ЗМІСТ 
 
 
 

Вступ

      Розвиток  вітчизняної економіки, прихід на ринок  західних компаній і тенденція до створення єдиного фінансово-інформаційного простору вимагають від українських компаній швидкого реагування на зміни ринкового середовища. У складному і швидко змінному діловому середовищі конкурентноздатними виявляються гнучкі і такі, що динамічно розвиваються компанії, яким вдалося скоротити витрати і підвищити ефективність бізнесу, забезпечуючи зростання вартості компанії. Досягти такого комплексного економічного ефекту можна тільки за рахунок впровадження прогресивних технологій, тому будь-яка нова технологія сьогодні пильно розглядається крізь призму її здатності ефективно вирішувати конкретні завдання бізнесу.

        Один з основних викликів сучасності - обмежені і дорогі ресурси, які, до того ж, часто характеризуються значним територіальним розподілом. Сьогодні дуже важливо виявити стратегічні напрями діяльності компанії і сконцентрувати достатні ресурси на ключових аспектах бізнесу. Для цього потрібно, перш за все, мати цілісну і реальну картину діяльності всіх сфер підприємства. Основним чинником створення тривалої конкурентної переваги і зростання інвестиційної привабливості компанії стають оптимальні стратегії управління всім ресурсним потенціалом підприємства.

      Управління тільки внутрішніми ресурсами підприємства, навіть в максимальному ступені ефективне, не вирішує всіх проблем. Посилення інтеграційних процесів у діловому світі приводить до того, що компанії сьогодні залучаються до широкої екосистеми, об'єднуючої внутрішню сферу бізнесу підприємства, всіх ділових партнерів, клієнтів, а також акціонерів, потенційних інвесторів і інших зацікавлених осіб. Внаслідок цього підприємствам важливо сформувати оптимальні організаційні межі своєї бізнес-середовища і, на основі сучасних технологій управління, забезпечити рентабельне використання широкого арсеналу зовнішніх ресурсів, найважливішою з яких стає ефективна співпраця всіх учасників бізнесу.

      Зростаюча конкуренція і непередбачувані  зміни ринкового середовища вимушують  компанії проводити ретельну оцінку ефективності свого бізнесу і  шукати способи підвищення продуктивності і прибутковості, зокрема за рахунок впровадження інтегрованих в єдиний комплекс технологічних рішень. Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження теми курсової роботи.

      Метою даної роботи є дослідження структури існуючих методів управління матеріальними ресурсами підприємства, системи і руху матеріальних ресурсів від моменту визначення необхідності забезпечення виробничого процесу сировиною і матеріалами до моменту виходу кінцевого продукту.

      Об'єктом  дослідження курсової роботи є система управління підприємства на базі компанії ТОВ Завод «Євроформат».

      Предмет дослідження – управління матеріальними  ресурсами на підприємстві.

      Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

• дослідити поняття управління матеріальними ресурсами;
• охарактеризувати матеріально-технічне забезпечення виробництва в системі управління матеріальними ресурсами;
• проаналізувати управління матеріальними ресурсами на підприємстві.

Розділ 1

Матеріально-технічне забезпечення виробництва  в системі управління матеріальними ресурсами

1.1.  Поняття матеріальних ресурсів та управління ними

      Матеріальні ресурси — це ресурси в натурально-речовинній формі, які використовуються у виробничій діяльності підприємства. До їх складу входять основні фонди та частка оборотніх фондів:

      Основні фонди — це матеріально-речовинні  цінності підприємства, які використовуються або призначені як засоби праці. До основних фондів відносять будівлі, технічні споруди, обладнання, транспортні засоби, а також засоби зі сроком служби більше року та вартістю понад 500 гривень.

      Частина оборотніх фондів входить до складу матеріальних ресурсів. Це малоцінні та швидкопсувні предмети, пакувальний матеріал, паливо, електроенергія, технологічні та ін [8].

      На  основі досліджень різних вчених щодо класифікації матеріальних ресурсів, і з врахуванням їх великої  різноманітності, що використовуються на підприємствах,   нижче подано класифікацію матеріальних ресурсів, що відповідає сучасним економічним умовам в Україні (рис. 1.1.1.).   
 
 
 
 
 
 

Рис.1.1.1. Класифікація матеріальних ресурсів підприємства [8] 

      У ній враховано й усунуто головні  недоліки традиційних класифікацій матеріальних ресурсів, в яких матеріальні  ресурси подані лише як набір (послідовність) певного процесу використання. Управління матеріальними ресурсами може здійснюватись у різних умовах, на нього можуть впливати різні чинники:

• кризовий стан підприємства;
• зростання цінової конкуренції;
• перехід на освоєння нових видів продукції;
• зміна партнерів;
• вихід на міжнародний конкурентний ринок;
• робота в рамках кооперації; характер управління підприємством (антикризове, стратегічне);
• реструктуризація.

      В теперішній час на основі наукових розробок і господарської діяльності практики підприємств сформулювали основні принципи управління матеріальними ресурсами:

• плюралізм джерел забезпечення;
• самостійність підприємств-постачальників і підприємств-споживачів в використанні ресурсів, що знаходяться в рамках їх власності;
• зарегулювання на основі діючих за допомогою керуючих дій елементів державної економічної політики для досягнення збалансованості виробництва з матеріальними ресурсами;
• ідентифікація використання матеріальних ресурсів в наслідок досягнення максимально можливого ступеню їх залучення у виробничій обіг;
• комплексність (тобто задіяні всі необхідні матеріальні ресурси);
• оперативність;
• зворотність;
• сприйнятливість до науково-технічного прогресу;
• реалізація пріоритету споживача - задоволення індивідуальних і суспільних потреб в матеріальних ресурсах і послугах на необхідному рівні при найменших витратах.

    Ці  принципи мають працювати одночасно, бо визначають умови рівноважного стану  і ефективного функціонування системи. В протилежному випадку система  управління деформується, що призводить до збою в процесі матеріально-технічного забезпечення: виникненню дефіцитних ситуацій при одночасному виникненні надлишку запасів товарно-матеріальних цінностей[15].

1.2.  Форми і системи матеріально-технічного забезпечення

      У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

      Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками  є безпосередньо підприємства-виробники  або організації-посередники. Купівля  матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників – оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіально розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів[6]. 

      Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних  ресурсів, передовсім з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.

      Вибираючи постачальників матеріально-технічних  ресурсів, слід ураховувати низку  чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

      Між постачальником і споживачем матеріально-технічних  ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.

      Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту  введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця  є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.

      Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного  виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та багатосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

      Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця  за інтегрованої системи виробництва й постачання "точно за часом", коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо "з коліс", зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму. 
 

     1.3.  Обчислення потреби в матеріалах 
 

      Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, залежно від  їхнього призначення. Кількість  технічних засобів, тобто машин  та устаткування, обчислюється епізодично за проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (М_п) і яку слід закупити, обчислюється за формулою