Интеллектуальный капитал

Інтелектуальний капітал 

(теоретичний  аспект) 

         З подальшим  розвитком ринкових відносин, все  частіше в практиці господарювання використовуються терміни “власність” (ринкова, державна, корпоративна, приватна), “потенціал” (трудовий, економічний, експортний, фінансовий, підприємств), “капітал” (інвестиційний, банківський, фінансовий, акціонерний, промисловий), які за видами та ознаками характеризують відповідну майнову, фінансову та господарську діяльність суб’єктів ринку. І це природно, тому що ринкова економіка спирається на принципи свободи діяльності (економічної, господарської, підприємницької) фізичної або юридичної особи, соціальної групи; вільного ціноутворення (ціна формується в результаті попиту і пропозиції; ринкові ціни об’єктивні, тому що вимірювачами грошової вартості продукції); пріоритету споживача (споживач виступає основним замовником або покупцем на ринку товарів, послуг робіт); розвитку горизонтальних зв’язків (створення різних організаційно-правових форм господарювання, взаємовідносин на умовах договорів, контрактів); державного регулювання ринку та ринкових відносин (податкове, фінансово-кредитне, трудове законодавство, цінове обмеження, антимонопольні заходи та державні програми). Кожному елементу ринку відповідають певні характеристики, закони розвитку, специфіка взаємодії і взаємовпливу.

         У своєму загальному уявленні, ринкова економіка –  це система товарно-грошових виробничих відносин і ринкових механізмів їх реалізації. Сучасна ринкова економіка  являє собою складний господарський  організм, який складається з великої кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових й інформаційних структур, взаємодіючих на фоні розгалужених систем правових норм бізнесу. Ринкова економіка та закони її функціонування, в кінцевому підсумку, інтенсифікують суспільний та міжнародний поділ праці, реалізують вертикальні та горизонтальні зв’язки між рівними партнерами, виконують інтеграційну  роль, сприяють формуванню єдиного економічного простору.

         Одночасно, ринок стимулює розвиток творчої  інтелектуальної праці, впровадження у суспільне виробництво новітніх технологій, винаходів, корисних моделей, програмних продуктів тощо.

         Сьогодні, наприклад, світова Промислова економіка уступає  місце Інтелектуальній економіці. При цьому найбільш міцною рухомою  силою стає сила ідей. Світовий досвід показує, що в економіці, яка найбільше спирається на ідеї та в меншому – на фізичний капітал, різко зростає вірогідність реалізації успішних проривів. Так, наприклад, частка капіталовкладень в інформаційні технології в США зросла у три рази в порівнянні з 1960 роком. Об’єм інвестованого капіталу постійно збільшується, в наслідок збільшення добробуту, а також нової культури інвестування. В 1999 році американські компанії біля 50 мільярдів доларів вклали в венчурний (ризикований) капітал, що у 25 разів перевищує аналогічний показник 1990 року. Отримана сума за первісний випуск акцій в 15 разів перевищила суму за 1990 рік [1, с. 7].

         Сьогодні  активно розвиваються наукомісткі  галузі, такі як біотехнологія, генна  інженерія, комп’ютерне програмування тощо. Згідно статистичним прогнозам, до 2005 р. кількість чисельності зайнятої в американський промисловості, скоротиться на 20 % і становить найбільш низький рівень, починаючи з 1850 року. Зростає ефективність праці. А при умові, що продуктивність буде збільшуватись на 3 % на рік – що нижче сучасного рівня зростання – загальний випуск продукції за годину подвоїться за попередні 25 років. Це безпосередньо відобразиться на підвищенні рівня життя [1, с. 7]..

         Інтелектуальна  економіка стимулює отримання достатньо високих прибутків на малій базі капіталу та кількості працюючих.

         Слід зазначити, що ринок є “вимірювальним пристроєм” людської праці. Енергія людської праці, в кінцевому підсумку знаходить  свій вираз у формі числа (вартості товару, ціни товару) в ринковому середовищі. Елементами товарності є не лише матеріальні речі, предмети і послуги, а й результати інтелектуальної праці – ідеї, управлінські рішення, винаходи сорти рослин тощо. Ось чому, в динамічному ринковому середовищі по відношенню до результатів інтелектуальної праці використовують терміни “інтелектуальна власність”, “інтелектуальний потенціал”, “інтелектуальний капітал”, “комерціалізація інтелектуальної власності” тощо.

         Зосередимо  увагу  на розкритті економічного змісту поняття “інтелектуальний капітал”, який охоплює всі інші означені терміни в Інтелектуальній економіці.

         Фахівці з  Росії вважають, що інтелектуальний  капітал – це ресурс, який характеризує знання, інтелектуальний потенціал  організації та є один з нових  критеріїв визначення конкурентноздатності організації. І далі, відмічають фахівці, більшість дослідників та практиків приходять до думки, що на рівні організації інтелектуальний капітал є сума трьох складових:

         1. Людський капітал – сукупність знань, навичок, творчих здібностей, а також спроможність власників та наукомістких працівників відповідати вимогам і задачам компанії.

         2. Структурний капітал – програмні засоби ЕОМ, програмне забезпечення, бази даних, організаційна структура, патенти, товарні знаки, а також всілякі організаційні механізми, які забезпечують продуктивність працюючих та функціонування компанії.

         3. Споживчий капітал – майбутні споживачі продукції компанії, її спроможність задовольнити їх запити.

         Основою цих  трьох складових є людські  ресурси – найбільша динамічна компонента спроможності компанії отримувати прибуток тривалий час. Вважається, що людський капітал не може бути власністю компанії, а структурний капітал може бути оформлений у власність і може виступати в якості об’єкту купівлі-продажу (2. с. 24).

