Звіт з практики на примере ВАТ "Олімп- круг"

яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Отже, якщо клієнт відступає  своє право грошової вимоги, то вона є фактичною (наявною), проте якщо клієнт зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги, то це означає, що предметом договору є вимога, строк сплати за якою виникає в майбутньому. Таке розмежування, на нашу думку, є необхідним для здійснення вір-

ного відображення факторингових  операцій у бухгалтерському обліку. Тому що, у випадку передачі фактором грошових коштів до моменту фактичної передачі в його розпорядження грошової вимоги, у бухгалтерському обліку клієнта буде відображатися отримання передплати (попередня компенсація вартості грошової вимоги).

Важливим чинником, від  якого залежить відображення в обліку факторингових операцій, є наявність або відсутність права регресу.

У випадку здійснення факторингу без права регресу прийняті фактором права грошової вимоги не забезпечені порукою клієнта. Якщо ж договір факторингу укладається з правом регресу, то клієнт виступає поручителем перед фактором за виконання дебіторами своїх зобов’язань.

На наш погляд, операція факторингу без права регресу  повинна відображатися згідно п. 20 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» [12], в якому визначається, що якщо підприємство передає контроль за фінансовим активом, але завдяки цьому створює новий фінансовий актив або бере на себе нове фінансове зобов'язання, то водночас із списанням з балансу фінансового активу воно зараховує на свій баланс новий фінансовий актив або нове фінансове зобов'язання за справедливою вартістю. Вважаємо, що в операціях факторингу під час отримання грошових коштів не йде мова про створення нового фінансового активу, тому не слід брати до уваги зауваження стосовно його зарахування за справедливою вартістю.

Виходячи із зазначеного, можна вважати, що фінансовий результат від операцій факторингу визначається як різниця між виручкою і балансовою вартістю переданого фінансового активу та відображається на субрахунку 793 «Результати іншої звичайної діяльності».

На наш погляд, переуступка  грошової вимоги відноситься до операцій, що забезпечують або виникають внаслідок  здійснення основної діяльності підприємства, оскільки звичайна діяльність підприємства визначається як будь-яка його основна діяльність, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок проведення, що передбачено у П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» [13].

Виходячи з вищезазначеного, пропонуємо відображати списання балансової вартості дебіторської заборгованості на субрахунку 977 «Інші витрати звичайної  діяльності», дохід, отриманий від  реалізації грошових вимог – на субрахунку 746 «Інші доходи від звичайної діяльності», а плату за здійснення факторингових послуг на рахунку 92 «Адміністративні витрати», оскільки такий вид витрат є платою за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банку, що зазначено у П(С)БО 16 «Витрати» [14].

З урахуванням вищезазначеного, наведемо в таблиці 2.1 кореспонденцію рахунків з обліку факторингових операцій клієнта, коли предметом факторингу є наявна та майбутня грошова вимога без права регресу.

Таблиця 2.1  Відображення в обліку клієнта факторингових операцій без права регресу

Кореспонденцію рахунків з обліку факторингових операцій клієнта, коли предметом факторингу є наявна та майбутня грошова вимога з правом регресу з урахуванням авторським пропозицій матиме. Наведено в таблиці 2.2

Таблиця 2.2  Відображення в обліку клієнта факторингових операцій з правом регресу

В Україні факторинг поки-що не отримав належного поширення  насамперед через відсутність до недавнього часу необхідної законодавчої бази та єдиної розробленої методики, проте у світовій практиці факторингові операції є засобом прискорення розрахунків та дієвим механізмом, що сприяє економії обігових коштів підприємства. Крім того, застосування факторингових операцій, на наш погляд, сприяє зменшенню втрат за безнадійними боргами та надає додаткову можливість аналізу стану розрахунків з дебіторами. Проблемним аспектом є облік факторингу з дебіторської заборгованості, за якою раніше нараховувався резерв сумнівних боргів, проте вважаємо, що розглядати це питання недоцільно у зв’язку з тим, що факторингові компанії не зацікавлені в придбанні прав грошових вимог щодо цього виду заборгованості через низьку ймовірність їхнього погашення.

Підсумовуючи, відзначимо об’єктивні причини необхідності застосування факторингу в Україні як для банківських установ, так і для підприємств різних галузей економіки (рис. 2).

Рисунок 2 – Основні причини  потреби в факторингу

Сьогодні запровадження  факторингу в Україні ускладнюється  прийнятою практикою ведення торгово-збутових операцій, яка передбачає здебільшого передплату та майже повну відсутність комерційного кредиту. Важливу роль відіграє й обізнаність менеджерів, економістів та керівників з  факторингом як економічним інструментом. Саме сучасна підготовка спеціалістів та фахівців українських підприємств повинна розкрити їм ефективні методи управління підприємством, які є загальноприйнятими в міжнародній практиці, серед яких і є факторинг.

Як бачимо, використання факторингу не лише дає змогу підприємству уникнути кризових явищ, а й сприяє подальшому розвитку підприємства, отриманню великих прибутків та збільшенню ринкової вартості підприємства. Також, для здійснення вірного відображення факторингових операцій у бухгалтерському обліку ефективнішим буде розмежування грошових вимог на наявні та майбутні, тому що у випадку передачі фактором грошових коштів до моменту фактичної передачі в його розпорядження грошової вимоги в обліку клієнта відображається отримання передплати (попередня компенсація вартості вимоги).