Облик основных засобов

Формою забезпечення кредитів є також порука. В юридичній  науці з позицій цивільного законодавства "гарантія" і "поручительство" часто розглядаються як тотожні  поняття. Поручительство третьої особи  оформляється як договір поруки між  банком-кредитором та поручителем. Договір поруки має містити відповідальність поручителя за виконання на повну суму зобов'язань позичальника. Поручитель і боржник (позичальник) несуть при цьому солідарну фінансову відповідальність. Урегулювання всіх спорів за договором поруки здійснюється в арбітражному порядку. 
Найнадійнішими вважаються гарантії (поручительства) банків. Комерційні банки — одні з найбільш надійних установ ринку гарантійних послуг. 
Практична робота установ банків із заставою і гарантіями (поручительствами) вимагає від банківських працівників високої юридичної грамотності, відповідних знань у галузі цивільного і заставного права. В економічному плані ефективність для банку гарантій і поручительств як форм забезпечення повернення кредитів залежить від платоспроможності організацій, які виступають у ролі гаранта (поручителя). Банк повинен у зв'язку з цим провести об'єктивний аналіз платоспроможності гаранта (поручителя).

Однією з форм забезпечення кредитів є їх страхування [17].

Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом.

Відсотки, які сплачує  підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво чи реконструкцію, підприємства сплачують за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Витрати підприємств  на оплату відсотків за кредит відносять  до складу валових витрат виробництва  і обігу, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.

Відсоткові ставки за кредит встановлюються комерційними банками  на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. їх рівень залежить від загальної  економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позикових коштів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно  від виду та об'єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу  [19].

3.6. Страхування кредиту

Інститут страхування охоплює широке коло суспільних, економічних та правових відносин, що свідчить про його значимість та необхідність ефективного правового регулювання. Одним з елементів цього інституту є страхування при здійсненні кредитних правовідносин сільськогосподарськими підприємствами, який включає два напрями застосування, а саме: страхування майна сільськогосподарських підприємств, яке є предметом застави за кредитним договором, та страхування відповідальності сільськогосподарського підприємства за непогашення кредиту [34, с.38].

В Україні страховий  ринок поступово займає важливе місце у життєдіяльності держави та суспільства. Проте для аграрного сектора ця сфера і сьогодні є болючою та багато в чому не визначеною, саме в правовому аспекті [8, с.5].

Що стосується правового  регулювання цієї проблеми, то неузгодженість і несвоєчасне реагування органів державної влади відіграли негативну роль у теперішньому стані ринку страхових послуг в аграрному секторі [38, с.10-11; 42, с.48].

Здійснення кредитних  правовідносин сільськогосподарськими підприємствами безпосередньо пов’язане із страхуванням, використання якого, у свою чергу, зумовлене високим ризиком неповернення кредитів, що є однією із найбільших проблем кредитування в аграрному секторі. Таким чином, на сьогодні можемо говорити, що договір страхування використовується як спосіб забезпечення виконання кредитного зобов'язання [49, с.123].

На сьогодні у сфері  реалізації страхових послуг набуває  поширення нова форма співпраці  банківських установ та страхових компаній. Така співпраця полягає у реалізації через систему банківських відділень страхових послуг. Аналіз страхового ринку країн Західної Європії, США та Канади свідчить, що зазначена форма співпраці банків та страхових компаній має назву «bancassurance».

