Відтворення робочої сили та зайнятість

В умовах ринкової економіки  повна зайнятість не означає відсутності  безробіття. Західні економісти доводять, що повна зайнятість досягається  тоді, коли рівень безробіття не перевищує  її природного рівня. А в даний  час уважається, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 5—   6 % робочої сили. Отже, якщо 94—95 % робочої сили країни зайняті, то існує повна зайнятість. Таку форму повної зайнятості ми будемо називати нормативно ринковою [2].

За визначенням Міжнародної  організації праці (МОП), безробітним  є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України «Про зайнятість» зазначено, що безробітними є громадяни працездатного  віку, які з незалежних від них  причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості яка відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

Безробіття вперше виникло  у Великобританії на початку XIX ст. Проте  до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних  криз. Так, у США протягом 1920—1929 pp. середня кількість безробітних  становила 2,2 млн. осіб, а в 30-ті роки — до 20% осіб найманої праці [3].

                                     Зареєстроване безробіття у 2010 році

	Кількість зареєстрованих безробітних
	Всього	з них отримують допомогу по безробіттю	у % до населення працездатного віку	Середній розмір допомоги за місяць, гривень
Січень	526,7	413,3	1,9	662,29
Лютий	530,3	411,1	1,9	666,60
Березень	505,2	379,9	1,8	656,49
Квітень	455,0	331,6	1,6	660,93
Травень	419,4	307,8	1,5	663,76
Червень	398,7	291,3	1,4	691,69
Липень	396,8	289,6	1,4	735,51
Серпень	396,4	283,6	1,4	742,73
Вересень	408,1	279,5	1,5	739,03
Жовтень	400,7	275,9	1,4	778,23

 

Рівень безробіття
			(на кінець періоду)
	Офіційний рівень безробіття, %		Безробітні (зареєстровані)            всього                                             (тис.осіб)
	за методологією ДКСУ	за методологією МОП
2007
січень	2,8		790,2
лютий	2,9		812,8
березень	2,8	8,0	781,6
квітень	2,6		733,8
травень	2,4		690,3
червень	2,3	7,1	640,0
липень	2,2		611,5
серпень	2,1		595,6
вересень	2,1	6,7	580,0
жовтень	2,0		553,7
листопад	2,1		587,0
грудень	2,3	6,9	642,3
2008
січень	2,4		662,8
лютий	2,4		671,1
березень	2,3	7,6	639,6
квітень	2,2		611,7
травень	2,0		573,0
червень	1,9	6,8	538,1
липень	1,8		518,7
серпень	1,8		509,5
вересень	1,8	6,5	513,6
жовтень	1,9		530,1
листопад	2,3		639,9
грудень	3,0	6,9	844,9
2009
січень	3,2		900,6
лютий	3,2		906,1
березень	3,1	10,3	879,0
квітень	2,9		808,8
травень	2,6		736,3
червень	2,4	9,9	658,5
липень	2,2		606,9
серпень	2,0		569,6
вересень	1,9	9,4	542,7
жовтень	1,8		508,4
листопад	1,8		512,2
грудень	1,9	9,6	531,6
2010
січень	1,9		526,7
лютий	1,9		530,3
березень	1,8	9,8	505,2
квітень	1,6		455,0
травень	1,5		419,4
червень	1,4	9,2	398,7
липень	1,4		396,8
серпень	1,4		396,4
вересень	1,5		408,1

Кількість зареєстрованих безробітних  на 1 листопада 2010р. становила 400,7 тис. осіб, або 21,4% всіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Кожний одинадцятий із них втратив роботу з економічних причин. Допомогу по безробіттю отримували 68,9% осіб, які мали статус безробітного. Кожний другий безробітний раніше займав місце робітника, кожний третій – посаду службовця, а решта безробітних не мали професійної підготовки.

Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні за жовтень 2010р. знизився на 0,1 відсоткового пункта і на 1 листопада 2010р. становив 1,4% населення працездатного віку. У сільській місцевості та в міських поселеннях цей показник становив відповідно 1,7% і 1,3% населення працездатного віку.

Зниження обсягів зареєстрованого  безробіття (на 0,5–10,4%) у жовтні 2010р. спостерігалося в більшості регіонів, у 9 регіонах цей показник зріс.

Із Фонду загальнообов’язкового  державного соціального страхування на випадок безробіття у жовтні 2010р. на допомогу по безробіттю було витрачено 230,0 млн.грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця, становила 295,6 тис. осіб. Розмір допомоги по безробіттю в середньому на одного безробітного становив      778 грн., що на 14,2% менше законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати (907 грн.)[8].

2.2. Чинники, що спричинюють безробіття

• недостатній рівень сукупного ефективного попиту;

• негнучкість системи відношення цін і ставок заробітної плати  і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

• недостатня мобільність робочої  сили;

• структурні зрушення в економіці;

• дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості;

• демографічні зміни в чисельності  та складі робочої сили;

• сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих  країн до ринку свідчить, що кожен  рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників [1].

