Оперативне планування діяльності підприємства

МІНІСТЕРСТВО  ОСВТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ  ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

Центр післядипломної освіти

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Економіка підприємства»

на тему «Оперативне планування діяльності підприємства»

 

 

 

Виконав:                                                                                                 студент факультету ЦПО                                                                                    спеціальність: «Економіка підприємства» 4 курс, група 1 Загуляк Андрій Мирославович Перевірив: Данильченко С.С.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

З м  і с т

1. Вступ .................................................................................................................3

2. Загальна характеристика планування …....…………………………………5

3. Принципи та методи планування …...............................................................9

4. Форми оперативного планування…..............................................................16

5. Оперативно-календарне планування.............................................................18

6. Висновок …………………….….....................................................................27

7. Література .........................................................................................................28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

Найважливішою функцією управління підприємством  є планування його діяльності. Планування є, власне, процесом визначення цілей, що їх підприємство передбачає досягти  за певний період, а також способів досягнення таких цілей.

Планування  об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам однонапрямленості і скоординованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішувати різноманітні завдання управління.

Завдання  оперативного планування виробництва  полягає в організації злагодженої  і комплектної роботи всіх ланок  виробництва з виготовлення і  випуску заданої номенклатури виробів  у встановлених обсягах і термінах при найкращому використанні всіх виробничих ресурсів.

Створюючи умови  для пропорційного розвитку виробництва, оперативне планування має бути, орієнтоване  на досягнення кінцевих результатів - своєчасного випуску продукції  високої якості і підвищення ефективності виробництва.

Оперативне  планування має відповідати наступним  вимогам і принципам: базуватися на прогресивних календарно-планових нормативах, які в свою чергу є  основою календарних графіків виготовлення і випуску продукції; забезпечувати  необхідну спряженість у роботі виробничих підрозділів і насиченість  всіх стадій виробництва комплектними заділами; сприяти найкращому використанню виробничих фондів ; передбачати можливість здійснення варіантних розрахунків та отримання оптимальних рішень; володіти гнучкістю і можливістю перебудови в зв'язку з динамізмом виробництва; відповідати організаційного типу виробництва; володіти здатністю швидкої реакції на все негативні фактори в ході виробництва, скорочуючи до мінімуму час між виникненням ситуації, що вимагає прийняття рішення і здійсненням керуючого впливу.

Основна особливість  системи оперативного планування полягає  в ув'язці часткових процесів, які  виконуються окремими виробничими  ланками, завдяки чому досягається  злагоджений хід виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Загальна характеристика планування

Основу управління господарськими процесами на підприємстві складають управлінські рішення.

Головною особливістю управлінських  рішень є те, що їх приймають для  забезпечення безперебійного функціонування об'єкта управління.

Планування можна розуміти як процес прийняття рішень, який передує майбутнім  діям. Результатом планування є прийняття  органом управління рішення про  те, що, де і яким чином потрібно зробити. Способи і методи обґрунтування  планових рішень є ланкою, що поєднує  теперішнє з майбутнім. Вони в  деякій мірі визначають науково-технічний  рівень планування та якість планів.

Управлінські рішення не можна  розглядати як довільну дію. Передумовою  підготовки та прийняття управлінського рішення завжди є наявність проблеми, тобто встановлення невідповідності  між фактичним і бажаним станом діяльності виробничого, комерційного чи іншого суб'єкта, що перешкоджає  його ефективному функціонуванню та розвитку.

Потреба в прийнятті рішення  постає і тоді, коли є кілька можливих варіантів, серед яких необхідно  вибирати найприйнятніший. Вибір відповідного варіанта рішення здійснюється з  урахуванням системи критеріїв. Саме таким критерієм у процесі  планування є альтернативний вибір. Розробляються і оцінюються альтернативні  варіанти майбутніх дій та засоби для їх здійснення шляхом порівняльної оцінки. Планування як процес прийняття  рішень включає і раціональний вибір. При цьому критеріями раціональності тих чи інших варіантів плану  можуть бути засоби для міркування з різних галузей знань: технічних, юридичних, соціальних, економічних. Прийнято вносити до переліку типів раціональності ще й такі: контекстуальну, ігрову та процесну раціональність розсудливості. Користуючись кожним із означених критеріїв, можна досягти найкращого вибору саме у певному аспекті. Наприклад, технічно-раціональною буде визнана та альтернатива, за якої досягається найкраще забезпечення рішень наявним потенціалом. Із точки зору юридичної раціональності найкращим вибором буде той, що у найбільшій мірі відповідає законам суспільства. Економічна раціональність, як відомо, дає оцінку варіантам на основі порівняння зисків із витратами на їх досягнення, що найчастіше зводиться до оцінки ефективності використання ресурсів.

Розглядаючи планування як розумовий  процес, який здійснюється людиною  і не може відбуватися відокремлено від її світогляду та власної філософської позиції, розрізняють три основні  філософські концепції: формальну, інкрементальну і системну.

Вони по-різному визначають цінність процесу планування, спираються на різні припущення, мають відмінні риси, методичний апарат та інструментарій.

Суть концепції, яка базувалась на принципах централізованого планування, зводилась до жорстко ціленаправленої дії на людину, колектив, суспільство. Планування з однієї, нехай дуже важливої організації, перетворювалося на ціль та зміст процесу управління. Більше того, в умовах ієрархічної і теоретично централізованої системи управління, таке трактування надавало функції планування і контролю виконавчого, а не творчого характеру управлінської праці. У зв'язку з цим й інші функції управління, наприклад, активізація і стимулювання, перетворились в формальність та мали суто ідеологічне призначення.

