Стратегія підприємства

    З переходом до плаваючих валютних курсів необхідність термінових операцій для страхування ризику підвищилася. При укладенні форвардної угоди проміжок часу між укладенням і її виконанням істотно більший, ніж при касовій операції, і може становити кілька місяців (до року). Звичайно термін і курс форвардної угоди обумовлюється під час підписання контракту. Крім того, до касового курсу встановлюються надбавки (репорт, ажіо) або знижки (депорт, дизажіо). Розмір репорту або депорту залежить не тільки від обсягу форвардних угод, а й від різниці процентних ставок за окремими валютами. Ці надбавки і називають ставками "своп". Курс за терміновою угодою визначається як співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку в момент укладення угоди, різницею в процентних ставках за окремими валютами.

    Ці  чинники не можна розглядати ізольовано. Наприклад, якщо процентні ставки за іноземною валютою значно збільшуються, то підвищується і попит на цю валюту на касовому ринку, а отже, збільшується курс "своп". Водночас знижується попит на терміновому валютному ринку, а отже, і форвардний курс. У такій ситуації має місце по форвардному курсу депорт стосовно касового курсу. При плаваючих валютних курсах від характеру існуючої тенденції його напрямку (нагору або вниз) залежить як попит, так і пропозиція цієї валюти.

    Використання  форвардних валютних операцій вигідне  для імпортерів і експортерів  одержанням більш надійної основи для  калькуляції угоди, тому що вже при  укладанні договору, незалежно від  співвідношення курсів валют на момент оплати, в обох його сторін існує  впевненість в одержанні встановленої суми. Угоди здійснюються за оголошеними комерційним банком форвардними курсами з депортом або репортом до касового курсу.

    Угода "своп" - це валютна операція, що укладається між банками і становить комбінацію купівлі і продажу однієї і тієї самої валюти, але в різні терміни. Певна сума валюти в межах однієї угоди купується на термін і продається на касовому ринку або навпаки. При цьому сума іноземної валюти, одержувана до встановленого терміну, збільшується (зменшується) на розмір ставки "своп" при обміні валюти з депортом (репортом). Як правило, у великих обсягах угоди "своп" укладаються між центральними банками.

4. Технологія біржової  торгівлі валютою

    Розвиток  ринкової інфраструктури, використання сучасних засобів зв'язку сприяють збільшенню частки угод з валютою на міжбанківському валютному ринку.

    Учасниками  угод із валютою на біржовому ринку  є дилери і брокери, що виконують  замовлення клієнтів. Угоди між ними укладаються за допомогою переговорів  по телефону, телексу, телефаксу або з використанням системи дилінгу, що обслуговується агентствами. Біржові торги на валютній біржі проводяться відповідно до Статуту біржі, а також законодавства країни, що регулює здійснення валютних операцій. Право брати участь у торгах на біржі мають її засновники, а також організації, прийняті у її члени.

    Учасникам торгів дозволено здійснювати операції двох видів:

    • від свого імені за дорученням клієнтів;

    • від свого імені і за свій рахунок.

    Учасники  торгів можуть довірити здійснення операцій на валютній біржі своїм представникам - дилерам. Проте дилер на валютній біржі не може здійснювати угоди для себе, він є лише представником учасника торгів.

    У біржових торгах його учасники можуть бути представлені очно або заочно.

    Валютні операції на біржі укладаються за такою схемою [4; 46]:

    • клієнт приймає рішення про купівлю  або продаж іноземної валюти і  вибирає учасника торгів, через якого  будуть здійснюватися угоди. Таким  чином, клієнт виступає в ролі продавця або покупця валюти, її продавцем  або покупцем може бути як підприємство, організація, так і будь-який банк, що має ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з іноземною валютою. У зв'язку зі спекулятивним характером валютних операцій банку разом із ліцензією одночасно встановлюється ліміт на здійснення операцій з валютою;

    • укладення угоди між клієнтом і учасником торгів. Якщо учасник  торгів при укладенні угод з валютою  виступає від свого імені за дорученням клієнта і за його рахунок, то угода  з клієнтом оформлюється за його розсудом письмово, тобто документально (письмове поручительство, факс, телекс), або усно;

    • блокування коштів клієнта для виконання  угод. Оскільки учасник торгів на валютній біржі несе фінансову відповідальність за

    невиконання клієнтом своїх зобов'язань, він  має право вимагати від нього блокування перед початком торгів всієї або частини суми угоди, заявленої клієнтом до торгів в іноземній валюті або в гривнях;

    • формування заявки клієнта. Для купівлі (або продажу) іноземної валюти клієнт подає учаснику торгів заявку.

    У цій заявці клієнт повинен зазначити  валюту операції або її код, розмір угоди і запропонований валютний курс (якщо заявка "лімітована"), за яким він згоден її купити (або продати). Якщо заявка "нелімітована", зазначається, що валюта може бути куплена (або продана) за поточним біржовим курсом.

