Шляхи зростання ефективності діяльності підприємства

     Наступним найбільш складним за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань  напрямком є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація  та оперативне регулювання в просторі й часі. З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що з них складається  виробнича діяльність, найважливішими треба вважати: обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку: формування маркетингових програм  для окремих ринків і кожного  виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік  прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

     Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві (фірмі), визначається рівнем його (її) комерційної діяльності, значущість якої за умов ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від масштабів та якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.

     Іще одним важливим напрямком діяльності підприємства (фірми), який завершує послідовний  цикл відтворювального процесу, слід вважати  післяпродажний сервіс багатьох видів  товарів — машин та устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного й споживчого призначення.                             

       Післяпродажний сервіс охоплює  пусконалагоджувальні роботи у  сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів,  їхнє гарантійне технічне обслуговування  протягом певного терміну, забезпечення  необхідними запасними частинами  і проведення ремонтів під  час нормативного строку служби  тощо. Він є важливим джерелом  інформації для продуцентів про  надійність і довговічність виготовлених  технічних засобів, а також  про потрібні експлуатаційні  витрати. Ця інформація використовується  продуцентами для вдосконалення  продукції, оптимізації строків  оновлення її номенклатури та  асортименту.

     До  інтегрованого напрямку, що охоплює  багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема  вона включає: стратегічне та поточне  планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну  та фінансову діяльність тощо. Цей  напрямок є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів  системи господарювання на підприємстві. Зміст окремих видів економічної  діяльності підприємства (фірми) детальніше буде висвітлено у відповідних розділах цього підручника.

           Непересічне значення має соціальна  діяльність, оскільки вона істотно  впливає на ефективність усіх  інших напрямків і конкретних  видів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність  яких безпосередньо залежить  від рівня професійної підготовки  й компетентності всіх категорій працівників, дійовості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) за умов соціальне орієнтованої ринкової економіки. 
 
 

2. Види  об’єднань підприємств, їх характеристика.

     Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого  управління підприємствами винятково  важливою є їхня чітка й повна  класифікація за певними ознаками.

     Підприємства  – як організаційні форми господарювання – класифікуються за різними ознаками, а саме:

1. Мета та характер діяльності:

• комерційні - метою яких є одержання прибутку;

• некомерційні - які не ставлять собі за мету отримання грошових економічних результатів(благодійні фонди і організації);

2. Форма власності:

• приватні – які,  в свою чергу, поділяються на індивідуальні, засновані на власності однієї особи і функціонують виключно завдяки праці власника без права найму робочої сили; сімейні, засновані на власності і праці однієї сім’ї; приватні, засновані на власності однієї особи з правом найму робочої сили;
• колективні – засновані на власності колективу працівників підприємства, кооперативу, громадської організації, об’єднання громадян;
• змішані – засновані на змішаній формі власності ( на основі об’єднання майна різних форм власності)
• державні – засновані на власності держави, в тому числі казенні;
• комунальні – засновані на власності громади адміністративно-територіальної одиниці;

3. Спосіб утворення та формування статутного фонду:

• унітарного – створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджено статут, розподіляє доходи, здійснює керівництво; до унітарних належать державні, комунальні, колективні та приватні підприємства:
• корпоративні – утворюються двома або більше засновниками на основі об’єднання майна, їх спільного управління справами на основі корпоративних  прав, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства; до корпоративних належать: кооперативні підприємства, господарські товариства, а також приватні підприємства, засновані на власності двох або більше осіб.

4. Форма господарювання:

• одноосібні приватні підприємства – власником є фізична особа або сім’я; отримує прибуток; несе весь тягар ризику [8, ст.19];
• кооперативні – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності;
• орендні – мають в основі функціонування договірні відносини між фізичними або юридичними особами з приводу тимчасового володіння і користуванням майном.
• господарські товариства – створені юридичними  або фізичними особами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не суперечить законодавству. За ступенем участі партнерів-засновників у діяльності підприємства та відповідальності за її результатами розрізняють:

• акціонерне товариство – господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язанням тільки майном товариства, в межах вартості належних їм акцій;
• товариство з обмеженою відповідальністю – господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчим документами. Таке товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, тільки в межах своїх вкладів [8, ст.20];
• товариство з додатковою відповідальністю є господарським товариством, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Воно несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники товариства несуть солідарну відповідальність у розмірах, кратних до вкладу кожного із них:
• повне товариство – це господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном;
• командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарність відповідальність усім своїм майном ( повні учасники), а інші учасники беруть участь у діяльності товариства лише своїми вкладами [8, ст.21].

