Діагностика самооцінювання

Кожній особистості  притаманні головні, кардинальні риси і риси другорядні. Незвичайні люди характеризуються наявністю домінуючої, центральної риси. У звичайних же людей таких ознак може бути кілька.  Здоровій особистості, за Г. Олпортом властиві  такі риси, як активна позиція тобто здатність бачити події власного життя такими,  якими вони є, не застосовуючи «психологічного захисту», а також  самопізнання, здатність до абстракції, постійний процес індивідуалізації,  функціональна автономія рис, стійкість до фрустрації. Важливою умовою розвитку особистості визнається можливість чинити опір рівновазі. Напруга має підтримуватись, а не усуватись. При цьому вчений базує свої погляди на біографіях видатних людей,  для яких життя – це безперервне і постійне долання труднощів та перепон. Більше того, вони самі прагнуть цього, шукаючи та долаючи перешкоди. Невротичноу особистість за Г. Олпортом, характеризує наявність таких рис, як пасивна позиція що до світу, застосування різних видів психологічного захисту – витиснення, сублімації, проекції, заміщення, викривлення істинного стану речей, обмеженість мислення, «закляклість» розвитку.

Отже, особистість конкретної людини характеризується певною системою рис-мотивів, або, за Г. Олпортом, трайтів, яка визначає її поведінку  та розвиток.

1.4.  Становлення і розвиток особистості у теорії Е. Фрома.            

Найбільш “соціалізованим” ученням  неофрейдизму визнається теорія відчуження Е. Фромма (1900-1980). Значною мірою під  впливом К. Маркса Е. Фромм стверджував, що проблема відчуження, яка була висунута К. Марксом у суспільно-економічному плані, має бути поширена й на психічну діяльність людини. В умовах науково-технічного поступу людина втрачає зв¢язки зі світом та з іншими людьми, з товаришами по праці, по навчанню. Виникає відчуження людини, яке Е. Фромм називає “негативною свободою”. Людина стає “вільною від усього” і тому відчуженою. Цей стан пригнічує людину і породжує неврози. Людина потерпає під тягарем свободи, вона не хоче бути “вільною”, вона прагне мати якісь стосунки з іншими людьми, вступати у спілкування з ними, але навколишній світ не дає такої можливості. Через це люди стають самотніми. Для Е. Фромма відчуження стає фатальною основою між людських стосунків. Нестерпність тягаря відчуження може перерости у відчуття агресії, що виявляється в реакціях садизму та мазохізму, які, за Е. Фроммом, є передусім засобами захисту. Відчуження може виявитися і у протилежному типі поведінки – конформізмі, коли люди, що не витримують самотності, пристосовуються одне до одного, рятуючись від відчуження.

Е. Фромм підкреслював двоїсту природу людини. З одного боку, вона тягнеться до незалежності, а з іншого – хоче позбавитися цієї незалежності, яка веде до відчуження.

Структура особистості  для Фрома – це соціальний характер.

Структура особистості  визначає не тільки думки та почуття людини, але і його дії. Якщо структура особистості більшості людей, тобто соціальний характер, пристосована до об'єктивних задач, які індивід повинен виконувати в цьому суспільстві, то психологічна енергія людей перетворюється у виробничу силу, необхідну для формування цього суспільства. Замість підкорення відкритій владі людина створила собі внутрішню владу – совість та обов'язок, яка керує нею так ефективно, як ніколи не зуміла б жодна влада. Таким чином, соціальний характер інтеріоризує зовнішню необхідність і тим самим мобілізує людську енергію на виконання задач даної соціально-економічної системи.           

 Розрив між еволюцією  економічною та еволюцією психологічною  призводить до того, що в процесі  звичайної економічної діяльності психологічні потреби вже не задовільняються. Виникає фруструюча ситуація.            

 Приорітетними Фром  вважав соціальні та культурні  умови, які визначають особистісний  розвиток. Процес розвитку пов'язаний  із задоволенням екзистенціальних  потреб. Ці потреби Ф. Розглядав як протилежні страстям, тобто задовільнення базисної потреби притаманно здоровій особистості, а прагнення задовільняти протилежну їй страсть – притаманну невротику. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Дослідження Психологічної  СТРУКТУРи ОСОБИСТОСТІ.

Вивчення особистості  можна здійснювати за допомогою  різних методів. Серед них найбільш активно використовується метод  педагогічного спостереження, збору  даних шляхом опитування батьків, однокласників, вчителів. Психологічне дослідження особистісних рис дітей молодшого шкільного віку охоплює в себе багатопланове обстеження дітей.

Дослідження проводилося  на базі 3- класу ЗОШ № .

