Теорія організації і її місце в системі наукових знань

(22)

В небольшой  организации все решения могут  приниматься ее руководителем. Однако с увеличением размеров организации, масштаба и сложности работ может  создаться ситуация, когда руководитель будет перегружен принятием решений, даже если он только этим и будет заниматься, В этой ситуации возникает вопрос: должны ли права быть сконцентрированы наверху или распределены по уровням организации? На практике — это дилемма между централизацией и децентрализацией, являющейся большой проблемой в проектировании организации.

Централизация — это концентрация прав принятия решений, сосредоточение властных полномочий на верхнем уровне руководства организаци. Централизация является реакцией организованной системы, направленной на предотвращение искажения информации при передаче ее через все увеличивающееся количество уровней управления.

Децентрализация — это передача или делегирование ответственности за ряд ключевых решений, а следовательно, и передача соответствующих этой ответственности прав на нижние уровни управления организацией. Понятия «централизация» и «децентрализация» ровсе не исключают друг друга. Они выступают лишь разными способами решения проблемы искажения информации при перемещении ее с уровня на уровень, способами решения этой проблемы через разную степень распределения прав и ответственности по «вертикали» управления.

Проблема выбора между централизацией и децентрализацией — это проблема выбора оптимальной  конструкции организации. Поэтому  децентрализация не может рассматриваться  вне связи с централизацией. Она существует лишь по отношению к централизации, и в этом их диалектическое единство. Так, например, передача полномочий в ходе централизации вверх по уровням управления одновременно означает и необходимость, в силу определенной ограниченности физиологических возможностей человека, проведения децентрализации в управлении уровнем, получившим больше прав.

Степень централизации  или децентрализации в организации  или ее подразделениях может измеряться с помощью следующих переменных:

• число решений, принимаемых на каждом из уровней управления;

• важность решения  для организации в целом;

• степень контроля за исполнением принятого решения.

Организации развиваются, делая постоянный выбор между  централизацией и децентрализацией. Р. Акофф объясняет тягу к централизации желанием координировать работу нижестоящих уровней и использовать потенциальную синергию, а также стремление предотвратить серьезные ошибки на нижних уровнях управления, последствия действий которых для организации в целом не всегда видны и предсказуемы. Давление в сторону децентрализации, по его мнению, обусловлено желанием облегчить проявление быстрых и эффективных инициатив и реакций на изменения с тех уровней, на которых потребности, опасности и возможности проявляются раньше всего, и обогатить труд руководителей нижестоящих уровней управления путем расширения их ответственности.

При проектировании организации на выбор между централизацией и децентрализацией могут влиять следующие факторы.

Капиталоемкость принимаемых решений. На практике, в регулирующих документах компаний указывается даже конкретная сумма, в пределах которой руководитель может принимать те или иные Решения. Соответственно, если организация допускает относительно большой размер этой суммы для среднего или нижнего уровней управления, то она строит свою деятельность на децентрализованной основе.

Единообразие политики. Например, организация банковского дела или торговли предполагает, что одна и та же компания во всех своих отделениях должна одинаково качественно строить свои отношения с потребителями. Это же, в свою очередь, вынуждает ее использовать высокостандартизированные процедуры.

Размеры предприятия. Ранее уже назывались возможные пределы эффективно управляемой организации. Так как в любом случае существует предел, до которого централизация дает эффект, то после превышения этого предела встает вопрос о децентрализации.

Организационная культура. Приобретенные организацией с момента ее создания ценностные ориентации, нормы и образцы поведения носят, как правило, устойчивый характер и не могут быть игнорированы при выборе проектируемой системы.

Философия управления. Субъективная вера высшего руководства в один из управленческих подходов может определенное время удерживать организацию от нового выбора. Например, Г. Форд-старший известен тем, что гордился отсутствием у него каких-либо управленческих титулов, кроме президента и генерального управляющего компании, и собственноручно принимал максимально возможное число важных решений. В отличие от него, А. Слоун — председатель Совета директоров «Дженерал Моторс» — вывел компанию на высокий уровень, когда лишь 5% решений принимались на уровне штаб-квартиры корпорации.

