Поняття оборотного капіталу

Для встановлення норми по вкладеннях в неоформлені відвантаження  потрібно визначити середньозважену  тривалість між відпусткою товарно-матеріальних цінностей і наданням розрахункових  документів в банк. Закономірними є відхилення фактичних залишків від встановленого нормативу запасів. Це означає, що якщо за одну окремо узяту дату виявляється відхилення залишку від нормативу, то не слід робити поспішних виводів про стан запасів. Для обґрунтування оцінки їх стану в порівнянні з нормативом слід використовувати дані про фактичну середню величину запасів за станом на декілька звітних дат і виявити їх відхилення від нормативу.

Норматив по малоцінним та предметам, що швидко зношуються, призначений  для утворення необхідних запасів  інвентаря, інструментів, пристосувань і спецодягу. При встановленні нормативу  по вказаних цінностях зазвичай виходять з їх середніх фактичних залишків в минулому періоді, за винятком зайвих і непотрібних. Враховуючи, що малоцінні і предмети, що швидко зношуються, знаходяться на складі, або в експлуатації, норматив визначається у розмірі їх сукупної величини. При цьому береться до уваги, що при передачі малоцінних і швидкозношуючихся предметів зі складу в експлуатацію частина їх вартості (в більшості випадків – 50%) відноситься до витрат. Норматив по таких предметах встановлюється, виходячи з фактичних залишків, – за вирахуванням зносу.

При визначенні нормативу по даному виду запасів може бути враховане  збільшення потреби в малоцінних і швидкозношуючихся предметах  у зв'язку із зростанням реалізації. У такому разі обчислюється норма оборотних коштів по малоцінних і швидкозношуючихся предметах в минулому році в гривнях. Ця норма умножається на планований об'єм в майбутньому році.

Нормативи по інших нормованих активах, зокрема по допоміжних матеріалах, запасних частинах (для власних потреб), паливі, встановлюються, як правило, в такому ж порядку як по малоцінних і швидкозношуючим. Джерелом покриття потреби організації в оборотних коштах можуть служити не тільки власні, але і прирівняні до них засоби (так звані «стійкі пасиви»). Ці засоби не належать даній організації, але постійно знаходяться в її обороті. Це, головним чином, частина заборгованості по оплаті праці і по виплатах по соціальному страхуванню. Якщо терміни видачі заробітної плати встановлені 5-го і 20-го числа кожного місяця, то мінімальна сума заборгованості на день чергової виплати складе в даному прикладі 5-денний фонд заробітної плати.

Джерелом формування наднормативних товарних запасів служить кредит. Виняток становлять випадки, коли утворення таких запасів викликане недоліками в діяльності комерційних організацій (наприклад, невиконання плану постачань в результаті виробництва або завезення товарів, не потрібних споживачам).

Нормативні запаси інших матеріальних цінностей (тари, допоміжних, ремонтно-технічних  і інших матеріалів) і витрати майбутніх періодів покриваються тільки власними оборотними засобам.

При збільшенні нормативів по запасах  комерційною організацією передбачаються необхідні засоби для приросту нормативів. Зазвичай такий приріст забезпечується з прибутку і за рахунок збільшення сум стійких пасивів. Використання прибули як основне джерело приросту нормативів підвищує зацікавленість комерційних організацій у виконанні плану по цьому показнику.

Прискоренню оборотності оборотних  коштів сприяє управління запасами матеріальних цінностей. Велике значення для управління запасами має показник їх планової величини. Якщо утворюються підвищені (в порівнянні з планом) залишки, то приймаються заходи до їх зниження до рівня, передбаченого планом. При цьому можуть здійснюватися різні заходи, включаючи обмеження закупівлі, виробництва відповідних товарів або матеріалів, накопичених понад планову величину.

 

 

Значення управління оборотним  капіталом

Управління оборотним  капіталом має велике значення через  декілька причин. По-перше, поточні  активи типового виробничого підприємства складають більше половини його сумарних активів. Занадто великий обсяг оборотних активів може легко призвести до заниженого значення доходності інвестованого капіталу (ROI). Однак фірми з занадто малими поточними активами можуть відчувати дефіцит ресурсів і складності у забезпеченні безперебійної роботи.

