Правові основи функціонування підприемств

Вступ

      На  всіх етапах розвитку економіки основною ланкою вважалося підприємство. Саме на підприємстві проводиться виготовлення продукції, виникає зв`язок між робітником та засобами виробництва. Під самостійним підприємством розуміється виробнича одиниця, яка володіє організаційно-адміністративною та господарською самостійністю. Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається власною продукцією, отриманим прибутком, залишеним в його розпорядженні після сплати податків та інших обов`язкових платежів.

      Напрямки  діяльності взаємозв`язані й у  сукупності характеризують ту чи іншу стратегію функціонування й розвитку підприємства, механізм його господарювання. Тому підприємство, як самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який володіє правами юридичної особи, виготовляє і реалізує продукцію, виконує роботи чи надає послуги, чи займається іншим видом діяльності має діяти в межах законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності.

      Актуальність  даної теми полягає в тому, що підприємство як господарюючий суб’єкт, на даному етапі становлення в Україні ринкових відносин, займає своє важливе місце на рядку з іншими суб’єктами підприємництва.

      Метою курсової роботи є дослідження правових основ функціонування підприємств.

      Для досягнення мети курсової роботи необхідно вирішити наступні завдання: ознайомитись з видами та організаційно-правовими формами підприємств, особливостями правового статусу окремих видів підприємств та розглянути проблеми створення і функціонування підприємств в Україні. 
 
 
 
 

1. Поняття підприємств: ознаки і види його діяльності

1.1. Поняття підприємства та його основні ознаки

      Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою. 
Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються виходячи з економічного та правового становища підприємства.

      Поняття "підприємство" є узагальнюючим, або збірним. Воно,           по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства. 
Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права.

      Закон встановлює, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму  господарської ("бізнесової") організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення "основна ланка", з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого – від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

      Закон також встановлює, що підприємство – це господарюючий суб'єкт. Суть визначення "господарюючий суб'єкт" полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін "господарюючий" означає, що підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій – релігійних, об'єднань громадян тощо).

      Нарешті, підприємство – це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи¹.

      Підприємство  має необхідне для господарюючого суб'єкта майно – основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, повного господарського відання чи оперативного управління). Це майно юридично відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кошти перебувають на самостійному бухгалтерському балансі, гроші – на поточному рахунку підприємства в банку.

      Підприємство  є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого – зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб. Цим підприємство істотно відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи².

      Як  господарюючий суб'єкт з правами  юридичної особи підприємство починає  діяти від дня його державної  реєстрації. Таким чином,   підприємство – це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.

      Правове становище підприємств в українському законодавстві, що почало формуватися після набуття державної незалежності, вперше було визначено Законом України від 27.03.1991 р. «Про підприємства в Україні», більшість положень якого була врахована при розробці проекту Господарського кодексу України, що набував чинності з 01.01.2004 р. Слід зазначити, що в новому Цивільному кодексі поняття підприємства дається в главі 12 «Загальні положення про об'єкти цивільних прав» у ст. 191 «Підприємство як єдиний майновий комплекс». Відповідно до цієї статті, «підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності», є сукупністю нерухомих і рухомих речей, майнових та інших прав, а також може бути в цілому чи в частині об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. На відміну від Цивільного кодексу Господарський кодекс визначає підприємство самостійним суб'єктом господарювання, якому притаманні такі риси:

• безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької, торговельної та іншої господарської діяльності – як комерційної (підприємницької), так і некомерційної;
• належність до основної ланки економіки;
• можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі виробничих кооперативів, господарських товариств, колективних підприємств), приватній (приватні підприємства);
• установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом (так, для підприємств, що діють у формі повного чи командитного товариства, установчим документом буде засновницький договір - ч. 1 ст. ГК 82; для командитного товариства з одним повним учасником – меморандум, що передбачено ч. З ст. 134 ЦК України);
• функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку; це майно може бути закріплено за підприємством на праві власності (підприємства у формі господарських товариств і виробничих кооперативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник майна) сам (без найманого керівника) управляє цим підприємством), праві господарського відання (державні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства з найманим керівником, а також підприємства громадських, релігійних, кооперативних організації!, якщо засновник застосував цей правовий титул при закріпленні за підприємством виділеного йому майна), праві оперативного управління (казенні підприємства, а також інші унітарні підприємства, якщо власник для закріплення за останніми майна обирає цей правовий титул), праві користування (може застосовуватися як додатковий правовий титул до одного з вищеназваних, як це має місце, наприклад, в орендному підприємстві);
• наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своєму складі інших юридичних осіб; підприємство, може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), а також мати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи;
• індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта господарювання забезпечується наявністю у нього власного найменування (фірмової назви), що відображається в його вихідних документах, печатці; як платник податку підприємство повинно мати ідентифікаційний код;
• порядок управління підприємством залежить від типу підприємства - унітарного (управління здійснюється одноособовим керівником, що призначається власником майна підприємства) чи корпоративного типу (управління здійснюється (а) за допомогою органів, створених учасниками; збори учасників, виконавчий і контрольний органи, або (б) уповноваженими учасниками - в повному та командитному товариствах);
• ступінь самостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежність від правового титулу майна підприємства: а) підприємства – власники майна мають максимальний обсяг прав (затверджують свій статут, вирішують усі питання стратегічного плану – щодо реорганізації та ліквідації підприємства, зміни напрямів діяльності, використання майна, в тому числі розподілу прибутку тощо) та мінімум обов'язків (сплата податків та інших обов'язкових платежів, ведення бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, внесення змін до відомостей державної реєстрації у разі наявності підстав для цього; дотримання вимог екологічного, трудового, містобудівного та іншого законодавства; виконання умов укладених договорів та дотримання прав і законних інтересів інших осіб); б) щодо підприємств - невласників (правовий титул майна такого підприємства – або право господарського відання, або право оперативного управління) стратегічні питання створення та діяльності таких підприємств вирішуються власниками їх майна (їх представниками), які затверджують статут підприємства, призначають його керівника, визначають правовий титул майна та межі майнової самостійності підприємства, в тому числі порядок використання його прибутку, вирішують питання реорганізації та ліквідації підприємства тощо. Частина питань погоджується з власником майна (створення філій, представництв підприємства, випуск облігацій підприємства тощо). Лише деякі питання вирішуються підприємством самостійно (формування виробничої програми, прийняття (неприйняття) державного замовлення, встановлення господарських зв'язків, наймання та звільнення працівників, організація виробничого процесу тощо). Таке підприємство має додаткові обов'язки, крім уже названих: виконувати вказівки власника або погоджувати з ним питання діяльності підприємства у передбачених законом та статутом підприємства випадках (якщо це не суперечить вимогам законодавства), відраховувати власнику визначену ним частину чистого прибутку підприємства; використовувати закріплене за підприємством майно лише в межах, визначених законом і статутом підприємства.[7, с.86-88]

      1.2. Види та організаційно-правові форми підприємств

      Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-правових форм(Рис.1.1). Відповідно до Господарського Кодексу України, підприємства класифікуються за різними ознаками³:

      1. Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
• підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
• державне підприємство, що діє на основі державної власності;
• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Підприємство (П.) - це самостійний в правовому відношенні суб'єкт господарювання низової ланки економіки, який на підставі статуту, виконує виробничу, науково-дослідницьку, торговельну та інші види господарської діяльності як відокремлений товаровиробник, має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в банківських установах, має права та несе обов'язки пов'язані з виконуваною ним діяльністю, в т.ч. має права юридичної особи

  Порядок управління П. залежить від типу П. - унітарного (управління здійснюється одноособовим керівником, що призначається власником майна П.) чи корпоративного типу (управління та контроль здійснюється за допомогою створених учасниками органів: збори учасників, виконавчий та контрольний органи)

   Залежно від форм власності: 1) приватне П., що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); 2) П., що діє на основі колективної власності (П. колективної власності); 3) комунальне П., ! подіє на основі комунальної власності територіальної громади: 4) державне П., що діє па основі державної власності

  Безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької, торговельної діяльності та іншої господарської діяльності

  Можливість функціонування на будь-якій формі власності

  Наявність власного найменування (фірмової назви), що відображається у вихідних документах П., печатці; як платник податку П. повинно мати ідентифікаційний код

   За критерієм наявності в статутному фонді П. іноземної інвестиції та розміру останньої: а) П. з іноземними інвестиціями (в статутному фонді такого П. іноземна інвестиція має становить не менш як десять відсотків); б) іноземні П. (в статутному фонді П. іноземна інвестиція становить сто відсотків)

   Залежно від способу створення (заснування), формування та складу майна, порядку управління П.): а) унітарне П. створюється одним засновником; має статутний фонд; управління П. здійснює одноособовий керівник, що призначається його засновником; б) корпоративне П. утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє па основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків П.

Установчий документ - зазвичай статут, 
якщо інше не встановлено законом (так, для П., що діють у формі повного чи командитного товариства установчим документом буде засновницький договір - ч. 1 ст. ГК 82; статті 120, 134 ЦК, меморандум (командитне товариство з одним повним учасником) - ч. З ст. 
134 ЦК 

  Функціонування па базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку; це майно може бути закріплено за П.: на праві власності, праві господарського відання або праві оперативного управління

   За критерієм залежності від іншої господарської організації (п.) або можливості впливу на інше п. розрізняють асоційовані п. двох видів: а) залежне и. (контролюється іншим п.); б) контролююче п. (здійснює вирішальний вилив на залежне п..)

  Ступінь самостійності П. залежить від правового титулу майна П.: а) максимальний – для  підприємств-власників майна; б) менш значний – для комерційних унітарних П. (суб'єкти права господарського відання); в) мінімальний – для некомерційних унітарних П. (суб'єкти права оперативного управління)

   Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік: 1) малі (П., в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні); 2) великі (П., в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні); 3) середні (середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік в межах гривневого еквівалента суми від п'ятисот тисяч євро до п'яти мільйонів євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні)