Поняття оборотного капіталу

 

 

 

Вибір коротко- чи довгострокового  фінансування

Не дивлячись на те, що точне узгодження графіку майбутніх чистих грошових надходжень до фірми з графіком виплати боргів доречно виконувати в умовах визначеності, про це, як правило, не доводиться казати, якщо її немає. Чисті надходження коштів будуть знаходитись в прямій залежності від підприємницького ризику підприємства. Отже, велике значення для оцінки оптимального співвідношення між ризиком і рентабельністю набуває графік строків погашення заборгованості. Питання в тому, яку маржу безпеки слід закладати в календарні плани погашення заборгованості на випадок несприятливих коливань в надходженні грошових коштів. Це залежить від того, чому керівництво віддає перевагу: більшій рентабельності бізнесу чи більшому ризику.

Ризик тимчасової структури позик. В цілому, чим коротше строки погашення боргових зобов’язань фірми, тим вище ризик неповернення номінальної суми кредиту і процентів по ньому. Допустимо, компанія бере короткострокову позику під забудову нового заводу. Протягом короткого періоду грошових надходжень від роботи нового підприємства буде недостатньо для повернення позики. В результаті виникає ризик, що кредитор може не продовжити позику при настанні строку платежу. Ризик відмови від рефінансування можна було б знизити, звернувшись до фінансуванню будівництва заводу за рахунок довгострокових позик, так як закладені на перспективу надходження грошових коштів будуть достатніми для погашення заборгованості в укладеному порядку. Таким чином, розміщення коштів від короткострокових позик в довгострокових активах спряжене для компанії з ризиком відмови в продовженні кредитної угоди. Якщо для компанії наступлять тяжкі часи, кредитори можуть врахувати поновлення позики занадто ризиковим і вимагати негайного її погашення. Це, в свою чергу, примусить фірму або зменшити затрати і спромогтися отримати грошові кошти за рахунок розпродажу активів, або об’явити себе банкрутами.

Крім ризику відмови в  рефінансуванні, існує ще і невпевненість, пов’язана з витратами на виплату  процентів. Коли фірма здійснює фінансування за рахунок довгострокового боргу, їй точно відомі витрати на виплату  процентів протягом всього періоду  користування коштами. Якщо ж фінансування здійснюється за рахунок короткострокового  боргу, то не може бути впевненості в сумі витрат на виплату процентів після поновлення кредиту. Фактично невизначеність у витратах на виплату процентів представляє собою ризик для позичальника. Відомо, що процентні ставки короткострокових кредитів коливаються в більш широкому діапазоні, ніж ставки довгострокових. Фірма, що змушена рефінансувати свою короткострокову заборгованість в період підвищення процентних ставок, може в загальному підсумку мати більш високі затрати по виплаті процентів за короткострокову позику, чим якщо б вона спочатку взяла довгостроковий кредит. Отже, ризик підприємства полягає в незнанні розміру витрат по майбутній короткостроковій позиці.

Компроміс між  ризиком і затратами на фінансування. Слід зіставляти відмінності в ступіні ризику між короткостроковим і довгостроковим фінансуванням з відмінностями в сумах витрат на оплату процентів. Чим довший у підприємства строк кредиту, тим дорожче буде обходитись фінансування. Крім того, що довгострокові позики частіше всього передбачають більш високі витрати, підприємство ще може виявитися змушеним платити проценти по заборгованості в ті періоди, коли в позикових коштах не буде необхідності. Таким чином, прагнення до скорочення витрат залучення капіталу (їх ще називають вартістю капіталу) стимулює орієнтацію на короткострокові позики.

Отже, треба робити вибір  між ризиком і рентабельністю. Ми вже переконались в тому, що короткострокова заборгованість частіше всього спряжена з більшим ризиком, ніж довгострокова, але при цьому і з меншими затратами. Маржа безпеки, яку закладає фірма, може розглядатися як інтервал між плановим надходженням грошових коштів і договірним строком погашення заборгованості. Ця маржа безпеки буде залежати від системи переваг керівництва по відношенню до ризику. В свою чергу, частки оборотних активів, що фінансуються за допомогою короткострокових зобов’язань і на довгостроковій основі, будуть визначені рішенням керівництва по чергуванню строків настання платежів по борговим зобов’язанням фірми.

