Проблеми захисту інтелектуальної власності в міжнародному бізнесі

Завдання  з дисципліни міжнародна економіка 

Ессе  на тему

«Проблеми захисту інтелектуальної власності в міжнародному бізнесі» 
 
 
 
 

  За  етапами свого розвитку суспільство  подолало шлях від рабовласницького устрою через феодальний і капіталістичний  до сьогодення, що в західному світі визнається як «постіндустріальний», «інформаційний» або «технотронний» період.  На всіх перерахованих історичних етапах економічного розвитку суспільства власністю, за допомогою яких велося господарювання і отримувався прибуток, були, відповідно, раби, земля, капітал.

  Зрозумілою  є ініціатива з захисту власності, що виникла на певному етапі розвитку господарювання. Адже в основі виробництва лежить бажання не тільки заробляти, а й охороняти надбане. Таким чином природнім шляхом виникла юридична практика закріплювати права власників на підвладні їм засоби виробництва (землю, рабів, обладнання тощо).

      В основі існуючої «інформаційної» економічної  системи лежить новий технологічний  спосіб виробництва, насамперед інформаційно-інтелектуальні технології, знання, що з одного боку підносять прибутковість вироблених благ, а з іншого докорінно змінюють становище людини в суспільстві.

   В існуючих умовах саме інтелектуальний здобуток здатен потенціювати засоби виробництва і відтак виступає безперечною конкурентною перевагою в бізнесі. З набуттям такого сенсу інтелектуальний потенціал людини стає головною формою багатства в сучасному світі і визначає подальший розвиток економіки і суспільства в цілому.  По аналогії з правами на рабів, землю, засоби виробництва тощо інтелектуальний потенціал отримує статус власності і можливість бути переданим на певних умовах іншому об’єкту господарювання. Оскільки результати застосування інтелектуального потенціалу є потенційно прибутковою  власністю, то закономірно виникає необхідність її захисту від привласнення іншими особами.

  Результати інтелектуальної творчої діяльності являють собою оригінальну інформацію, яка є нематеріальним об’єктом, розміщеним на матеріальному носії, або втілена у певну об’єктивну форму і здатна до відтворення. Так само, як і у випадку з матеріальними об’єктами, передбачає визначеність у питанні, кому належатимуть доходи від використання цих об’єктів, тобто чиїм є право власності на інтелектуальний продукт.

Перше патентне право з’явилося в 1623 р., а прообраз сучасного авторського права Statute of Anne - у 1710 р.  Ці ранні документи були обмежені в своїх можливостях і могли застосовуватися лише по відношенню до декількох типів інформації.

  Термін  «інтелектуальна власність» (від англ. Іntellectual property) є юридичним і визначає всі тимчасово передані особі ексклюзивні нематеріальні права. Перш за все термін має на увазі тимчасове володіння авторськими і суміжними правами, володіння існуючими патентами і свідоцтвами на товарні знаки.

      В широкому розумінні означає закріплені законом часові виняткові права на результат інтелектуальної діяльності. Законодавство, що визначає права на інтелектуальну власність, встановлює монополію авторів на певні форми використання результатів своєї інтелектуальної або творчої діяльності, що можуть бути використаними іншими особами лише з дозволу перших.

   Поняття «Інтелектуальна власність» (далі ІВ) виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури.

  У XVIII –XIX століттях термін «інтелектуальна  власність» епізодично застосовувався юристами-теоретиками. У 1845 році суддя Окружного суду штату Массачусетс Чарльз Вудбарі (Charles Woodbury) вперше вжив термін «ІВ». В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон (Alfred Nion) у своєму трактаті «Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs» у 1846 році.

• Однак справжня історія терміну почалася 14 липня 1967 р. після створення в Стокгольмі Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Вона доклала багато зусиль для світового визнання для закріплення терміну, який є ключовою складовою частиною її назви. З 1974 р. ВОІВ є спеціалізованою установою ООН з питань творчості та

  У Конвенції, яка заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ) об’єктами інтелектуальної власності є права на:

- літературні,  художні і наукові твори

- виступи  виконавців, фонограмні програми  ефірного мовлення

- наукові  відкриття

- винаходи  у всіх галузях людської діяльності

- промислові  зв’язки

- товарні  знаки, знаки обслуговування, торговельні  найменування і позначення

- право  на припинення недобросовісної  конкуренції

- усі  інші права, що стосуються інтелектуальної  діяльності й виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

         Історично узвичайнено, що права на об’єкти інтелектуальної власності (далі ОІВ) поділяються на наступні типи об’єктів:

1. авторського права і суміжних прав: літературні, художні і наукові твори, виступи виконавців, фонограмні програми ефірного мовлення)
2. промислової власності (ОПВ): винаходи, промислові зв’язки, товарні знаки, знаки обслуговування, торговельні найменування і позначення. 

Наукові відкриття не належать ані до авторського  права, ані до промислової власності, оскільки жодне національне законодавство і жодний міжнародний договір не дають будь-якого права на власність стосовно наукових відкриттів. Право на припинення недобросовісної конкуренції і всі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у різних сферах регулюються відповідними національними законами та міжнародними договорами.

