Контрольная работа по "Теории организации"

Ось як розумів Ф. Кене взаємозалежність між чисельністю населення і  величиною доходів від сільського господарства. Нехтування цього взаємозв´язку, на думку економіста, веде до того, що промисловості надається більшого значення, ніж сільському господарству, а торгівлі промисловою продукцією - більше, ніж торгівлі продуктами землеробства. Між тим джерелом доходів є  не промисловість, не торгівля промисловими виробами і предметами розкоші, а  землеробство. "Необхідно, - зазначав Ф. Кене, - доглядати коріння дерев, а не обмежуватися турботами про  гілля". З цих позицій Ф. Кене критикував меркантилізм французького міністра Кольбера, який, передусім, дбав про промисловість, а потреби  сільського господарства не зумів поєднати з інтересами держави. Найголовнішою  з переваг землеробства є те, що "воно постачає сировину для виробництва  предметів першої необхідності, забезпечує доходи королеві й землевласникам, десятину - духовенству й прибутки - землеробам".

Глорифікація землеробства пронизує усі роздуми й аргументи Ф. Кене, які стосуються економіки, добробуту  людей і держави загалом. Згідно з цією концепцією проводились розрахунки доходів і витрат фермерів. Землі  повинні годувати все суспільство, отже, увага до сільського господарства повинна бути особливою. Зокрема, йдеться  про оподаткування фермерів, яке  не повинно бути надто обтяжливим, щоб не гнобити сільське господарство.

Така особлива турбота про землеробство випливала з того, що воно, на думку  Ф. Кене, було єдиним джерелом багатства. "Праця в сільському господарстві, - писав він, - заміщає витрати, оплачує  працівників, зайнятих обробкою землі, дає дохід землеробу і, крім того, виробляє доходи земельної власності. Ті, хто купує вироби промисловості, оплачують виробничі затрати, робочу силу і прибуток торговця, але понад  це в таких виробах не створюється  ніякого доходу". Це означає, що у промисловому виробництві не відбувається жодного збільшення багатства, оскільки "цінність цих виробів збільшується тільки залежно від ціни на засоби існування, котрі споживають робітники, які виробляють промислову продукцію"^. Цей принцип стосується і торговців.

Як видно, теоретичні узагальнення Кене пов´язані з важливими висновками для економічної політики. На основі точних розрахунків він доводив  доцільність переходу від консервативних форм господарювання до прогресивних, опертих на капіталовкладення в  землеробство і застосування агрономічної науки.

Звичайно, дослідження Ф. Кене були помітним внеском у розвиток економічної  науки. Однак найбільшу славу  принесла йому "Економічна таблиця" (1758 p.), зміст якої не зовсім сприйняли  сучасники, але яка досі дивує  економістів своєю глибиною і  оригінальністю. В "Економічній таблиці" суспільство і прогрес відтворення  суспільного продукту з´ясовані  в цілісності та безперервному зростанні  багатства нації.

Зрозуміло, що методологія "Економічної  таблиці" ґрунтується на теоретичних  уявленнях Ф. Кене, згідно з якими  нація складається з трьох  основних суспільних класів, але, передусім, з продуктивного класу, зайнятого  землеробством, здійснює затрати на обробіток землі й оплачує  доходи власників землі. До цього  класу він зарахував усіх селян, фермерів і найманих працівників.

До класу власників Ф. Кене відносив короля, землевласників і духовенство. Він зазначав, що цей клас існує  за рахунок чистого продукту від  землеробства. До безплідного класу  вчений зарахував усіх інших громадян, зайнятих поза землеробством. До цієї групи потрапили промисловці, ремісники, наймані робітники мануфактур, купці, дрібні торгівці, слуги. Процес обміну між цими класами ґрунтується  на землеробстві.

Окремі частини цієї теорії були викладені у згаданих вище працях, але докладне висвітлення здійснено  в "Економічній таблиці". Саме тут Ф. Кене, насамперед, виділяє  виробничі витрати на землеробство, луки, пасовища, ліси, копальні, рибальство тощо для відтворення багатства. Безплідні витрати, за Ф. Кене, здійснюються на вироби ручної праці (помешкання, одяг, сплату грошового відсотка, торговельні витрати, імпортні товари і т. ін.).

За допомогою такого типу розрахунків  Ф. Кене розкрив процес виробництва  і заміщення відповідних витрат, що здійснюються у суспільстві на базі продуктивності землеробства.

