Прибутковiсть пiдприэмства та шляхи ii пiдвищення

"justify">     Практичне застосування методу екстраполяції динамічних рядів для обґрунтування планового обсягу прибутку має обмежений характер, що визначається його (прибутку) специфікою як показника. Математичний підхід у плануванні прибутку підприємства методом екстраполяції ґрунтується на оцінці темпів росту рентабельності виручки від реалізації чи витрат і перенесенні отриманих значень на плановий період. Тоді плановий обсяг прибутку від реалізації продукції розраховується за формулою: 

                                   ,                                      (2.5) 

     де – плановий обсяг прибутку від реалізації продукції;

      – плановий обсяг виручки від реалізації продукції;

       – фактичний  рівень рентабельності виручки  від реалізації продукції;

       – плановий  темп росту рентабельності виручки  від реалізації продукції.

     Підґрунтям  для застосування нормативного методу в процесі оцінки обсягу прибутку на плановий період є наявність обґрунтованих  нормативних значень прибутку у  розрахунку на одиницю власного капіталу підприємства, собівартості продукції, виручки від реалізації продукції і т.п. З огляду на це, основний вплив на планову суму прибутку матимуть абсолютні значення перелічених показників та фактори, що їх визначають [9, c. 491].

     Метод «витрати – обсяг виробництва  – прибуток» (CVP: cost-volume-profit) ґрунтується на здійсненні систематичного від слідкування та вивчення залежності між змінами у обсязі виробництва та виручкою від реалізації продукції, витратами і чистим прибутком. Використовуючи таку залежність, метод CVP передбачає дещо спрощене бачення реальних умов функціонування підприємства, тому є їх (реальних умов) абстракцією і передбачає урахування низки припущень та обмежень.

     Мета  методу CVP – оцінка значень показників фінансових результатів підприємства з урахуванням зміни обсягу реалізації продукції в натуральних одиницях чи обсягу виробництва. В основу цього покладено встановлення короткострокової залежності між обсягом виробництва та надходженнями, витратами і прибутком. Метод CVP має два варіанти характеристики взаємозв’язку «витрати – обсяг виробництва – прибуток». Їх відмінність визначається специфікою відображення взаємозв’язку між ключовими параметрами, дослідження яких покладено в основу цього методу: перший ґрунтується на вивченні нелінійних функцій витрат і обсягу реалізації продукції, другий – лінійних.

     На  рис. 2.1. представлені нелінійні функції ключових параметрів планування фінансових результатів з використанням методу CVP. 

       

     Рис. 2.1. Нелінійна модель динаміки CVP 

     Нелінійна модель CVP характеризує непропорційність зростання між виручкою від реалізації продукції та обсягом виробництва і свідчить про можливість нарощування обсягів реалізації виготовленої підприємством продукції при зниженні ціни реалізації одиниці продукції.

     Більш детальна характеристика окремих елементів  нелінійної моделі CVP представлена в табл. 2.2.  

     Таблиця 2.2

     Характеристика  окремих складових нелінійної моделі

 

     Охарактеризована  нелінійна модель CVP має важливе теоретичне значення, оскільки визначає основні напрями та параметри впливу на фінансові результати діяльності підприємства. Але її практична застосовуваність визначається рівнем складності оцінки взаємозв’язку між обсягами реалізації продукції та витрат в межах нелінійної моделі [9, c. 495].

     Лінійна модель CVP (рис. 2.2.) ґрунтується на незмінності ціни реалізації та змінних витрат на одиницю продукції, що визначає взаємозв’язок між виручкою від реалізації продукції та сукупними витратами при зміні обсягу виробництва як лінійний. Тому даний підхід дозволяє визначити лише одну точку беззбитковості, на відміну від нелінійної моделі. При цьому при зростанні обсягу виробництва продукції «зона прибутковості» розширюється. Практична значущість цього підходу порівняно з нелінійною моделлю є високою, але обмежується необхідністю врахування низки припущень, які покладено в основу дослідження взаємозв’язку «обсяг виробництва – обсяг реалізації». 

       

     Рис. 2.2. Графічна інтерпретація застосування лінійної моделі СVP для обґрунтування планового обсягу прибутку підприємства. 

     Рис. 2.2. дозволяє здійснити графічну інтерпретацію кількісної оцінки економічних меж обсягів діяльності підприємства та виявити граничні значення обсягів реалізації (виробництва) з розмежуванням їх на зони збитковості та прибутковості. Зона збитковості – це діапазон, що характеризує обсяг реалізації (виробництва) продукції при якому доходи підприємства нижчі за його поточні втрати. Зона прибутковості – це діапазон, що характеризує обсяг реалізації (виробництва) продукції при якому доходи підприємства перевищують його поточні витрати [17, c. 265]. 

     2.3. Резерви та шляхи збільшення прибутку суб'єктів господарювання 

     Під резервами підвищення економічної  ефективності виробництва розуміють  невикористані можливості збільшення отриманого прибутку в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства. В результаті актуальним стає фактор зниження витрат. Однак варто мати на увазі, що зниження собівартості має межу, після якої воно неможливе без зниження якості продукції. Те саме стосується адміністративних і комерційних витрат, які неможливо звести до нуля, оскільки без них підприємство не зможе нормально функціонувати і продукція не буде реалізовуватися.

     Використання  зазначених резервів можливе за рахунок ряду чинників, пов’язаних з підвищенням технічного рівня виробництва, вдосконаленням управління, організації виробництва і праці, зміною обсягу і структури виробництва, поліпшенням якості природних ресурсів та ін.

