Діагностика самооцінювання

Вступ.

Особистість є об’єктом вивчення різних наук – філософії, соціології, етики, біології, педагогіки, психології тощо. Розумінню природи  особистості сприяють література, музика, образотворче мистецтво. Особистість  відіграє значну роль у вирішенні  політичних, економічних, культурних, наукових, технічних проблем, загалом у піднесенні рівня людського буття.       Категорія особистості посідає в сучасних наукових дослідженнях і в суспільній свідомості одне з центральних місць. Завдяки категорії особистості постають можливості для цілісного підходу, системного аналізу та синтезу психологічних функцій, процесів, станів, властивостей людини.   У психологічній науці не існує загальноприйнятого визначення природи особистості. Епоху активного наукового вивчення проблеми особистості можна умовно розділити на два етапи. Перший охоплює період з кінця ХІХ до середини ХХ ст. і приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час були сформульовані фундаментальні положення про особистість, закладені головні напрями психологічних дослідження особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині ХХ ст. У кожній психологічній школі існує своє уявлення про природу, структуру, спрямованість особистості. Це дуже цікаве та неоднозначне питання, що призводить до численних суперечок та боротьби наукових шкіл. Серед усього цього розмаїття поглядів, ми можемо виділити гуманістичну теорію особистості, яка і стала темою нашої курсової роботи. Була обрана саме ця психологічна школа з тієї причини, що саме вона розглядає людину як цілісне, творче та є найбільш цікавою для вивчення на наш погляд.

Розділ І. Теоретичне обґрунтування проблеми.

Термін гуманістична психологія було винайдено групою персонологів, що на початку 1960-х років під керівництвом Маслова об’єдналися для того, щоб створити життєздатну теоретичну концепцію, яка була б альтернативною двом найбільш важливим інтелектуальним течіям у психології – психоаналізу та біхевіоризму. Одним із фундаторів гуманістичної психології вважається американський дослідник К. Роджерс (1902-1990). Прихильниками цього напрямку були: Г.Олпорт, Фромм, Келлі.             Загальні особливості особистості, які характеризують більшість членів даної групи, можна назвати соціальним характером. Соціальний характер менш специфічний, ніж характер індивідуальний. В соціальний характер входить лише та сукупність рис характеру, яка притаманна більшості членів даної соціальної групи та виникла у результаті загальних для них переживань та загального способу життя. Завжди існують “люди з відхиленням” із зовсім іншим типом характеру, структура особистості більшості членів групи являє собою розвиток одного і того ж “ядра”, яке склад. Із загальних рис характеру; ці варіації виникають за рахунок випадкових факторів народження та життєвого досвіду, оскільки ці фактори різні для різних бачень. Якщо ми хочемо зрозуміти одного індивіда, то важливу роль відіграють елементи, які відрізняють.

1.1. Карл Роджерс: феноменологічна теорія особистості.

Центральною ланкою особистості, за К. Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про себе, “Я-концепція”, що породжується у взаємодії з іншими людьми. Однак формування самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими, і тоді виникає дилема – чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Неправильне уявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні самооцінки. Такі випадки можуть викликати невротичні конфлікти і потребують допомоги психолога у створенні гнучкої самооцінки, вміння під тиском досвіду переоцінювати систему цінностей, що виникла раніше, - все це визначається К. Роджерсом як важлива умова психічної цілісності особистості та її психічного здоров’я в різних життєвих ситуаціях. Завдяки К. Роджерсу явища самосвідомості та самооцінки, їхні функції в поведінці й розвиткові суб’єкта стали важливим предметом подальших психологічних досліджень.

Феноменологічний напрямок вважає реальним для індивіда тобто  реальним для його думок, понять, почуттів те,  що існує в межах внутрішньої системи координат людини або суб’єктивного світу, включаю чого все, усвідомлюючи в будь-якій даний момент часу. Виходячи з цього, суб’єктивне сприйняття і переживання не тільки являють собою особисту реальність людини, але й також створюють основу для її дій. Тобто, кожен з нас реагує на події у відповідності з тим, як ми суб’єктивно сприймаємо їх.