Таким чином, "Економічна таблиця" Ф. Кене охоплює три класи та їхні щорічні багатства і описує їх обіг":

Клас виробничий. Щорічні затрати цього класу, сягаючи Двох мільярдів, виробили п´ять мільярдів, з котрих два мільярди - чистий продукт, або дохід.

Клас власників. Дохід класу становить два мільярди, з котрих один мільярд витрачається на купівлю у продуктивного класу і один мільярд - на купівлю у безплідного класу.

Клас безплідний. Затрати цього класу становлять один мільярд, який витрачає безплідний клас на купівлю сирих матеріалів виробництва у продуктивного класу.

Наведені передумови, на думку Ф. Кене, визначають згідно з постійним  законом підсумок відтворення п´яти  мільярдів ліврів, що відновлюються  щорічно виробничим класом за допомогою  двох мільярдів щорічних затрат на визначеній території (йдеться, звичайно, про Францію).

Більшість сучасників Ф. Кене не зрозуміли  його "Економічної таблиці", а  дехто вважав її знаменитою. Наприклад, Віктор Мірабо (1715-1789) захоплено казав: "Від часу виникнення світу були зроблені три відкриття... Перше з  них, це - винайдення письма... Друге, це - винайдення грошей... Третє, це - "Економічна таблиця", яка є результатом  перших двох винаходів і завершує їх".

Насправді це була лише спроба зобразити  весь процес виробництва як процес відтворення в одній таблиці, яка фактично складається тільки з п´яти ліній, що зв´язують шість  вихідних точок. "Ця спроба, - на думку  К. Маркса, - зроблена у другій половині XVIII століття, в період дитинства  політичної економії, була найвищою мірою, геніальною ідеєю, безперечно, найгеніальнішою  з усіх, які тільки висунула до того часу політична економія".

Навіть наведених оцінок достатньо, щоб визначити видатне місце "Економічної  таблиці" Ф. Кене в історії економічної  теорії. Однак учений і після створення "Економічної таблиці" не припиняв своїх економічних досліджень, в  яких відстоював свій погляд. Це підтверджується  і діалогом "Про торгівлю", в  якому доводиться, що джерелом багатства  є, передусім, землеробство. Про це йдеться  і в іншому діалозі "Про ремісничу  працю".

Отже, науково-критичний аналіз економічних  поглядів Ф. Кене свідчить про те, що він був глибоким мислителем. Лікар  за фахом він проникав у таємниці економічних явищ і процесів, використовував методи природничих наук у пізнанні економічної дійсності, яку розглядав  у контексті з іншими суспільними  процесами. Ф. Кене створив знамениту "Економічну таблицю", що стала  етапом в історії економічної  науки. До неї зверталися наступні покоління  економістів, зокрема, дослідники економічних  циклів, господарської кон´юнктури  і процесів відтворення.

 

 

 

 

  

 

  2. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції

Уїльям Петті (1623—1687) —  основоположник класичної школи  політичної економії в Англії. Народився  у м. Рамсі (Англія) в сім'ї ткача. Дістав освіту в Лейдені, Парижі та 3 роки навчався в Оксфордському  університеті. У 27 років здобув ступінь  доктора. Через 10 років став великим  землевласником. У 1658 р. Петті був  обраний до парламенту, де висунув  ідеї реформування податкової системи, організації статистичної служби, проекти  поліпшення торгівлі.

Перший серйозний економічний  твір Петті — "Трактат про податки  і збори" (1662 p.). Серед інших  відомих творів можна назвати  такі: "Політична анатомія Ірландії" (1672 p.), "Політична арифметика" (1576 p.), "Декілька слів з приводу  грошей" (1682 p.).

Петті — перший автор  трудової теорії вартості, в основі якої лежить вчення про природну ціну (вартість). Розрізнював внутрішню  вартість, яку і називав "природною  ціною", і ринкову ціну. Вартість визначав витраченою працею, встановлюючи кількісну залежність величини вартості від продуктивності праці.

Вважав, що утворення багатства  відбувається у сфері матеріального  виробництва саме завдяки праці. Широко відома фраза Петті: "Праця  — батько й активний принцип багатства, а земля — його мати". Стверджував, що торгівля не є джерелом створення  національного багатства.

Виступав проти припливу дорогоцінних металів, оскільки бачив  у ньому джерело зростання  цін.

Говорив про існування  пропорції грошей для торгового  обміну: надлишок грошей призводить до зростання цін, а їх нестача —  до скорочення обсягів робіт, що виконуються, і низького рівня податкових платежів.