Для малих підприємств  поточні зобов’язання є головним джерелом зовнішнього фінансування. Ці підприємства не мають доступу до ринку довгострокових фінансових інструментів, якщо не враховувати позик під заставу нерухомості. Більш великі компанії, що швидко розвиваються, також звертаються до фінансування свого бізнесу з використанням поточних зобов’язань. Тому фінансовий директор та інші керуючі працівники фірми присвячують значну частину часу питанням управління оборотним капіталом. Фінансовий директор безпосередньо займається управлінням грошовими засобами, ринковими цінними паперами, дебіторською та кредиторською заборгованістю, нарахуванням зобов’язань та іншими інструментами короткострокового фінансування; він не несе відповідальність лише за управління товарно-матеріальними запасами. Більше того, ці управлінські зобов’язання потребують безперервної, щоденної уваги. На відміну від рішень, що приймаються по структурі капіталу і виплаті дивідендів, тут не можна вивчити питання, прийняти рішення і відкласти цю справу в сторону на довгі місяці. Таким чином, управління оборотним капіталом має значення хоча б тому, що відволікає на себе значну частину часу фінансового директора. Однак більш ваговим є вплив рішень по оборотному капіталу на доходність підприємства, ступінь ризику та курс акцій.

 

 

 

Рентабельність і ризик

В основі кваліфікованого  управління оборотним капіталом  лежить прийняття рішень по двом фундаментальним  питанням, котрі зводяться до визначення:

• Оптимального рівня інвестицій в оборотні активи;
• Належного співвідношення джерел коротко- та довгострокового фінансування для підтримки даного рівня оборотних засобів.

В свою чергу, ці рішення  залежать від компромісу між рентабельністю та ризиком, якого притримується  керівництво компанії. Зниження рівня  оборотних активів зазвичай призводить до збільшення доходності використання сумарних активів фірми (коефіцієнта ROI). Чим більша частка короткострокової заборгованості в загальній сумі боргових зобов'язань, тим вище рентабельність фірми, при умові, що витрати на залучення коштів з джерел короткострокового фінансування не будуть перевищувати витрати по середньо- та довгостроковому фінансуванню.

Не дивлячись на те що процентні ставки по короткостроковому  кредитуванню інколи бувають вище за ставки по довгостроковому, в цілому вони нижче. Навіть в тому випадку, коли короткострокові процентні ставки вище, таке положення, ймовірніше всього. Носить тимчасовий характер. За довгий період витрати на оплату процентів по довгостроковій заборгованості перевищать виплати по короткостроковим позикам, які безперервно поновлюються (рефінансуються) після настання строку платежу. До того ж, використання короткострокової заборгованості в противагу довгостроковій може принести більш високий прибуток, тому що в періоди відсутності потреби в ній заборгованість буде погашатися.

Такий погляд на рентабельність припускає підтримку низького рівня  поточних активів і високого процента поточних зобов’язань в загальних зобов’язаннях фірми. Ця стратегія веде до низького, а інколи і від’ємного, рівня чистого оборотного капіталу. Однак, будучи більш ефективною, дана стратегія сполучена з підвищеним ризиком. Цей ризик полягає в тому, що існує небезпека не утримати оборотні активи на рівні, достатньому для:

• Виконання грошових зобов’язань фірми по мірі їх виникнення;
• Забезпечення належного об’єму продаж (наприклад, при вичерпанні товарно-матеріальних запасів).

 

Ключові проблеми управління оборотним капіталом

Оптимальний об’єм (рівень) оборотних активів

Визначаючи належний об’єм (рівень) оборотних активів, керівництву необхідно знайти оптимальне рішення для досягнення рентабельності при мінімальному ризику. Для того, щоб наглядно представити сутність цього компромісу, припустимо, що при наявному основному капіталі фірма може виготовляти до 100 тис. одиниць продукції в рік. Протягом всього періоду, що розглядається, виробництво ведеться безперервно і досягає певного об’єму. При кожному рівні виробництва фірма може мати різні рівні поточних активів. Розглянемо для початку три різних підходів до визначення необхідного рівня оборотних активів. Взаємозв’язок між об’ємом виробництва і оборотними активами для даних варіантів показана на рис. Із рис. видно, що чим більше об’єм виробництва, тим більше необхідність в оборотних активах для його забезпечення (а також для забезпечення продажів). Одначе це співвідношення не являється лінійним – при збільшенні об’єму виробництва ступінь росту поточних активів зменшується. Це пов’язано з тим, що на початковому етапі виробництва при незначних його об’ємах потрібен більш високий рівень оборотних засобів по відношенню до об’єма виробництва, ніж коли ефективність використання оборотних активів підвищується.

 

 

 

 

 

 

Рис.

 

 

Якщо вважати «консерватизм» заставою ліквідності, то самою консервативною з трьох наявних варіантів буде стратегія А. При будь-якому рівні виробництва стратегія А передбачає більший рівень поточних активів, ніж будь-яка інша. При інших рівних умовах, чим вище рівень оборотних активів, тим вище ліквідність фірми. Прийнято вважати, що стратегія А підгодовує фірму до забезпечення майже всіх можливих потреб в поточних активах. Стратегія В значно знижує ліквідність активів підприємства; її можна назвати «агресивною».  Ця стратегія не забезпечує належного рівня грошових засобів, ринкових цінних паперів, дебіторської заборгованості і товарно-матеріальних запасів. Слід пам’ятати, що при кожному рівні виробництва існує мінімальний рівень оборотних активів, необхідний фірмі. Існують межі того, наскільки «бідним» може стати підприємство. Отже, можна наступним чином ранжувати альтернативні стратегії управління оборотного капіталу з точки зору ліквідності.

