Вітчизняний досвід функціонування об’єднань роботодавців

На тему: «Вітчизняний досвід функціонування об’єднань  роботодавців» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст 

      Вступ

1. Правові основи функціонування об’єднань

 роботодавців у світі, основні принципи їх діяльності…………..4

2. Вітчизняний досвід функціонування об’єднань роботодавців….9
1. Історія розвитку об’єднань роботодавців в Україні…………9
2. Діяльність федерації роботодавців України…………………15
3. Проблеми функціонування об’єднань роботодавців в Україні....19

Висновки

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

   У цій роботі розглядається питання функціонування об’єднань роботодавців в Україні, насамперед їх призначення в соціально-трудовій сфері, а також ефективність роботи таких об’єднань. Наша країна трансформує свою економіку до ринкових відносин, а це потребує перетворень не лише в економічній сфері, а й в соціально-трудовій. Це тому, що розбудова ефективної і конкурентоспроможної ринкової економіки неможливе без змін у взаємовідносинах між економічними суб’єктами цих відносин. Для забезпечення усіх умов для розвитку країни треба створити відповідну систему соціально-трудових відносин. Одним із напрямків таких реформ є впровадження соціального партнерства в Україні.

   Становлення соціального партнерства в Україні, розвиток колективно-договірного регулювання, вирішення колективних трудових спорів пов'язані з появою нових суб'єктів трудового права — організацій роботодавців та їхніх об'єднань. Наймані працівники через профспілки, їхні об'єднання та роботодавці через свої представницькі органи, виступають активними учасниками соціального партнерства на різних рівнях. Організації роботодавців та їхні об'єднання поряд з профспілками працівників є суб'єктами колективних відносин. Вони представляють та захищають інтереси роботодавців на загальнодержавному рівні, на галузевому та територіальному рівнях. Вирішуючи широкий спектр соціально-економічних питань, організації роботодавців та їхні об'єднання є суб'єктами не лише трудових, а й цивільних, підприємницьких, господарських, фінансових та інших правовідносин. Отже, необхідно чітко визначити їхню роль у соціально-трудовій сфері, основні цілі, порядок створення, форми та напрямки діяльності, принципи взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування, профспілками, їхніми об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян.

1.  Правові  основи функціонування об’єднань  роботодавців у світі, основні  принципи їх діяльності

   Довгий  час  у вітчизняній юридичній  літературі правове становище організацій  роботодавців та їхніх об'єднань як суб'єктів трудового права не досліджувалось.

   Об'єднання  роботодавців створюються на засадах  добровільності та демократизму окремими підприємствами внаслідок здійснення роботодавцями одного з найважливіших колективних трудових прав — права на свободу асоціації, реалізації якого МОП приділяє особливу увагу. Слідом за створенням цієї організації у 1919 році через рік у 1920 році була створена перша організація роботодавців — Міжнародна організація роботодавців. Саме ці дві впливові організації визначають сьогодні політику соціального партнерства.

   Декларація  МОП "Про основні принципи та права  у світі праці", яка була прийнята на 86-й Міжнародній конференції праці у липні 1998 p., зобов'язує 174 країни-члени Організації поважати принципи, притаманні семи основним стандартам праці, сприяючи їх загальному використанню. Декларація знову підтверджує обов'язки країн-членів МОП "поважати, сприяти та усвідомлювати" право працівників та роботодавців на свободу об'єднань та ефективне право на колективні переговори, право на ліквідацію всіх форм примусової праці, право на скасування дитячої праці й ліквідування дискримінації щодо зайнятості та роботи.