2.3. Види безробіття

• фрикційне, пов'язане зі зміною робочого місця на краще, а також з переїздом  із однієї місцевості до іншої. Фрикційне  безробіття означає, що існує постійний  зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників  іншими організаціями, заміщення одних  професій іншими, рух працівників  з одних галузей в інші тощо;

• структурне, спричинене структурними змінами в економіці або на окремому підприємстві. Воно пов'язане із структурними зрушенням в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриттям шкідливих підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних галузях економіки, не можуть бути використані на тих самих робочих місцях, що пропонуються в інших галузях. Такий вид безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер, його причиною є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними;

• сезонне, пов'язане зі специфікою виконання окремих видів робіт  у різні пори року;

• приховане, зумовлене неможливістю працевлаштування за основною кваліфікацією;

• циклічне, що виникає при циклічних спадах, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Цей вид безробіття постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення;

• інституціональне, зумовлене функціонуванням  самих інститутів ринку праці і чинниками, які впливають на попит і пропозицію праці, зокрема правовими нормами. Воно може бути спричинене, наприклад, впровадженням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці, високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами, що також знижує пропозицію робочої сили).

Кожен вид безробіття може приймати різні форми, залежно від таких критеріїв: тривалість стану безробіття, волевиявлення незайнятого громадянина (населення), відкритість і можливість визнання виду безробіття, обсяг безробіття (оптимальне, надлишкове), повторність безробіття (первинне, вторинне) [1].

4. Соціально – економічні наслідки безробіття

  1. Незайнята робоча сила свідчить про недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, що є наслідком природного й фактичного безробіття (і відповідно зайнятості).

2. Безробіття сковує вимоги  профспілок про підвищення заробітної  плати, тим самим спрацьовує  на користь вимог союзів підприємців.

3. При тривалому безробітті  працівник втрачає кваліфікацію, а одержання нової кваліфікації  й адаптація до нових умов  часто протікають для нього  болісно.

4. Безробіття веде до  прямого падіння раніше досягнутого  рівня життя. Допомога по безробіттю  завжди менше заробітної плати,  має тимчасовий характер. Зростання  безробіття знижує купівельний  і інвестиційний попити, скорочує  обсяги заощаджень у населення.

5. Безробіття наносить  людині найтяжку психологічну  травму [6].

На мікрорівні безробіття є однією з головних причин зниження продуктивності праці та виробництва  в цілому, тобто погіршення якості продукції, що випускається, зниження її конкурентоспроможності. Це пов'язано з тим, що окремі й достатньо значимі групи населення змушені погоджуватися на нецікаву для них роботу. Звідси низькоефективна, неякісна праця, висока плинність кадрів. Крім того, за таких обставин неможливо сформувати стабільні виробничі колективи [5].

3.Трудова міграція

Залежно від мети, переміщення  людей у міжнаціональному  територіальному  просторі можна назвати міжнародною  міграцією населення, трудовою міграцією, навчальною міграцією, оздоровчою міграцією, міжнародним туризмом, а також  транзитними, службовими та приватними переміщеннями.

Сучасний світовий ринок  праці, що є складовою ринку робочої  сили, характеризують три основні  моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська і китайська . Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі  норми трудового права, орієнтовані  на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці  та її диференціації.

Англосаксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою  колективно-договірного регулювання  на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку  праці, чутливому реагуванню на потребу  зміни кількості робочих місць.

Китайська модель поєднує  жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

Ці моделі значною мірою  відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють  розміри та легальність міграційних процесів[9].

Основні причини виникнення та існування  міжнародної трудової міграції:

а) з боку країн-донорів:

- велика густота населення, що може пояснюватись, зокрема, демографічним бумом в деяких країнах ( в Індії, Китаї, Нігерії);

- масове безробіття, зумовлене науково-технічним прогресом (є фактором створення техніки, що потребує менше обслуговуючого персоналу)(Південна і Південно-Східна Азія, Північна і Центральна Африка, північна частина Латинської Америки);

- низький життєвий рівень і порівняно низька заробітна плата. Водночас у розвинених країнах залишається все менше бажаючих виконувати важку малокваліфіковану «чорну роботу», а тому з’являються вільні місця для її виконання;

- виробнича необхідність (для спеціалістів, які працюють у країнах, що розвиваються);

б) з боку країн-реципієнтів:

- потреба в додатковій висококваліфікованій робочій силі. У деяких розвинених країнах збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках,;

- потреба в додатковій дешевій і мобільній робочій силі, зокрема, завдяки розвитку сфери послуг, що сприяє створенню додаткових робочих місць;

- порівняно висока заробітна плата.

Міжнародна трудова міграція відрізняється від міжнародної  міграції населення не лише метою, як вже зазначалося, а й тим, що має, як правило, тимчасовий характер і називається  зворотною міграцією. Зворотна міжнародна трудова міграція за періодичністю  переміщень має п’ять видів: довгострокова (тривалість кілька років); короткострокова (тривалість від трьох місяців  до одного року); сезонна (тривалість до трьох місяців); вахтова (тривалість до одного місяця); маятникова (щоденна).

За рівнем кваліфікації міжнародну трудову міграцію ділять на міграцію кваліфікованих працівників, серед  яких виокремлюється процес «відпливу  умів», і міграцію некваліфікованої робочої сили.

Міжнародна трудова міграція дає змогу країні — імпортеру  трудових ресурсів економити кошти  на підготовці спеціалістів, знижувати  витрати на виробництво за рахунок  використання дешевої робочої сили, як правило молодої.

Країна — експортер  трудових ресурсів виграє від трудової міграції, оскільки:

• експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому разі це валютні перекази емігрантів своїм сім’ям).
• ослаблюється проблема безробіття;
• ротація, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших громадян, сприяє (з часом) зростанню кваліфікації й досвіду місцевих спеціалістів.

Негативні наслідки міжнародної  трудової міграції для країн —  експортерів трудових ресурсів: