Відтворення робочої сили та зайнятість

                                           Київський національний університет імені Тараса Шевченка

                                                                             Геологічний факультет

 

 

 

 

 

 

              Доповідь

                                                        з економічної теорії

                                                                  на тему:

                              « Відтворення робочої сили і зайнятість »

 

 

 

 

                                                                                                               Виконала: студентка ІІІ курсу

                                                                                                                                    геологія нафти і газу

                                                                                                                                      Грищенко Анна

 

 

 

 

                                                                       Київ – 2010 рік

Зміст:

           Вступ

1. Зайнятість

1.1. Сутність зайнятості і форми

1.2. Теорії зайнятості

1.3. Державне регулювання зайнятості

2. Безробіття

2.1.    Сутність безробіття

2.2.    Чинники безробіття

2.3.    Види безробіття

2.4.    Соціально-економічні наслідки безробіття

          3. Трудова міграція

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Однією з найскладніших  соціально-економічних проблем в  умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

Зайнятість і безробіття – найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. Разом з інформацією про інші аспекти економіки вони є базою для оцінки та аналізу макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Безробіття вважається, з  одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати його повністю.

У перехідний період в Україні  формування ринку праці неможливе  без активного втручання держави. Головною формою його виявлення в умовах сучасної економіки є державна політика зайнятості.

Стан та розвиток ринку  праці тієї чи іншої країни, а  також ступінь та методи його регулювання з боку держави обумовлені різними за своїм характером і ступенем впливу чинниками: рівнем та історичними особливостями соціально-економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою суспільства і, нарешті, глобальними тенденціями у сфері зайнятості.

                                                                  

 

 

 

 

 

1. Зайнятість
1. Сутність зайнятості і форми

Зайнятість населення  — це економічна категорія, яку розглядають  з двох точок зору: зайнятість як економічне поняття і зайнятість як економічна проблема.

Зайнятість населення  як економічне поняття — це діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і, як правило, приносить їм дохід у  грошовій або іншій формі. Зайнятість населення як економічна проблема —  це співвідношення чисельності працездатного  населення і зайнятого населення, яке характеризує ступінь використання трудових ресурсів суспільства і  ситуацію на ринку праці. Зайняте населення — це громадяни, які працюють за наймом, виконуючи роботу протягом повного або неповного робочого дня, а також ті, хто має роботу, що оплачується, і це підтверджено відповідним договором, контрактом, узгодженим документом тощо. Зайняте населення є активною частиною трудових ресурсів, яка задіяна в суспільному виробництві. А зайнятість показує ступінь участі працездатного населення в народному господарстві.

Зайнятість населення  забезпечується державою за допомогою  здійснення активної соціально-економічної  політики, спрямованої на задоволення  його потреб у добровільному виборі виду діяльності, а також стимулювання створення нових робочих місць  і розвитку підприємництва. Громадяни вільно обирають види діяльності, не заборонені законодавством. Примусове залучення до праці у будь-якій формі неприпустиме. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Форми зайнятості населення  класифікують за різними ознаками. Зайнятість може бути стандартна і нестандартна, зареєстрована і незареєстрована .

За тривалістю робочого часу зайнятість населення поділяють  на повну і неповну. Повна зайнятість — це діяльність протягом повного  робочого дня (тижня, сезону), яка приносить  дохід у нормальних для певного  регіону розмірах. Неповна зайнятість — це зайнятість окремої людини протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи з неповною ефективністю [1].

Повна зайнятість означає  використання всіх придатних для  цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для  тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатен працювати. Наша економічна наука зайнятими  вважає осіб, які відпрацювали протягом тижня не менше 4-х годин (в особистому підсобному господарстві не менше 30-ти годин) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова  або інша робота.

 Коли трудові, а  разом з ними й інші ресурси  використовуються повністю, економіка  країни перебуває на межі своїх  виробничих можливостей.

Економіка суспільства повинна  забезпечити роботою всіх, хто  хоче і здатний працювати ефективно. Якщо економіка має недостатньо  робочих місць для бажаючих працювати, то формується неповна зайнятість: певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи[2].

За даними про заробіток  або про відпрацьований час розрізняють  явну (видиму) і приховану (невидиму) зайнятість. Явна неповна зайнятість — це швидше статистичне поняття, така зайнятість вимірюється за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований робочий час або у результаті спеціальних вибіркових досліджень. Прихована повна (неповна) зайнятість — це аналітичне поняття, яке відображає диспропорцію між робочою силою та іншими факторами виробництва. Характерними ознаками прихованої повної або неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність працівників.