Стремление частей к самостоятельности. В социальных системах, каковой является организация, отделение части от целого сопровождается стремлением этой части превратиться в новое целое, стать самостоятельной. Тенденция проявляется тем сильнее, чем больше различие между бывшим целым и отделившейся частью.

Наличие соответствующих кадров. Отсутствие у руководителей нижестоящих уровней готовности принять на себя большую ответственность не может способствовать развитию процессов децентрализации, а порой может перерасти в скрытое сопротивление этому процессу.

Развитие техники контроля. Широкое внедрение в организациях электронных информационных систем резко снижает искаженность информации и позволяет быстрее переходить к децентрализации.

Степень разделения труда. Высоко диверсифицированные компании, как правило, строятся на децентрализованной основе по продукту, проекту, потребителю, рынку, территории.

Тип предпринимательства. Каждый бизнес имеет свою динамику, характеризующуюся разной скоростью изменений. Известно, что высокая скорость изменений невозможна в условиях жесткой централизации. Так, фирмы-производители ЭВМ обычно отличаются высокой степенью децентрализации в своей деятельности.

Изменения внешней среды. Государственная политика в области демонополизации, налогообложения и т.п. может способствовать развитию одного из рассматриваемых процессов.

Отмечено, что  децентрализация обладает рядом преимуществ. Она увеличивает скорость и повышает объективность принятия решений, делает организацию гибкой и своевременно реагирующей на внешние изменения, создает для работников определенные удобства и удешевляет делопроизводство, развивает способности руководителей и творческое, доверительное начало в их деятельности. Однако отмечено также и то, что децентрализация имеет и негативную сторону. Она может увести в сторону от главных целей организации, ослабить контроль и единство действий и, наконец, может привести к тому, что решение вовсе не будет принято.

(16)

Теорія організації  і  її місце в системі наукових знань

Теорія  організації – система наукових знань, що узагальнює організаційний досвід і відображає сутність організаційних відносин, їх внутрішні необхідні зв'язки, закони функціонування й розвитку.

Предмет теорії організації – як загальні так і приватні закономірності, що діють у складних організаційних системах, організаційні відносини, закономірності, що формують зв'язки й взаємодії між різними цілісними утвореннями і їхніми структурними складовими.

Теорія організації  припускає макродослідження організацій, оскільки тут за одиницю приймається  організація в цілому. Знаходження  оптимального варіанта координації  її ресурсів було й залишається основною метою науки керування.

Історично можна простежити еволюцію теоретичних концепцій, що визначають сутність самих організацій, роль і основні критерії, застосовувані  для оцінки діяльності різних організаційних структур. Ці теорії з'явилися разом  з тектології  А. Богданова, але незалежно від її. Організаційні теорії ставили завданням розробку принципів, правил, рекомендацій, процедур управлінської діяльності в кожний конкретний момент, тоді як для тектологіі було важливо виявити об'єктивні організаційні механізми, які не змінювалися б у різних ситуаціях.

Інструментом  теоретичного дослідження є науковий метод (від грец. methodos — шлях дослідження, теорія, навчання). Під методом розуміється впорядкована діяльність по досягненню певної мети, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного пізнання дійсності.

Основне завдання теорії організації — вивчення впливу, що роблять індивідууми й групи людей на функціонування організації, на зміни, що відбуваються в ній, на забезпечення ефективної цілеспрямованої діяльності й одержання необхідних результатів.

Розглянемо  місце теорії організації у зв'язку з такими науками, як: психологія, соціологія, соціальна психологія, антропологія й економіка.

Внесок психології в теорію організації проявляється в найбільшій мері через вивчення й прогнозування поводження індивідуума, визначення можливостей зміни поводження людей. Психологія виявляє умови, що заважають або сприяють раціональним діям і вчинкам людей. Останнім часом розширилася база саме тих психологічних досліджень, які безпосередньо пов'язані з поводженням людини в організації.

Дослідження в  області соціології розширюють методологічні основи теорії організації за рахунок вивчення соціальних систем, де індивідууми виконують свої ролі й вступають у певні відносини між собою. Принципово важливим є вивчення групового поводження, особливо у формальних і складних організаціях.

На питання, що виникають у процесі функціонування організації дає відповіді порівняно  нова наукова дисципліна — соціальна психологія. При вивченні міжособистісного поводження головним орієнтиром є те, як відбуваються зміни, у яких формах вони здійснюються і як переборюються бар'єри їхнього сприйняття. Виняткову важливість для організацій представляють дослідження, присвячені оцінці й аналізу зміни позицій людей, форм комунікацій і шляхів задоволення індивідуальних потреб в умовах групової діяльності.

Внесок антропології в теорію організації обумовлений тим, що ця галузь знань серед інших проблем вивчає функцію культури суспільства, тобто своєрідний механізм відбору цінностей і норм минулого, трансляції їхнім живучим поколінням, що озброюється певними стереотипами свідомості й поводження.

Зв'язок теорії організації з економічною наукою визначається об'єктивною потребою формувати мети й стратегію організацій як основу їхньої побудови, забезпечення їх внутрішніх і зовнішніх взаємодій. Дослідження відносин власності, ринкового й державного регулювання, макро- і мікроекономічних аспектів функціонування суб'єктів господарювання, проблем ефективності і її вимірників, методів економічного стимулювання мають безпосереднє відношення не тільки до орієнтації організацій, але й до всіх сторін їхньої ефективної діяльності.

Особливу значимість здобуває зв'язок теорії організації  з юридичною наукою, що вивчає право як систему соціальних норм і різні аспекти правозастосовної діяльності. Безпосередній вплив на формування ключових розділів теорії організації роблять такі галузі юридичної науки, як цивільне, трудове й господарське право.

Важливу роль грають сучасні інформаційні системи, що зв'язують воєдино всі процеси функціонування організацій і властиво управлінської діяльності, а також інформатика як наука, що вивчає закони, закономірності, методи, способи й кошти реалізації інформаційних процесів у цих системах. Організації повинні бути структуровані таким чином, щоб максимізувати можливості системи керування по обробці й передачі необхідної інформації, домогтися необхідної оперативності прийняття, реалізації й контролю управлінських рішень.

Найважливішим методом дослідження теорії організації є індукція — логічний умовивід від окремих фактів до узагальнення. Дослідження історично й логічно починається з виділення певного об'єкта  - « окремого» і розгляду в ньому «загального» і «особливого». Індукція реалізується в трьох основних формах:

1. узагальнено-описової;
2. статистичної;
3. абстрактно-аналітичної.

Узагальнено-описова  форма припускає, що всі взаємозв'язки досить сімволічни й необхідно знайти формулювання, Ц підходящу для безлічі різнорідних елементів.

Статистична форма укладається в кількісному обліку факторів і частоті їхньої повторюваності. Вона дозволяє встановлювати характер і стабільність організаційних зв'язків структурних елементів у різних системах, оцінювати їхній рівень організованості й дезорганізації.

Абстрактно-аналітична форма допомагає сформулювати закони явищ, їхнього взаємозв'язку й постійних тенденцій. По суті,  абстрагування є вищим щаблем дослідження. Завдяки йому відбуваються відволікання, видалення моментів, що ускладнюються, «воно виявляє в чистому виді основу даних явищ, тобто саме ту постійну тенденцію, що схована під їхньою видимою складністю». Для того щоб зрозуміти закономірність явища, конкретність повинна розкриватися під байдужними символами.

Початком наукового  становлення організаторської думки в суспільстві вважається період, пов'язаний з життям і творчістю давньогрецького філософа Платона (427 – 347 р. до н.е.).  У класичних працях Платона «Держава», «Закони», «Політика» закладені основи не тільки філософії, але й організації держави й права.

Стурбований проблемою  «кращого життя людей», Платон намагався  вирішити її за допомогою створення  моделі держави, що персоніфікує розум. Платон проводив аналогію між справедливою людиною й справедливою державою. Справедливість по Платонові - можливість займатися своїми справами й не втручатися в справи інших, а це вимагає ієрархічної підпорядкованості в ім'я цілого. Він думав, що в справедливих державах ієрархія встановлюється із самого народження і її не можна змінити.