Економiчна конкуренцiя Японii i КНР у Центральнiй Азii та схiднiй Европi: висновки для Украiни

      В Східній Європі Китай має особливе партнерство з Білоруссю. Про  те, що Мінськ є “надійним другом” КНР, а Китай – “головним пріоритетом східного вектору” Білорусі неодноразово заявляв президент О. Лукашенко. За прогнозами, в 2008 р. білорусько-китайський торговельний оббіг сягнув 2 млрд дол., що вражає не стільки абсолютним значенням (товарообіг України і Китаю майже 6 млрд дол.) скільки темпами зростання. В загальному зовнішньоторговельному обсязі Білорусі, частка торгівлі з КНР складає 2,8 %, що робить Китай сьомим за значенням торговельним партнером Мінська. Сторони домовились про реалізацію більше 20 спільних проектів, які обіцяють приток інвестицій в Білорусь щонайменше на 2 млрд дол. Інтерес Китаю до розвитку співробітництва з Білоруссю обумовлюється сусідством країни з ЄС, що є вигідним з точки зору налагодження спільного виробництва з подальшим експортом на ринки Західної Європи так і СНД. А головне, бізнес знаходить тут міцну підтримку з боку урядів, яким притаманні схожі політичні цінності.   

Відносини Японії з ЦА та СЄ – синтез політики і енергетичних потреб

       Останнім  часом Японія починає переглядати  роль “євразійського” фактору, надаючи центральноазійському напряму більшого значення, ніж раніше.

       Цьому сприяють наступні фактори: по-перше, проблема постачання енергоносіїв та їх диверсифікація є не менш важливою для Японії ніж  для Китаю; по-друге, економічне зростання  КНР підштовхує Токіо до більш  активного відстоювання власних  інтересів в регіоні; по-третє, однією з головних зовнішньополітичних  цілей Японії є отримання постійного членства в Раді Безпеки ООН і  як наслідок, перетворення на більш  потужного гравця на міжнародній  арені.

       І головне, – продовження антитерористичної  війни в Афганістані та інтереси стримування міжнародної ваги Китаю  стимулюють співробітництво Японії і США, яке спрямоване на залучення  Центральної Азії до сфери їх впливу через різноманітні економічні та політичні  ініціативи. Отже, при аналізі політики Японії в ЦА необхідно враховувати  союзницькі відносини між Японією  і США.

       Ще  до початку антитерористичної компанії в Афганістані, Японія не без узгодження із США почала фінансово підтримувати Узбекистан. Багато в чому саме завдяки  Японії стало можливим відкриття  американської військової бази в  Ханабаді.  Після того як Киргизстан відмовив США у користуванні військовою базою у Манасі, очевидно, що Сполученим Штатам доведеться знову докладати зусилля до розширення лояльності до себе, в тому числі в ключових для них державах – Узбекистані, а також Казахстані, парламент якого в грудні 2008 р. ратифікував угоду із США про надання аеропорту Алма-Ати в якості запасного аеродрому для літаків коаліції, що ведуть бойові дії в Афганістані.

       Тож, з точки зору геополітичної  важливості центральноазійського регіону і доступу до ресурсів, продовження Дипломатії Шовкового шляху і надання економічної підтримки регіону належить до зовнішньополітичних пріоритетів Японії.

       У цьому контексті на офіційному рівні  Японія заявляє про продовження  зусиль на взаємодію з країнами Центральної  Азії, які полягатимуть у:

• підтримці соціальної та економічної інфраструктури задля стабілізації економічного становища в країнах регіону;
• сприянні утвердженню принципів демократії і ринкової економіки;
• допомоги у розв'язанні соціальних проблем, покращенні екологічної ситуації тощо.

            Японія здійснюватиме  намічені завдання як на двосторонніх  засадах, так і в рамках діалогу  “Центральна Азія+Японія”, який було ініційовано в 2004 р. У 2006 р. механізм співробітництва було доповнено в новій ініціативі Японії “Трансформація Центральної Азії у коридор миру і стабільності”. Вона, по-суті, є продовженням попередніх ініціатив, з виокремленням трьох основних положень – підхід до Центральної Азії з урахуванням довгострокової перспективи; підтримка відкритого регіонального співробітництва; пошук партнерства заснованого на спільних універсальних цінностях.           

 Очевидно, що довгострокові перспективи  Японії в регіоні пов'язані  із прокладанням нових шляхів  доставки енергоресурсів Каспійського  моря до портів в Пакистані  та Індії, з тим, аби після  транспортувати в Японію. Не випадково,  при проголошені ініціативи “Трансформації...” були присутні представники Афганістану. Через “південний коридор” пропонується “розблокування” географічно замкненої Центральної Азії і вихід її енергоносіїв на зовнішній ринок. В реалізації цього завдання Токіо розраховує на тісне співробітництво із США.

