Законодавче регулювання питань у сфері промислової власності

Майнові права інтелектуальної  власності на балансі підприємства відображаються відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 8 „Нематеріальні активи”. При визначенні сукупної частки нематеріальних активів в загальній вартості майна підприємства складається наступна ситуація. На балансі найбільших кампаній світу, які являються лідерами у певній галузі діяльності (розваги, медицина, фармацевтика, програмне забезпечення, одяг і взяття тощо) частка нематеріальних активів становить не менше ніж 60 відсотків: Merk – 60 %, Disney – 66 %, Nike – 76 %, Procter&Gamblle, Johnson&Johnson – 85 %, Heinz – 87 %. Враховуючи світові тенденції, українські підприємства не відстають від своїх закордонних пертнерів та постійно збільшують частку нематеріальних активів у балансі. Так, частка нематеріальних активів на балансі ЗАТ „Аваікомпанія „Міжнародні авіалінії України” становить 58,54 %[13].

Отже, актуальним є питання створення  досконалої законодавчої бази щодо регулювання  використання об’єктів промислової  власності в Україні із застосування досвіду Російської Федерації, Республіки Беларусь.

Метою цих тезисів є розкриття  використання об’єктів промислової  власності в Україні, Російській Федерації та Республіці Беларусь.  
Слід зазначити, що автором тезисів, до об’єктів промислової власності відноситься: винахід, корисна модель, промисловий зразок, топографія інтегральних мікросхем, раціоналізаторська пропозиція, сорт рослин та порода тварин, комп’ютерна програма[11].

В Україні використання об’єктів промислової власності здійснюється на підставі Цивільного кодексу України  книга IV „Інтелектуальна власність”; Господарського кодексу України, законів України:

- „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 

- „Про охорону прав на промисловий зразок”

- „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”

- „Про охорону прав на сорт рослин”

- „Про племінне тваринництво”

- „Про авторське право та суміжні права” (в частині, що стосується врегулювання використання комп’ютерних програм)

- „Тимчасовим положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій”, затвердженим Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. 

Відповідно до Цивільного кодексу  України правом власності є право  особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до теорії права власності  зміст права власності складається  з трьох правомочностей: право володіння, розпорядження та користування. Право користування – це юридична можливість отримання власником речі її споживчих властивостей. Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних та юридичних дій. 

Майнові права інтелектуальної  власності викладені у статтях 424, 426, 464, 474, 484, 487 Цивільного кодексу  України у вигляді переліку наступних  правомочностей: 

- право на використання;

- виключне право дозволяти використання;

- виключне право перешкоджати  неправомірному використанню, в  тому числі забороняти таке  використання;

- інші майнові права інтелектуальної  власності, що встановлені законом.

Цивільний кодекс України поділяє  майнові права інтелектуальної  власності на дві групи: виключні та невиключні. До першої групи відноситься: право дозволяти використання та право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта інтелектуальної власності. До другої: право на використання та інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Законодавством України, на жаль, не закріплене легітимне визначення терміну „виключні права”. Якщо звернутися до праць науковців, то поняття „виключні права” тлумачиться, як: „Право власника використовувати об’єкт інтелектуальної власності на власний розсуд і санкціонувати його використання іншими особами”.

Двоїстисть регулювання положень права інтелектуальної власності викликана історичним розвитком та становленням інтелектуальної власності в Україні. Прихільники теорії виключних прав (Базилевич В.Д., Довгий С.О., Дозорцев В.А., Литвин М.В., Святоцький О.Д.) стверджують, що майнові права інтелектуальної власності є нематеріальними, невідчужуваними і потребують специфічного регулювання. Прихільники теорії права власності (Боброва Д.В., Дзера О.В., Підопригора О.О.) розглядають права на результати інтелектуальної діяльності як право власності. 

В Російській Федерації та Республіці Беларусь питання використання майнових прав інтелектуальної власності за певною теорією не виникає. Ще на початку ХХ ст. Шершеневичем Г.Ф., Канторовичем Я.А. теорія виключних прав була прийнята як традиційна та єдина можлива для застосування. Це знайшло відображення у Положенні про авторське право від 20 березня 1911 р. Наслідуючи традиції сучасне законодавство двох країн грунтується саме на виключності майнових прав інтелектуальної власності[12]. 