Для виявлення особистісних властивостей дітей молодшого шкільного  віку нами була обрана методика дослідження рівня адекватності образу «Я» — методика «Сходинки» та  методика дослідження мотивів, потреб, провідної емоції та типу реагування  - «Методика кольорових виборів» Л.Собчик.

 

Опис методики.

методика  «Сходинки»

(Визначення самооцінювання молодшого школяра )

Обладнання: бланк до методики «Сходинки» (див. додаток 1).

Методика проведення. Дитині надається інструкція: «Ось перед тобою малюнки зі сходами. На кожному малюнку 10 сходинок. Під сходинками написана та характеристика, яка на них вимірюється. Ти бачиш тут написи «Здоров'я», «Розум», «Товариськість», «Успішність у навчанні» тощо. Треба відмітити олівцем, на яких сходинках різних східців ти бачиш себе».

Обробка результатів. Результати підлягають кількісній та якісній обробці. 10 сходинок умовно приймається за 100%. Для кожної дитини малюється профіль самооцінювання. Результати за шкалами, менші від 50%, підлягають якісній обробці. Тут пропонуються індивідуальні бесіди з дитиною, учителем, батьками та психокорекційна робота щодо подолання заниженого самооцінювання. Індивідуальні профілі кожної дитини можна звести у колективний профіль класу.

 

 «Тест кольорових  виборів» Л.Собчик

Обладнання: 8 кольорових карток для тесту М.Люшера (для індивідуальної роботи розміром 2,5 х 2,5 см, для групової роботи — розміром З х 8,5 см, бланк для відповідей).

Методика проведення. Дитині надається інструкція: «Перед тобою 8 кольорових карток. Обери з них ту, яка тобі найбільше сподобалася за кольором. Тепер відкладемо її. Залишилося 7 карток. Знову обери з них ту, яка найбільше подобається тобі за кольором... І так далі, поки не залишиться жодної картки».

Проводити обстеження необхідно в умовах природного або  штучного освітлення, але не у променях сонячного світла.

Якщо дитина відмовляється  вибрати картку із симпатичним для  неї кольором, стверджуючи, що такої немає, потрібно запропонувати їй вибрати найнесимпатичніший колір (тобто почати зворотний відбір).

Обробка результатів. У відібраному за бажанням дитини кольоровому рядку аналізуються лише два перші (найсимпатичніші для дитини) кольори.

Інтерпретація результатів. Кожному з основних кольорів (червоний, зелений, синій, жовтий), якщо вони опинилися у виборі дитини на перших двох місцях, властиві певні характеристики шодо провідного мотиву, типу реагування та позиції, провідної емоції та потреб особистості. Допоміжним кольорам (фіолетовому, коричневому, сірому та чорному) властиві лише характеристики потреб людини.

Червоний колір:

• тип реагування — лідерство, самоствердження;
• провідний мотив — досягнення успіху;
• провідна емоція — агресивність;
• позиція — мужність;
• потреба — у досягненнях, владі; цілеспрямованість, висока пошукова активність.

Синій колір:

• тип реагування — сензитивність, потреба в розумінні;
• провідний мотив — прагнення уникати невдачі;
• провідна емоція — песимістичність;
• позиція — жіночість;
• потреба — у глибинній прихильності та емоційному комфорті й захисті.

Зелений колір:

• тип реагування — опірність, наполегливість;
• провідний мотив — утримання позиції;
• провідна емоція — ригідність;
• позиція — зрілість;
• потреба — в утриманні власної позиції, агресивність захисного характеру.

Жовтий колір:

• тип реагування — спонтанність, нестійкість інтересів;
• провідний мотив — емоційна втягненість;
• провідна емоція — оптимістичність;
• позиція — інфантилізм;
• потреба — у соціальній активності, емоційній втягненості, у спілкуванні та яскравих переживаннях.

Фіолетовий  колір: потреба — у відході од реальної дійсності, ірраціональність домагань, суб'єктивізм, індивідуалістичність, емоційна незрілість.

Сірий колір: потреба — у спокої, відпочинку, пасивність.

Коричневий  колір: потреба — у послабленні тривоги, прагнення до психологічного і фізичного комфорту.

Чорний  колір: потреба — у незалежності через протест, негативізм у ставленні до авторитетів, опору ззовні.

Інтерпретація отриманих даних.

 

Висновки 
Коли психологи звертаються до вивчення особистості, то перше на що вони наштовхуються, це різноманіття властивостей і їх проявів в поведінці. Інтереси і мотиви, схильності і здібності, характер і темперамент, ідеали, цінності орієнтації, вольові, емоційні і інтелектуальні особливості, співвідношення свідомого і несвідомого (підсвідомого) і багато іншого – ось це і є далеко не повний перелік характеристик, з якими доводиться мати діло, якщо ми намагаємося намалювати психологічний портрет особистості. 
Володіючи різноманіттям властивостей, особистість разом з тим представляє собою єдине ціле. Звідси витікають дві взаємозв’язані задачі: по-перше, зрозуміти всю численність властивостей особистості як систему, виділивши в ній те, що прийнято називати системовиникаючим фактором (або властивістю), і, по-друге, розкрити об’єктивні основи цієї системи.