 

                              ВИСОКА                                             НИЗЬКА

Ліквідність            Стратегія А            Стратегія Б            Стратегія В

 

Стратегія А, безперечно, забезпечує найбільш високу ліквідність. Однак, якщо подивитись з точки зору рентабельності, необхідно переписати рівняння про доходність наступним чином:

ROI =

 

З наведеного рівняння виходить, що зменшення об’єму активів (наприклад рух від стратегії А до стратегії В) призведе до збільшення потенціальної рентабельності. Якщо ми зможемо зменшити оборотні активи фірми, при цьому належним чином забезпечуючи рівень виробництва і продажів, що склався, доходність інвестованого капіталу зросте. Більш низькі рівні грошових засобів, дебіторської заборгованості та товарно-матеріальних запасів зменшили б знаменник рівняння; а чистий прибуток, в даному прикладі – чисельник, залишився б приблизно таким самим, а можливо, збільшився б. Таким чином, стратегія В забезпечує найбільший потенціал рентабельності, якщо вимірювати останню доходністю інвестованого капіталу.

Однак рух від стратегії  А до стратегії В веде не тільки до збільшення рентабельності. Зменшення  грошових коштів послаблює здатність  фірми виконувати фінансові зобов’язання  при настанні строків платежу. Зменшення дебіторської заборгованості через посилення кредитних умов і прийняття більш строгих мір по їх забезпеченню може відштовхнути деяких клієнтів і зірвати плани продажів. Отже, більш агресивні стратегії оборотного капіталу призводять до збільшення  ризику. Без сумніву, стратегія В – найбільш ризикова стратегія управління оборотним капіталом. Саме вона орієнтується на рентабельність, а не на ліквідність.

 

                                        ВИСОКА                                                 НИЗЬКА

Ліквідність                      Стратегія А           Стратегія Б                 Стратегія В

Рентабельність                 Стратегія В           Стратегія Б                Стратегія А

Ризик                               Стратегія В           Стратегія Б                Стратегія А

 

З цього випливає два основних фінансових принципи.

1. Рентабельність змінюється обернено пропорційно ліквідності. У всіх трьох альтернативних варіантах стратегій управління оборотним капіталом позиція ліквідності прямо протилежна позиції рентабельності. Ріст ліквідності, як правило, здійснюється за рахунок зменшення рентабельності.
2. Рентабельність змінюється в одному напрямку  з ризиком (тобто між ризиком і доходністю можна домогтися компромісних рішень). Прагнучи до збільшення рентабельності, треба бути готовим до підвищеного ризику.

І нарешті, оптимальний рівень кожної частини оборотних активів (грошових коштів, ринкових цінних паперів, дебіторської заборгованості і товарно-матеріальних запасів) буде визначатися відношенням  керівництва до вибору між рентабельністю та ризиком свого бізнесу.

 

 

Класифікація оборотного капіталу

З огляду на те, що оборотний  капітал визначений як поточні активи, його можна класифікувати:

• По статтям: грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість і товарно-матеріальні запаси;
• По часу: фіксований чи тимчасовий.

Класифікація по часу потребує деякого пояснення, в той час  як статті оборотного капіталу кажуть самі за себе. Величина оборотних активів ,яка необхідна для задоволення  мінімальних довгострокових потреб фірми, називається фіксованим оборотним  капіталом. Його можна назвати «саме» оборотним капіталом. З іншого боку, тимчасовий оборотний капітал –  це такі поточні активи, необхідність в яких схильна до сезонних коливань. На рис. показано, як змінюються в часі потреби фірми в оборотному капіталі, і виділений не тільки постійний, а і тимчасовий характер цих потреб.

Рис.

 

 

Фіксований оборотний  капітал схожий до основних засобів  фірми по двом важливим позиціям. Передусім, вкладення капіталу є довгостроковим ,не дивлячись на протиріччя в тому, що фінансовані таким чином активи називають «поточними». По-друге, у фірми, що розвивається, рівень необхідного фіксованого оборотного капіталу збільшується з плином часу, точно так само, як з плином часу повинні збільшуватися й основні її кошти. Однак фіксований оборотний капітал відрізняється від основних коштів одною дуже важливою рисою: він постійно змінюється. Таким чином, фіксований оборотний капітал не складається з конкретних нерухомих одиниць поточних активів; він представляє собою фіксований рівень інвестування в оборотні активи, окремі елементи яких знаходяться в постійному русі.