Діагностика самооцінювання

Особливу увагу А.Маслоу приділяє несвідомій мотивації, оскільки первинні цілі людини не одразу можна виявити у свідомості. Психоаналіз показує, що взаємозв’язок між свідомим бажанням та засадничою для нього первинною підсвідомою метою не завжди має бути безпосереднім. Цей взаємозв’язок може бути й негативним. Тому теорія мотивації має бути опосередкована теорією несвідомого, підкреслює А.Маслоу. 
Він указує на те, що є достатньо доказів, які свідчать про те, що фундаментальні або первинні бажання всіх людей розрізняються не так виразно, як їхні свідомі повсякденні бажання. У певному розумінні майже будь-який стан організму являє собою й мотиваційний стан. Сучасні концепції продовжують виходити з припущення, що мотиваційний стан є особливим. Свідомісна ж теорія мотивації, навпаки, має передбачати, що мотивація є неперервною, вона не припиняється, вона є складною та нестабільною і є практично універсальною характеристикою будь-якого стану організму. Якщо, наприклад, людина почуває себе відторгненою, то з погляду статичної психології це досить стійкий стан. Якщо ж розглядати цей стан з погляду динамічної психології, то очевидно, що таке почуття справляє вплив на весь організм – як у соматичному, так і в психічному аспекті. Іншими словами, відчуття відторгнутості є мотиваційним станом. 
 
Досліджуючи механізм мотивації, А.Маслоу вказує на те, що засадничими для мотивації є потреби, які виникають постійно і які вимагають свого задоволення. Причому щойно задовольняють одну потребу, як на її місце приходить інша. Відмітною рисою людини є те, що вона неперервно чогось бажає. Тому мотивацію не можна розглядати ізольовано, а тільки у взаємозв’язку із загальним станом кожної окремої ситуації. 
Сам стан потреби практично залежить від стану задоволеності чи незадоволеності всіх інших мотивацій, наявних в організмі загалом. Сама по собі наявність потреби свідчить про факт задоволення інших потреб. Виходячи з цього, А.Маслоу робить два важливих висновки: по-перше, людина ніколи не буває задоволеною, хіба що відносно або частково, по-друге, потреби організовані відповідно до певної ієрархії або міри домінування. 
Сам А.Маслоу розглядає теорію ієрархії потреб як холістично-динамічну. Першими в ієрархії потреб є фізіологічні потреби. А.Маслоу відзначає, що фізіологічні потреби або потяги слід розглядати радше як виняткові, ніж як типові, оскільки вони можуть існувати незалежно та відособлено одна від одної. Поза сумнівом, фізіологічні потреби домінують над усіма іншими. Це означає, що головною мотивацією людині, якій бракує найголовнішого у житті, у першу чергу будуть фізіологічні потреби, ніж будь-які інші. Людина, яка потребує їжі, безпеки, любові та поваги, найімовірніше бажатиме їжі сильніше, ніж-будь чого іншого. Рецептори та ефектори, інтелект, пам’ять, звички – це все цієї миті є інструменти для втамування голоду. 
Інша специфічна особливість організму полягає в тому, що у той час, коли в людині домінує певна потреба, змінюється також її філософія майбутнього. Як зазначає А.Маслоу, “саме життя починають розглядати з точки зору придатності до їжі. Решту відкидають як таку, що не має значення. Свобода, любов, почуття товариськості, повага, філософія – все це може бути відкинуте як нікому не потрібні цяцьки, оскільки вони не можуть наповнити шлунок” [ ]. Правильно, що люди живуть тільки хлібом, коли вони не мають хліба. Але що відбувається з їхніми бажаннями, коли вони не відчувають голоду? 
Тоді у людини з’являються інші вищі потреби, і саме вони є домінуючими. І коли ці потреби задоволені, з’являються ще вищі потреби. А.Маслоу саме це має на увазі, говорячи про те, що базові людські потреби організовані ієрархічно відповідно до відносного переважання. У зв’язку з цим задоволення стає настільки ж важливим у мотиваційній теорії, як і депривація, оскільки звільняє організм від панування фізіологічних потреб для прояву соціальних цілей.

