Проблеми захисту інтелектуальної власності в міжнародному бізнесі

   На  мою думку основною рушійною силою  до незаконного використання результатів  інтелектуальної праці людини є  зростаючий попит на контрабандну продукцію (аудіо, відео продукція, комп’ютерні програми та ігри, тощо) як серед країн з відносно низьким рівнем життя, так і серед розвинутих країн.

   Ця  проблема піднімалася під час Уругвайського Раунду переговорів у 1986 р., коли на конференції в Пунта-дель-Есте представники країн-членів ГАТТ домовились про включення у порядок денний цього раунду питань торгових аспектів прав інтелектуальної власності. Метою цього було зменшення перешкод у міжнародній торгівлі при одночасному зростанні ефективності охорони прав на інтелектуальну власність. Питання були внесені в порядок денний, але на початку раунду країни, що розвиваються, з насторогою поставилися до пропозиції створення мінімальних стандартів захисту власників інтелектуальної власності, хоча і підтримували ідею проведення дискусії щодо підробленої і піратської продукції. Така позиція була цілком зрозуміла, оскільки менш розвинені країни очікували, що в результаті прийняття таких стандартів їм необхідно буде змінювати внутрішню політику щодо охорони прав інтелектуальної власності і, крім того, це могло привести до збільшення виплат за придбання ліцензій, що, в свою чергу, негативно вплинути на рівень собівартості і ціни виробленої за ліцензіями продукції. Однак з початком консультацій і переговорів пропозиції сторін зблизилися і серед питань, які потребували негайного вирішення сторони визначили наступні:

   - створення необхідних стандартів та принципів стосовно існування, обсягу та використання прав інтелектуальної власності (торговельні аспекти);

   - розробка ефективних засобів виконання цих прав;

   - порядок розв’язання суперечок між країнами щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності;

   - укладання тимчасових угод для реалізації досягнутих домовленостей.

   Слід  зазначити, що робота над визначеними  питаннями ґрунтувалась на досить солідній інституційній базі, яку складала низку конвенцій (понад 15 документів), що протягом більш ніж сторіччя розроблялися під егідою Всесвітньої організації інтелектуальної власності та організацій-попередників. Серед найбільш вагомих конвенцій, положення яких були враховані в новій Угоді слід зазначити Римську конвенцію (1961 р.), Паризьку конвенцію (1967 р.) та  Бернську конвенцію (1971 р.).

  Боротьба  за результати, що приносить ІВ спонукають аферистів на все більш креатині та шахрайські кроки. Останнім часом збільшилися випадки неправомірної реєстрації та утримання найменувань доменів, тотожних або схожих настільки, що їх можна сплутати із зареєстрованими торговельними марками, з метою їх комерційного використання або продажу власникам торговельних марок. Таке правопорушення отримало назву кіберсквотінгу (cybersquatting). Так, позаяк процедура реєстрації доменних імен є відносно недорогою, кіберсквотери реєструють десятки таких імен для реєстрації торговельних марок, фірмових найменувань, прізвищ відомих людей без їх згоди. Потім вони пропонують зареєстровані доменні імена безпосередньо компаніям-власникам торговельної марки за чималу винагороду.

   З 1999 р. ВОІВ надає послуги з регулювання  суперечок, що виникають за реєстрації і використання найбільш розповсюджених назв доменів в Інтернеті (.com, .net, .org).

  1 січня 1995 р. набрала чинності  Угода про торгівельні аспекти  прав інтелектуальної власності – ТРІПС (TRIPS – Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights), що стала одним із найважливіших результатів Уругвайського раунду переговорів (1986-1994 р.) у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Виключна цінність Угоди визначається, принаймні, двома фактами, зокрема:

   - ставши органічною складовою  пакету документів щодо створення  Світової організації торгівлі, Угода значно розширила сферу  регулювання міжнародних торговельно-економічних  процесів;

   - базуючись на існувавших раніше багатосторонніх міжнародних угодах з питань захисту окремих видів прав інтелектуальної власності, Угода суттєво удосконалила систему захисту прав інтелектуальної власності, встановивши мінімальні стандарти щодо їх захисту.

   На  сьогоднішній день Угода ТРІПС є найбільш всеосяжною багатосторонньою угодою з інтелектуальної власності.

  Проте з самого виникнення ІВ критикувалася, як з боку окремих осіб, так і  організацій. До того ж критикувалися не лише виключні права, а й їх поєднання в єдине ціле.

  Вразливим місцем ІВ є теорія про те, що ідея приходить в голову комусь одному. Практика неодноразово демонструвала, що стан науки в певні моменти  часу можуть наштовхувати на відкриття  або винахід зовсім різних, не знайомих між собою людей, приблизно в один і той самий час. У випадку застосування поняття «ІВ» можливість користуватися фінансовими результатами від запатентованого винаходу (відкриття) і правом  судового позову може належати лише 1 особі, що перша заявила про свій винахід. Однак історія знає численні випадки, коли зафіксоване право ІВ було спірним мало відповідало реальному вкладу патентотримача в винахід (Попов і Марконі, Тесла і Едісон, тощо).

  Виступи проти ІВ особливо посилилися в 1980-1990 рр., починаючи з періоду розповсюдження цифрових технологій і Інтернета.  Так Фонд вільного програмного забезпечення виступає за права користувачів комп’ютерних програм і проти надмірного, з його погляду, обмеження їх авторськими правами і патентами.

  Electronic Frontier Foundation веде боротьбу проти порушень різноманітних прав і свобод – порушеннями, пов’язаними з реалізацією виключних прав ІВ, або здійснених під її предлогом. А з 2005 р. в Європі з’являються «Піратські партії», що ведуть боротьбу проти ІВ на загальнополітичному рівні.

  Сьогодні, коли сфера інтелектуальної власності  активно розвивається, спостерігається  ситуація, що призводить до збільшення кількості правопорушень, щодо порушення прав та законних інтересів на ті чи інші об'єкти права інтелектуальної власності. Найчастіше предметом таких правопорушень виступають майнові права на об'єкти інтелектуальної власності.

    На  думку багатьох вчених, що досліджують  стан та розвиток інноваційних процесів і, зокрема, охорони промислової  власності, в Україні закладено  лише підвалини законодавчої та нормативно-правової бази промислової власності, і часто  законодавство не відповідає потребам економічного розвитку держави, а також міжнародним нормам і вимогам. Незадовільним є рівень дотримання законодавства з охорони власності у господарській практиці. Саме тому міжнародний альянс поставив Україну першою у списку 58 країн з низьким стандартом охорони інтелектуальної власності.

  Реалізація  інноваційної моделі розвитку промисловості  в  Україні обумовлює особливу важливість захисту прав на ОПВ:

• винаходи
• корисні моделі
• промислові зразки
• знаки для товарів і послуг (торгові марки)
• фірмові найменування
• позначення місць походження товару.

     на  об’єкти інших сфер інтелектуальної  власності:

• наукові відкриття
• програми для комп’ютерів
• бази даних
• топологію інтегральних схем
• раціоналізаторські пропозиції
• ноу-хау
• право на захист від недобросовісної конкуренції.

    В цілому система законодавства України  у сфері інтелектуальної власності  є досить наповнена, та враховує світовий досвід. Однак більшість Законів  у Верховній Раді України з 2004 року не були переглянуті, і доопрацьовані  з урахуванням тенденції до інтеграції України до ЄС.

    Наявність багатьох неузгоджених питань і протиріч, суперечки, кількість яких все збільшується спонукає держави ініціювати обговорення різних аспектів цієї нової і досить складної ланки ринкового механізму. Так в рамках заснованого Всесвітнього Дня Інтелектуальної Власності в Україні відбувся форум, присвячений питанням комерційного використання об'єктів інтелектуальної власності у бізнес-структурах. Організаторами Форуму виступили науково-практичний журнал «Інтелектуальна власність» та Агенція «Точка зору» за ініціативи Всеукраїнської Асоціації патентних повірених України під патронатом ДДІВ. Захід налічував близько 100 учасників. Серед доповідачів перші та другі особи таких установ, як то

• Міністерство внутрішніх справ України,
• відділ науково-технологічної безпеки апарату Ради національної безпеки і оборони України,
• Фонд державного майна України,
• відділ захисту прав інтелектуальної власності Державної митної служби України,
• Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав «Оберіг»,
• НДІ інтелектуальної власності Академії правових наук України,
• Вищий господарський суд, 
• Всеукраїнська асоціація патентних повірених України
• Державний департамент інтелектуальної власності
• Центр інтелектуальної власності та передачі технологій НАН України
• представники патентно-юридичних Агенцій, лабораторії судових експертиз об'єктів інтелектуальної власності Київського НДІ, судових експертиз МЮ України, викладачі Інституту інтелектуальної власності і права, тощо.

  Основна увага приділяється протидії тиражуванню і розповсюдженню на території держави контрафактної аудіовізуальної продукції, а також викриттю фактів виробництва і розповсюдження фальсифікованої продукції з незаконним використанням товарних знаків відомих вітчизняних та зарубіжних виробників.

  Причини, з яких держави приймають національні  закони і приєднуються до регіональних чи міжнародних договорів, що регулюють права інтелектуальної власності зазвичай ґрунтуються на

• створити мотив для прояву ініціативи в створенні інновацій завдяки надання охорони стороною інновації
• надати винахідникам офіційне визнання,
• винагородити творчу діяльність
• створити сховище життєво важливої інформації
• сприяти росту як вітчизняної промисловості і культури, так і міжнародній торгівлі.

  Однак, на думку деяких дослідників, сьогодні захист ІВ дає побічний ефект. Основна мета сьогоднішньої системи авторського права – надати певним компаніям несправедливу владу над суспільством, котрою вони користуються для збагачення. Вартість інтелектуального вдосконалення закладається в ціну випущеного з використанням винаходу (вдосконалення тощо) продукту з зависокою ціною, яку мусить платити кінцевий споживач.

  Крім  того, у практиці реалізації прав на ОПВ часто виникають суперечності щодо визначення частини цінності інноваціонного продукту, яка створена завдяки використанню цих інноваційних ідей у виробництві. Проблема ускладнюється тим, що об’єктом ОПВ найчастіше є інноваційний продукт, у створенні якого використовуються не лише ОПВ, а й інші ресурси (матеріальні, трудові, фінансові, тощо), які належать іншим власникам.  Вартість такого вдосконалення досить важко однозначно оцінити з позиції її майбутньої цінності.

   Уведення  у господарський оборот будь-якого  майна обумовлює необхідність оцінки його вартості. Об’єкти ІВ (ОІВ) розглядаються як об’єкти громадянського, у тому числі господарського обороту, а отже, можуть бути об’єктами оцінки або входити до складу майнових комплексів підприємств та організацій. Проте в господарській практиці найчастіше оцінюються не самі  ОІВ, а права на них, при цьому оцінка прав на ОІВ залежить від цілей їх використання та багатьох інших факторів.

   Попереднім  етапом оцінки є аналіз відомостей про об’єкт оцінки, у процесі якого використовується така інформація:

   -     юридичний статус ОІВ,

   - характеристика ОІВ та продукту, виготовленого з його застосуванням;

   - техніко-економічні параметри продукту, виготовленого із застосуванням ОІВ,