Шляхи щодо підвищення ефективності інвестиційної діяльності України

    У національній  економіці більшість фірм виконують  дві функції — виробляють товари  і послуги та інвестують у  капітал для майбутнього 
виробництва.   Для   простоти   нашого   аналізу припустімо, що цими двома видами діяльності займаються два види фірм — виробничі та позичкові. Виробничі фірми продукують товари і послуги, але не інвестують. Вони орендують капітал у позичкових фірм. Останні не виробляють товарів і 
послуг, а здійснюють усі інвестиції в економіку, тобто купують капітальні блага і здають їх в оренду виробничим фірмам.

Нам  відомо, що конкурентна  фірма на підставі порівняння витрат і вигід від застосування кожної додаткової одиниці капіталу ухвалює рішення про те, яким обсягом капіталу володіти. Припустімо, що виробнича фірма може орендувати одиницю капіталу за ціною V і продавати одиницю своєї продукції за ціною Р. Тоді реальні витрати на одиницю капіталу для виробничої фірми становлять (R/Р). Реальною вигодою від використання одиниці капіталу є МРК— додатковий обсяг продукції, вироблений за допомогою цієї додаткової одиниці капіталу.

Максимізації прибутку фірма потребує капіталу доти, доки граничний продукт капіталу не зрівняється із його реальною ціною. У стані рівноваги така ціна (К/Р) дорівнює граничному продуктові капіталу:

 

                                      R / P = a A  ( L : K)                                          (1.1)

                          

де аА (L/К)   —  граничний продукт капіталу для  функції Коба— Дугласа.

За нашим припущенням, позичкові фірми купують капітальні блага і здають їх в оренду. Позичкова  фірма за кожну одиницю наданого в оренду капіталу отримує реальну позичкову ціну капіталу (R/Р), що є виторгом для цієї фірми.

Позичкова фірма несе три види витрат на власний капітал. По-перше, це витрати, що пов'язані з  процентом. Якщо така фірма бере в  позику для купівлі капіталу, то їй доводиться сплачувати за неї процент. І якщо фірма купує капітал за власні кошти, вона втрачає процент, який могла б заробити, поклавши цю суму в банк. Позначимо через  (P) ціну купівлі одиниці капіталу, а через (i) — номінальну процентну ставку. Тоді  (i P )будуть витратами на процент.

Другим видом є витрати, пов'язані зі зміною ціни капіталу. Впродовж строку служби устаткування ціна капіталу змінюється. Якщо вона підвищується, фірма виграє, бо вартість її активів зросла. Якщо ціна капіталу знижується, то фірма зазнає збитків. Величина цих збитків (або виграшу) дорівнює ( - ΔР_А). Знак мінус показує, що тут враховують витрати, а не вигоди.

По-третє, це витрати, що пов'язані зі зношенням капіталу. Упродовж строку оренди капітал зношується і втрачає свою вартість. Якщо Н — норма амортизації, то А /у — грошова величина амортизації.

Витрати на надання одиниці  капіталу в оренду становлять:

Отже, витрати на капітал  залежать від ціни одиниці капіталу, процентної ставки, темпу зміни ціни капіталу та від норми амортизації. Для спрощення тлумачення витрат на одиницю капіталу припустімо, що ціни капітальних благ зростають разом із цінами інших товарів [10].

Отже, реальні витрати  на одиницю капіталу залежать від  відносної ціни капітального блага (Рk  Р), реальної процентної ставки  та норми амортизації Н. Позичкова фірма з кожної одиниці капіталу отримує реальний виторг (К/Р) і несе реальні витрати (Рk  Р) (r +h ) на кожну одиницю.

Оскільки у стані  рівноваги реальна позичкова  ціна капіталу дорівнює його граничному продуктові, то можна записати:

Реальний прибуток = МРК  — (P k /Р) (r+h).

      Звідси зробимо такий висновок. Позичкова фірма вилучає прибуток, якщо граничний продукт капіталу перевищує витрати на його одиницю. У цьому разі фірмі вигідно інвестувати, тобто чисті інвестиції зростають. І навпаки, фірма зазнає збитків, якщо граничний продукт капіталу менший за витрати на його одиницю. Тоді фірма зменшує свій обсяг капіталу.