Практика використання зазначеного терміна зумовлена звичаями ділового обороту країн Західної Європи. Термін «bancassurance» походить від англійських слів «bank» - банк, «insurance» - страхування. Перейняли таку практику й українські страхові компанії. Саме під «bancassurance» розуміють співпрацю банків і страховиків у сфері надання страхових послуг. [48, с.30]

Аналіз практики розвитку банківського страхування в країнах  Західної Європи дозволяє зробити висновок про поширеність таких форм співпраці банків та страховиків:

• початкова форма співпраці, яка обмежується наданням страховою компанією послуг клієнтам банку та самому банку на договірних засадах;

• форма агентських відносин, яка допускає поширення страхових послуг з угоди з банком через його агентську мережу;

• форма кооперації, за якої партнери утворюють договірний альянс створюючи на договірній основі режим найбільшого сприяння в усіх галузях співпраці;

• форма контролю припускає застосування механізму контролю аж до злиття і поглинання, за допомогою яких банк або страховик намагається досягти своїх стратегічних цілей; 

• форма фінансового супермаркета є вищою фазою інтеграції банку та страхової компанії  [30].

Об'єктом страхування  є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням грошовими коштами, що надаются позичальнику за кредитним договором, укладеним  із страхувальником, і можливими фінансовими  збитками  страхувальника внаслідок повного або часткового невиконання позичальником в обумовлені строки та у визначених розмірах своїх зобов’язань, встановлених зазначеним кредитним договором.

Страховим ризиком є  вірогідне невиконання (у повному  обсязі або у частці) позичальником своїх грошових зобов’язань за кредитним договором, укладеним із страхувальником (кредитором) протягом періоду, зазначеному у договорі.

Страховим випадком є фактична наявність простроченої заборгованості позичальника перед страхувальником згідно з умовами відповідного кредитного договору в частині погашення основної суми кредиту та/або відсотків, яка настала внаслідок однієї чи декількох із нижчезазначених причин, якщо інші причини не передбачено умовами договору:

а) порушення проваждення у справі про банкрутство позичальника – суб’єкта підприємницької діяльності;

б) зупинки виробництва, скорочення обсягу виробництва (надання  послуг, виконання робіт) внаслідок пожежі, вибуху, аварії (тепло-, водо-, газо-, опалювальних та каналізаційних систем та/чи інших систем, необхідних для  здійснення виробничого процесу);

в) надзвичайних ситуацій природного характеру (землетрус, повінь тощо), а також техногенних аварій, які призвели до надзвичайної ситуації в регіоні  розміщення матеріальних активів (виробничих фондів) позичальника;

г) затримки або невиконання банком позичальника своїх обов'язків перед позичальником у зв'язку з відкликанням у банка ліцензії на здійснення банківських операцій, порушенням в господарському суді справи про банкрутство банку, неплатоспроможністю банку, збоїв (поломок, пошкоджень) системи електронних платежів та розрахунків;

д) наявність фактів протиправних дій третіх осіб стосовно активів позичальника, за умови, якщо такі факти знайшли підтвердження у матеріалах судового процесу.

Страховим випадком є сукупність таких фактів:

- проведення страхувальником певного переліку заходів, зазначених у договорі страхування, спрямованих на погашення позичальником поточної простроченої заборгованості;

- в разі невиконання  позичальником вимог страхувальника щодо погашення кредиту, -  звернення страхувальника в судові органи з позовом про примусове стягнення з позичальника несплачених сум кредиту і відсотків;

- винесення судового рішення щодо зазначеного позова страхувальника[28].

3.7. Структура  сучасної кредитної системи.

Доступ до позичкового  фонду, ТОВ «Еталон-Агро-Плюс» за сучасних умов має через систему комерційних банків.

В Україні сформувалася дворівнева кредитно-грошова система. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" банківська система складається з Національного банку України та мережі комерційних банків. Національний банк є центральним державним банком України та емісійним центром. Саме він проводить державну політику в сфері грошового обігу та кредиту, координує роботу комерційних банків, здійснює контроль за їх діяльністю.

Безпосередньо підприємства він не обслуговує, виступаючи в  ролі "банку банків". ТОВ «Еталон-Агро-Плюс» має рахунки і найрізноманітніші партнерські відносини з ВАТ «Райффайзен банк Аваль».

Головним принципом діяльності комерційних банків є реалізація економічних інтересів їх власників. Специфіка реалізації цього принципу в банківському бізнесі полягає в тому, що економічні інтереси банку можуть задовольнятися максимальною мірою лише тоді, коли його діяльність відповідає економічним інтересам його клієнтури, тобто суб'єктів підприємництва та фізичних осіб.