Коли фізіологічні потреби та потреби у безпеці задоволені достатньою мірою, з’являються потреби у любові, прив’язаності та належності, і весь цикл повторюється на нових підставах. Потреба у любові є діалектичною – це потреба як давати любов, так і отримувати її. За відсутності любові особистість гостро переживає відсутність друзів, партнера або дітей. Така особистість буде жадібно прагнути встановлювати відносини з людьми взагалі – задля місця у групі або в сім’ї. Здобуття такого місця буде для неї найважливішим на світі. Зокрема, відомо, який згубний вплив справляють на дітей часті переїзди, відсутність стабільності, відсутність коріння або презирство стосовно коріння, походження, групи, відірваність від дому та сім’ї, друзів та сусідів.

На думку А.Маслоу, значне збільшення кількості груп соціально-психологічного тренінгу, груп розвитку особистості пов’язане саме з цією невтамованою жадобою контакту, близькості та належності. Такі соціальні феномени можуть бути результатом прагнення подолати дедалі глибші почуття відчуження, холодності та самотності, які загострюються з дедалі ширшою мобільністю, руйнуванням традиційних форм спілкування людей, руйнуванням сімей, проблемою батьків та дітей, а також усталеним характером урбанізації сучасного суспільства. Тому практично всі теоретики психопатології підкреслюють наявність перешкод до задоволення потреби в любові як підставу нездатності до адаптації.

Наступна потреба, яку А.Маслоу виводить в ієрархії потреб, – це потреба у повазі. Всі люди потребують стабільної, високої самооцінки, ґрунтованої на почутті власної гідності та поваги з боку оточення. Цю потребу А.Маслоу поділяє на два підкласи. До першого належать сила, досягнення, адекватність, майстерність та компетентність, тобто впевненість перед зовнішнім світом. До другого належать якості, пов’язані з бажанням доброї репутації, престижу, статусу, слави, уваги та вагомості. Цим проблемам величезне значення приділив у своїй теорії А.Адлер, і, навпаки, дуже мало уваги приділяли їм З.Фройд та його послідовники. У сучасній філософській літературі відзначають важливу роль цієї потреби у розвитку та становленні особистості.

Самоповага є підґрунтям почуття впевненості у собі, своїх силах, своїй цінності, здатностях та адекватності, відчуття корисності та необхідності у світі. Незадоволення цих потреб веде до появи почуття меншовартості, слабкості та безпорадності, які дають початок придушенню та іншим компенсаторним і невротичним нахилам. Найбільш стабільне та здорове почуття самоповаги базоване на заслуженій повазі з боку оточення, грунтованій на силі волі, відповідальності та цілеспрямованості. 
І, нарешті, А.Маслоу підходить до визначення однієї з головних, на його думку, потреб особистості – потреби в самоактуалізації. Згідно з А.Маслоу “людина має бути тим, чим вона може бути” [1, 68]. Для того щоб бути у згоді з самим собою, музиканти повинні писати музику, поети – писати вірші, художники – малювати картини. Самоактуалізацію А.Маслоу визначає як бажання людей реалізувати себе, виявити те, що закладене в них потенційно. Загальною властивістю потреб у самоактуалізації є те, що їхній прояв спирається на попередню задоволеність фізіологічних потреб, а також потреб у любові, безпеці та повазі.

Потреби можуть бути як свідомими, так і неусвідомленими. Ті потреби, які є базовими, являють собою  переважно неусвідомлені потреби. 
Теорія мотивації А.Маслоу має величезну цінність для розгляду структури особистості, аналізу її потенційних, креативних можливостей та характеристик. Фактично А.Маслоу, як і З.Фройд, визнає пріоритет фізіологічних потреб у людини. Проте підхід А.Маслоу принципово відрізняється від класичного фройдизму, оскільки задоволення базових потреб він розглядає як підгрунтя для задоволення вищих людських потреб – в любові, повазі та самоактуалізації.

А.Маслоу формулює теорію задоволення базових потреб, яку потрібно розглядати тільки за умови інтеграції з: 1) теорією фрустрації; 2) теорією навчання; 3) теорією неврозів; 4) теорією психологічного здоров’я; 5) теорією цінностей; 6) теорією дисципліни, волі та відповідальності. 
Фундаментальним правилом задоволення потреб є виникнення нових потреб. Така зміна старих позитивних подразників на нові передбачає низку наслідків. Передусім відбуваються зміни у царині інтересів. Це означає, що відбувається зміна цінностей. А.Маслоу вказує на три головних моменти: 1) завищена оцінка позитивних подразників, відповідних найсильнішим з незадоволених потреб; 2) недооцінка позитивних подразників, відповідних менш сильним з незадоволених потреб; 3) недооцінка й навіть девальвація позитивних подразників, відповідних уже задоволеним потребам. Це величезне зрушення у ціннісній орієнтації особистості, яке спричиняє зміни у філософії майбутнього, уявлення про утопію та про стан задоволення неусвідомлених бажань.

