Економiчна конкуренцiя Японii i КНР у Центральнiй Азii та схiднiй Европi: висновки для Украiни

ЕКОНОМІЧНА  КОНКУРЕНЦІЯ ЯПОНІЇ І КНР У ЦЕНТРАЛЬНІЙ  АЗІЇ ТА СХІДНІЙ ЄВРОПІ: ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ  

Анотація           

 Японія  і Китай – дві найпотужніші  в економічному відношенні країни  Азійсько-Тихоокеанського регіону,  які за прогнозами експертів  залишатимуться в першій п'ятірці  світових економічних лідерів  і надалі. Для обох країн стратегічними  засадами подальшого національного  розвитку є пошук нових ринків  збуту товарів і забезпечення  енергоносіями. І Пекін, і Токіо,  не обходять у своєму зовнішньоекономічному  плануванні співробітництво з  країнами Центральної Азії та  Східної Європи.

    Аналітична  записка присвячена виявленню стану  та характеру співробітництва Японії і КНР з країнами зазначених регіонів. В силу географічної віддаленості Східної  Європи від Азії, рівень налагоджених економічних та господарських контактів  є, зрозуміло, нижчим ніж аналогічний  із центральноазійськими країнами. Проте, важливо відзначити політичну складову у зацікавленні Японії та Китаю у проникненні в європейські країни.

    Помітне місце у міжрегіональному співробітництві  займають колективні утворення - Шанхайська організація співробітництва та Діалог “Центральна Азія + Японія”, в рамках яких активно просуваються проекти створення транзитних шляхів Азія-Європа, лібералізації міжрегіональної торгівлі тощо. Участь України в даних проектах, а також співробітництво по лінії Японія – ГУАМ становить особливий інтерес для реалізації зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів нашої держави.   

ЕКОНОМІЧНА  КОНКУРЕНЦІЯ ЯПОНІЇ І КНР У ЦЕНТРАЛЬНІЙ  АЗІЇ ТА СХІДНІЙ ЄВРОПІ: ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ  

    Зовнішньоекономічні відносини між Японією і Китаєм з одного боку, та країнами Східної  Європи та Центральної Азії (ЦА) –  з іншого, в останні роки стрімко  розвиваються. Це актуалізує виокремлення євразійського напряму у зовнішньополітичних пріоритетах Пекіна і Токіо як невід'ємної складової їх регіональної політики, в якій обидві країни націлені на закріплення своїх лідерських позицій. Для України співробітництво з обома країнами є важливим з точки зору можливості залучення інвестицій в інфраструктурні проекти, особливо у підготовці до проведення у 2012 р. чемпіонату Європи з футболу. Зазначена подія, може сприяти розширенню співробітництва України з Китаєм і Японією в торговельній та інвестиційній сферах.

    Євразійський  вектор зовнішньої політики Японії та Китаю складається з окремих  частин, що обумовлено конкретними  економічними та політичними інтересами. Так, Центральноазійський регіон (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменіcтан, Таджикистан) становить значний інтерес з точки зору реалізації економічних, енергетичних і транзитних проектів з країнами Східної Азії. Крім того, після подій 11 вересня 2001 р., які призвели до трансформації раніше периферійного статусу Центральної Азії у стратегічно-важливий, значення регіону для КНР і Японії істотно зросло. Східна Європа (Україна, Білорусь, Молдова) становить для Японії і Китаю значний інтерес з точки зору її ринків, певних політичних проектів. В останні роки склалося певне “районування” пріоритетів співробітництва Токіо і Пекіна з країнами регіону. Китай встановив тісні політичні та економічні відносини з Білоруссю, а Японія активно співпрацює з країнами-членами ГУАМ.

    Зосереджуючи  основну увагу на економічному співробітництві  Китаю і Японії із зазначеними  регіонами, неможливо обійти увагою деякі політичні та геостратегічні аспекти двостороннього співробітництва. Це обумовлено тим, що характерною рисою діяльності японського і китайського бізнесу є те, що вони діють за активної підтримки з боку держави. Фактично, двосторонні економічні зв'язки Японії та Китаю з іншими країнами, які встановлюються при прямій участі державного апарату, формують середовище для діяльності компаній. У цьому зв'язку макро- і мікрорівні зовнішньоекономічних відносин є тісно взаємопов'язаними.   