Створив економічну статистику (політичну арифметику) і запропонував метод обчислення національного  прибутку.

Загалом вчення Петті описове, але аналізуючи низку економічних  явищ, він наближається до розкриття  їхньої сутності.

Він вважав, що рента —  додатковий продукт, який залишається  після витрат (заробітної плати і  насіння). Конкретні її вияви —  земельна рента і грошова рента, тобто відсоток.

Петті ввів поняття "диференціальна земельна рента", причини існування  якої вбачав у різній родючості та місцезнаходженні земель. Він вважав також, що ціна землі є сумою річних рент за 21 рік. (Кількість років визначав, виходячи з часу одночасної тривалості життя трьох поколінь.)

Позичковий відсоток Петті  вважав платою за незручності, що заподіюються кредитору при позичанні грошей. Рівень відсотка не повинен перевищувати розміру ренти з тієї кількості  землі, яку можна купити на позику.

П'єр Буагільбер (1646—1714) —  фундатор класичної школи економічної  думки у Франції. Народився в 1646 р. у сім'ї дворянина. Дістав юридичну освіту. З 1677 по 1689 р. займав посаду судді, а потім генерального начальника судового округу Руана.

У 1696 р. вийшла книга Буагільбера "Докладний опис стану Франції", в якій автор жорстко критикує політику меркантилізму. У 1707 р. видав  праці "Обвинувачення Франції" і "Трактат про природу багатства", в яких дається характеристика кризової ситуації в економіці Франції. П'єр Буагільбер дав обґрунтування трудової теорії вартості (незалежно від У. Петті). У ній величина "істинної вартості" визначалася витратами праці.

Джерелом багатства він  вважав сферу виробництва, а сфері  обміну відводив роль умови для розвитку економіки. Виступав проти однобокого заохочення промисловості, захищаючи  розвиток сільськогосподарського виробництва, в якому бачив основу економічного зростання Франції. До поняття "багатство" включав не тільки гроші, а й усю  різноманітність благ і речей.

Недооцінював роль грошей як товару, вважаючи, що вони заважають  обміну товарів за "істинною вартістю". У грошах Петті вбачав основне  зло і причину народних бід  і вважав, що для викорінювання  влади грошей необхідно звести їх роль до простого засобу обігу. Є попередником фізіократів. Французька школа класичної політичної економії на відміну від англійської вела рішучу боротьбу з політикою меркантилізму.

Француз П. Буагільбер бачив  у грошах причину порушень справедливого  обміну між товарами; англієць У. Петті  вважав гроші двигуном розвитку економіки.

Французька класична школа  вважала, що мета виробництва — споживання, тому більшу увагу приділяла вивченню споживної вартості. Англійська школа  оцінила значення капіталізму в  розвитку продуктивних сил і взяла  за основу мінову вартість. П. Буагільбер ідеалізував сільськогосподарське виробництво, а У. Петті був прихильником розвитку промисловості. Французька школа  виражала інтереси дрібної буржуазії, а англійська школа — промислової  буржуазії.

Саме проблемою поєднання  позитивних рис прагматичної школи, яка має вагомі доробки в з'ясуванні закономірностей мікроекономічних процесів, і класичної та марксистської  політекономії з їх безсумнівними  досягненнями в галузі вирішення  соціальних питань і виявлення закономірностей  проходження макроекономічних процесів і повинна займатися політекономія  на сучасному новому етапі її розвитку.

 

 

                                                                                                   

 3. Становлення світової економіки та зростання обсягів світової торгівлі у XVI-XVIII ст.

Історія генези індустріальних країн  Західної Європи тісно пов’язана  з розвитком мануфактурного виробництва  в XVI—XVIІІ ст., від якого в значній  мірі залежав економічний розвиток країн у цілому. Характерною рисою  мануфактури у порівнянні з попередньою простою кооперацією був перехід до поопераційного поділу праці при виготовленні товарів, що привело до значного підвищення продуктивності праці. Мануфактурне виробництво історично підготувало передумови для великої машинної індустрії.

У класичному вигляді процес первісного нагромадження капіталу відбувався в Англії. Ще в XІІI—XIV ст. Англія вивозила сиру вовну на переробку за кордон, зокрема до Голландії. У XV ст. в Англії починають будуватися мануфактури  для виробництва сукна з власної  сировини, попит на яку з кожним роком зростав. У XVI ст. виготовленням  вовняних тканин займалося близько  половини робочого населення Англії, а на початок XVIІ ст. 90% англійського експорту складала продукція суконного  виробництва.