За рівнем ефективності використання трудового потенціалу населення, за суспільно корисним характером трудової діяльності виокремлюють раціональну і нераціональну зайнятість [1].

Зайнятість — це не тільки праця. У сучасних умовах вона повинна  органічно поєднуватися із задоволенням особистих потреб людини, в тому числі таких: рівень оплати праці, характер праці, умови праці, тривалість робочого дня, охорона праці, компенсація  за шкідливість, інтенсивність праці тощо. Людина працює не заради праці як такої: праця повинна піднести добробут людини, її соціальний статус у суспільстві, на підприємстві, у сім’ї [2].

2. Теорії зайнятості

В економічній науці існують  такі теорії зайнятості: класична, кейнсіанська, неокласична, монетаристська, інституціоналістська, марксистська.

Класична теорія зайнятості XIX ст. пов'язана з іменами Д. Рікардо, Дж. Мілля та В. Петті. Її автори вважали, що ринок має всі можливості для ефективної кооперації усіх процесів, пов'язаних із зайнятістю, забезпеченням повного використання ресурсів праці, якими володіє суспільство. Держава не повинна втручатись у процеси, що відбуваються, оскільки в ринкових умовах об'єктивні закони управляють економічними явищами у суспільстві.

За теорією Дж. Кейнса, ринок праці характеризується постійною  рівновагою. Основним регулятором зайнятості є держава, яка впливає на сукупний попит на товари і послуги та на працю. Ціна є не регулятором ринку праці, а результатом співвідношення між попитом і пропозицією.

На відміну від кейнсіанців  представники неокласичної теорії (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) вважали, що ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), яка регулює попит і пропозицію робочої сили.

Монетаризм (М. Фрідмен, Ф. Маклуп, Л. Роббінс та ін.) ґрунтується на необхідності "природного" рівня безробіття, жорсткої структури цін на робочу силу. Представники цієї концепції вважають, що досягнення ринкової стабільності і рівноваги можливе в умовах вільної конкуренції на ринку з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави і профспілок.

Інституціоналістська теорія пояснює характер зайнятості особливостями  динаміки окремих галузей і професійно-демографічних  груп. Особлива увага приділяється не макроекономічному аналізові  ринку праці, а аналізу професійних  структур і галузевих відмінностей у структурі робочої сили, рівнях заробітної плати.

Марксистська теорія наголошує, що зайнятість населення визначається загальними ринковими закономірностями. Згідно з цією теорією, товар "робоча сила" в процесі праці створює вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість працею.[1]

3. Державне регулювання зайнятості

Законом Україні "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ (із змін. і доп.) (ст. 1) передбачено, що в Україні до зайнятого населення  належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; громадяни, які проходять строкову військову службу або альтернативну (невійськову) службу; громадяни, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; учні загальноосвітніх шкіл і студенти вищих закладів освіти; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово проживають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій[1].

Рівень зайнятості населення за статтю, віковими групами та місцем               проживання у 2009 році

	Всього	у тому числі за віковими групами, років						Працездатного віку
		15–24	25–29	30–39	40–49	50–59	60–70
Все населення	57,7	34,5	72,2	77,8	77,0	59,5	23,8	64,7
жінки	53,9	31,0	65,2	74,2	77,5	54,1	21,8	62,7
чоловіки	62,1	37,8	78,9	81,6	76,5	66,3	26,9	66,6
міське населення	55,8	31,2	72,7	77,9	76,6	56,8	15,6	63,7
сільське населення	62,2	42,1	70,8	77,8	78,0	66,2	40,1	67,1

Жінки віком 15 - 54 роки, чоловіки - 15 - 59 років.

Кількість зайнятого  населення віком 15–70 років у І півріччі 2010р., порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 36,8 тис. осіб, або на 0,2% та становила 20,2 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 90,9%.

Рівень зайнятості населення віком 15–70 років збільшився з 57,7% у І півріччі 2009р. до 58,4% у І півріччі 2010р., а у населення працездатного віку відповідно з 64,6% до 65,4%, переважно за рахунок населення, що проживає у міських поселеннях .

 

2. Безробіття

2.1.Сутність безробіття

Зайнятість є невід’ємним  і ключовим елементом відтворення  сукупної робочої сили, працездатного  населення. Це тому, що без зайнятості працездатне населення — суб’єктивна  продуктивна сила — не функціонує як фактор виробництва, не створює той  продукт, який іде на відтворення  робочої сили. Зайнята людина праці  є одночасно складовою продуктивних сил і носієм усієї системи  економічних відносин.