    У заявці на покупку іноземної валюти клієнт декларує мету її використання. Як правило, метою можуть бути розрахунки за такими валютними операціями:

    • купівля товарів і послуг, прав на інтелектуальну власність, розрахунки, за якими здійснюються на умовах без відстрочення платежу і не припускають залучення позичкових коштів в іноземній валюті;

    • спрямування дивідендів від інвестицій в економіку країни;

    • здійснення поточних платежів з виплати  відсотків і основного боргу за залученими позичковими коштами.

    Відкриття в уповноваженому банку спеціального рахунку клієнта. Спеціальні рахунки служать для обчислення іноземної валюти, купленої для клієнтів на валютній біржі і відкриваються в уповноважених банках, що одержали доручення клієнта на купівлю іноземної валюти. Уповноважений банк здійснює контроль за цільовим використанням коштів, що містяться на зазначеному рахунку, враховує надходження і списання фінансових ресурсів після пред'явлення клієнтами відповідних документів.

    Якщо  іноземна валюта куплена на валютній біржі з пред'явленням відповідних  документів, клієнт повинен використати  її упродовж не більш як двох місяців  від дати її зарахування на спеціальний  рахунок. Але якщо валюта куплена  без наявності відповідних документів, її необхідно реалізувати протягом не більш як 15 робочих днів від дати її зарахування на зазначений рахунок. Після закінчення термінів зберігання невикористану валюту клієнта уповноважений

    банк  зобов'язаний продати на валютній біржі  на чергових торгах.

    Заявка  учасника торгів на купівлю і (або) продаж іноземної валюти. Для участі в купівлі або продажу іноземної валюти перед початком торгів її учасники подають курсовому маклеру, який веде біржовий торг, попередні заявки і зведення про наявність коштів на їхніх кореспондентських рахунках в банках, що їх обслуговують. Кожна валютна біржа може рекомендувати учасникам торгів відкрити кореспондентські рахунки в зазначених банках. У заявках учасників торгів не робиться розбивка на операції, здійснені за свій рахунок, а також за дорученням клієнтів або уповноважених банків, що не є членами валютної біржі. Розрізняють два види попередніх заявок від учасників торгів:

    • на особисту участь у торгах;

    • на заочну участь у торгах.

    У заявці учасника торгів зазначається сума купівлі або продажу іноземної валюти, а також її курс, за яким він готовий купити або продати валюту. Сума купівлі або продажу іноземної валюти зазначається в доларах США. Протягом усього біржового дня його учасники через своїх представників можуть подавати додаткові заявки, змінювати суми купівлі або продажу, а також курс раніше поданих заявок.

    Попередні заявки повинні бути подані учасниками торгів не пізніше, ніж за одну годину до початку аукціону.

    Біржовий  торг на валютній біржі проводиться  у формі аукціону, що його веде курсовий маклер. До його обов'язків також входить визначення поточного курсу іноземної валюти до вітчизняної грошової одиниці.

    При проведенні аукціону важливо встановити початковий курс валюти, з якого  починається аукціон. У якості початкового курсу можуть використовуватися:

    • курс, зафіксований на попередніх торгах даної валютної біржі;

    • останній курс Міжбанківської валютної біржі;

    • офіційний курс Національного банку  України. Який  із  зазначених  курсів   брати  за  початковий   курс -встановлює Біржова рада.

    Перед початком торгу курсовий маклер повідомляє суми заявок на продаж і купівлю. Заявки на продаж становлять пропозицію, на купівлю - попит.

    Обов'язок маклера полягає у встановленні балансу між попитом і пропозицією, тобто він повинен домогтися фіксингу.

    Фіксинг - це стан торгів, при якому обсяг  заявок на продаж іноземної валюти стає рівним обсягу заявок на її купівлю. Момент досягнення фіксингу є моментом завершення торгів (аукціону). Фіксинг  характеризується певним курсом іноземної валюти до національної, що стає єдиним курсом укладення угод і здійснення розрахунків за ними на цих торгах. Фіксинг не досягається автоматично. Існують певні правила, що дають можливість його встановити.

    Якщо  пропозиція перевищує попит, то маклер понижує курс валюти; при перевищенні попиту над пропозицією маклер, навпаки, підвищує курс іноземної валюти щодо національної.

    Наприклад, обсяг купівлі становить 1200 у.о. валюти, а обсяг продажу - 800, тобто обсяг  купівлі перевищує обсяг продажу, що створює умови для збільшення курсу валюти. У цьому разі для досягнення фіксингу необхідно: а) зняти (зменшити) обсяг купівлі; б) збільшити обсяг продажу.

    Якщо  ж обсяг купівлі буде становити 800 у.о. валюти, а обсяг продажу - 1200, то обсяг продажу перевищить обсяг купівлі, тобто курс валюти почне падати. У цьому разі для досягнення фіксингу необхідно: а) зняти (зменшити) обсяг продажу; б) збільшити обсяг купівлі.

    Не  допускається зміна напрямку курсу  іноземної валюти до національної після  першої зміни початкового (стартового) курсу.

    Одиниця зміни курсу іноземної валюти до національної у процесі торгів визначається курсовим маклером. Залежно  від різниці між попитом і  пропозицією вона може встановлюватися  від 0,1 до 10 одиниць.

    Додаткові заявки при зміні суми купівлі або продажу подаються учасниками торгів через своїх дилерів.

    Коригування додаткової заявки, що змінює співвідношення попиту і пропозиції на обернене, полягає у виконанні її частини в обсязі, якого не вистачає для її задоволення.

    Використовуються  такі види коригування заявок:

    • збільшення валюти на продаж;

    • збільшення обсягу купівлі валюти;

    • зменшення обсягу купівлі валюти;

    • зняття валюти з продажу.

    При одночасному надходженні однієї із заявок від різних дилерів пріоритет  має заявка, максимальна за розміром.

    Виходячи  з правил досягнення фіксингу, можливі  два альтернативних варіанти встановлення біржового курсу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновок

    У ряді країн існують валютні біржі (частіше це відділи на фондових біржах), на яких здійснюється торгівля валютою у великих масштабах на основі попиту, що складається на них, і пропозиції. Курс, що встановлюється на цих біржах, називається офіційним валютним курсом. Він є обов'язковим і лежить в основі розрахунків банків з клієнтами. У роботі цих бірж часто беруть участь представники держави. Валютні біржі набули поширення в країнах Західної Європи. В Італії функціонує декілька валютних бірж. На кожній з них (в Мілані, Римі, Генуї, Венеції) курси встановлюються маклерами біржі з участю представників держави і діють на даній біржі для розрахунку з банківськими клієнтами. Дозволено також як розрахунковий курс використати курс, отриманий як арифметичне середнє курсів, що котируються на всіх біржах. У Німеччині, наприклад, діють чотири валютні біржі - у Франкфурті-на-Майні, Гамбурзі, Дюссельдорфі і Мюнхені. На цих біржах офіційними маклерами щодня встановлюються курси 14 валют. Ці курси обов'язкові і використовуються для розрахунків банків з клієнтами. Франкфуртська валютна біржа відіграє координуючу роль. 
        У Франції функціонує одна валютна біржа в Парижі, на якій працюють державні маклери. У Вені курси встановлюються біржовим маклером спільно з центральним банком Австрії. У Скандинавських країнах представники комерційних банків і центрального банку встановлюють курс вітчизняної валюти до англійського фунта стерлінгів, на основі якого розраховують курси до інших валют з урахуванням діючих ринкових курсів. 
        У деяких розвинених капіталістичних країнах спеціальні валютні біржі відсутні. Це має місце там, де знаходяться найбільші банки, які економічно гарантують обмін валют. Так, у США торгівля валютою здійснюється виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, який є основою встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Як правило, банки не стягують особливих комісійних і отримують прибуток за рахунок різниці в курсах продавця і покупця. Найбільшим світовим центром з торгівлі валютою є Нью-Йорк. Інші фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско і Новому Орлеані. Торгівля валютою на міжбанківському ринку у Нью-Йорку здійснюється за допомогою посередництва незалежних приватних торговців валютою, які або можуть бути посередниками, або можуть проводити торги за власний рахунок. 
        Спеціалізованої валютної біржі немає і у Великобританії. Однак банки цієї країни щодня підтримують взаємозв'язок і повідомляють один одному котирування. При цьому вирішальна роль належить 10 банкам. На валютні курси, що складаються між ними, орієнтуються й інші учасники ринку. Про встановлений курс долара до фунта стерлінгів у кризові періоди оголошується щодня у засобах масової інформації. Розмір їх курсів залежить від відносин банку з клієнтом і від величини обороту. Немає валютної біржі і у Швейцарії. Тут курс валют встановлюється шляхом щоденного опитування головних торговців валютою. Фактичний курс може відхилятися, якщо обсяг угоди перевищує певну величину. 
        Незалежно від наявності фондової біржі у кожній країні операції з валютою завжди проходять при посередництві банків. 
Зарубіжна (іноземна) валютна біржа - це всесвітня мережа покупців і продавців валюти, які діють у фінансових центрах. Щодня в усьому світі укладаються валютні угоди приблизно на 500 млрд. американських доларів. Однак реальний (у фізичному розумінні) обмін валют відбувається дуже рідко. Телефони, телекси і комп'ютери допомагають у миттєвій передачі інформації і швидкому, документальному фіксуванні та врегулюванню угод. 
Трьома головними центрами торгівлі іноземною валютою є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. Найбільші за обсягом операції відбуваються опівдні (лондонському), коли робочий день у Європі і Америці співпадає.