     Зокрема, щодо підвищення ефективності використання основних фондів – слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, проаналізувати структуру собівартості продукції на предмет співвідношення у ній часток  амортизації, витрат на оплату праці, матеріальних витрат. Ці показники слід порівняти з аналогічними показниками найближчих конкурентів, а також проаналізувати в динаміці.

     Щодо  оборотних засобів, то чинниками  збільшення їх оборотності як основного  показника ефективності використання є прискорення реалізації готової продукції, зменшення обсягів незавершеного виробництва, оптимізація виробничих запасів, обґрунтоване нормування матеріальних ресурсів, використання вторинних ресурсів та ін.

     Підвищити ефективність використання праці можна  за рахунок зменшення внутрішньо змінних втрат робочого часу, зменшення плинності кадрів, використання засобів механізації й автоматизації праці, вдосконалення системи стимулювання працівників.

     Удосконалення системи управління повинно відбуватися  на основі пошуку нових ефективних способів управлінського впливу на колектив людей, вдосконалення організаційної структури управління підприємством, оптимізації рівнів управління тощо.

     Вдосконалення організації виробничого процесу  має відбуватися через впровадження нових підходів до організації робочих місць, вдосконалення виробничої структури підприємства, застосування більш ефективних типів виробництва (масового, крупносерійного).

     Використання  технологічних резервів підвищення ефективності виробництва є надзвичайно  актуальним для вітчизняних підприємств, оскільки їх техніко-технологічне відставання не лише гальмує зростання продуктивності праці, не дозволяє раціонально використовувати матеріальні ресурси і забезпечувати виробництво конкурентноспроможної продукції, а й зумовлює нерозвиненість культури виробництва і корпоративної культури [14, c. 312].

     Економічна  ефективність діяльності підприємства безпосередньо пов’язана із соціальною ефективністю цієї діяльності, оскільки результати роботи підприємства є базою  для вирішення цілого ряду соціальних проблем.

     Крім  того, на розмір прибутку істотний вплив  справляють методи регулювання, самостійно обумовленні підприємством. Вони зводяться  до таких положень:

1. Зміна вартості меж віднесення предметів – до основних засобів чи до малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП). При віднесенні предметів до МШП підприємство одержує більше можливостей управляти собівартістю продукції.
2. Вибір способу нарахування зносу за МШП. Спосіб нарахування зносу за МШП впливає на собівартість продукції. Знаючи інтенсивність споживання МШП, можна заздалегідь визначити межу підвищення собівартості продукції за кожним з регламентованих варіантів погашення вартості МШП.
3. Вибір порядку нарахування зносу з основних засобів. Відповідно до чинного положення підприємства мають можливість здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних засобів. Метод прискореної амортизації дає змогу в коротший термін перенести вартість використовуваних основних засобів на витрати виробництва і обертання, тобто їх відтворення.
4. Вибір порядку нарахування зносу за нематеріальними активами. Підприємства самі визначають порядок нарахування зносу і перелік об’єктів нематеріальних активів, на яких нараховується знос.
5. Вибір методу оцінки спожитих виробничих запасів. Чинними положеннями дозволяється оцінку витрачених матеріальних ресурсів відображати в обліку одним з обраних методів оцінки.
6. Вибір способу розподілу непрямих витрат між окремими об’єктами обліку і калькуванням. Такий розподіл може здійснюватися пропорційно до основної заробітної плати виробничих робітників чи пропорційно до виробничої собівартості.
7. Зміна термінів погашення витрат майбутніх періодів. Скорочення термінів погашення витрат майбутніх періодів веде до зростання собівартості продукції звітного періоду.
8. Вибір методу визначення виручки від реалізації продукції. При виростанні методу нарахувань величина нарахованого прибутку не підкріплена надходженням реальної грошової маси на підприємство [20, c. 199].

     До  числа факторів зростання прибутку варто віднести і відновлення  асортименту та номенклатури продукції. Використовуючи концепцію життєвого циклу продукції, необхідно пам’ятати, що підприємство має приступити до освоєння нового виду продукції на етапі зростання прибутку для того, щоб до моменту зниження рентабельності старої продукції випуск нової продукції досяг точки беззбитковості. Підвищення якості продукції, її дизайну, технічні удосконалення та інші прийоми підтримання попиту на продукцію вимагають додаткових витрат. Більше того, на гребні попиту поліпшення пропонованого товару може викликати як підвищення ціни на нього, так і прибутку [2, c. 614].

     ВИСНОВКИ 

     Таким чином, ми з'ясували, що прибуток є однією з найважливіших категорій в  економіці. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Прибуток виконує дві найважливіші функції: він характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, розмір його грошових нагромаджень, а також є головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства

       Враховуючи значення прибутку, вся  діяльність підприємства спрямована  на те, щоб забезпечити зростання  його величини або принаймні  стабілізувати її на певному  рівні. Тому основний принцип  діяльності підприємства складається в прагненні до максимізації прибутку.

     Для ефективного функціонування суб'єктів  господарювання в умовах ринкових відносин найбільше значення має виявлення  резервів збільшення об'єму продукції, зниження собівартості, рост прибутку.

     У системі планів, пов’язаних із виробничою діяльністю підприємств, головне місце посідає планування прибутку. Це планування визначає необхідний обсяг операційної діяльності підприємства, забезпечує стратегічний його розвиток необхідними фінансовими ресурсами, формує фінансові взаємовідносини підприємства з бюджетом та позабюджетними фондами.  Об’єктом планування є елементи балансового прибутку.

     Звідси  можемо зробити висновок, що побудова на підприємстві відповідних організаційно-методичних систем, забезпечення управління, знання основних механізмів формування прибутку, використання сучасних методів його аналізу і планування може значно скоротити шлях до досягнення основної мети підприємства - до прибутку.