“Євразійський” напрям у зовнішньополітичних пріоритетах Китаю та Японії

    В Пекіні і Токіо розуміють, що в  економічному плані Центральна Азія і прилеглі до неї регіони набуватимуть все більшого значення, особливо як постачальники енергоносіїв. Для  Китаю центральноазійський регіон відіграє роль зв'язувальної ланки між Сходом і Європою не тільки в географічному, але й в політичному і культурному розумінні. Тому Китай зацікавлений у стабільності і процвітанні регіону, який також є потенційним ринком для зростаючої економіки КНР.  Крім того, Китай розглядає свої відносини з Центральною Азією в контексті проблем розвитку і стабільності в західних районах Китаю, зокрема, в Синьцзян-Уйгурському автономному районі.

    Зростання впливу Китаю в регіоні є очевидним. Офіційні китайські джерела підкреслюють, що основними пріоритетами політики Китаю в Центральній Азії є підтримка стабільності, доступ до енергоресурсів на взаємовигідних засадах і подальший розвиток економічних зв'язків з регіоном.         

 Подальше  зростання економіки Китаю неодмінно  збільшуватиме його вагу для  країн ЦА. Цьому сприяє і застосування  Китаєм для взаємодії з центральноазійським регіоном як багатостороннього так і двостороннього підходів. Особливого значення в Пекіні надається співробітництву в рамках Шанхайської організації співробітництва (ШОС), яка являє широку і досить ефективну платформу для розвитку політичних і економічних відносин. Так, в рамках ШОС у 2006 р. було створено Ділову Раду, до якої входять представники бізнесу країн-членів, Міжбанківське об'єднання, а наразі створюється Енергетичний клуб ШОС. Тісні економічні відносини Китаю з Білоруссю дозволяють Пекіну вийти на перехресне співробітництво ШОС-ЄврАзЕС (до складу останньої входить Білорусь і не входить Китай). Таке співробітництво має особливе значення з огляду на спроби створення єдиного економічного, в тому числі митного, енергетичного і транспортного простору. В довгостроковій перспективі передбачається створення зони вільної торгівлі між країнами-членами ШОС.

    Активність  Китаю не може не викликати відповідної  реакції Японії, яку справедливо  можна віднести до конкурента Китаю  в енергетичній та політичній сферах співробітництва з Центральною  Азією. Як заявив нещодавно редактор однієї з найбільших японських газет "Санкей сімбун" Цутому Саїто перед аудиторією з країн Центральної Азії, їх державам слід “згортати співробітництво з Китаєм в рамках ШОС” і підключатися в більш широку програму торговельних зв'язків із країнами Заходу, в тому числі, і з Японією.

       Центральна  Азія є дуже важливим регіоном для  Японії як в стратегічному, так і  економічному відношенні. Токіо намагається зменшити свою залежність від близькосхідної нафти і використовувати енергоресурси з інших регіонів. Разом з тим японський уряд приділяє особливу увагу пошуку надійних джерел природного газу, що забезпечило б виконання вимог Кіотського протоколу про зменшення викидів парникових газів в атмосферу. Важливими статтями економічних інтересів Японії є також імпорт золота, особливо із Узбекистану*, та доступ до уранових покладів Казахстану*. На сьогоднішній день, Японія концентрує основні свої зусилля на двосторонніх відносинах з цими двома державами Центральної Азії. З ними були підписані договори про стратегічні відносини і налагоджуються тісні економічні зв'язки.

      Прагматичний  підхід Китаю до співробітництва  з Центральною  Азією та Східною  Європою: мотиви та інтереси

      Економічна  могутність Китаю в регіональному  і глобальному масштабі істотно  зросла за останні десять років. Перед  державою стоїть низка завдань, від  вирішення яких залежить збереження динаміки економічного зростання, що забезпечить  внутрішню стабільність та досягнення поставленої мети – перетворення Китаю на одну з високорозвинених держав світу. Головним серед них в економічній площині є забезпечення необхідним об'ємом енергоресурсів.