Невід’ємною   частиною ротерівсько теорії є конструкт  самості або «теорія Я».

«Я» - це диференційована  частина феноменального поля,  або  поля сприймання людини, яке полягає в усвідомленому сприйманні і цінностей «Я». Я- концепція означає концепцію людини про те, що вона собою являє. Я- концепція відображає ті характеристики, які людина сприймає як частину себе. Для прикладу, людина може сприймати себе так: « Я розумна, любляча, чесна, уважна і симпатична». З точки зору феноменологічного напрямку, Я- концепція часто відображає те,  як ми басимо себе у зв’язку з різноманітним ролями, які ми граємо в житті. Я- концепція включає не тільки наше сприймання ,які ми є , але й те, якими, як ми вважаємо, ми повинні бути і хотіли б бути. Цей останній компонент «Я»  називається Я – ідеальне. З Роджерсом, Я – ідеальне відображає ті атрибути, які людина хотіла б мати, але поки не має. Це «Я» , яке людина більш за все цінує і до якого прагне.

Роджерс висунув теорію,  що коли «Я» тільки формується, воно регулюється  виключно організмічним  оціночним процесом. Тобто малюк  оцінює кожен нове хвилювання з позиції  того, сприяє воно чи перешкоджає його вродженій тенденції актуалізації. Наприклад, голод, спрага, холод, біль, раптовий гучний шум оцінюються негативно, так як не забезпечують підтримання біологічної цілісності. Харчі, вода, безпека і любов оцінюються позитивно, бо прияють зростанню і розвитку організму. Деякою мірою організмічний оцінний процес є контролюючою системою, яка сприяє правильному задоволенню потреб малюка. Малюк оцінює свої хвилювання у відповідності з тим, подобаються вони йому чи ні, чи дають задоволення. Таке оцінювання проходить з його спонтанної реакції на безпосередні хвилювання , будуть то сенсорні, вісцеральні або емоційні стимули.

Структура «Я» згодом формується через взаємодію з  оточенням, зокрема, з іншими людьми (наприклад, батьки, брати й сестри, інші родичі). Інакше кажучи, по мірі того, як дитина стає соціально сприйнятливою і розвиваються її когнітивні і перцептивні здібності, її Я-концепція все більше диференціюється і ускладнюється. Отже, зміст Я-концепції є продуктом процесу соціалізації. І звідси випливають умови, важливі для розвитку Я-концепції.

Потреба в позитивній увазі. Для будь-якої людини важливо, щоб її любили та розуміли інші. Ця потреба  в позитивній увазі універсальна , розвивається як усвідомлення виникнення «Я» , вона всепрониклива і стійка. Вперше вона проявляється як потреба  малюка в любові і піклуванні, а згодом виражає себе в задоволенні людини, коли її схвалюють інші, і фрустрації, коли нею не задоволені . Роджерс вказував, що позитивна увага являється або набутою, або вродженою, але, хоча він надавав перевагу першому поясненню (тобто вважав, що це вторинний, набутий мотив), він не вважав походження цього мотиву істотним для своєї теорії. Цікавим аспектом позитивної уваги є її подвійна природа - якщо  людина вважає, що вона задовольняє потребу позитивної уваги в інших людей, то вона неодмінно відчуває задоволення своєї особистої потреби.

Роджерс також допускав, що людям необхідно позитивно  розглядати себе. Потреба в позитивній увазі до себе – це набута потреба, що з’являється при порівнянні своїх  переживань із задоволенням чи незадоволенням потреби до позитивної уваги.  Тобто, позитивна увага до себе співвідноситься Ії задоволенням чи незадоволенням  потреби до  позитивної уваги.  Тобто, позитивна увага до себе співвідноситься із задоволенні при схваленні і незадоволенням при несхваленні себе. Наче Я – структура стала для самої себе «значимим соціально іншим». Розвиток позитивної уваги для себе гарантує, що людина буде прагнути діяти так, щоб і інші, і вона сама схвально відкликались про її вчинки. Отже, людина навряд чи буде поводити себе не відповідно з Я –концепцією, тому що це буде задовольняти потребу в позитивні увазі до себе.