Як показано на рис., для  забезпечення маржі безпеки керівництво  повинно прийняти рішення по співставленню  короткостроковому та довгостроковому  фінансуванню свого бізнесу. На даному прикладі видно, як фірма фінансує частину  очікуваної потреби в сезонних коштах, за вирахуванням кредиторської заборгованості і накопичень, на довгостроковій основі. Якщо очікувані потоки чистих грошових коштів виявляться на рівні прогнозованих, то вона заплатить проценті за надлишковій кредит (на рис. – замальована ділянка) в період сезонних спадів, коли саме в цих коштах не буде потреби. В самому крайньому випадку пікові потреби можуть цілком фінансуватися на довготривалій основі. Це можна було б побачити на рис., якщо провести лінію довгострокового фінансування через криву сезонних спадів в верхній його частині. Чим вище лінія довгострокового фінансування, тим консервативніше фінансова стратегія фірми і тим більше позики.

 

Рис.

 

 

 

Рис.

 

 

 

 

 

В противагу консервативній стратегії фінансування бізнесу (з  більш тривалими строками погашення  позик) агресивна стратегія могла  б виглядати так, як це показано на рис. Тут маржа безпеки має  від’ємне значення. Фірма профінансувала частину своїх фіксованих оборотних активів за рахунок короткострокового боргу. Як результат вона змушена рефінансувати цей борг при настанні строку платежу, а це вже ризиковано. Чим більше та частина потреб оборотних активів, яка перекривається короткостроковою заборгованістю, тим більш агресивним вважається фінансування. Отже, передбачувана маржа безпеки, пов’язана з стратегією фірми по обранню джерел короткострокового та довгострокового фінансування, може мати додатне, від’ємне чи нульове значення.  Нульова маржа – це варіант зі стратегією хеджування, відображеній на рис.

Як відмічалось раніше, фірма може створити маржу безпеки  за рахунок підвищення своїх ліквідних  активів. Отже, вона може знизити ризик  грошового дефіциту або подовжуючи строки настання платежів по борговим зобов’язанням, або збільшуючи суми короткострокових (оборотних) активів. Розглянемо табл..

 

 

Табл.

 

 

 

 

 

Відображаючи компроміс  між ризиком і рентабельністю, табл.. підводить межу міркуванням  про вибір короткострокового  чи довгострокового способів фінансування. Вибір стратегії короткострокового  фінансування для задоволення короткострокових, чи тимчасових, потреб в активах  та довгострокового фінансування для  задоволення довгострокових потреб, чи потреб в основному капіталі, складе комплекс помірних стратегій  по відношенню до ризику та рентабельності.

Структура зобов’язань і рішення щодо управління оборотними активами

Визначення об’єму необхідних оборотних активів та їх фінансування є дуже взаємопов’язаними між собою аспектами. При інших рівних умовах фірма, що наслідує консервативну стратегію підтримання високого рівня оборотних активів, буде знаходитися в більш вигідному положенні для успішного отримання короткострокових позик, ніж фірма, що зменшує оборотні активи до агресивно низького рівня. З іншого боку, фірма, що цілком мобілізує капітал для оборотних активів за рахунок випуску акцій, буде мати більш вигідне положення з точки зору ризиків, що може дозволити їй зайняти більш агресивну позицію, коли справа дійде до падіння оборотних активів до низького рівня.  Через їх взаємозалежність обидва ці аспекти управління оборотним капіталом слід розглядати разом.

 

Невпевненість в об’ємах майбутніх продажів і маржа безпеки

Якщо підприємство впевнено в перспективному попиті на свою продукцію, в пов’язаних з ним надходженнях по рахункам кредиторів, а також в своїх власних виробничих планах, то воно може скласти графік погашення заборгованості в точній відповідності з планом надходження чистих грошових коштів. Це призведе до максимізації прибутку, так як відпаде необхідність в роздутих (та відносно малорентабельних) оборотних активах, а також в надмірному довгостроковому фінансуванні. Однак ситуація докорінно змінюється, коли в рівнях продажу і пов’язаних з ним надходженнях грошових коштів немає ніякої впевненості. Чим ширше розкид розподілення ймовірностей утворення чистих грошових коштів, тим до більшої маржі безпеки буде прагнути керівництво фірми. Підприємство не в змозі забезпечити оперативне отримання позики у випадку непередбачуваного виснаження грошових коштів. Як результат воно зможе забезпечити маржу безпеки лише, по-перше, підвищуючи рівень оборотних активів (зокрема, грошових коштів і ринкових цінних паперів) чи, по-друге, збільшуючи строки платежу по позикам, які беруться на фінансування бізнесу. І те, і інше негативно позначиться на рентабельності. В першому випадку кошти вкладаються у відносно малодоходні активи. В другому – підприємство повинно виплачувати проценти за кредит в ті періоди часу, коли ці кошти будуть не потрібні. А крім всього іншого, довгострокова заборгованість передбачає більш високі затрати на виплату процентів, ніж заборгованість короткострокова.

