. Лише подекуди взято до уваги намір особи, що вчинила злочин, обставини, які виключають, пом'якшують або посилюють відповідальність. Усі злочини, що згадуються в збірнику, можна поділити на декілька груп:

1. злочини проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, 
   образа, наклеп);
2. злочини проти власності (пошкодження чи знищення майна, 
   крадіжка, грабіж, розбій);

26 
 

  

3. злочини проти сім'ї  (подружня зрада, розпуста, статеві зносини 
   з близькими родичами);
4. посадові злочини (зловживання службовим становищем);

5) злочини проти правосуддя (неправдиві свідчення, підкуп свідків). 
Закони Хаммурапі зовсім не згадують про державні та релігійні

злочини. Ідеться лише про приховування осіб, які посягають на державний лад. Законодавець, очевидно, замовчує ці тяжкі злочини тільки тому, що смертна кара за них вважалася справою очевидною.

  Мета  покарання - це, передусім, залякування, тому покарання були надзвичайно жорстокими. Правопорушника, зазвичай, намагалися не перевиховати, а помститися йому, та, по можливості, відшкодувати збитки потерпілому.

Найвищою  мірою покарання  була страта, що в Законах царя Хаммурапі згадується понад ЗО разів, її видами було: спалення, втеплення, посадження на палю, повішання, розрізання на частини. Часто згадуються члєноушкоджувальні покарання (відрубування ноги, руки; відрізування носа, вуха, язика тощо). Практикувалося таврування злочинців.

  Покаранням  також було: обернення в рабство, конфіскація майна, заслання, грошові штрафи, відшкодування збитків.

  Багато  статей Законів Хаммурапі про  покарання базувалися на принципі таліону - "око за око, зуб за зуб". Таліон міг бути звичайним (ст. 200), дзеркальним (ст. 230) і символічним (ст. 195). Його застосування відбувалося, коли злочинець і потерпший були рівними. Якщо ж, наприклад, авілум виколов око мушкену, то він сплачував лише грошове відшкодування, а якщо рабу — половину його вартості хазяїну. Загалом покарання (його вид, міра) залежали від кастової належності людини.

3.9. Закони Хаммурапі про судовий процес

  У Стародавньому Вавилоні ще не існувало поділу на кримінальний і цивільний процес. Розпочинався процес з ініціативи потерпілого. Сторони мали особисто з'явитися на судовий розгляд. Основними доказами в суді були: клятва, показання свідків, письмові акти тощо. Норми процесуального права вимагали від суддів особистого вивчення та ведення справи. Суддя оцінював показання сторін і свідків за враженням від їхнього голосу, кольору обличчя, жестів, погляду та ін. Застосовувалися ордалії (випробування). Суддя після прийняття рішення по справі не мав права його змінювати. Якщо він це робив, то платив штраф, який у 12 разів перевищував суму позову. Передбачалося судове покарання за неправдиве свідчення.

27

 

ТЕМА 4

Держава та право Стародавньої Індії

4.1. Виникнення держав  у Індії

  Індія за розмірами своєї території та кількістю населення вже в далекому минулому, як і сьогодні, належала до однієї з найбільших країн Азії. Перші паростки цивілізації на її території з'являються ще в сиву давнину. На стадії неоліту стали освоюватися долини рік Інд і Ганг. Від найдавніших часів землі Стародавньої Індії заселяли дравіди. Свою основну річку вони називали Синдху, грекам вона була відомою як Індос, звідси й назва країни - Індія. У середині III тис. до Р. X. тут з'являється приватна власність, раби-полонені, розпочинається розшарування вільних общинників, що зумовлює значні зміни в житті людей. Прагнення до збагачення стає одним з визначальних у їхній діяльності. Гонитва за чужим добром спричиняє війни між сусідніми общинами та племенами, утворення соціальної верхівки, що починає протистояти масі вільних общинників. Зароджується особлива організація управління - військова демократія, основними елементами якої були народні збори чоловіків-воїнів, ради родових старійшин і військові вожді (раджани), це, фактично, зародки державної влади.

  У процесі становлення державності  відбувається піднесення військових вождів, які, поряд з військовими обов'язками, поступово привласнюють і господарські функції. Раджани вирізнялися багатством, мали право "карати тих, хто заслуговує кари, та підтримувати тих, хто заслуговує підтримки". Посада такого вождя стає спадковою. Навколо нього формувався державний апарат управління, тоді як народні збори та рада родових старійшин відходять на другий план. До такого державного апарату управління належали найближчі родичі й особисті слуги правителя.

  Поступово формується і другий важливий елемент  державності -розподіл населення за територіальною ознакою.

  УІІІ-ІІ тисячоліттях до Р. X. у долині Інду виникає та розвивається культура Мохенджо-Даро і Хараппі, що вже знала державну владу. Однак у середині II тис. до Р. X. ця культура зникає. У ХШ-ХІІ століттях до Р. X. розпочинається новий етап в історії Індії, пов'язаний з проникненням на її територію племен аріїв.