Умови цінності .  Враховуючи той факт, що у дітей є нездоланна потреба позитивної уваги , не дивно, що вони дуже вразливі , підлягають впливу значних  для них людей. Для  процесу соціалізації типовим є те, що діти вчаться тому, що якісь речі робити можна, а якісь  ні. Частіше за все батьки позитивно ставляться до бажаної поведінки дитини. Тобто, якщо діти поводять себе бажаним чином, у них з’являється досвід позитивної уваги, натомість у протилежному випадку він відсутній. Таким чином, створюється те, що Роджерс назвав обумовлено позитивною увагою, або умовою цінності, які уточнюють обставини, при яких діти будуть переживати позитивну увагу. Умови можуть бути дуже різноманітними в різних ситуаціях, але головний принцип зберігається : «Я буду любити, поважати і приймати тебе таким, яким я хочу тебе бачити». Обумовлена позитивна увага означає, що діти отримують схвалення, увагу та інші форми заохочень за поведінку,  яку від них очікують знайти інші, особливо батьки. Фактично з роками набуття досвіду, діти запам’ятовують, що у разі схвалення їх дій батьками, їх будуть хвалити і любити. І навпаки, у випадку невірних дій з точки зору батьків – їх не будуть цінити і любити.

Роджерс стверджував, що умова цінності відносно дитини здійснює збиток її становленню як повністю функціонуючої людини з тієї причини, що дитина намагається відповідати  стандартам інших, а не визначити  для себе, ким вона хоче бути і  досягти цього. В таких умовах дитина починає оцінювати себе як особистість тільки з точки зору цінності тих дій, димок і почуттів, які отримують схвалення і підтримку. Дитина відчуває, що в якомусь відношенні її цінують, а в якомусь – ні. Цей процес призводить до Я-концепції, яка знаходиться в повній невідповідності з органічним досвідом і не слугує міцній основі для розвитку здорової особистості.

Безумовна позитивна  увага. Хоча очевидно, що ніхто не може бути повністю вільним від умов цінності, Роджерс стверджував, що можна дати або отримати позитивну увагу незалежно від цінності конкретної поведінки людини. Це означає, що людину приймають і поважають за те, якою вона є без будь-яких «якщо», «і», «або», «але». Таку безумовну позитивну увагу можна спостерігати, коли мати віддає свою любов і увагу дитині не тому, що вона виконала особливу умову або виправдав очікування, а просто тому, що це її дитина. Неважливо, наскільки несхвальними можуть бути поведінка і почуття її дитини, вона все ж схвалює її і вважає достойною любові.

За Роджерсом єдиний спосіб не вмішуватися в тенденцію  актуалізації дитини – це дати їй безумовну  позитивну увагу. Це означає, що дитину приймають і люблять без критики  і обмовок. Якщо дитина буде відчувати  тільки безумовну позитивну увагу, то: тоді не будуть розвиватися умови цінності, увага до себе буде безумовною, потреба у позитивній увазі до себе будуть психологічно встановлюватися і повністю функціонувати.

Але акцент Роджерса на безумовній позитивній увазі як на ідеальному підході до виховання дитини не свідчить про відсутність дисципліни, соціальних обмежень або інших форм контролю поведінки. Подібний підхід означає створення атмосфери, в якій дитину цінують і люблять просто за те, що вона є. Коли діти сприймають себе так, що ніяке само хвилювання не є більш або менш вартим позитивної уваги, вони переживають безумовну позитивну увагу до себе. Це в свою чергу дозволяє розвивати особисті цінності і задоволення у відповідності з їх реальними хвилюваннями незалежно від «схвалення» інших. Хоча діти усвідомлюють наявність окремих очікувань відносно того, що їм «потрібно робити», вони будуть довіряти собі і власним судженням, а не піддаватися вимогам, що існують не в них самих. Роджерс вважав, що виховання дітей з безумовно позитивною увагою забезпечує основу для їх становлення як повноцінно функціонуючих людей. Безумовна позитивна увага до себе розкриває природну тенденцію до само актуалізації, присутню в кожній людині.

