Докладна характеристика методів формування внутрішніх цін

    Як  правило, інформація про внутрішні ціни є комерційною таємницею, оскільки з її допомогою підприємства реалізують внутрішні завдання.

    Використання  внутрішніх цін дозволяє:

1. мінімізувати сплачувані податки шляхом завищення цін на продукцію (товари), вироблені в країні з високим рівнем оподаткування, і заниження цін в країнах з низьким рівнем оподаткування;
2. зменшується суму належних до сплати митних платежів та зборів;
3. перерозподіляти прибуток в рамках материнської і дочірньої компанії шляхом завищення цін на експортовану материнською компанією продукцію (товари), в результаті чого знижується прибуток дочірньої компанії і поповнюється бюджет головного підприємства;
4. завойовувати позиції на нових ринках або на ринках інших країн шляхом проведення в них політики цін «впровадження».

    Таким чином, внутрішні ціни дозволяють підприємствам маневрувати наявними ресурсами, тому політика внутрішніх цін будується у взаємозв'язку і взаємозалежності з загальними цілями функціонування організації в цілому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ 2. Основні методи формування внутрішніх цін 

    У ціновій політиці фірми дуже важливий вибір моделі ціноутворення. Цей процес повинен враховувати попит на продукт і його еластичність, витрати, ціни конкурентів.

    Витрати формують нижній рівень ціни, ціни на товари-замінники і аналоги орієнтуються на передбачувану ціну, купівельна оцінка характеристик продукту встановлює верхню межу ціни.

    У реальності проблема вибору методів ціноутворення вирішується з урахуванням трьох найважливіших умов:

• кожне підприємство повинно економічно забезпечити своє існування, тобто ціна повинна покривати витрати (короткострокові і довгострокові), пов'язані з діяльністю підприємства;
• поряд з покриттям витрат підприємство націлене на отримання максимальної або достатнього прибутку, тому необхідно уточнювати ціни окремих сегментів ринку;
• в умовах конкуренції ціна, яку споживач готовий платити за товар, істотно залежить від цін конкурентів. [2;c.14]

    Існує п’ять основних метода формування внутрішніх, які докладно описані нижче.

1. Внутрішні ціни, визначені за ринковими цінами.

     За  базу внутрішніх цін беруться поточні  або усереднені ринкові ціни на внутрішньофірмові  матеріали та комплектуючі вироби, які, з точки зору підприємства, є проміжною продукцією. За відсутності таких цін використовують ціни на аналогічну продукцію. У внутрішніх відносинах між підрозділами практикується також використання ринкових цін зі знижками, що свідчить про економію партнерів за внутрішньою угодою на витратах, пов’язаних з реалізацією (на рекламу, транспортування, фінансові розрахунки та ін.). при цьому найчастіше компанії використовують поточні ринкові ціни. Усереднені ринкові ціни застосовуються тоді, коли підприємства не вважають за доцільне витрачати час та кошти на збір  поточної цінової інформації. Рідко у внутрішньому ціноутворенні використовуються ціни ринкових аналогів номенклатури товарів і послуг внутрішньофірмового обігу.

    На  думку західних економістів, існує  кілька переваг ринкових цін як бази для формування внутрішніх цін, а  саме: вони забезпечують стабільну основу господарської взаємодії підрозділів; дають змогу об’єктивно оцінити ефективність діяльності підрозділів, оскільки саме ринкові ціни є об’єктивним вимірником витрат і прибутку. Вони створюють належні стимули до підвищення ефективності роботи підрозділів за допомогою прибутку, що входить у структуру ринкових цін. Крім того, західні економісти вважають, що основана на ринковій внутрішня ціна позитивно впливає на продуктивність праці і конкурентоспроможність внутрішньої продукції.

    Проте внутрішні ціни, визначені на базі ринкових, не є оптимальним інструментом внутрішніх розрахунків. Так, не завжди можна визначити ринкову ціну на внутрішню продукцію або ціну аналога. В окремих випадках внутрішні товари через свою специфіку взагалі виключені з ринкового обігу. Це стосується, зокрема, товарів, які компанії виробляють із застосуванням секретних технологій. Також має місце певна умовність ринкових цін, які публікуються. За відомими оцінками, розбіжність між опублікованими та фактичними ринковими цінами становить 10—15% і більше. Вибір бази ціни значно ускладнюється, якщо ринок монополізований.