       Японія  володіє достатнім фінансовим і  технічним потенціалом, в якому  зацікавлені країни Центральної  Азії для своєї подальшої модернізації. При цьому Казахстан і Узбекистан залишатимуться пріоритетними партнерами Японії в регіоні і найбільшими  реципієнтами Офіційної допомоги з  розвитку (кожна з країн за період 1991 -2006 рр. отримала більше 700 млн дол.)  

Японські  проекти в Східній  Європі

       Східна  Європа посіла важливе місце у  проголошеній 2006 р. міністром іноземних  справ Т. Асо концепції “Арки свободи і процвітання: розширення японських дипломатичних горизонтів”. Нова ініціатива була покликана зміцнити свободу, демократію, верховенство закону, основні права людини і ринкову економіку на периферії євразійського континенту — від країн Балтії через Центральну і Південно-Східну Європу, Кавказ, Центральну Азію, Близький Схід, Індійський субконтинент, Південно-Східну Азію до Північно-Східної Азії. Як зазначав міністр, Японія буде супутницею країн, які нещодавно ступили на шлях стабільності і демократії і усіляко їх підтримуватиме в цьому через співробітництво в торгівлі та інвестиційній сфері.

       В концепції знайшла відображення чітка орієнтація Японії на співробітництво  з країнами-членами ГУАМ, СДВ (Співдружність  демократичного вибору (Україна, Грузія, Литва, Румунія) і Вишеградської  четвірки (Чехія, Угорщина, Польща, Словаччина). В “Синій книзі – 2007” присвяченій дипломатій Японії йдеться про те, що найближчими роками Токіо буде намагатися інтенсифікувати політичні форуми, організовуючи їх з країнами і організаціями, в яких досвід проведення дискусій є малим або взагалі відсутнім.

       19 лютого 2009 р. відбулась четверта  зустріч “Японія–ГУАМ”, на якій країни заявили про свої наміри розширювати співробітництво в сферах торгівлі, туризму, інвестицій, а також міжнародного співробітництва, яка включає реформування РБ ООН, мирне розв'язання конфліктів на основі рішень РБ ООН та зусилля, спрямовані на протидію кліматичним змінам. За кілька днів до цього всі сторони взяли участь у семінарі присвяченому торгівлі та інвестиціям.

       Що  стосується двостороннього співробітництва, то Грузія і Азербайджан розглядаються  як важливі партнери Японії з точки  зору наявності в цих країнах  корисних копалин. Україна і Молдова  мають особливе значення як сусіди ЄС і уособлюють собою третю хвилю  демократизації регіону (попередні  дві хвилі – країни Вишеградської  четвірки, Балтії, а згодом і Болгарія і Румунія до того як стати членами  ЄС отримували допомогу Японії в рамках ОДР). В Токіо вважають, що допомога Україні має бути спрямована на підтримку ринкових перетворень в економіці і сприятливого бізнес-середовища. Пріоритетним завданням для Молдови є покращення продуктивності в сільському господарстві. Обидві країни у 2007 р. отримали від Японії грантову допомогу на суму трохи більше 5 млн. дол. Більшу частину українського гранту (3,8 млн дол.) було використано для закупівлі сучасного медичного обладнання для дитячих лікарень, іншу — на збереження та підтримку культурних об'єктів в Україні.      

Порівняльний  аналіз залучення  у регіональне  співробітництво  Японії і Китаю

       Стрімке у часі перетворення Китаю на одного з найбільших імпортерів центральноазійських енергоресурсів створює додатковий тиск на їх попит в регіоні, де концентруються також зусилля Росії, Японії, США і країн ЄС. При цьому Китай діє не стільки проти Японії, як в дусі конкуренції із США та глобальними ТНК, що тим не менш зачіпає нафтогазові інтереси Токіо.

       Спільною  тенденцією і для  Китаю, і для Японії є прагнення збільшити  частку природного газу в своєму енергобалансі. Центральна Азія має в цьому зв'язку значний потенціал. На сьогоднішній день існують три проекти газопроводів із Центральної Азії, які конкурують між собою – Прикаспійський газопровід через територію Росії (Туркменія – Казахстан – Росія, орієнтовна дата завершення – кінець 2010 р.), Транскаспійський – обхід Росії (Туркменістан-Азербайджан-Туреччина, з подальшим підключенням до Набукко) і магістраль Центральна Азія – Китай. В центрі всіх проектів – Казахстан і Туркменістан. З них шанси Транскаспійського оцінюються як найменш вірогідні. Збільшення поставок центральноазійських енергоносіїв у Китай робить їх майже мізерними.

