Малий бізнес в Україні. стан та проблеми розвитку

- систематичністю підприємницької діяльності, що підкреслює її постійний характер;

- власним ризиком підприємця - він ладен відчути на собі як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності, зокрема випадкову загибель свого майна;

- метою підприємницької діяльності, себто одержанням прибутку;
здійсненням підприємництва від свого імені та під свою майнову відповідальність.[17]

Підприємницька діяльність завжди має комерційний характер. Ці ознаки свідчать про те, що підприємцем може бути визнаний лише той суб'єкт права, котрий здійснює господарську діяльність, діючи від свого імені, тобто фізична та юридична особа. Діяльність, спрямована на одержання прибутку, але не господарська, не є підприємницькою. Чинне законодавство, проголошуючи свободу підприємницької діяльності, водночас в інтересах держави й суспільства встановлює для неї певні обмеження, за якими цю діяльність можна поділити на три види: вільну, дозвільну (ліцензовану) і державну.

Вільна підприємницька діяльність характеризується тим, що підприємець має право без будь-яких обмежень здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству (згідно з принципом "Дозволено все, що не заборонено законом"). Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малий бізнес в перехідних економіках набуває досить швидкого розвитку. Це обумовлено його вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

                  мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

                  дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

                  низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

                  здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

                  раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

                  оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності.

Водночас, зворотним боком наведених конкурентних переваг є низка системних загроз, які обумовлюють нестійкість розвитку малого підприємництва. Серед них:

                  обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та обладнання;

                  відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;

                  надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу;

      локальність ресурсів та збутових ринків, відтак – межі для зростання;

                  низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, відтак - конкуренція з боку великих підприємств;

                  висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників;

                  нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб;

                  соціальна незахищеність працівників, що створює труднощі найму;

                  висока вага особистісного чинника в управлінні та виробництві, що створює сприятливі умови для “тінізації” та криміналізації підприємств;

                  недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо), несформованість у більшості підприємців відповідних навичок та брак підприємливості.

Крім зазначених об’єктивних чинників, значного впливу у перехідних економіках також набувають специфічні інституційні чинники, зокрема - громадська думка стосовно підприємництва та ставлення до підприємців з точки зору суспільно-масової свідомості, ставлення держави до цього сектора економіки.

Отже малий бізнес, який є невід’ємною структурною складовою сучасної ринкової економічної системи, в трансформаційній економіці додатково набуває функцій структуроутворюючого елемента. Між тим, особливо – у трансформаційних економіках, яскравого прояву набуває суперечність між об’єктивно високою економічною та соціально-політичною значущістю ролі малого підприємництва як форми діяльності та слабкою життєздатністю його окремих суб’єктів.[21]

Значно більш виражена, ніж у великих підприємств, здатність до саморегулювання, самовідтворення та відносно автономного функціонування в рамках визначеної ринкової ніші обумовлює те, що специфічною рисою малого бізнесу є переважна схильність до мінімізації стосунків з державою, там більше - політизації бізнесу. Відповідно, малий бізнес зазвичай є головною лобістською силою економічної лібералізації та дерегулювання економіки. С.Ф. Покропивний і В.М. Колот, спираючись на сучасну економічну літературу виокремлюють три головні функції сфери підприємницької діяльності:

–                    ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

–                    організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ);

–                    творчу (новаторські ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризикувати).

Із зазначених вище міркувань випливає такий важливий висновок: підприємництво має завжди супроводжуватись науково-технічною, організаційною і комерційно-економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань; воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, підвалинами якого є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого – персональна відповідальність за наслідки своєї діяльності.

На основі всебічної характеристики головних функцій підприємництва можна дати комплексне визначення його сучасної сутності.

Підприємництво – самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети.

3.Нормативно-правове забезпечення сталого розвитку малого бізнесу в Україні

Малий бізнес досить специфічний сектор економіки країни, тож для його ефективного функціонування і розвитку повинні бути створені сприятливі умови. Зокрема, прозоре законодавство, чітко визначені правила ведення бізнесу, державна підтримка та захист національних виробників.

Становлення малого підприємництва в Україні умовно можна поділити на 3 етапи.

І етап: 1991-1994 роки – початок формування державної політики підтримки малого підприємництва, прийняття Верховною Радою України Закону "Про підприємництво", утворення Державного комітету України з сприяння малим підприємствам і підприємництву та схвалення Урядом Програми державної підтримки підприємництва;

ІІ етап: 1995-1997 роки – період реформування системи державної підтримки підприємництва, схвалення Кабінетом Міністрів Концепції Державної політики розвитку малого підприємництва, конституційне закріплення свободи підприємництва та затвердження Урядом Програми розвитку малого підприємництва на 1997-1998 роки;

ІІІ етап: з 1998 року по теперішній час – визнання на рівні державної політики необхідності зменшення державного втручання у підприємницьку діяльність, введення спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, прийняття Верховною Радою України Законів "Про державну підтримку малого підприємництва" та "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні"..

Таблиця 1

Хронологія формування державної політики підтримки малого підприємництва в Україні[6]

Окрім підтримки будь-яка підприємницька діяльність потребує контролю та регулювання.На сьогодні в Україні повноваження контролю фінансової або господарської діяльності підприємств мають близько 30 органів державної влади. Труднощі, які виникають внаслідок внутрішньої неузгодженості цієї системи, частої зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, все ще обумовлюють неефективність та обтяжливість регуляторного середовища для суб’єктів господарювання.

Згідно Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” метою державної підтримки малого підприємництва визначено:

                  створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

                  сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

                  підтримка вітчизняних виробників;

                  формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Виходячи з цього, Закон встановлює такі напрями державної підтримки малого підприємництва в Україні:

                  формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;

                  встановлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва;

                  запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

                  фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

                  залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції.

Отже можна коротко охарактеризувати форми та механізм сучасної фінансової підтримки діяльності підприємств малого бізнесу.