    В окремих випадках ринкові ціни можуть неточно відображати (у тому числі й завищувати) виробничі витрати підрозділу-постачальника у внутрішньому обігу. Це може статися як через обмеженість конкретного ринку порівняно з обсягом внутрішньовиробничого обігу, так і в разі неповного врахування рівня завантаження потужностей. На конкурентному ринку фірми складають кошторис витрат виходячи з неповного завантаження потужностей (як правило, не більш як на 80%).

    У децентралізованій компанії внаслідок  вищої регульованості виробництва  рівень завантаження потужностей може бути вищим. У цьому разі механічне перенесення ринкової ціни у внутрішньоекономічні відносини призведе до штучного збільшення внутрішньої ціни виробів підрозділу-постачальника, що стане причиною збільшення цін у внутрішньому обігу. За подібної ситуації часто приймаються неправильні рішення, наприклад збільшується ціна на кінцеву продукцію, що, у свою чергу, веде до зниження конкурентоспроможності продукції підприємства. Таким чином, внутрішні ціни, сформовані на ринкових цінах, не завжди сприяють узгодженню інтересів підрозділів та підприємства в цілому.

2. Внутрішні ціни, визначені на базі фактичної ціни готової (кінцевої) продукції.

    Своєрідною  альтернативою викладеному вище методу внутрішнього ціноутворення може бути такий метод установлення цін на внутрішні деталі та вузли, який базується на фактичній ціні реалізації готової продукції підприємства. При визначенні внутрішніх цін на проміжні продукти з фактичної ціни готової продукції віднімають витрати виробництва та прибутки підрозділів-постачальників. Процес розрахунку здійснюється у зворотному порядку послідовності технологічного процесу виробництва. На практиці такий метод внутрішнього ціноутворення використовує японська компанія «Мацусіта». За оцінками фахівців, у цьому разі структура внутрішньої ціни така: витрати підрозділу-постачальника — 22%, прибуток — 15%, різні ринкові надбавки — 34%, торговельні націнки — 19%, інші — 10%. Приблизно таку саму структуру має внутрішня ціна, визначена на основі договірної ринкової ціни за кінцеву продукцію в американських децентралізованих компаніях.

    При формуванні внутрішніх цін на базі ринкових цін на кінцеву продукцію виникає проблема визначення величини прибутку у внутрішній ціні. Вирішуючи цю проблему на практиці, орієнтуються на галузеву норму прибутку або здійснюють це пропорційно витратам виробництва або обсягу товарообігу. Але в будь-якому з названих варіантів не виключається можливість довільного розподілу прибутку, що може стати причиною зниження ефективності корпоративної системи управління.

    Слід  зазначити, що внутрішні ціни, визначені  на базі ринкової ціни кінцевої продукції  підприємства, часто призводять до викривлення сутності внутрішньогосподарських відносин унаслідок виникнення внутрішньофірмової ринкової стихії, яка негативно впливає на налагоджений корпоративний механізм. Це може спричинити небажану конкуренцію між підрозділами компанії.

3. Внутрішні ціни, сформовані на договірній основі.

    На  практиці підприємства часто узгоджують ринкові ціни на кінцеву продукцію, сформовані на договірній основі, з особливостями внутрішніх відносин, визначаючи внутрішню ціну на проміжну продукцію виходячи з існуючого рівня ринкових цін. Зауважимо, що ряд фахівців з внутрішнього ціноутворення виключають будь-яку можливість використання альтернативних баз розрахунку, крім договірної ціни. При цьому як аргумент висувається небезпека послаблення ефективності корпоративної системи управління.

    При визначенні внутрішніх цін на основі угоди між підрозділами-постачальниками та підрозділами-споживачами доцільно дотримуватися таких правил:

• підрозділам-партнерам за внутрішньофірмовою угодою надається свобода вибору в реалізації або придбанні продукції як у внутрішнього підрозділу, так і на стороні;
• допускається мінімальне втручання арбітражного комітету компанії;
• сторони зобов’язані інформувати одна одну про можливі альтернативні закупівлі та продаж [2;c.12].