1.2. Теорія особистості А.Маслоу

Гуманістична теорія Маслоу висуває основні принципи трактування особистості як єдиного цілого, марність досліджень на тварин, сприйняття людини як істоти позитивного і творчого у своїй основі, акцент на вивчення психічного здоров'я. В свою чергу Карл Роджерс визначав особистість в термінах самості: як організовану, довгочасну сутність, що складає серцевину наших переживань.

Проблеми особистості  та психічного здоров’я стали ключовими  у творчості видатного сучасного  психолога та філософа А.Маслоу. Його заслугою є те, що він сформулював  та розробив теорію мотивації, показавши тим самим, яким чином усвідомлювані та неусвідомлювані мотиви впливають на формування та розвиток особистості. Головними для теорії А.Маслоу є дані експериментальної психології та психоаналізу. У процесі філософського осмислення природи людини А.Маслоу вивів зовсім інакшу теорію людини, сформулював нову філософію особистості, відмінну від класичного фройдизму. Людину А.Маслоу розглядав зі знаком “плюс”, що суперечило головним положенням З.Фройда, який розглядав людину вихідним чином як істоту люту та агресивну, тобто зі знаком “мінус”. Тим самим А.Маслоу сформулював підстави нового “гуманістичного” бачення світу, за допомогою якого осмислюють багато сфер людського знання: економіку, соціологію, біологію та інші професійні сфери – юриспруденцію, політику, медицину, освіту, релігію тощо.

Теорія мотивації А.Маслоу являє собою спробу інтегрувати  в рамках єдиної теоретичної структури  положення, які були засадничими  для теорій З.Фройда, А.Адлера, К.Юнга, Е.Фромма, К.Хорні та Б.Гольдштейна. Завдання, яке поставив перед собою А.Маслоу, – визначення шляхів подальшого розвитку або самоактуалізації здорової особистості. Проте його так само турбувало питання про те, які депривації, пережиті у минулому, призводять до неврозу. Які психологічні методи можуть зцілити невроз? Якою є профілактика неврозу, що може запобігти його появі? 
Ці питання були особливо актуальними для А.Маслоу, оскільки він вважав, що брак психічного здоров’я – це не тільки препогане самопочуття, а й різновид сліпоти, когнітивної патології поряд з моральною та емоційною неповноцінністю. Такий стан ушкоджує людину, завдає збитків її можливостям, знижуючи її можливість діяти та досягати успіху.

У зв’язку з цим  А.Маслоу розробляє теорію мотивації. Базовим для теорії мотивації А.Маслоу є холістичний підхід, який передбачає, що мотивованою є радше особистість як ціле, ніж окрема її частина, тобто особистість являє собою інтегроване організоване ціле. 
Загальноприйнятим було положення про те, що всі потяги функціонують за зразком фізіологічних потягів. А.Маслоу спростовує це положення, вказуючи на те, що більшість потягів не можна ізолювати, не можна визначити їхню соматичну локалізацію, а також неможливо визначити, чи є цей процес єдиним в організмі на певну мить. Очевидно, що типове бажання більшою мірою є потребою особистості загалом. Позірність простоти виникає під час розгляду окремих випадків, різновидів діяльності, які здійснюються у рамках цілісного організму. Очевидно, що важливий різновид діяльності динамічно взаємопов’язаний з усім, що має значення для особистості. 
Якщо здійснити глибокий аналіз пересічних бажань, які виникають у нас у повсякденному житті, ми виявимо, що вони мають одну важливу особливість – вони являють собою радше засоби досягнення цілей, ніж самі цілі. Зазвичай, коли свідоме бажання піддають аналізу, з’ясовується, що можна зазирнути далі й побачити більш фундаментальні цілі особистості. Відмітна риса такого глибокого аналізу полягає в тому, що він приводить, урешті-решт, до певних цілей та потреб, за якими все інше не існує, тобто до задоволення певних потреб, які й являють собою кінцеву мету. Таким чином, А.Маслоу визначає предмет вивчення мотивації як вивчення первинних цілей або бажань чи потреб людини.