Законодавство Російської Федерації  у сфері інтелектуальної власності  становить:

- Цивільний кодекс Російської  Федерації;

- Патентний закон Російської  Федерації від 23 вересня 1992 р.  з наступними змінами та доповненнями;

- Закон Російської Федерації  „Про правову охорону топологій інтегральних мікросхем” від 23 вересня 1992 р.;

- Закон Російської Федерації  „Про правову охорону програм для ЕОМ та баз даних”;

- Закон Російської Федерації  „Про селекційні досягнення” від 06 серпня 1993 р.;

- Постанова Ради Міністрів РСФРР  „Про заходи по розвитку винахідництва та раціоналізаторської діяльності в РСФРР” від 22 червня 1991 р.

Законодавство Республіки Беларусь у сфері промислової власності складається з низки законів:

- Цивільний кодекс Республіки  Беларусь від 07 грудня 1998 р.; 
- Закон Республіки Беларусь „Про патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки” від 16 грудня 2002 р.;

- Закон Республіки Беларусь „Про патенти на сорти рослин” від 13 квітня 1995 р.

- Закон Республіки Беларусь „Про охорону прав на топології інтегральних мікросхем” від 7 грудня 1998 р.; 

- Закон Республіки Беларусь „Про племінну справу в тваринництві” від 28 вересня 1998 р.;

- Закон Республіки Беларусь „Про авторське право та суміжні права” від 16 травня 1996 р.;

- Постанова Кабінету Міністрів  Республіки Беларусь „Типове положення про раціоналізаторську діяльність в Республіці Беларусь „Про заходи щодо розвитку винахідництва та раціоналізаторської діяльності в Республіці Беларусь”[13].

Розглянемо порядок застосування виключних прав на прикладі типових  об’єктів промислової власності: винаходу, корисної моделі, промислового зразка. Необхідно зазначити, що правові  норми законодавства Російської Федерації та Республіки Беларусь являються схожими. Тому розглянемо використання майнових прав інтелектуальної власності на прикладі законодавства Республіки Беларусь. Отже, згідно з чинним законодавством Республіки Беларусь, патентовласнику належить виключне право на використання зазначених об’єктів. Це право складається з трьох правомочностей:

- використовувати об’єкт промислової  власності, що захищається патентом  на власний розсуд;

- забороняти будь-кому використовувати  такий об’єкт, продавати чи переуступати  патент;

- дозволяти використання об’єкта  промислової власності будь-якій  іншій особі.

Використання об’єкта промислової  власності на власний розсуд означає, що патентовласник може використовувати  об’єкт на своєму підприємстві; виготовляти  вироби; продавати або будь-яким іншим способом відчужувати вироби, що охороняються патентом; надавати в  оренду обладнання, механізми, що створені з використаннням патенту на об’єкт, що охороняється законом; отримати кредит під заставу патента; імпортувати вироби в яких використовується об’єкт, що охороняється патентом тощо. При цьом патентовласник повинен використовувати об’єкт, що охороняється патентом, яко це не порушує прав інших патентовласників, не наносить шкоду іншим особам, інтересам суспільства та держави. 

Патентовласник вправі забороняти використання об’єкта, що охороняється патентом іншим особам, крім випадків, коли таке використання відповідно до патентного законодавства не являється  порушенням прав патентовласника. За межами цих випадків, ніхто не вправі використовувати  об’єкт, що охороняється патентом без  згоди патентовласника. Несанкціоноване  патентовласником виготовлення, застосування, ввіз, пропозиція до продажу, продаж або  інше введення в господарський обіг або зберігання з цією метою продукта, що містить запатентований винахід, корисну модель або промисловий зразок визнається порушенням прав патентовласника[10].

Спроба кодифікації законодавства  у сфері інтелектуальної власності  була здійснена народними депутатами Зваричем Р.М. та Тарасюком Б.І. Ними було представлено на розгляд до Верховної  Ради України Проект Кодексу про  інтелектуальну власність. Цей проект містив 11 розділів, 24 глави та 129 статей. При його читанні було виявлено помилки, неточності та прогалини. – це стало  причиною відхилення та відправлення на доопрацювання.