         Інтелектуальний капітал – це знання, які можуть бути перетворені в прибуток та оцінені. Таке широке визначення, на думку російських фахівців, охоплює будь-які технологічні, управлінські та ринкові новини, які можуть бути інновацією, тобто приносити додатковий прибуток (2, с. 24).

         Можна було б на перший погляд погодитись з  цією думкою фахівців, але поняття  “капітал” і, зокрема, “інтелектуальний капітал” мають дещо іншу економічну природу в умовах ринку.

         Розглянемо  спочатку що є “капітал”. Капітал (нім. Кapital, франц. Сapital, спочатку – головне майно, головна сума, від лат.  Сapitalis – головний) – економічна категорія.

         Капітал –  це авансована вартість, що в процесі  свого руху приносить додаткову  вартість, тобто “самозростаюча”  вартість. За своїм соціально-економічним змістом капітал не є майном. Вчення про додаткову вартість є основою економічної теорії К. Маркса.

         Якщо розглядати капітал з позиції речових  факторів виробництво, тобто як сукупність засобів виробництва, які принесуть  доход їх власникові, то, наприклад, А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход (3, с. 205); Д. Рікардо – як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для проведення в дію праці (4, с. 9-10); Дж. С. Міль – як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці (5, с. 148); А. Маршалл – як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватись з рівною ефективністю, але які не є безплатними дарами природи (6, с. 234).

         Якщо розглядати капітал як певне вкладення, що дає змогу отримувати доход, то до нього треба віднести і вкладення у робочу силу (Г. Беккер, Дж. Мінсер). Цей підхід має назву “концепція людського капіталу”.

         З позиції  П. Самуельсона, капітал складається  з таких факторів виробництва:

         1) природні ресурси; 2) ресурси людської праці; 3) капітальні блага, вироблені самою економічною системою [7, т. 2, с. 203].

         Як бачимо, капітал може розглядатися з позиції  “головного майна”, “головної суми”  і, одночасно як економічна категорія, що виражає сукупно-виробничі відносини, тобто, перетворення додаткової вартості на капітал. Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як чисто технічні, техніко-організаційні моменти, так і соціально-економічні. Капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов, до яких відносять: 1) високорозвинене товарне виробництво і обіг; 2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення; 3) зосередження у частини господарчих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу; 4) відсутність власних засобів виробництва у частини господарчих агентів, що змушує їх найматися. (тут і далі, [8, с. 206 –207].

         Якщо розглядати капітал з точки зору підприємства, що він є сумою вартісної оцінки майна та коштів підприємця, які він може використовувати на господарські потреби. З цієї точки зору принциповим моментом є співвідношення між власним і чужим капіталом. Тільки вкладення капіталу у господарську діяльність, його інвестування створює прибуток. Загальна формула капіталу буде становити  Г – Т – Г`,

         де: Г – грошові засоби, авансовані інвестором;

         Т – товар (придбані засоби виробництва, робоча сила та інші елементи виробництва);

         Г` - грошові засоби, які отримані інвестором від продажу продукції (робіт, послуг) і , які включають до себе реалізований додатковий продукт (додаткову вартість);

         (Г` - Г) – додаткова вартість (доход інвестора);

         (Г` - Т) – виручка від продажу продукції (робіт, послуг);

         (Г  – Т) – витрати інвестора на придбання товару.

         Як видно, грошові засоби (Г), які вкладаються у виробничо-торговий процес, не використовуються повністю, а лише авансуються, і після завершення кругообігу вони повертаються вкладнику (інвестору) з додатковим доходом (Г`). Капітал повинен постійно здійснювати кругообіг, що дає можливість підприємцю отримати прибуток.

         По відношенню до фінансових ресурсів, капітал –  це їх частина. А фінансові ресурси, які використовуються на розвиток виробничо-торгового  процесу є капітал в його грошовій формі. По закінченні відповідного строку весь вкладений у виробництво капітал перетворюється на накопичену (капіталізовану) додаткову вартість. Додаткова вартість являє собою фонд, за рахунок якого здійснюється поширене відтворення.

         Суть процесу  виробництва додаткової вартості розкрита К. Марксом у вченні про постійний та перемінний капітал. При цьому К. Маркс використовував всім нам відому формулу вартості (W) товарів у процесі виробництва, а саме: W = C + V + m ,

         де: С – постійний капітал (від слова “constant” – “постійний”);

         V – перемінний капітал (від слова “veriable” який “змінюється”);

         m– додаткова вартість (від слова “Мehrwert”)

         Одночасно С – це стара, перенесена вартість, а (V +m) – нова вартість;

         V – відтворена  вартість  робочої  сили;  m – її прирощення [9, с. 73-74].

         Постійним капіталом К. Маркс називав ту частину авансового капіталу, яка  перетворюється на засоби виробництва  і в процесі виробництва не змінює своєї вартості. Перемінний капітал – це та частка капіталу, яка перетворюється на робочу силу і в процесі виробництва змінює свою вартість, тобто створює додаткову вартість.

         Якщо все  означене про капітал підсумувати, то можна визначити загальні властивості капіталу, які зводяться до таких узагальнень:

1. капітал виступає як економічна категорія і за своїм соціально-економічним змістом не є майном;
2. капітал має вартісну оцінку і є “самозростаюча “ вартість;
3. капітал існує лише за певних соціально-економічних умов, властивих ринковому середовищу;
4. капітал розглядається як авансована вартість і після завершення кругообігу повертається з додатковим доходом;
5. капітал є частина багатства (фінансових ресурсів) підприємця (сума вартісної оцінки майна та коштів), може бути інновацією.