Бердянський центр професійно технічної освіти

 

Методи, прийоми:

• Розповідь і пояснення змісту і понять лекції;
• наведення доказів і життєвих прикладів;
• аналіз і роз’яснення проблемних ситуацій.

Наочність: дошка, блок-схема.

Основні питання  лекції:

1. Сутність менеджменту
2. Організація управлінської діяльності
3. Управління та контроль підприємством
4. Прийняття управлінських рішень

Основні поняття:

Менеджмент, управління, контроль, організація діяльності підприємства, контроль за діяльністю підприємства, управлінська діяльність підприємства,

системний підхід, ситуаційний підхід.

 

Хід лекції

 

І. Вступна  частина 

        Привітання викладача з учнями. Повідомлення теми лекції: «Менеджмент  у підприємництві», створення  в учнів позитивної установки  на її вивчення, за допомогою  асоціації пов’язаних з темою  лекції.   

        Визначення основних питань лекції:

1. Сутність менеджменту
2. Організація управлінської діяльності
3. Управлінський  контроль підприємством
4. Прийняття управлінських рішень

      Повідомлення  рекомендованої літератури (нижче  вказаної). Зазначення  інформації, питань для обговорення з приводу оголошеної теми, для захоплення уваги учнів, психологічної підготовки до розгляду основних питань лекції, виокремлення їхнього зв’язку з майбутньою професійною діяльністю.

П. Основна  частина 

 

1. Сутність менеджменту

        З часу об’єднання людей в окремі групи для здійснення певної діяльності виникає потреба в управлінні ними. В межах економічної системи здійснюється управління певними об’єктами (процесом виробництва товарів, їх збутом тощо) та суб’єктами (окремим індивідуумом, бригадою та ін.).

        Управління — свідомий цілеспрямований і активний вплив різних суб’єктів управління та створених ними органів на економічні об’єкти та діяльність інших людей.

        При управлінні  процесом безпосереднього виробництва чи продажем товарів передусім здійснюється вплив на діяльність людей, зайнятих виробництвом, постачанням товарів і наданням послуг. Основою системи управління є цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, колективів людей тощо в інтересах досягнення поставленої мети.

       Складовою частиною  процесу управління є менеджмент. Якщо поняття управління в економічному аспекті означає вплив суб’єктів управління на весь суспільний і технологічний способи виробництва на макро- і мікрорівнях, то менеджмент охоплює управління соціально-економічними процесами лише на рівні підприємств та їх об’єднань.

        Менеджмент — свідомий і цілеспрямований вплив керівництва підприємства або керівних органів на діяльність людей у процесі виробництва товарів і послуг у межах певної організації з метою привласнення прибутків.

        Як окрема  економічна наука, менеджмент  виник після виходу у світ  книги американського інженера  і дослідника Ф.Тейлора “Принципи  наукового управління” у 1911 р.  Він характеризував управління  як “...мистецтво точного знання  того, що необхідно зробити і як зробити найкращим і найдешевшим способом”. У самому процесі управління виділив такі основні етапи: визначення мети, вибір засобів здійснення мети, підготовка таких засобів та І контроль результатів.

        У 20-ті роки XX ст. представник класичної школи управління французький учений А.Файоль та інші дослідники основну увагу зосередили на розробці раціональної структури організації, тобто поділу її на окремі підрозділи, робочі групи, що дало йому (Файолю) підставу виділити і функції управління. Такими функціями він вважав: 1) передбачення (встановлення мети); 2) планування; 3) організацію; 4) розпорядження; 5) координацію; 6) контроль.

       Виділення цих  функцій покладено в основу  одного із трьох сучасних підходів  до теорії й практики менеджменту — процесного; двома іншими є системний і ситуаційний.

        Системний підхід у менеджменті передбачає розгляд підприємств їх керівниками як відкритої системи, яка складається із таких найважливіших підсистем: 1) люди; 2) структура (наявність взаємозв’язків між окремими підсистемами та їх елементами); 3) технологія і завдання, зорієнтовані на досягнення різних цілей за умов впливу зовнішнього середовища. Виділення підсистем допомагає створювати у межах підприємства окремі структурні підрозділи (відділи, сектори та ін.).

       Ситуаційний  підхід у менеджменті полягає в умінні управляючих правильно оцінювати певні виробничі та управлінські ситуації й знаходити найкращі конкретні дії по виходу з них (ситуація — це конкретний набір внутрішніх і зовнішніх обставин, які впливають на функціонування підприємства на даний час).

2.Організація  управлінської діяльності

       Організація діяльності підприємства — процес створення організаційної структури підприємства (відділів, служб, груп тощо), закріплення за ними ресурсів, узгодження повноважень, а також розробка доцільних засобів їх дії з метою досягнення мети.

       Важливою умовою  успішної організаційної діяльності  є створення системи інформаційного  забезпечення.

       Добиранням, розміщенням  кадрів та їх стимулюванням займається кадровий менеджмент. Важливо при цьому орієнтуватися на людину як основне джерело підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва, залучати працівників до вироблення та прийняття управлінських рішень тощо.

          Планування — процес розробки і практичного втілення планів, а також   шляхів, засобів досягнення втіленої у них мети підприємства.

         Таке планування  означає розробку планів господарської діяльності підприємства, що втілюється у певному комплексі економічних показників. Важливо, щоб вони відображали послідовність і зміст робіт. Так, для промислового підприємства плануються доставка матеріалів і комплектуючих виробів, виробництво продукції, її складування, збут.

 

3. Управлінський контроль  підприємством

        Управлінська діяльність підприємства — процес упорядкування та узгодження дій різних підрозділів підприємства. Координування є конкретизацією процесу організації підприємницької діяльності.