      За  їх споживанням Китай вийшов на друге  місце в світі, обійшовши за цим  показником Японію. Наразі в енергобалансі  КНР переважає вугілля, частка якого  за різними підрахунками, становить  від 67 до 75 %. Однак домінування вугілля  в паливно-енергетичному балансі  країни як основного енергоносія  ускладнює і без того значні екологічні проблеми в більшості регіонів Китаю. Уряд КНР зацікавлений у заміні вугілля  більш ефективними енергоносіями  для вироблення електроенергії. Найбільш ймовірним є часткова переорієнтація на збільшення використання природного газу, оскільки Китай володіє власними газовими покладами. Однак, враховуючи, що споживання газу в Китаї в останні  роки зростає в середньому на 20 % щорічно, власних ресурсів для задоволення  потреб в газі не вистачить. За різними  оцінками, до 2020 р. Китай потребуватиме 100-250 млрд куб. м газу щорічно, з них тільки приблизно половину він покриватиме за рахунок власного видобутку. Тому Китай змушений буде орієнтуватися на експорт газу, перш за все, з Центральної Азії та Росії. Так само, згідно прогнозів, попит на імпорт нафти і нафтопродуктів у КНР буде збільшуватися на 10 % щорічно, сягнувши до 2010 р. 150 млн т. Забезпечення необхідного обсягу енергоресурсів має і в подальшому матиме критичне значення для забезпечення динаміки модернізації та розвитку країни. Відповідно, значення відносин з країнами Центральної Азії зростатиме, що посилюватиме устремління Пекіна до взаємодії з ними як на двосторонній основі, так і в рамках ШОС.

      Важливим  фактором також є гарантія стабільності і безпеки постачання енергоресурсів. Основною транспортною артерією КНР є морський шлях через Малаккську протоку, якою здійснюється постачання 80 % імпортованої КНР нафти. При виникненні конфлікту на цьому шляху або його заблокуванні енергетична безпека Китаю буде поставлена під загрозу. Мінімізувати ці ризики дозволяють саме внутрішньоконтинентальні трубопроводи, які проходитимуть територією дружніх з КНР держав.

      На  сьогоднішній день продовжується будівництво  газогону “Середня Азія- Китай” від родовища Самандепе в Туркменії, через Узбекистан, Казахстан і далі в Китай. Будівництво магістралі має завершитися в 2010 р. 28 серпня 2008 р.  під час офіційного візиту голови КНР Ху Цзіньтао до Ашґабаду було підписано нову енергетичну угоду між державним концерном “Туркменгаз” і Китайською національною нафтогазовою корпорацією (CNPC), яка передбачає збільшення потужності трубопроводу з 30 до 40 млрд куб. газу на рік. Згідно двосторонньої угоди CNPC отримала ліцензію на освоєння одного із найбільш перспективних родовищ Туркменії – Багтиярлик.

      У 2007 р. під час зустрічі президента Казахстану Н. Назарбаєва і лідера КНР  Ху Цзіньтао було намічене завдання розширення нафтогону “Алашанькоу – Казахстан” через будівництво другої черги до каспійського порту Атирау. Потужність нафтопроводу складе 20 млн т. нафти на рік (зараз вдвічі менше) за рахунок завантаження нафти з каспійських родовищ.

      Тож, центральноазійський напрям для Пекіну, в умовах зростаючої китайської економіки, є вкрай важливим для забезпечення гарантованого доступу до сировинних ресурсів, а потенційно — до його транзитних можливостей.

      Різнобічна  взаємодія з країнами ЦА надає Китаю  можливість не тільки просуватися шляхом створення мирного  регіонального оточення, але й сприяє утвердженню  його лідерської ролі. Це також підтверджує  постання Китаю як третього глобального  центру сили поряд  з Росією та США. 

      Країни  Східної Європи розглядаються Китаєм як “міст”, через який китайські товари потрапляють у Європу, а також як канал культурного обміну між Сходом та Заходом. Відповідно, з подальшим розвитком економіки КНР і поглибленням політики відкритості, Китай невідворотно буде більш активно розвивати двосторонні і багатосторонні контакти з цими країнами.

      В Пекіні розуміють, що оскільки країни ГУАМ (кожна окремо і разом) володіють  важливими геополітичними і стратегічними  ресурсами, вони є платформами для  стратегічних інтересів і ареною боротьби між США і РФ. Китай  встановив плідну двосторонню співпрацю  з країнами ГУАМ, однак досі не має  прямих зв'язків з самою організацією. У зв'язку з тим, що енергетична  політика  ГУАМ спрямована на експорт нафти Азербайджану і республік Центральної Азії в Європу, це створює для КНР невигідне становище конкуренції з Європою за цю нафту. З іншого боку, співпрацюючи з цією організацією, Китай може відновити Великий шовковий шлях в Євразії. Цей економічний канал забезпечить експорт китайських товарів на ринки Центральної і Східної Європи, що має велике стратегічне значення для економічного обміну між Китаєм і Європою.