  Перелік ОПВ, зафіксований у Конвенції ВІОВ, неодноразово доповнювався, зокрема, Паризькою Конвенцією з охорони промислової власності 1996 р. корисними моделями, фірмовими найменуваннями, зазначеннями походження чи найменуваннями місць походження. Цей перелік приблизний характер і з розвитком інтелектуальної діяльності може бути доповнений у законодавстві окремих країн. Так, промислова власність трактується у найширшому сенсі та поширюється не лише на промисловість і торгівлю, а й на галузі сільського господарства та видобувної промисловості, а також на всі продукти промислового чи природного походження, а саме:

• сорти рослин і фруктів,
• породи тварин,
• назви лікеро-горілчаних, виноробних, тютюнових, пиво безалкогольних виробів,
• квітів тощо.

  Розвиток  науково-технічного прогресу, і зокрема  інформаційних технологій, обумовив включення до складу ОІВ, які регулюються  авторським правом інтелектуальної власності:

• програми для комп’ютерів
• доменні імена,
• бази даних,
• компонування (топологію) інтегральних мікросхем. 

  Право власності на інтелектуальний продукт  має деякі особливості порівняно  з аналогічними майновими правами  на матеріальні об’єкти. Це пов’язано  з особливістю господарського обороту інтелектуальних продуктів. Наприклад:

• вони не можуть бути відчужені від одної особи та передані іншій повною мірою, тобто в разі відчуження неможливе виключне володіння інтелектуальним продуктом: інформація входить до складу знань іншої людини і залишається в неї.
• інтелектуальна власність може бути втіленою у матеріальні або віртуальні об’єкти багато разів, вона не піддається фізичному зносу, її можна використовувати до того часу, аж поки вона не  застаріє морально внаслідок іншого винаходу.

  Регулюванню у даному випадку підлягає лише використання інтелектуального продукту, який правовласник може дозволити або заборонити. Саме це значно ускладнює усвідомлення сутності інтелектуальної власності.

  Інтелектуальний продукт може мати різні форми:

• літературні та художні твори,
• наукові відкриття, винаходи,
• результати технологічних і проектних робіт або нова технологія,
• зразки нової продукції, техніки й матеріалів,

послуги (науково-виробничі, консалтингові, економіко-фінансові, управлінські, маркетингові тощо).

  Особливість правового захисту винаходів-способів, які спрямовані на виготовлення продуктів, полягає у тому, що дія патенту  поширюється і на продукт, виготовлений безпосередньо цим способом.

  Твори, що не мають спеціального захисту, на практиці просто таки стають легкою здобиччю для порушників прав інтелектуальної власності. Проблема полягає у тому, що переважна більшість правовласників взагалі не в змозі відслідковувати розповсюдження та використання належних їм та охоронюваних законом об’єктів авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет. Твори, які виражені в електронній формі, є досяжними у цифровій мережі Інтернет та у зв’язку з цим можуть використовуватись необмеженою кількістю осіб.

   Необхідність  обговорення у межах ГАТТ питань, пов’язаних з охороною прав інтелектуальної власності, виникла у зв’язку зі стрімким розповсюдженням в міжнародному торговельному обігу копій та аналогів товарів, які законно захищені патентами, товарними знаками, авторськими правами. Недостатня ефективність національних систем охорони прав інтелектуальної власності призвела до значних диспропорцій у торгівлі та використовувалась деякими країнами в протекціоністських цілях. Підробка товарів та послуг, перетворившись у міжнародний бізнес, стала охоплювати дедалі ширший спектр товарів, причому створених як у розвинених країнах, так і у країнах, що розвиваються. Подібна практика стала причиною величезних фінансових втрат для промисловості ряду розвинених країн внаслідок недоотримання значної частини прибутку від експорту фірм-виробників оригінальної продукції.

   Перша спроба поставити питання щодо захисту  прав інтелектуальної власності  у рамках ГАТТ була здійснена у 1978 р. на Токійському раунду багатосторонніх  торговельних переговорів (1973-1979 рр.). Тоді США та ЄС виступили з ініціативою укласти відповідну угоду з інтелектуальної власності, насамперед стосовно фармацевтичної та хімічної продукції, а також програм електронних обчислювальних машин. У той час угода не була укладена, вирішення проблеми фактично було відкладено ще на десять років – до початку роботи СОТ.

   За  цей час посилилась об’єктивна необхідність створення міжнародної системи  захисту прав інтелектуальної власності  при Генеральній угоді з торгівлі товарами. Це було обумовлено:

• процесами глобалізації в світовій економіці, які стимулювали поширення доступу на зарубіжні ринки і, відповідно, вимагали підвищення мінімальних міжнародних стандартів захисту прав інтелектуальної власності;
• значним збільшенням питомої ваги високотехнологічних і наукомістких товарів в структурі світової торгівлі порівняно з минулим раундом переговорів;
• зростанням обсягів виробництва і реалізації (особливо на зарубіжних ринках) підробленої продукції (в першу чергу відомих в усьому світі брендів) законних виробників;
• збільшенням тиску з боку відомих світових експортерів з вимогами захисту їх прав інтелектуальної власності на зарубіжних ринках;
• неадекватністю заходів захисту інтелектуальної власності в межах Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO – World International Property Organization).