Система управління персоналом підприємства

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

На тему: «Система управління персоналом підприємства» 
 

                                                 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2009 

Зміст 

Вступ………………………………………………………………………3 

1. Персонал  підприємства: поняття, класифікація, структура…….5
2. Стратегії управління персоналом:
1. Основні підходи  до управління персоналом………………….11
1. Кадрова політика і планування необхідної чисельності 

персоналу підприємства………………………………....................15

3. Методи управління персоналом підприємства:
1. Методи  підвищення продуктивності праці персоналу………19
1. Методи  оптимізації управління  персоналом підприємства...23

Висновок…………………………………………………………………27

Список  використаної літератури……………………………………….29 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 

Вступ.

 Важливим  елементом продуктивних сил і  головним джерелом розвитку економіки є люди, їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації.

 Персонал  підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх факторів – це характер продукції, яка випускається  на підприємстві, технології та організації виробництва; під впливом  зовнішніх факторів – це демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характеру ринку праці.

 Від забезпечення підприємства кваліфікованими  кадрами, раціонального їх використання залежать організаційно-технічний рівень виробництва, імідж підприємства, його фінансова стабільність, усі показники діяльності підприємства.

 Результати  господарської діяльності підприємства залежать від ефективності використання живої праці – найбільш вирішального фактору виробництва, тому що підприємство створилося самою людиною для задоволення її потреб. Забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці сприяють збільшенню обсягів виробництва продукції, ефективному використанню устаткування, обладнання, машин, механізмів, зниженню собівартості та зростанню прибутку.

 Метою курсової роботи є вивчення процесу організації управління персоналом підприємства.

 Оскільки  ця тема є достатньо об’ємною завдання моєї курсової будуть такі:

• розкриття поняття «персонал»;
• аналіз структури і складу персоналу;
• аналіз основних підходів до управління персоналом;
• висвітлення мети кадрової політики;
• аналіз кадрового планування;
• розкриття методів підвищення продуктивності праці (на прикладі України);
• висвітлення такого поняття як «організаційно-кадровий аудит»

 Управління  людськими ресурсами  - головна  функція будь-якої організації. У  рамках концепції управління людськими  ресурсами персонал зрівняний з  основним капіталом; витрати на нього  розглядаються як довгострокові  інвестиції; кадрове планування переплітається з виробничим, і працівники стають об’єктом корпоративної стратегії. Активно впроваджується групова організація праці, у зв’язку з чим робиться акцент на створення команди, на розвиток здібностей людей і формування корпоративної культури. Кадрові служби вирішують організаційні й аналітичні питання, а також надають підтримку лінійним керівникам з метою полегшити адаптацію працівників у компанії. Таким чином, управління людськими ресурсами спрямоване на розв’язання принципово нових, довгострокових завдань, на підвищення економічної та соціальної ефективності роботи організації, підтримку її балансу із зовнішнім середовищем. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Персонал  підприємства:

   Поняття, класифікація, структура.

   Найбільш  важливим елементом продуктивних сил  і головним джерелом розвитку економіки  є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.

   Персонал  підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації  виробництва) і зовнішніх (демографічні процеси, юридичні та моральні норми  суспільства, характер ринку праці  тощо) факторів. Вплив останніх конкретизується в таких параметрах макроекономічного характеру: кількість активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропонування робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу, ці характеристики зумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

   Трудові ресурси — це частина працездатного  населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці).

   Для характеристики всієї сукупності працівників  підприємства застосовуються терміни  — персонал, кадри, трудовий колектив.

     Термін „персонал” є найбільш  доцільним на рівні організації, оскільки визначає особовий склад організації, який працює за найом і характеризується певними ознаками. Основними з яких є:

   - трудові взаємовідносини з роботодавцем, як правило, оформляються трудовими  договорами;

   - володіння певними якісними характеристиками, поєднання особистих та організаційних  цілей. 

   Отже, персонал – основний, постійний  штатний склад кваліфікованих працівників, який формується та змінюється під  впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, це найбільш складний суб’єкт управління в організації, оскільки, на відміну від речових факторів виробництва є живим, має можливість самостійно приймати рішення, діяти, критично оцінювати пред’явлені до нього вимоги, має суб’єктивні інтереси і т.п. Персонал є мотором будь-якої організації.

   Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору («Кодекс законів про працю України», Глава 3).

   З огляду на те, що багато підприємств  поза основною діяльністю виконують  функції, які не відповідають головному  їхньому призначенню, усіх працівників підрозділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема у промисловості до першої групи — промислово-виробничого персоналу — відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони — тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі садки та ясла, амбулаторії, навчальні заклади тощо.

   Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків  заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів  виробничої діяльності (для визначення продуктивності праці береться, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого  персоналу). Водночас поширення процесів інтеграції промислових систем з  банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами робить таке групування персоналу все умовнішим. Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

   Керівники — це працівники, що займають найвищі посади підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, і виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників.

   Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, соціологи тощо.

   До  службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.

   Робітники — це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.

   В аналітичних цілях усіх робітників можна поділити на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у  процесі створення продукції, та допоміжних — тих, які виконують  функції обслуговування основного  виробництва. Поступово, з розвитком  виробництва, його механізації та автоматизації  чіткі межі між основними та допоміжними  робітниками зникають, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.

   Важливим  напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

   Професія  — це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу  спеціальних знань та практичних навичок.

   Спеціальність — це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

   Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру  продукції чи послуг, що надаються, від рівня технічного розвитку. Кожна  галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас існують  загальні (наскрізні) професії робітників та службовців.

   Класифікація  працівників за кваліфікаційним  рівнем базується на їхніх можливостях  виконувати роботи відповідної складності.

   Кваліфікація  — це сукупність спеціальних знань  та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій  відповідної складності.

   Рівень  кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи тій  посаді. Вирізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади, наприклад, інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти).

   За  рівнем кваліфікації робітників поділяють  на чотири групи висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані  й некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку (табл. 1.1). 
 
 

   Таблиця 1.1

   ГРУПИ РОБІТНИКІВ ЗА РІВНЕМ КВАЛІФІКАЦІЇ, ВИКОНУВАНІ НИМИ РОБОТИ Й ТЕРМІНИ ЇХНЬОЇ ПІДГОТОВКИ