Оперативне планування діяльності підприємства

Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забезпечення оптимальності  використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства повинно  орієнтуватись на потреби, умови  та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень  науково-технічного прогресу, максимально  повну реалізацію наявних резервів кращого застосування предметів  та знарядь праці, організації виробництва  тощо.

 Важливою  якісною характеристикою плану  виступає його збалансованість,  тобто необхідна і достатня  кількісна відповідність між  взаємозв'язаними розділами та  показниками плану. Збалансованість  являє собою визначальну умову  обґрунтованості планів, реальності  їх виконання. Головним її проявом  є відповідність між потребами  в ресурсах та їх наявністю.

За ринкових умов, постійної мінливості зовнішнього  і внутрішнього середовища діяльності підприємства вкрай важливо створити передумови для адекватної динамічної збалансованості та мобільності  виробництва. Навіть ідеально збалансований  в початковий період план не гарантує, що в процесі його виконання не виникне диспропорцій від впливу різноманітних чинників. Принцип  збалансованості вимагає також  планування ресурсного забезпечення готовності до швидкої та адекватної реакції  на зміни в умовах господарювання.

Таблиця 1.1

Рівень ринкової конкуренції та особливості систем планування діяльності підприємства

Рівень конкуренції	Відсутність конкуренції або її незначний характер	Значна або досконало розвинута конкуренція
Основне відображена в планах підприємницька мета	Зростання прибутку шляхом збільшення обсягів виробництва та продажу  товарів стабільної номенклатури	Зростання прибутку за рахунок збільшення частки ринку, освоєння нових ринкових сегментів, інтенсивного оновлення  продукції (послуг)
Тип стратегічного планування	Довгострокове (на 10, 15, 20 років), екстраполятивного типу, що має на меті збереження або посилення в майбутньому тенденцій минулого стосовно факторів виробництва	Довгострокове (на період, що визначається рівнем динамізму зовнішнього середовища), інтерполятивного типу, тобто виходячи із стратегічної цілі або системи цілей, що встановлюються на основі прогнозів розвитку зовнішніх факторів
Завдання тактичного (поточного планування)	Максимально можливе використання внутрішніх резервів виробництва, нарощування  виробничого потенціалу при незмінному його призначенні	Реалізація передумов, етапних завдань  досягнення стратегічних цілей, максимально  швидка реакція виробництва на зміни  ринкової кон'юнктури, створення резервів мобільності виробництва

 

Принцип адекватності системи планування щодо об'єкту та умов його діяльності виходить з того, що оскільки ринкове середовище обумовлює  постійну мінливість продукції підприємства, його виробничої та організаційної структури, технологій та факторів виробництва, остільки методи планування, показники та розділи  планів, організація самого процесу  їх розробки повинні постійно переглядатись, а при необхідності — розроблюватись та застосовуватись поліпшені або принципово нові методи та процедури планування ( табл.1.1).

Методи планування на підприємстві

Планування  діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів. При  виборі методів планування необхідно  враховувати певні вимоги до них. Методи планування повинні:

• по-перше, бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин;
• по-друге, найбільш повно враховувати профіль діяльності об'єкта планування та різноманітність в засобах та шляхах досягнення основної підприємницької мети — збільшення прибутку;
• по-третє, відрізнятися в залежності від виду розроблюваного плану.

Більшість відомих  методів планування можна класифікувати  за різними ознаками.

Результати  класифікації методів планування за певними ознаками представлені  в (табл.1.2.)

Таблиця 1.2

Класифікація методів планування

Класифікаційні ознаки	Методи планування
Вихідна позиція для розробки плану	• Ресурсний (за можливостями)  • Цільовий (за потребами)
Принципи визначення планових показників	• Екстраполяційний • Інтерполяційний
Спосіб розрахунку планових показників	• Спробно-статистичний (пересічних показників) • Чинниковий • Нормативний
Узгодженість ресурсів та потреб	• Балансовий • Матричний
Варіантність розроблюваних планів	• Одноваріантний (інтуїтивний) • Поліваріантний • Економіко-математичної оптимізації
Спосіб, виконання розрахункових  операцій	• Ручний • Механізований • Автоматизований
Форма подання планових показників	• Табличний • Лінійно-графічний • Логіко-структурний (сітьовий)

 

Ресурсний метод  планування, виділений за ознакою "Вихідна  позиція для розробки плану" із урахуванням ринкових умов господарювання та наявних ресурсів може застосовуватись  при монопольному становищі підприємства або при слабо розвинутій конкуренції. Підприємство самостійно виконує цілепокладання, визначає мету діяльності і для її досягнення формує відповідні плани.

В залежності від сили ринкової влади підприємства застосовуються і різні принципи визначення кінцевого та проміжних  значень планових показників. При  монопольному положенні, відсутності  загрози з боку конкурентів підприємство впевнене в тому, що розвиток в майбутньому  буде здійснюватись із збереженням  тенденцій, що склались в минулому. Проміжні та кінцеві (на кінець планового  періоду) значення планових показників визначаються методом екстраполяції — на основі динаміки цих показників в минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану будуть збережені в майбутньому.

Принципово  протилежним є інтерполятивний метод, за яким підприємство встановлює ціль для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає планового періоду та проміжні планові показники.

Тобто в протилежність  наступального руху при екстраполяції  або інтерполятивний метод передбачає зворотний рух — від встановленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням проміжних їх величин.

Для визначення ступеню обґрунтованості показників важливим є виокремлення методів  планування за способом розрахунку планових завдань.

