Правові основи функціонування підприемств

      2.4. Приватні підприємства

      Різновидом підприємств за ознакою форми власності, на базі якої функціонує підприємство, є приватні підприємства. Особливості правового становища таких підприємств регламентуються законодавством лише схематично.

      Приватним підприємством є підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їхньої) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання – юридичної особи (дочірнє підприємство іншого приватного підприємства). Отже, основною особливістю такого підприємства є лише форма власності, на базі якої воно функціонує.[11, c.292]

      Приватні підприємства можуть бути двох типів – унітарного та корпоративного. За підприємством унітарного типу майно може закріплюватися на будь-якому з основних правових титулів – праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління.

      Приватне підприємство корпоративного типу має ту особливість, що майно за ним зазвичай закріплюється на праві спільної часткової приватної власності (на відміну від господарського товариства та виробничого кооперативу). Проте слід зазначити, що ГК України не містить положень щодо правового титулу майна такого підприємства, а отже – й не виключає застосування таких правових титулів, як право господарського відання чи право оперативного управління).

      Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян з метою  виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.

      Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).

      Орендним  підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

      Орендарем є юридична особа, утворена членами  трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.

      Організація членів трудового колективу, зареєстрована  як юридична особа, має переважне  право на укладення договору оренди майна того підприємства (структурного підрозділу), де створено цю організацію.

      Законом визначаються об'єкти державної та комунальної власності, на основі яких не можуть створюватися орендні підприємства.

      Передача  в оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно. Передавати цілісні майнові комплекси у суборенду забороняється.

      Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності і збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендодавця  повинен відшкодувати завдані йому збитки.

      Орендоване  підприємство може бути визнано банкрутом в порядку, встановленому законом.

      Порядок укладення договору оренди майнового  комплексу та інші питання створення  і діяльності орендного підприємства регулюються цим Кодексом, іншими законами.

      Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

      Іноземні  інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

      Підприємства  з іноземними інвестиціями мають  право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представництва на території України і за її межами з додержанням вимог законодавства  України та законодавства відповідних  держав.

      Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

      Правовий  статус і порядок діяльності підприємств  з іноземними інвестиціями визначаються цим Кодексом, законом про режим  іноземного інвестування в Україні, іншими законодавчими актами.

      Іноземним підприємством є унітарне або  корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

      Іноземні  підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.

      Діяльність  філій, представництв та інших відокремлених  підрозділів підприємств, утворених  за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до законодавства України.[7, с.116-120]  

     2.5. Господарські товариства

      Господарськими  товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами  шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

      Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин,  а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.

      Господарські  товариства є юридичними особами.

      Суб'єкти господарювання – юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

      Господарські  товариства можуть здійснювати будь-яку  підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

      До  господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

      Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

      Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

      Товариством з додатковою відповідальністю є  господарське товариство, статутний  фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

      Повним  товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені  товариства і несуть додаткову солідарну  відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

      Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників  здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну  відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

      Учасниками  повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.[8, с.181-182]  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      3. Проблеми створення  і функціонування  підприємств в  Україні

      У цілому закони "Про підприємства в Україні" та "Про господарські товариства" прогресивні, проте, створюють правові колізії вже з самого початку створення підприємства.

      У Законі "Про підприємства в Україні" законодавець визначає індивідуальне  підприємство як таке, що засноване  на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, і разом  з тим передбачає можливість створення  приватного підприємства, заснованого на власності окремого громадянина з правом наймати робочу силу. У такому разі не зовсім зрозуміла різниця між індивідуальним і приватним підприємництвом, і чому одному можна наймати робочу силу, іншому - ні? Розмежувати їх за якимись юридичними критеріями неможливо, і тому сьогодні органи державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності реєструють індивідуалів, тобто приватних підприємців, і приватні підприємства.

      Різниця між ними полягає в тому, що перші  діють без створення юридичної особи, а другі набувають такого статусу. Але при створенні приватного підприємства виникають певні проблеми. Законом не передбачено створення тут статутного фонду. В результаті досить часто з'являються "фірми", які не мають ані власних коштів, ані власного майна.

      А позаяк приватне підприємство є юридичною  особою, а засновник юридичної  особи не відповідає за її зобов'язаннями власним майном, то досить часто  такі підприємства стають зручним знаряддям  для проведення незаконних операцій.

      Щоб уникнути зазначених недоліків, у законі необхідно чітко розмежувати поняття "приватного підприємця" і "приватного підприємства", а також ввести поняття "підприємства з обмеженою відповідальністю". Тоді потенційним діловим партнерам буде зрозуміло, з ким вони мають справу.

      Саме  така практика існує в багатьох країнах  з розвиненою ринковою економікою. Наприклад, законодавство Франції  дозволяє одній фізичній особі бути засновником підприємства (юридичної  особи), але на це підприємство поширюються  ті ж правила, що й на товариство з обмеженою відповідальністю. Тобто підприємство має створити статутний фонд розміром не менше 50 000 франків, сплачувати податок на корпорації тощо.

      Є проблеми і з тлумаченням окремих  положень статті 3 Закону "Про підприємства в Україні". Визначено, що підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми і концерни. Щодо перших двох, то тут ще можна, застосовуючи теоретичні положення цивільного права, побудувати якусь логічно завершену схему створення їх і діяльності, а от із консорціумами і концернами – складніше.

      Визначивши  консорціум як тимчасове статутне об'єднання  підприємств, законодавці, не зрозуміло  чому і за яким принципом, пропонують об'єднувати підприємства в консорціум саме на підставі статуту. Але ж за логікою консорціум як тимчасове об'єднання юридично й економічно незалежних підприємств має бути договірним об'єднанням, а не статутним.

      Перейдімо до концернів. Законом визначено, що це є статутне об'єднання підприємств  промисловості, банків, наукових організацій, транспортних, торговельних тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств. Але в законі знову ж чітко не визначено принципи об'єднання цих підприємств, управління концерном, межі відповідальності суб'єктів за своїми зобов'язаннями.

      Тепер щодо Закону "Про господарські товариства", який також потребує вдосконалення. Аналізуючи окремі його положення, які  регулюють діяльність товариств  із обмеженою відповідальністю, можна  зробити висновок: у статті 63 досить невдало визначено, що діяльність директора товариства контролює ревізійна комісія у складі не менше 3-х осіб і що члени цієї комісії мають бути саме з числа засновників. Але постає запитання: що робити, коли один із трьох засновників – директор товариства, який не може бути членом ревізійної комісії? Закон не дає відповіді. Недостатньо врегульоване й питання відповідальності осіб, які не внесли або не повністю внесли свою частку до статутного фонду.