Основна функція комерційних банків – здійснення на договірних засадах кредитного, розрахункового й касового обслуговування підприємств та організацій. Усі напрями партнерських відносин між ТОВ «Еталон-Агро-Плюс» і ВАТ «Райффайзен банк Аваль», у тому числі в галузі кредитування, регулюються двосторонніми договорами. В них фіксуються умови, за яких банк здійснює ведення рахунків клієнтів, кредитування, безготівкові розрахунки за їх дорученнями, касове обслуговування, втому числі проведення інкасації та перевезення грошових знаків, довірчі операції, консультативні послуги, які пов'язані з банківською діяльністю, тощо.

Законодавством України  встановлено, що кожне підприємство має право відкривати поточний рахунок  в одному або кількох комерційних  банках за власним вибором. Поточний рахунок використовується для проведення всіх розрахунково-касових операцій (платежі підприємства своїм постачальникам, до державного бюджету, зарахування коштів, які надходять підприємству від покупців, видача готівки для виплати заробітної плати робітникам і службовцям підприємства тощо) . Що ж до інших банківських операцій, у тому числі відкриття депозитних рахунків, одержання й погашення кредитів, то підприємство має право вступати в партнерські відносини не тільки з банками, у яких відкриті його поточні рахунки, а й з іншими банками. Цим створюються умови для конкуренції банків між собою, для боротьби за клієнтуру, що сприяє впровадженню ринкових відносин і поліпшенню банківської справи в країні.

Основним документом, який регулює кредитні відносини  між підприємством і банком, є  кредитний договір (Додаток 1). Підприємство і банк самостійно виробляють форми своїх договірних відносин.

Крім того, не менш важливим документом,який регулює відносини  між банком і підприємством є  Договір на здійснення розрахунково – касового обслуговування(Додаток 2).Банк відкриває клієнту поточний рахунок  у національній та іноземній валюті та здійснює його розрахунково – касове обслуговуввання відповідно до діючих нормативних актів Національного банку України .

Форма кредитного договору вільна. Будь-яких спеціальних інструкцій щодо складання кредитних договорів між комерційним банком і підприємством Національний банк не видає. Якщо у підприємства виникає потреба в одержанні банківського кредиту, воно звертається в банк з пропозицією про укладення договору (угоди). Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У будь-якому разі воно має вміщувати інформацію про необхідну суму кредиту, його цільове спрямування, форми забезпечення та строки погашення.

Кредитний договір визначає права й зобов'язання позичальника і банку. Зокрема, банк зобов'язується в певні строки надати кредит підприємству на умовах і на цілях, визначених договором. Фіксується домовленість щодо суми кредиту, строку його погашення, процентної ставки за кредитом, обсягу прав банку, пов'язаних з використанням наданого кредиту та забезпеченням його поворотності, інші домовленості (наприклад, спрямування валюти позички: або на оплату товарно-матеріальних цінностей, або на поточний рахунок, або для використання в інший спосіб) .

Зі свого боку підприємство зобов'язується використати кредит за призначенням, здійснити заходи для своєчасного повернення боргу, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом у встановленому розмірі.

З метою матеріальної забезпеченості й забезпечення повернення кредитів чинним законодавством передбачені певні положення, які банки використовують у взаємовідносинах зі своїми позичальниками.

При складанні кредитних угод банк має право обумовити видачу кредиту укладанням договору застави. Предметом такого договору є майно (або майнові права), яке не може бути відчужене підприємством-позичальником та на яке може бути накладене стягнення при невиконанні зобов'язання на погашення позички. Конкретно об'єктами застави можуть бути основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, цінні папери; їх вартість має бути достатньою для погашення кредиту, процентів за користування ним, а також для сплати штрафних санкцій за затримку повернення позички.