Спробно-статистичний (пересічних показників) метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників. Більш обґрунтованим є чинниковий метод планування у відповідності із яким планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Розрахунки за окремими факторами застосовуються перш за все при плануванні ефективності виробництва (визначенні можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо).

Найбільш  точним є нормативний метод планування, суть якого полягає в тому, що планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їх змін в  результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Зрозуміло, що застосування цього методу на підприємстві вимагає створення відповідної нормативної бази.

Узгодженість  при плануванні потреб із необхідними  ресурсами для їх задоволення  забезпечується за допомогою балансового  методу. Його суть зводиться до розробки спеціальних таблиць-балансів, в  одній частині яких із різним ступенем деталізації показують всі напрямки витрачання ресурсів у відповідності  із потребами, а в другій — джерела надходження цих ресурсів. В процесі розробки балансу має бути вирішене таке основне завдання: забезпечити рівність між вказаними двома частинами балансу. Баланси на підприємстві розробляються для різних видів ресурсів (матеріальні, трудові, фінансові). Матричний метод планування є подальшим розвитком балансового методу і являє собою побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками.

В сучасних умовах господарювання на підприємствах  звичайно розробляють не один, а  декілька варіантів плану. Показники  окремих його розділів (найбільш важливих) мають бути оптимізовані за допомогою  економіко-математичного моделювання. На зміну традиційному ручному методу планування з застосуванням найпростіших обчислювальних засобів започатковані  і набувають поширення більш  сучасні — механізовані і автоматизовані з використанням настільних електронних обчислювачів, персональних комп'ютерів та складних електронно-обчислювальних машин (комплексів). Форма подання розрахованих показників планів (у вигляді таблиць, малюнків, схем, сітьових графіків тощо) відображає культуру і наочність того або іншого методу планування діяльності підприємства.

 

 

 

 

 

4. Форми оперативного планування

Оперативне  планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, а з другого —  виступає як засіб виконання довго, середньо- та короткострокових планів. Вимоги до оперативного планування в динамічних умовах ринкового середовища суттєвим чином зростають.

В процесі  оперативного планування виконується  детальна розробка планів підприємства та його підрозділів:

• окремих виробництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, навіть робочих місць, на короткі проміжки часу — місяць;
• декаду, робочий тиждень, добу, зміну. При цьому розробка планів органічно поєднується з вирішенням питань організації їх виконання та поточного регулювання. Таким чином, оперативне планування являє собою важливий важіль повсякденного керівництва виробничою діяльністю підприємства.

Оперативне  планування поєднує в собі два  напрямки роботи. Перший напрямок, в  рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення та випуску продукції, називається  календарним плануванням. Другий напрямок включає в себе роботи, що необхідні  для безперечного оперативного обліку, контролю та регулюванню виконання  оперативних планів та ходу виробництва. Цей напрямок дістав назву диспетчеризації.

При оперативному плануванні мають вирішуватися такі основні завдання:

• забезпечення виконання плану виробничої діяльності випуску планової продукції в заплановані строки при рівномірній роботі всіх підрозділів підприємства;
• встановлення режиму роботи підприємства, що сприяє найбільш ефективному та повному використанню устаткування та робітників";
• максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва. Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства по цехах (міжцехове) та окремих цехів — по дільницях і робочих місцях (внутрішньоцехове).

Міжцехове оперативне планування має за мету забезпечити  зкоординовану діяльність та необхідні виробничі пропорції між цехами підприємства у відповідності з послідовністю технологічних процесів (заготовчих, обробних, складальних) та з урахуванням їх функцій — основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні цехи. Але головним завданням міжцехового оперативного планування має бути погодження номенклатури заготовок, деталей, вузлів та строків їх пересування між цехами (виробництвами).

Внутрішньоцехове оперативне планування включає в себе розробку календарних планів виробництва для дільниць та контроль їх виконання, розподіл робіт по дільницях, доведення до робочих місць, оперативне регулювання виробничих процесів.

В практиці господарювання розрізняють  три основні системи оперативного планування: детальну, комплектну та на замовлення. Вибір застосування кожної системи оперативно-виробничого  планування визначають типом виробництва, складом і особливостями продукції  тощо. При цьому перевага віддається тій системі, яка дозволяє найбільш ефективно вирішувати завдання оперативного планування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Оперативно-календарне планування

Сформована  на кожному етапі планування виробнича  програма підприємства повинна бути деталізована у часі та доведена до конкретних виробничих підрозділів на етапі оперативно-календарного планування. Успішне вирішення цього завдання включає широке використання економіко-математичних методів, засобів обчислювальної техніки та способів обробки даних, що реалізуються в рамках системи оперативно-календарного планування виробництва.

У процесі оперативно-календарного планування виконуються розрахунки та встановлюються завдання цехам, виробничим дільницями і робочим місцям по випуску конкретних виробів, вузлів і заготівок; нормативи руху предметів праці у виробництві (нормативи запасів, розміри партій, періоди їхнього запуску-випуску та ін.); календарні графіки, якими встановлюється послідовність та строки виготовлення продукції на кожній стадії виробництва.

Основними завданнями оперативно-календарного планування на підприємстві є:

1. забезпечення ритмічного виробництва відповідно до встановлених обсягів і номенклатури, а також своєчасного виготовлення та постачання продукції споживачам;
2. забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування, працівників і площ, що сприятиме кращому використанню виробничих активів;
3. забезпечення максимальної безперервності виробництва, тобто забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу, що сприятиме зменшенню незавершеного виробництва та прискоренню оборотності обігових коштів;
4. створення умов для розвитку передових форм організації праці, а також для автоматизації об'ємних та календарних розрахунків на основі використання сучасної обчислювальної техніки.