   У Декларації підкреслюється, що всі  країни-члени повинні поважати сім головних принципів незалежно від того, чи були ратифіковані відповідні конвенції. Йдеться про наступні сім Конвенцій: Конвенція №87 про свободу асоціації та захист права на організацію, 1948 (рат. 122 країни, або 70% членів МОП); Конвенція №98 про застосування принципів права на організацію та на ведення колективних переговорів, 1949 (рат. 138 країн, приблизно 80% членів МОП); Конвенція №29 про примусову чи обов'язкову працю, 1930 (рат. 149 країнами-членами — 84%); Конвенція №105 про скасування примусової праці, 1957 (одержала 130 ратифікацій — 75%); Конвенція №100 про рівне винагородження чоловіків і жінок на працю рівної цінності, 1951 (рат. 137 країнами — 79% членів МОП); Конвенція №111 про дискримінацію у галузі праці та занять, 1958 (одержала 130 ратифікацій — 74% країн — членів МОП); Конвенція №138 про мінімальний вік для прийняття на роботу, 1973 (рат. 63 країнами — 36% членів МОП) [2].  Таким чином, право на свободу асоціації належить до основних принципів і прав у світі праці.

   Згідно  із ст. 2 Конвенції МОП №87 про свободу  асоціації та захист права на організацію 1948 p. трудівники і підприємці без якої б то не було різниці мають право створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлеглості статутам цих останніх[6]. З Конвенції МОП №87 випливає, що до організації трудівників та підприємців застосовуються однакові принципи і норми. Йдеться про право виробляти свої статути й адміністративні регламенти, вільно обирати своїх представників, організувати свій апарат і свою діяльність і формулювати свою програму дій організації трудівників і підприємців не підлягають розпускові або тимчасовій забороні в адміністративному порядку; організації трудівників і підприємців мають право створювати федерації та конфедерації, а також право приєднуватися до них, а кожна така організація, федерація або конфедерація має право вступати до міжнародних організацій трудівників і підприємців; ці організації можуть набувати прав юридичної особи  та ін. У цій Конвенції термін "організація" означає будь-яку організацію трудівників або підприємців, що має за мету забезпечення і захист інтересів трудівників та підприємців.

   МОП визнає необхідність повного дотримання автономії організацій підприємців  і трудівників. Конвенція №87 про  свободу асоціації та захист права  на організацію 1948 p. забороняє усяке втручання державних органів влади, здатне обмежити ці права або перешкодити їхньому законному здійсненню[6], а Конвенція №98 про право на організацію і на ведення колективних переговорів 1949 p. передбачає, що організації трудівників і підприємців мають належний захист проти будь-яких актів втручання з боку одні одних чи з боку їхніх агентів або членів у створення й діяльність організацій та керування ними; дії, що мають за мету сприяти заснуванню організацій трудівників під пануванням підприємців чи організацій підприємців або підтримувати організації трудівників шляхом фінансування чи іншим шляхом з метою поставити такі організації під контроль підприємців чи організацій підприємців, розглядаються як втручання у зміст цієї статті [6].

   МОП високо оцінює роль організацій підприємців  і трудівників. У Преамбулі Конвенції №150 про регулювання питань праці: роль, функція і організація 1978 p. зазначається, що організації підприємців і трудівників відіграють головну роль у здійсненні цілей економічного, соціального і культурного прогресу [6].

   У країнах з розвинутими ринковими  відносинами організації підприємців відіграють активну роль у суспільному житті, співпрацюють з державними органами, профспілками працівників, їхня діяльність спрямована на узгодження державних і корпоративних інтересів, представництво і захист соціально-економічних прав та інтересів роботодавців. Наприклад, координацію зусиль підприємців у масштабі національної економіки здійснюють такі організації, як "Кей-данрен" в Японії, Національна асоціація промисловців та Національна асоціація роботодавців у Франції, Національна асоціація промисловців у США тощо. Структура цих організацій, напрямки діяльності неоднакові. Наприклад, у США, Японії діяльність асоціацій підприємців пов'язана із сферою політики, а у ФРН, Франції, Італії, скандинавських країнах ці організації разом з тим беруть участь у колективно-договірному процесі. В деяких країнах існують організації підприємців двох типів: одні діють лише в економічній сфері, а інші — у соціально-трудовій (наприклад, ФРН, Швейцарія та ін.). У Великобританії, Франції, Італії, Бельгії організації підприємців виконують економічні й соціально-трудові функції [8]. У деяких країнах діяльність організацій підприємців досить повно врегульовано на законодавчому рівні разом з регулюванням діяльності профспілок. Наприклад, британський Консолідований закон про профспілки і трудові відносини 1992 p. містить спеціальний розділ (частина II) про організації підприємців.

   Відомі  й міжнародні організації, такі як Союз промисловців ЄС, Союз промислових конфедерацій і конфедерацій підприємств Європи, Міжнародна організація підприємців, Міжнародний конгрес промисловців та підприємців та ін. На галузевому рівні створені відповідні асоціації, ліги, спілки роботодавців тощо. Наприклад, асоціація взуттєвиків Італії, яка об'єднує понад 1000 фірм, забезпечує виготовлення взуття на суму більш як 9 млрд/дол. на рік; у складі Німецького союзу, який об'єднує підприємства, що працюють у галузі спеціальних будівельних робіт, налічується більш як 36 тис. фірм [4].

   Об'єднання  промисловців і підприємців, асоціацій, союзи роботодавців, промислові асоціації  та ін. створено в більшості постсоціалістичних країн [3]. Зокрема, у країнах Центральної та Східної Європи продовжується процес становлення організацій роботодавців, який розпочався наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. В Польщі існують дві організації роботодавців. Конфедерація польських роботодавців, яка створена у 1989 році, об'єднує приватних роботодавців, директорів державних підприємців та членів правлінь казенних підприємств. Конфедерації належить провідна роль у представництві усіх роботодавців як за межами країни, у МОП, так і в Польщі. Інша організація роботодавців — Конвенція підприємців, торговців та виробників сільськогосподарської продукції об'єднує приватних роботодавців малих і середніх підприємств.

   В Угорщині до Національної консультативної  ради входять Федерація споживача, Федерація ремісників, Федерація дрібних виробників та ін. У Болгарії діє Національна тристороння рада співробітництва. У Румунії в 1991 році було створено Національну конфедерацію румунських роботодавців, Національну раду малих і середніх підприємств, Національну раду румунських роботодавців та ін. У Російській Федерації діють Російський союз промисловців і підприємців, Асоціація приватних підприємств та підприємств, які приватизуються, Союз лісопромисловців та лісоекспортерів та ін.

   У країнах із розвинутою економікою об'єднання  роботодавців — юридичних осіб є найбільш поширеними представниками інтересів роботодавців. В Україні та Російській Федерації об'єднання роботодавців також створюються як об'єднання юридичних осіб. Об'єднання роботодавців створюються за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознакою.

   В Україні правовими основами створення  і функціонування об’єднань роботодавців є, перш за все, Закон України ”Про організації роботодавців”. Згідно з цим законом організація роботодавців - громадська неприбуткова організація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів; об'єднання організацій роботодавців - неприбуткова організація роботодавців, яка об'єднує організації роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців та роботодавців [1].

   В Україні роботодавці мають право  на свободу об'єднання в організації  роботодавців для здійснення і захисту  своїх прав та задоволення соціальних, економічних та інших законних інтересів на основі вільного волевиявлення без будь-якого попереднього дозволу, вступу до таких організацій на умовах і в порядку, визначених їх статутами, участі в організаціях роботодавців, а також вільного виходу з них на умовах і в порядку, визначених законодавством та їх статутами, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  
Для виконання своїх статутних завдань організації роботодавців мають право на добровільних засадах створювати або вступати до об'єднань організацій роботодавців і вільно виходити з них.

   Організації роботодавців та їх об'єднання створюються  і діють з метою представництва та захисту законних інтересів роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства. Основними завданнями організацій роботодавців та їх об'єднань є: 

• співробітництво з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників;

• забезпечення  представництва та захист законних інтересів  і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників, іншими об'єднаннями громадян;

• участь  у формуванні та реалізації соціально-економічної  політики держави;

• участь  у проведенні колективних переговорів та укладанні генеральної, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов'язань за укладеними угодами;

• координація діяльності роботодавців у виконанні  зобов'язань за генеральною, регіональними  чи галузевими угодами;

• контроль  за виконанням іншими сторонами соціального  партнерства зобов'язань за генеральною, регіональними та галузевими угодами;

• сприяння  максимальному дотриманню інтересів  роботодавців при вирішенні колективних  трудових спорів (конфліктів);