  До  VI ст. до Р. X. Індія поділялася на багато держав (більшість з них були монархіями, але існували й олігархічні республіки). Тільки в басейні Гангу нараховувалося 16 державних утворень. Одне з них — Магадха - з VI ст. до Р. X. швидко зміцнювалося та розширювалося. Його цар Бімбісара (543-491 рр. до Р. X.) заволодів гирлом Ганга 28 

та дійшов до Бенгальської затоки, а його спадкоємці додають до своїх володінь увесь басейн цієї "священної" річки та довколишню місцевість.

  У західній Індії роздроблення збереглося довше. Це полегшило (ахоплення Ахемеїдів, а пізніше й Олександра Македонського, котрий ча два роки (327-325 рр. до Р. X.) заволодів усією західною Індією та спустився до гирла Інду.

  Греко-македонське  панування на берегах Інду було нетривалим. Широкий народний рух проти західних завойовників очолив видатний і І Ідійський діяч Чандрагупта. Йому вдалося усунути царя Магадхи-Дхана Нанду (317р. до Р. X.), витіснити з долини Інду греко-македонські гарнізони та, об'єднавши всю Північну Індію, створити могутню державу Маур'я зі столицею в м. Паталіпутра. Скориставшись із суперечок між спадкоємцями Олександра Македонського, що не могли мирно поділити між собою його державу, Чандрагупта уклав союз із одним з них - Селевком - і приєднав гірські місцевості біля долини 11 Іду (у межах сучасних Афганістану та Белуджистану).

  Завойовницька політика продовжувалась і за послідовників  ¹ Іандрагупти, особливо при його онукові Ашокі (268-231 рр. до Р. X.), який приєднав царство Калінга в південній Індії. Так утворилася иеличезна держава Маур'я, що охоплювала майже всю Індію, окрім І Іайпівденнішої окраїни.

4.2. Система варн (каст) Стародавньої Індії

  Усе вільне населення Стародавньої Індії  поділялося на чотири Іамкнуті групи-варни (брахманів, кшатріїв, вайшіїв, шудр). Цей поділ був оголошений споконвічним і освяченим релігією. За легендою, псликий "прабатько всіх живих істот" Пуруша створив брахманів (і своїх уст, кшатріїв - із рук, вайшіїв - зі стегон, шудр - із ступнів ніг.

  Першу варну утворювали жерці-брахмани, котрі мали особливі пільги та привілеї. Лише вони могли вивчати священні книги, навчати і 11111 их, приносити жертви за себе й інших, звільнялися від повинностей, їх не можна було позбавити власності, вони вважалися володарями исього живого та мертвого на землі, всі їхні бажання безвідмовно повинні були виконуватися, образи, поранення, вбивство брахмана тягнули І;І собою найтяжчі покарання.

  Другу варну (теж привілейовану) утворювали кшатрії-воїни. ! І,о неї належали правитель і всі представники апарату управління країною. Основне їхнє завдання полягало в тому, щоб належним ч 111 юм охороняти порядок у суспільстві, пильнувати за дотриманням Іаконів, обрядів і ритуалів.

  Третя варна — вайшіїв - була найчисленнішою, але вже не-иривілейованою. До неї належали: хлібороби, ремісники, торговці.

29

 

Вони  сплачували основну частину податків у країні та були провідною виробничою силою.

  Четверта  варна - гиудри. Вони були особисто вільними, мали право володіти та розпоряджатися майном, мати сім'ї, але основним їхнім обов'язком була вірна служба трьом вищим варнам і сплата високих державних податків.

  Перші три варни вважалися "двічі  народженими" й різко протиставлялися варні шудр - "один раз народженим" -людям низького походження. Кожна попередня варна вважалася вищою за наступну. Тож, приміром, навіть столітній кшатрія повинен був схилятися перед десятилітнім брахманом.

Були в Індії  й люди, що опинилися за межами чотирьох варн, — чандали та ін. Це, зазвичай, були люди з відсталих племен. Вони виконували найбруднішу роботу, їм було заборонено входити вдень у селище, підходити до колодязів і купалень, їх ще називали "недоторканними". Перехід з однієї варни до іншоїзаборонявся.

 
  4.3. Державний лад   і  система   управління Стародавньої Індії

  За  формою правління  Стародавня Індія була монархією, що однак відрізнялася від класичної рабовласницької деспотії. Відмінність ця полягала, по-перше, в тому, що у складі Індії постійно існувала низка напівавтономних утворень (князівств, общин), які зберігали свої органи управління та звичаї. По-друге, в Індії, на відміну від деспотичного однодумства, допускалися різні думки. По-третє, центральний апарат був порівняно слабкішим, аніж у решті тогочасних держав. По-четверте, не обожнювалося походження влади верховного правителя. По-п'яте, існували дорадчі органи.