У плануванні, як у ключовій ланці  в системі управління, відображались  особливості соціальної системи  управління, підкреслювались її відмінності  від капіталістичного менеджменту. У той час в системі централізовано встановлених на основі єдиного плану  цілей, жорсткого розподілу ресурсів і єдиної політики розвитку всього народного господарства, не було необхідності розвивати функції, які пов'язані  з вивченням ринку, що привело  до орієнтації не на споживання, а на планування. Це і породило кризу  концепції формального планування. В умовах ринкової економіки під формальним плануванням розуміють свідомо організоване планування, що дозволяє за допомогою особливих методів одержати досить точні кількісні показники для прийняття управлінських рішень .

Ринкова (інкрементальна) концепція управління заснована на тому, що управління являється діяльністю господарюючого суб'єкта, в процесі якої проходить впорядкування його структурних елементів на основі ринкових механізмів регулювання господарських процесів. Основою даної концепції є стратегічне планування, яке спирається на людський потенціал, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, забезпечує своєчасну реакцію господарюючого суб'єкта на будь-які зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі, дозволяє організації виживати та досягати своїх цілей у довгостроковому періоді.

Різноманітність проблем і способів їх рішень при інкрементальному плануванні включає можливість застосування формалізованих моделей. Інкраменталізм часто буває безсилим у вирішенні зовсім нової проблеми. Тоді перевага надається інтуїтивному плануванню. Щоб приймати рішення на інтуїтивному рівні необхідно володіти відповідним досвідом і знаннями закономірностей, які об'єктивно діють в умовах ринку, застосовувати творчий підхід у плануванні.

Синтезом обох вищезгаданих концепцій  є системний підхід. Якщо формальне  планування ставить наголос на передбаченні, а інкрементальне - на реакції, у системному плануванні прагнуть до взаємодії із зовнішнім середовищем. Удосконалення визначення і структурування проблеми тут підпорядковано меті навчитися правильно ставити питання, щоб вирішувати саме ті проблеми, які слід вирішити. Акцент робиться на планування, на сьогоднішні дії, а не на те, що принесе майбутнє.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством  та по усіх напрямках діяльності, а  також планів на більш короткі  періоди, (квартал, місяць). Різновидом поточного планування є оперативно-календарне планування, яке являє собою календарне ув'язування виробничого процесу між структурними підрозділами із врахуванням послідовності та метрів технологічного процесу.

Ядром (визначальною ланкою) системи  планів підприємства виступає його стратегія  розвитку, при розробці якої використовуються результати аналізу цього середовища, виконання прийнятих стратегічних планів. Ці ж результати, як і вибрана  стратегія слугують основою для  розробки детальних середньо та довгострокових планів (рис.1.1).

Оскільки  аналітична робота, спостереження за змінами в ринковому середовищі проводяться постійно, то завжди може виникнути необхідність внести певні  корективи або в короткострокові, або в середньострокові плани. Існує  також ймовірність передчасної  розробки нової стратегії підприємства.

Рис. 1.1. Принципова схема взаємодії основних блоків процедури розробки планів діяльності підприємства.

 

 

3. Принципи та методи планування

Принципи планування

 Процес  планування в максимальній мірі  має передбачити всебічне вивчення  дійсності, тенденцій та закономірностей  розвитку об'єкту планування та  середовища його діяльності. Найбільш  загальною науковою основою планування  е система об'єктивних економічних  законів і, в першу чергу,  закону попиту та пропонування. В планах підприємства повинні  бути реалізовані вимоги цих  законів та враховані об'єктивні  результати макро- та мікроекономічного аналізу стану та тенденції розвитку умов господарювання.

Поряд з загальними принципами управління існують і  специфічні принципи планування, до яких відносять цільову направленість, системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об'єкту та предмету планування.

Найважливішим принципом планування є вибір  та обґрунтування цілей, кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Чітко та зважено визначені кінцеві  цілі є вихідним пунктом планування. В загальному випадку виокремлюють п'ять основних цілей (або їх групи) підприємства:

• господарсько-економічну, обумовлену вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспільне необхідної конкретної продукції;
• виробничо-технологічну, що відображає основне функціональне призначення підприємства — випуск певної продукції належної якості;
• науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-технічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції і оновленні технічної бази виробництва;
• соціальну — якомога повніше забезпечення потреб працівників підприємства в матеріальній та духовній сферах;
• екологічну — забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.

Пріоритетність  тієї чи іншої мети може мінятись в  залежності від економічної політики держави, історичного періоду, екологічного становища в регіоні та світі  тощо. В умовах командно-адміністративної системи з її директивним плануванням  мали зверхність виробничо-технологічні цілі. При переході до ринкової економіки, з появою підприємств різних форм власності, ліквідацією системи  жорсткого централізованого планування цілепокладання на підприємстві стає завданням його керівництва. Ефективність та реальність планів значною мірою залежить від ступеню реалізації принципу системності. Цей принцип вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі. Системний підхід повинен мати місце щодо обґрунтування та вирішення планових завдань на будь-якому рівні управління. За допомогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання, як: визначення цілей та їх субординація, порівняння альтернативних шляхів та способів досягнення визначених цілей, що відрізняються одна від одної складністю, термінами реалізації, соціальними наслідками тощо.

Важливою  проблемою та передумовою життєздатності планування є забезпечення його безперервності. Принцип безперервності означає:

• підтримування безперервної планової перспективи, формування та періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу в галузі, тривалості впливу управлінських рішень, ступеню передбачуваності майбутнього;
• взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів;
• своєчасне корегування перспективних та поточних планів, враховуючи початкові сигнали про зовнішні (регіон, економіка в цілому) та внутрішні (всередині самого підприємства) зміни умов господарювання.