       Китай помітно розширює своє співробітництво  з регіоном, послідовно здійснюючи з кожною країною ЦА різноманітні трубопроводні, транспортно-комунікаційні, торговельно-економічні, будівельні та інвестиційні проекти. Більша частина китайських великих інвестицій в сфері енергоресурсів спрямована у Казахстан, який є найбільшим економічним партнером КНР в Центральній Азії і другим в СНД.

       Присутність Японії є не такою масштабною і  переважно концентрується на співробітництві  в атомній енергетиці, поліпшенні інфраструктури, розробці природних  ресурсів. Серед найбільших партнерів  Японії в регіоні – Казахстан, з яким здійснюються спільні проекти  розробки уранових родовищ, та Узбекистан, з якого в Японію імпортується  золото, і який донедавна був важливим плацдармом для забезпечення військ коаліції в Афганістані.

     Важливим  напрямком китайських інвестицій в  регіоні є транспортна інфраструктура. У вересні 2008 р. Китай заявив про плани інвестувати до 100 млрд дол. США в будівництво автомобільних доріг і залізниць, які зв'яжуть Центральну Азію з іншими регіонами. Протягом десяти років планується прокласти більше 20 тис. км залізниці, якими доставлятимуться китайські товари в Центральну Азію, а нафта і метали – в Китай. Масштабність проекту обумовлює участь у ньому багатьох зацікавлених сторін - Росії, Європи, Ірану і Пакистану.

     В червні 2008 р. було досягнуто домовленості між урядом Казахстану та Всесвітнім банком про фінансування будівництва  ділянки дороги Шикмент-Актобе в 1025 км. Дорога стане частиною проекту шляхопроводу, який буде прокладено від казахстансько-китайського кордону (Хоргос) до кордону з Росією (Срим) і в свою чергу стане частиною масштабного трансєвразійського проекту “Західний Китай – Західна Європа” (через територію Казахстану, Росії, України). В рамках цього проекту передбачається також співробітництво із Азіатським банком розвитку, Ісламським банком розвитку та Європейським банком реконструкції та розвитку.

     Японія  також зацікавлена у будівництві  сучасного Великого шовкового шляху. З її допомогою було модернізовано  низку аеропортів в центральноазійських країнах, вона вкладає кошти в удосконалення системи зв'язку, будівництво мостів і транспортних вузлів. Останнім часом все більше проявляється зацікавленість Японії у прокладанні транспортних шляхів через південь Євразії, із виходами до портів в Аравійському морі, але реалізація цього проекту напряму залежить від стабілізації ситуації в Афганістані.

     В цілому, обсяги китайських інвестицій в Центральноазійський регіон на початок 2008 р. перевищили 11 млрд дол., а кредитів – 3 млрд дол. США. Японські інвестиції в регіон є незначними, і починаючи з 1994 р. оцінюються для Казахстану – в 300 млн дол., для Узбекистану – в 2 млрд дол. Крім того, Японія надала регіону  близько 600 млн дол. у вигляді грантової допомоги. Зважаючи на світову фінансову кризу, країни Центральної Азії розуміють, що інвестиційний потенціал Китаю і Японії не є однаковим. Криза торкнулася Китаю лише у декількох промислових сферах, принаймні, як пообіцяв прем'єр-міністр Китаю Вень Цзябао на форумі в Давосі, зростання китайської економіки в 2009 р. становитиме 8 %. Японську економіку, за прогнозом МВФ, очікує істотний спад ВВП, без перспектив швидкого відновлення.

     Показовим є рівень торговельного співробітництва. На сьогоднішній день в середньому на долю КНР припадає не більше 15 % зовнішньоекономічного обігу країн регіону, а сукупна частка цих країн у зовнішній торгівлі Китаю становить 0,7 %. Однак це більше ніж обсяги торгівлі Японії із регіоном (див. табл. 1).

     Об'єктивною перешкодою торгівлі між Японією  та центральноазійськими країнами є географічна віддаленість. Крім того японську сторону не влаштовує те, що практично всі транспортні шляхи Центральної Азії орієнтовані на Росію. Істотним негативним фактором виступають високі транспортні тарифи для транзиту вантажів через Китай. Нарешті, Японія не розглядає даний регіон як ринок збуту своєї промисловості продукції через низьку купівельну спроможність населення. Імпорт високих японських технологій є не доцільним з огляду на велику різницю рівнів промислового виробництва. Виключення становить продукція машинобудування та устаткування для енергетичної сфери.

     На  противагу Японії, Китай, здійснює масштабну  експансію своїх товарів на ринки  Центральної Азії. Потоки китайського  імпорту завдають відчутної шкоди  місцевому бізнесу, подекуди заважають розвитку виробництва, як наприклад в текстильній промисловості.