Тепер можна відмовитися  від припущення про поділ фірм на виробничі та позичкові. Для фірми, яка використовує свій власний капітал, вигода від кожної додаткової одиниці капіталу дорівнює граничному продуктові капіталу, а витрати дорівнюють витратам на його одиницю.

З неокласичної моделі інвестицій випливає відповідь на питання, чому обсяг інвестицій залежить від реальної процентної ставки. Зі зниженням останньої витрати на одиницю капіталу знижуються, що збільшує прибуток власників капіталу і стимулює нагромадження більшого його обсягу. І навпаки, зі зростанням реальної процентної ставки стимули до інвестування знижуються. Залежність між обсягом інвестицій та процентною ставкою виражає крива, або функція, інвестицій, яка, із зазначених вище причин, є спадною . З моделі також випливає, які саме чинники переміщують криву інвестицій. Наприклад, всі чинники, котрі збільшують граничний продукт капіталу, підвищують прибутковість інвестицій і переміщують зазначену функцію вправо [10].

 

     1.3. Інвестиційний проект  - ланка інвестиційного процесу

 

У будь-який час в усіх фірм є широкий вибір інвестиційних  проектів, наприклад купівлі додаткового устаткування. Якщо процентні ставки високі, то здійснюватимуться лише проекти з очікуваною високою нормою прибутку. Отже, обсяг інвестицій буде невеликим. При зниженні процентної ставки комерційне вигідними стануть також проекти, сподівана норма прибутку на які нижча, і, отже, обсяг інвестицій збільшується.

           Таблиця 1.1.

Залежність інвестицій  від процентних ставок

проект	Обсяг І, грн	Щорічний дохід на 1000 інв.грн	Витрати на 100 грн – 20 %	Витрати – 1000 грн – 10 %	Щорічний прибуток 20 %	Щорічний прибуток 10 %
1	4	450	200	100	250	350
2	6	370	200	100	170	370
3	8	290	200	100	90	190
4	12	210	200	100	10	110
5	5	160	200	100	-40	60
6	15	110	200	100	-90	10
7	20	90	200	100	-110	-10

 

   Щоб простежити  вплив процентної ставки на  обсяг інвестицій, припустімо, по-перше, що інфляція відсутня і номінальна процентна ставка дорівнює реальній. По-друге, що інвестиції здійснюються за рахунок позики за ринковою процентною ставкою. По-третє, що відсутня амортизація. По-четверте, що проекти щорічно забезпечують однакову величину доходу (виторгу). У таблиці 1.1  наведено фінансові дані щодо кожного інвестиційного проекту. Через те, що всі дані номінальні, а не реальні, і враховуючи зроблені припущення, формула прибутку фірм від інвестицій з неокласичної моделі набуде вигляду: МРК — іР

За процентної ставки 20 % витрати на позику 1000 грн становлять 200 грн щороку, що показано в усіх рядках стовпця 4, а за ставки 10% — 100 грн. Щорічний прибуток від інвестицій (стовпці 6 і 7) — це різниця між щорічним виторгом (стовпець 3) і витратами на капітал (стовпці 4 і 5).

Вибираючи інвестиційні проекти, фірми порівнюють щорічний виторг від інвестицій із витратами  на капітал. За процентної ставки 20% інвестиційні проекти від 1 до 3 — прибуткові. Є  підстави сподіватися, що обсяг інвестицій становитиме 30 млн грн. За нижчої процентної ставки (10 %) прибутковість проектів зросте. За цієї ставки прибутковими є інвестиційні проекти від 1 до 7. Отже, можна очікувати, що обсяг інвестицій зросте до 50 млн грн.

Побудуємо ступінчасту функцію інвестицій. Проект 1 є прибутковим до рівня процентної ставки 42 %, проект 3- до 37 %, проект 4 — до 29 % і т.д.

реальна процентна  ставка

Ступінчаста крива інвестицій показує, як процентні ставки впливають  на обсяг інвестицій.

Окрім процентних ставок, на інвестиційні рішення фірм сильно впливають податкові ставки. Якщо, наприклад, податки заберуть половину доходу у стовпці 3 таблиці 1.1, а витрати на капітал не зміняться, то прибутки зменшуватимуться. Перевірте: за процентної ставки 20 % і податкової ставки 50% прибутковим буде лише проект А. Підвищення податків на доходи ділових підприємств переміщує криву інвестицій вліво.

Ще одним чинником інвестицій є технічний прогрес. Створення нової техніки, нових виробничих процесів, розроблення нової та вдосконалення наявної продукції стимулюють інвестиції. Продуктивніше устаткування знижує витрати виробництва, поліпшує якість продукції і, зрештою, підвищує рівень прибутку від інвестицій у це устаткування. Нові рентабельні види продукції забезпечують значне збільшення інвестицій, оскільки фірми намагаються розширити виробництво [14].

У сучасних умовах на інвестиційний  процес вагомо впливають сподівання. Прибутковість будь-якого капіталовкладення  залежить від прогнозів майбутнього  продажу і майбутньої рентабельності продукції, яку виробляють за допомогою інвестованого капіталу. Сподівання підприємств здебільшого ґрунтуються на детально розроблених прогнозах майбутніх умов підприємництва. Якщо керівництво фірм налаштоване оптимістично стосовно майбутніх умов підприємництва, то обсяг інвестицій зростатиме, за песимістичного настрою — зменшуватиметься.

Інвестуючи капітал, підприємці зважають і на такі чинники, як внутрішньополітичний клімат і ймовірність його змін, міжнародне становище, динаміка населення, ситуація на фондовому ринку тощо. [14].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИКА  ПЛАНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

     2.1. Розрахунок обсягів інвестицій

 

     Товариство з обмеженою відповідальністю «Селідор» було створено в березні 2001 року. Предметом діяльності ТОВ «Селідор» є виробництво тротуарної плитки.

     Основними цілями організації є:

     - зайняти найбільшу частку ринку за рахунок потіснення конкурентів;

     - збільшити обсяг продажів;

     - збільшити чистий прибуток;

     - підвищити якість продукції;

     - збільшити асортимент продукції.

     Сильні сторони продукції:

     - організація може визначити той сегмент ринку, на який орієнтована продукція;

     - неможливо копіювання продукції;

     - продукція якісна, виготовлена ​​з екологічно чистої сировини, довговічна, є кілька варіантів форми плитки;

     - організація може ефективно довести свою продукцію до споживачів, на яких вона орієнтована;

     - продукція може конкурувати з продукцією ін виробників за якістю, надійності, ціною, експлуатаційними й ін товарним характеристикам.

     - є ідеї щодо нових видів продукції;

     - проводиться регулярна модифікація продукції відповідно до запитів клієнтів;

     - продукція має сертифікат якості.

     Реалізація проекту технічного переозброєння цеху потребує придбання, транспортування і монтажу нового технологічного устаткування і, відповідно, інвестицій в основні фонди. Засвоєння інвестицій в основні фонди відбуватиметься протягом звітного року, який прийнято за нульовий рік реалізації проекту. Це означає, що всі необхідні роботи із заміни старого устаткування на нове будуть проведені у звітному (нульовому) році. Проектом технічного переозброєння передбачено, що нове устаткування буде введене в експлуатацію (а старе устаткування, відповідно, виведене з експлуатації) з 1 січня першого року реалізації інвестиційного проекту. Виведене з експлуатації старе устаткування буде реалізоване іншому підприємству за залишковою вартістю.

Збільшення обсягів  виробництва, зростання закупівельних цін на матеріальні і паливно-енергетичні ресурси, а також зміна норм витрати цих ресурсів призводять до зміни потреби в обігових коштах. Оскільки обсяги виробництва щорічно зростатимуть, відповідно зростатиме і потреба в сировині, матеріалах, напівфабрикатах, паливі та інших складових товарно-матеріальних запасів (далі – ТМЗ). Тому необхідно розрахувати обсяг інвестицій на поповнення ТМЗ у кожному році реалізації проекту. Проектом технічного переозброєння передбачено, що інвестування у поповнення ТМЗ (тобто закупівля додаткових обсягів сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо) починається з першого року реалізації проекту.