    Досвід  практичної діяльності децентралізованих  компаній свідчить про те, що внутрішні ціни, сформовані на договірній основі, не вирішують усіх проблем. Так, якщо в договір включається умова не купувати продукцію у «зовнішніх» постачальників, то у випадку, коли ринкова ціна менша за прямі витрати підрозділу-постачальника, підприємство зазнає прямих збитків. Слід відзначити певний суб’єктивізм договірного підходу до встановлення внутрішніх цін, тому що вибір необхідної ціни значною мірою залежить від особистих якостей керівників підрозділів, які здійснюють переговори. Крім того, як і будь-яка договірна форма прийняття рішень, процедура визначення внутрішніх договірних цін — це дуже тривалий процес, пов’язаний з великими втратами часу та ризиком виникнення конфліктних ситуацій між керівниками підрозділів.

4. Внутрішні ціни, визначені на основі витрат виробництва.

    Цей метод внутрішнього ціноутворення  найбільш широко використовують у практиці організації внутрішньофірмових відносин вітчизняні підприємства. У зарубіжних компаніях при розрахунках внутрішніх цін витрати є менш поширеною їх базою. Це пояснюється тим, що на своїх традиційних ринках збуту підприємства повинні постійно порівнювати конкурентоспроможність продукції підрозділів з об’єктивним зовнішнім критерієм, яким є ринкова ціна. Проте іноді підприємства вважають за доцільне використовувати затратну базу у внутрішньофірмовому ціноутворенні і застосовують різні варіанти затратного методу встановлення внутрішніх цін. В їх основу можуть бути покладені повні, виробничі, прямі (непрямі), змінні та граничні витрати.

    На  думку багатьох західних економістів, використання затратного методу при встановленні внутрішніх цін може призводити до неефективних управлінських рішень. Так, внутрішні ціни, визначені на основі повних витрат, нерідко зумовлюють завищення витрат підрозділів. Така ситуація виникає при повній або близькій до неї завантаженості потужностей підрозділу, коли внутрішня ціна обчислена виходячи з умов нормального завантаження потужностей. Як наслідок, підрозділу-споживачу, котрий використовує внутрішню продукцію, буде вигідніше купувати її у зовнішніх постачальників. У цьому випадку підприємство зазнає збитків та сплачує додатковий прибуток «зовнішньому» постачальнику.

    За  рахунок зменшення постійних (змінних) витрат при збільшенні обсягу виробництва може бути знижена внутрішня ціна, що базується на прямих витратах. Але й у цьому разі зберігається головний негативний наслідок, притаманний усім варіантам витратного методу внутрішнього ціноутворення — відсутність стимулів у підрозділів підприємства зменшувати ціну.

    Використання  підприємствами внутрішніх цін на базі нормативних витрат нерідко перешкоджає зростанню ефективності роботи підрозділів. Так, якщо нові нормативи вводяться на підприємстві з 1 січня, то підрозділи, які впровадили раціоналізаторські пропозиції з 1 грудня попереднього року, отримують від цього вигоду лише протягом місяця. Тому вони, як правило, намагаються впроваджувати новації з моменту введення підприємством нових нормативів з тим, щоб якомога довше одержувати додаткові доходи. Такий варіант формування внутрішніх цін досить часто використовується в практиці американських децентралізованих компаній.

    З теоретичної точки зору оптимальним  визнається варіант ціноутворення на базі граничних витрат. Особливо це стосується підприємств з капіталомістким виробництвом. Однак на практиці він використовується дуже рідко.

    Модифікацією  витратного методу ціноутворення є  внутрішні ціни з надбавкою на прибуток. У такому вигляді внутрішня  ціна наближається за своєю структурою до ринкової.

5. Комбіновані методи внутрішнього ціноутворення.

    Виходячи з викладеного вище можна зробити висновок, що в системі внутрішнього ціноутворення необхідний поступовий перехід до розрахунків, що ґрунтуються на ринкових цінах.

    Особливістю внутрішніх розрахунків середньої  ланки управління є те, що вони практично не обговорюються в пресі, не існує статистичних даних, які б регулярно публікувалися. У багатьох випадках система внутрішнього ціноутворення на підприємстві становить його комерційну таємницю. Однак в останні роки спостерігається поступовий відхід від витратних методів у внутрішньофірмовому ціноутворенні. Взагалі підприємства практикують диференційований вибір бази розрахунку внутрішньої ціни залежно від конкретної ситуації.