Гуманістична психологія – третій і найважливіший напрямок персонології – надає радикально протилежну трактовку людської природи. Вчені, що вважають себе належними до цього руху, заявляють, що від природи людина добра і здатна до самовдосконалення. З точки зору гуманістичної психології, сама сутність людини постійно спрямовує її в напрямку особистісного росту, творчості, якщо тільки дуже сильні обставини оточення не заважають цьому. Прихильники даної течі стверджують, що люди в значній мірі свідомі і розумні істоти без домінуючих несвідомих потреб і конфліктів. Тобто люди виступають активними творцями особистого життя і володіють свободою вибирати і розвивати стиль життя, обмеженого тільки фізичними або соціальними впливами. Деякі теоретики значною мірою схилялись до подібних поглядів, наприклад, Фромм, Олпорт, Келлі і Роджерс, але саме Абрахам Маслоу отримав загальне визнання як видатний представник гуманістичної теорії особистості. Маслоу стверджує, що життя людини неможна зрозуміти, якщо не прийняти до уваги найвищі прагнення. Зростання, само актуалізація, прагнення здоров’я, пошук ідентичності і автономності, прагнення прекрасного слід прийняти як широко розповсюджену і універсальну тенденцію. В теорії Маслоу присутні сліди трьох основних тез, пов’язаних з феноменологічним напрямком у персонології, але він найкраще виражений в теорії Карла Роджерса, в якій зроблено спробу зрозуміти, як людина сприймає світ. Також він приймає концепцію самості і хвилювання, пов’язанні  з нею, тому що в ній підкреслюється важливе значення тенденції, сприятливих зростанню, притаманному всім людям.

 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література.

1. Асмолов А. Г. Психология личности: Принципы общепсихологического анализа: Учеб. для вузов по спец. «Психология». – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 367 с.
2. Будіянський М. Психологія особистості. - Одеса: Астропринт, 1999. – 112с.
3. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс лекций – М.: Че Ро, 1996. – 336 с.
4. Єлисєєв О.  Практикум з психології особистості. – СПб.: Пітер , 2000. – 560с.
5. Капрара Дж.  Психологія особистості . – СПб.: Пітер , 2003. – 640с.
6. Казаков В.Г., Кондратьева Л.Л.“Психология”. М., 1989.Крутецкий В.А.“Психология”. М., 1996.
7. Давидов В. У., Драгунова Т. В., Ітельсон Л. Б., Петровській А. У. Вікова і педагогічна психологія: підручник для студентів пед. інститутів. - М.: Освіта, 1999. \
8. Крысько В. Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. – Мн.: Харвест, 1999. – 384 с.
9. Ковалев А. Г. Психология личности, изд. 3. М., "Просвещение", 1970.
10. Лазурский А. Ф. Классификация личностей // Психология индивидуальных различий. Тестн. – М., 1982.
11. Лозниця В.С.“Психологія і педагогіка”. К., 2000.
12. Маслоу А. Мотивація і особистість . - СПб: Євразія, 1999. – 478 с.
13. Масляєв О. Психологія особистості. – Донецьк: Стакер, 1997. – 416 с.
14. Немов Р.С.“Психология” 2 тома М., 19994.
15. Психологія: Підручник для педагогічних вузів / За ред. Г. С. Костюка, К., 1968.
16. Психологія: Підручник / За ред. Ю. Л. Трофімова. – 3-е вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 560 с.
17. Психология индивидуальных различий ТЕКСТЫ  /под  ред. Ю.Б. Гиппенрейдера, В.Я.Романова - М. изд-во МГУ, 1982 .
18. Русалов В.М. Биологические свойства индивидуально-психологических различий. – М., 1979.
19. Сарджвеладзе Н.И. Личность и ее взаимодействие с социальной средой. Тбилиси 1989., 202с.
20. Симонов П. В., Ершов П. М. Темперамент. Характер. Личность, изд. М.,"Наука", 1984.
21. Семченко В. Психологія особистості: Модул. Курс. – К.: Магістр-S, 2001. – 428 с.
22. Теоретические проблемы психологии личности, под ред. Е.В. Шорохова, М.,  1974.
23. Хьелл Л., Зиглер Д. “Теории личности”. Санкт-Петербург, 1999.
24. Ярошевский М. Г. Психология в ХХ столетии: Теоретические проблемы развития психологической науки. – Изд. 2-е, доп. – М.: Политиздат, 1974.