Разом зі зміною системи  цінностей відбуваються і зміни у когнітивних здатностях. Навчання, сприйняття, увага, запам’ятовування, мислення – все це змінюється у зв’язку з новими інтересами та цінностями організму. Таким чином, будь-яке належне задоволення потреби веде до вдосконалення, посилення та здорового розвитку особистості. Можна говорити також про те, що задоволення потреб тісно пов’язане з розвитком багатьох рис характеру. Якщо визнавати фрустрацію базових потреб як одну з детермінант ворожості, то так само легко визнати протилежність фрустрації як апріорну детермінанту протилежності ворожості.

Наприклад, значення задоволення  потреби в любові у дитинстві  досліджене також у працях К.Леві-Строса. З цих праць випливає, що безліч характерних рис дорослої людини є позитивними наслідками задоволення  любові у дитинстві. Наприклад, мати, яка належним чином любить свою дитину, знижує в ній інтенсивність майбутньої потреби в любові, готує її до того, що вона не буде відчайдушно чіплятися за матір. К.Леві-Строс відзначає, що немає кращого способу шукати любові та пристрасно жадати її, ніж частково позбавити дитину цієї любові. Звідси А.Маслоу виводить головні принципи виховання, необхідні для формування повноцінної, здорової особистості, – це любов, тепло, дружба, повага та добре поводження з дитиною.

Останнім часом у теорії виховання стало очевидним, що життя задля задоволення матеріальних потреб не може бути метою. Проте, з іншого боку, ми стикаємося також і з новою можливістю патології в результаті психологічного добробуту, тобто з негативними наслідками того, що людину до нестями любили і піклувалися про неї, вклонялися їй, захоплювалися нею, виконували всі її нацюхвилинні забаганки. Таким чином, стає очевидним, що у вихованні мають бути присутніми такі форми опанування зовнішнього світу, як досвід, наполегливість, фрустрації, дисципліна та певні обмеження. Багато гуманістів та психологів-екзистенціалістів переконані, що задоволення всіх базових потреб не розв’язує автоматично проблем самоідентифікації, знаходження системи цінностей, життєвого покликання, сенсу життя. Не слід забувати також про те, що людина майже ніколи не буває до кінця задоволена, а також про те, що люди схильні звикати до наявних благ, вважати їх чимось само по собі зрозумілим і переставати цінувати їх.

Аналіз теорії базових  потреб вимагає також перегляду теорії інстинктів. Люди, підкреслює А.Маслоу, уявляються значно автономнішими та саморегульованішими, ніж це дозволяє їм психологічна теорія нашого часу. До цього можна додати, що різні розробки показали теоретичну схильність до самоактуалізації організму, яка відрізняється однаковим чином як від прагнення до консервації, підтримання рівноваги, так і від схильності організму реагувати на імпульси із зовнішнього світу. На користь перегляду теорії інстинктів говорить також досвід психоаналітиків та психотерапевтів, оскільки фрустрація одних потреб веде до патології, фрустрація ж потреб іншого роду не має такого результату. Ці потреби вперті й непокірливі. Вони не поступаються ніяким умовлянням, підкупам та альтернативам, їм не потрібно ніщо, крім відповідного та належного задоволення. Теорія інстинкту, сформульована З.Фройдом, визнала той факт, що людина має внутрішню рушійну силу, що приймати рішення про свою поведінку їй допомагає її власна природа; що сама природа людини визначає для неї структуру цілей, прагнень та цінностей; що дуже часто люди воліють саме того, чого потребують, щоб запобігти захворюванню; що загалом організм сам виявляє певну біологічну ефективність та мудрість, яка вимагає свого пояснення. 
Розробляючи теорію потреб, А.Маслоу показує, яким чином задоволення потреб та їхня депривація впливають на розвиток особистості та її деформацію. Цей аспект теорії особистості було розглянуто вперше, що зробило значний внесок до розв’язання актуальних проблем антропосоціогенези. 
А.Маслоу вказує на існування порядку, який визначає рівень потреб від вищих до нижчих. Так, вища потреба є пізнішим утворенням з філогенетичного та еволюційного погляду, і чим вищий рівень потреби, тим більш вона характерна саме для людини. Вищі потреби є пізнішими утвореннями і з онтогенетичного погляду, оскільки будь-яка людина від народження відчуває передусім фізіологічні потреби і тільки потім решту інших. Чим потреба вища, тим менш нагальна вона для виживання, тим на більший термін може відкладатися її задоволення. Депривація вищих потреб не призводить до таких згубних наслідків, як депривація нижчих потреб. Проте існування на рівні вищих потреб передбачає вищу біологічну продуктивність, більшу тривалість життя, зниження захворюваності, поліпшення сну, апетиту. Задоволення вищих потреб має значення як для збереження життя, так і для розвитку особистості. Вищі потреби суб’єктивно є менш нагальними, оскільки вони менш відчутні і менш очевидні. Тому задоволення вищих потреб приводить до більш бажаних суб’єктивних наслідків, тобто до повнішого щастя, безтурботності та багатства внутрішнього життя. Задоволення вищих потреб зорієнтоване на здоров’я і перешкоджає виникненню психопатології. Проте вища потреба вимагає більшої кількості обов’язкових передумов: життя на рівні вищих потреб стає складнішим. Для появи вищих потреб потрібні й більш сприятливі зовнішні умови. Як правило, при задоволенні вищих та нижчих потреб великого значення надають задоволенню вищої потреби. Такі люди для задоволення вищої потреби ладні пожертвувати більшим і тому легше переносять депривацію нижчих потреб.