Останнім часом триває процес гармонізації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу. Напрями розвитку та вдосконалення  закріплені у Законі України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 березня 2004 р. та Постановою Верховної Ради України „Про Рекомендації парламентських слухань "Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування” від 27 червня 2007 р. Зазначено необхідність прийняття нових законодавчих актів у сфері інтелектуальної власності, комерціалізація об’єктів інтелектуальної власності, необхідність розроблення та затвердження методики визначення розміру шкоди, завданої порушенням прав на об'єкти права інтелектуальної власності тощо[13]. 

2.2 Міжнародне право промислової власності

 

«Патентні» права, а точніше  так звані права промислової  власності мають безліч різновидів: патенти, товарні марки (знаки), промислові зразки, корисні моделі, технічні креслення, географічні найменування місця походження, конфіденційна інформація («ноу-хау») і т. п[11].

Основними багатосторонніми угодами  в галузі промислової власності  є такі.

Паризька конвенція про охорону  промислової власності 1883р. Вона є правовою базою Паризького союзу з охорони промислової власності.

В основу Паризької конвенції покладено  принцип національного режиму. Фізичні та юридичні особи будь-якої країни-члена Паризького союзу можуть користуватися в будь-якій іншій країні Союзу такий же захистом об'єктів промислової власності, що охороняється в рамках Союзу, яка надається для національних осіб.

Головним засобом сприяння у  забезпеченні прав винахідників, користувачів товарними знаками, промисловими зразками - є правило про конвенційного  пріоритету. Це правило означає визнання переважного права реєстрації винаходів, промислових зразків, товарних знаків у всіх країнах Союзу за особою, яка першою зробила заявку в одній із країн Союзу.

Вашингтонський договір про патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty - PCT) 1970р. за участю близько 100 держав. Згідно РСТ в життя введена міжнародна заявка на патент. Така заявка подається до одного з міжнародних пошукових органів, який здійснює документальний пошук по визначенню існуючого рівня техніки, що важливо для визначення подальшої патентоспроможності винаходу. Таким чином, істотно полегшується патентування паралельно в декількох країнах, причому скорочуються витрати.

Конвенція (Союз) з охорони нових  сортів рослин (Union for the Protection of New Varieties of Plants - UPOV) має на меті забезпечення прав селекціонерів на нові різновиди рослин.

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентування.

Системи UPOV та Будапештського договору відносяться до так званих «біотехнологічним винаходам».

Страсбурзька угода (і Союз) про  міжнародну патентну класифікацію 1971р. (IPC).

Союз веде постійно переглядають і  доповнюють класифікатор з 7 розділів та близько 71 тисячі підрозділів.

Гаазька угода 1925р. (І Союз) зі змінами та доповненнями (Лондон - 1934р., Гаага - 1960р., Монако - 1961р., Стокгольм- 1967р. І Женева - 1999р.) Про міжнародне депонування промислових зразків.

За Угодою може бути здійснено міжнародний  депозит промислового зразка в Міжнародному бюро ВОІВ безпосередньо або через  національні відомства з охорони  промислової власності країн-учасниць.

Локарнська угода (і Союз) про  заснування міжнародної класифікації промислових зразків 1968р. встановлює відповідні класифікаційні символи, які повинні вказуватися в офіційній документації країн-учасниць.

Мадридська Угода 1891р. з додатковим Мадридським протоколом 1989р. про міжнародну реєстрацію знаків (торгових і сервісних) за участю близько 50 держав. Створений Мадридський союз. Подаючи заявку, необхідно попередньо реєструвати марку в країні походження.

Ніццька угода (Союз) про класифікацію товарів і послуг для реєстрації торгових і сервісних марок відповідно до прийнятих символами і класами, що використовуються в офіційній  документації.

Мадридська угода 1891р. щодо припинення неправдивих або перекручених позначень походження товарів передбачає, що товари, що мають фальшиве або обманне найменування країни або місця походження, повинні конфісковані при імпорті або імпорт їх повинен заборонятися, а також інші санкції, пов'язані з імпортом таких товарів.