      Контроль  за діяльністю підприємства — систематичне спостереження за станом господарської діяльності підприємства з метою перевірки відповідності фактичних результатів запланованим і в разі потреби коригування такої діяльності.

      Найважливішою сферою  контролю є виробнича діяльність. Він передбачає спостереження за діяльністю працівників (зокрема за заповненням вакантних робочих місць); за завантаженістю устаткування, приміщень тощо; за наявністю запасів сировини та комплектуючих виробів; за якістю продукції, термінами виконання робіт.

      Контролювання як вид управлінської діяльності (процес) реалізується на засадах виконання контрольних операцій (контролю). Об'єктивна зумовленість і необхідність реалізації контролювання як функції менеджменту зумовлені такими чинниками:  складністю технологічних процесів в організації; динамізмом науково-технічного розвитку; ймовірністю виникнення кризових ситуацій;  особливістю глобалізації; доцільністю підтримання успішних програм, напрямів діяльності організації; тиском з боку конкурентів; боротьбою за ринки збуту товарів тощо.

    Мета контролю  полягає в максимальному забезпеченні  фактичних результатів очікуваним. Для того щоб контроль відповідав  своєму призначенню і реалізував  свої функції, він  повинен:  базуватися на чітко визначених  нормативах, гнучких, динамічних технологіях; відображати пріоритети організації відповідно до її стратегічного спрямування і діяльності.

     За етапами  виробничо-господарської діяльності  розрізняють види контролю: попередній, поточний та завершальний (див.  рис.1).

 

 

 

 

 

Рис.1. Взаємозв’язки між попереднім, поточним та завершальним контролем

        Вчитель зображує схему на  дошці для кращого сприйняття.

     Попередній  контроль здійснюють на вході  в систему організації на основі  встановлених правил, процедур, норм  поведінки тощо. Цей вид контролю використовують щодо людських (трудових), матеріальних, фінансових, інформаційних, енергетичних та інших ресурсів.

     Поточний  контроль реалізується в процесі  виробничо-господарської діяльності. Його характеризують такі особливості:  управлінська необхідність; наявність мети, спрямованість на конкретні робочі місця; використання зовнішніх ресурсів для внутрішнього споживання організації; націленість на всі види діяльності організації.

     Завершальний  контроль здійснюють на виході  із системи організації. Він необхідний для виявлення рівня досягнутих результатів в організації, забезпечення мотивації (наприклад, при оплаті праці, преміюванні тощо).

     Для підвищення  ефективності кожного із видів  контролю доцільно їх реалізовувати  стосовно конкретних видів ресурсів.

 

4. Прийняття управлінських рішень

       Найбільш конкретною  формою виконання менеджером своїх функцій є прийняття управлінських рішень. Щоб прийняти науково обґрунтоване складне рішення, необхідно:

1) чітко знати мету діяльності  підприємства;

2) мати всебічну і достовірну  інформацію від усіх підрозділів  та проаналізувати її;

3) знати зовнішню ситуацію (кон'юнктуру  ринку, чинне законодавство тощо);

4) виходити з певних критеріїв  вибору раціонального рішення;

5) прогнозувати можливі наслідки прийняття управлінського рішення;

6) радитись із спеціалістами  щодо можливих альтернативних варіантів вирішення даної проблеми;

7) вибирати і приймати раціональне  рішення;

8) доводити рішення до конкретних  виконавців.

       Після  формулювання мети та вибору критерію оптимальності або доцільності здійснюється вибір конкретних факторів та умов, що від них залежатиме результат рішення. Обґрунтований відбір факторів є передумовою розробки науково обґрунтованого, а відтак і ефективного рішення.

Рис. 2.6. Блок-схема процесу прийняття управлінського рішення

       Модель  аналізу системи (блок 4) — це, власне, і є схема розв’язання  завдання, яке постало перед управлінням.  Залежно від характеру завдання  модель може бути простою або  складною. Прості моделі часто бувають стандартними. Складні моделі рішення можуть (відповідно до ступеня формалізації) частково або повністю відповідати вимогам програмування.

      Вибір  моделі рішення та розробка  програми розрахунків створюють  основу для визначення складу  необхідної інформації. Як модель рішення, так і інформація мають забезпечити можливість варіантних рішень.

      Блок-схема  демонструє, що аналіз проблеми  у процесі прийняття управлінського  рішення відіграє провідну роль (блоки 4—10 виділено жирним шрифтом).

       Отже, процес прийняття управлінського  рішення має ітеративний характер, який дає змогу поліпшити модель  або варіант рішення способом  послідовних наближень. Так, після  порівняння вибраної моделі з  оригіналом системи (блок 5) може  постати потреба у додатковій інформації (блок 6), яка уможливить відповідне поліпшення моделі рішення. За негативного результату порівняння підготовленого варіанта рішення з іншими аспектами управління (блок 12), із загальною метою та критеріями (блок 14) може постати потреба знову повернутися до аналізу варіантів розвитку системи (блок 7).

      Прийняття управлінських  рішень повинне ґрунтуватися на знанні економічних законів, чинного законодавства, сутності людини тощо. Тому управлінські знання е комплексними, універсальними, мають теоретичний і практичний характер, вони раціональні й інтуїтивні.

Ш. Заключна частина 

Робимо висновки  про  основні поняття, положення:

        Менеджмент — свідомий і цілеспрямований вплив керівництва підприємства або керівних органів на діяльність людей у процесі виробництва товарів і послуг у межах певної організації з метою привласнення прибутків.

З функціонального погляду менеджмент — це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організацій (підприємств, товариств, банків, асоціацій та їх підрозділів).

         Організація діяльності підприємства — процес створення організаційної структури підприємства, закріплення за ними ресурсів, узгодження повноважень, а також розробка доцільних засобів їх дії з метою досягнення мети.