Чим вищий рівень потреб, тим ширше коло ідентифікації  любові, тим більше людей увіходять  до цього кола і тим вищим є  середній рівень ідентифікації любові. Ідентифікацію любові можна визначити  як злиття індивідуальних ієрархій потреб, побудованих на грунті їхнього домінування у двох або більше людей. Люблячі люди розглядають потреби один одного як свої власні. Потреба ближнього стає власною потребою. У зв’язку з цим задоволення вищих потреб і прагнення до нього мають сприятливі громадянські наслідки, оскільки чим вища потреба, тим менш егоїстичний характер. І тому задоволення вищих потреб є ближчим до самоактуалізації, ніж задоволення нижчих. Задоволення вищих потреб і прагнення до нього ведуть до більш вираженого, сталого та справжнього індивідуалізму. Ті люди, які живуть на рівні самоактуалізації, одночасно відчувають любов до всього людства і досягають вищого рівня унікальної своєрідності. Це підтверджує висновок Е.Фромма про те, що любов до себе має синергетичний, а не антагоністичний характер стосовно любові до інших. Тому нижчі потреби мають більш локалізований та обмежений характер, ніж вищі. Можна, наприклад, з’їсти обмежену кількість їжі, натомість любов, повага, задоволення когнітивних прагнень практично не передбачають насичення. 
Визнання вищих потреб подібними до інстинктів дає змогу зробити низку висновків, які з принципово нових позицій розглядають саму особистість, її розвиток, соціальну адаптацію та соціалізацію. Ці висновки докорінним чином відрізняються від поглядів, які висловив З.Фройд, особливо це стосується питань виховання, дитячих страхів і неврозів, а також питань впливу культури на людину, взаємозв’язку когнітивної діяльності людини та її психічного здоров’я.

1.3. Теорія особистості за Г. Олпортом.

Інший представник гуманістичної  психології США – Г. Олпорт (1887-1967) – вважав особистість відкритою  системою: розвиток особистості завжди здійснюється у взаємозв’язку з  іншими людьми. Особистість, за його визначенням, - це динамічна організація особливих мотиваційних систем, звичок, установок і особистісних рис індивіда, які визначають унікальність його взаємодії з середовищем, передусім соціальним. Однак у цих стосунках немає рівноваги між довкіллям і людиною. Людина повинна увесь час встановлювати нові стосунки і розвивати наявні, тобто постійно “розвивати” гомеостаз. Отже, постійний розвиток особистості є основною формою її існування. Соціальні відносини конституюють, за Г. Олпортом, особистість, “відв’язуючи” її від біологічних потреб.

Як важливий механізм розвитку особистості Г. Олпорт визнає “рису”, під якою він розуміє  “рису-мотив”, “рису-інтерес”, тобто  мотиви поведінки, що діють у даний  момент. Кожна людина народжується з певним набором “рис-мотивів”, які потім трансформуються, підлягають зміні. Існують два класи рис – основні та інструментальні. Основні риси стимулюють поведінку людини, а інструментальні формують її. Основні риси переплітаються з інструментальними, що сприяє формуванню особистості.