3. Національна належність капіталу підприємств:

• національні ( капітал підприємств належить підприємцям своєї країни );
• іноземні ( капітал підприємства повністю є власністю іноземних громадян);
• змішані (капітал підприємств належить громадянам різних країн);

4. Галузево-функціональні види діяльності:

• промислові;
• сільськогосподарські;
• будівельні;
• торговельні;
• транспортні;
• лізінгові;
• банківські;
• та інші;

5. Розміри підприємств( за чисельністю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік):

• малі (чисельність працівників до 50 чол., розмір річного валового обороту до 70 млн. грн.);
• середні (чисельність від 50 - 250 чол., річний валовий оборот від 70- 100 млн. грн.);
• великі (чисельність більше 250 чол., річний валовий оборот більше 100 млн. грн.) [8, ст.22].

      Підприємства  мають право на добровільних засадах об’єднувати свою господарську діяльність(виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку встановленому Господарським кодексом та іншими законами.

      Об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

      Об’єднання підприємств утворюються на засадах або за рішенням органів, які відповідно до законодавства мають право утворювати обєднання підприємств. В об’єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств. Утворенi на території інших держав.

      Об’єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об’єднання. Об’єднання підприємств є юридичною особоюі підлягає державнiй реєстрації. Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватись як господарські об’єднання або як державні (комунальні) господарські об’єднання.

     Господарське  об’єднання  – це об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність. Господарські об’єднання діють на основі установчого договору або статуту, які затверджують їх засновниками.

     Державне (комунальне) господарське об’єднання  – це об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України, міністерств або органів місцевого самоврядування. Таке підприємство діє на основі рішення про його утворення і статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання. 
 
 

Види добровільних об’єднань підприємств:

• Картельні (картель) – це об’єднання підприємств однієї галузі, яка зберігають за собою повністю виробничу фінансову та комерційну самостійність і домовляються про умови реалізації продукції на ринку.
• Синдикат – це об’єднання самостійних однорідних підприємств,  створюється з метою регулювання збуту певного товару через збутові контори.
• Асоціація – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств, створена з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, які об’єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих чи управлінських функцій, організації спільних виробництв та ін. Асоціація утворюється на основі об’єднання підприємствами фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення своїх господарських потреб. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств-учасників, а може тільки представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
• Корпорація (спілка) – це договірне об’єднання створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів підприємств з делегуванням ними окремих повноважень органу управління корпорацією; цей орган використовує ці повноваження для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
• Консорціум – тимчасове статутне об’єднання підприємств (найчастіше промислового і банківського капіталу) для досягнення його учасниками певної спільної підприємницької ідеї, господарської мети. Консорціум використовує кошти, наділені його учасниками, а також централізовані ресурси, виділені для реалізації певної програми. В разі досягнення поставленої мети консорціум припиняє свою діяльність.
• Концерн – це форма об’єднань (як правило багатогалузевого) самостійних підприємств пов’язаних  між собою системою участі у капіталі фінансовими зв’язками, договорами про спільність інтересів, тісним виробничим або торгівельним співробітництвом.
• Холдинг – це організаційна форма об’єднання інвестиційних ресурсів , яка безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові ресурси для придбання контрольних пакетів акцій і дочірніх підприємств. Між холдинговою компанією ті її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю і підпорядкування.
• Фінансова промислова група – це об’єднання юридичного і економічного підприємства різних галузей для реалізації крупних державних програм та розвитку пріорітетних галузей.   [10,ст.21].