 

 

 

Ризик і рентабельність

Рішення про вибір належної маржі безпеки приймається при розгляді питань про ризик і рентабельність, а також з урахуванням принципового відношення керівництва до роботи в умовах ризику. Кожний варіант (збільшення ліквідності, продовження строків платежу по позикам чи поєднання одного з іншим) в тій чи іншій мірі негативно позначиться на рентабельності підприємства. При визначеній толерантності до ризику керівництво може спочатку визначити, яке з рішень пов’язане з меншими затратами, а потім втілити його в життя. З іншого боку, керівництво могло б намітити рішення, що ведуть до мінімальних затрат при різних рівнях ризику, а потім сформулювати свою позицію по відношенню до ризику, спираючись на величину затрат, пов’язаних із забезпеченням маржі безпеки. По всій імовірності дана позиція буде підпорядкована задачам максимізації доходів акціонерів.

Якщо підприємство може домовитися про отримання позики в критичний  момент, то аналіз ситуації слід проводити  інакше. Чим вище впевненість фірми в можливості отримання позики по першій вимозі, тим менше необхідність у забезпеченні маржі безпеки за допомогою описаного вище механізму. Деякі компанії можуть домовлятися про кредитні лінії чи про автоматично поновлюваних кредитах, що дозволяє їм брати позики по першій вимозі. Якщо у компанії мається доступ до такого кредитування, то вона повинна порівняти витрати на досягнення цих домовленостей з вартістю інших рішень. Є, звісно, межі того, якого об’єму позику компанія може отримати по першій вимозі. Отже, вона все ж повинна створити певну маржу безпеки виходячи з міркувань, що вже обговорювалися.

 

Висновки

• Існує два домінуючих уявлення про оборотний капітал – чистий оборотний капітал (оборотні активи мінус поточні зобов’язання) і брутто-оборотний капітал (оборотні активи в цілому).
• В сфері фінансів оборотний капітал являється синонімом оборотних (поточних) активів. Управління оборотним капіталом торкається питань розпорядження оборотними активами поряд з питаннями фінансування (особливо за рахунок короткострокових зобов’язань), направлених на залучення інвестицій в обороні активи.
• Визначаючи необхідний об’єм, чи рівень, оборотних активів, керівництву необхідно знайти оптимальне рішення досягнення рентабельності при мінімальному ризику. При інших рівних умовах, чим вище рівень оборотних активів, тим вище ліквідність фірми. При більш високій ліквідності ризик менше, але менше і рентабельність. В управлінні оборотним капіталом наочно простежується застосування двух основних фінансових принципів.

1. Рентабельність змінюється зворотно пропорційно ліквідності.
2. Рентабельність змінюється разом з ризиком.

• Оборотний капітал можна класифікувати по статтям: грошові засоби, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість і товарно-матеріальні запаси. Крім того, оборотний капітал можна класифікувати по часу: як фіксований або тимчасовий. Сума оборотних активів, необхідна для задоволення мінімальних довгострокових потреб фірми, називається фіксованим оборотним капіталом. З іншого боку, тимчасовий оборотний капітал – це поточні фінансові інвестиції, що змінюються для задоволення сезонних потреб.

• В цілому, чим більше розтягнутий сукупний графік погашення заборгованості по залученому  фінансуванню, тим менший ризик представляє для фірми таке фінансування. Отже, треба ще раз обирати між ризиком і рентабельністю.
• Існує взаємозв’язок між двома ключовими аспектами управління оборотним капіталом: між визначенням об’єму необхідних оборотних активів і способів їх фінансування.  Зважаючи на їх взаємозалежність обидва ці аспекти управляння оборотним капіталом слід розглядати у сукупності.

 

 

Показники ефективності використання оборотних коштів

Ефективність використання оборотних  активів на підприємстві має важливе  значення, оскільки справляє значний  вплив на загальну ефективність всієї  сукупності засобів, залучених підприємством. Це пояснюється тим, що тривалість обороту основних і оборотних засобів суттєво відрізняється через принципові відмінності за характером участі у виробничому процесі основних та оборотних фондів. Якщо перші неодноразово беруть участь у процесі виробництва, то оборотні фонди — один раз, повністю споживаючись у кожному його циклі. Оборот основних фондів вимірюється роками, водночас як оборотні фонди і фонди обігу протягом року здійснюють, як правило, декілька оборотів. Отже, оборотні активи, що обслуговують оборот оборотних фондів і фондів обігу, багато в чому визначають загальні темпи і ефективність виробництва.

В системі заходів, спрямованих  на підвищення ефективності роботи підприємства і зміцнення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних активів.

Ефективність використання оборотних  коштів не можна виміряти за допомогою  одного показника. Для цього необхідна  система показників, найважливішим  з яких є швидкість обертання. Цей показник обчислюється у днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.