Аналіз фінансового стану підприємства та прогнозування ймовірності банкрутсва

Можлива наступна програма заглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства:

1. Попередній огляд економічного і фінансового стану суб'єкта господарювання.

-         Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарської діяльності.

-         Виявлення “хворих” статей звітності.

2. Оцінка й аналіз економічного потенціалу суб'єкта господарювання.

-         Оцінка майнового положення.

-         Побудова аналітичного нетто.

-         Вертикальний аналіз балансу.

-         Горизонтальний аналіз балансу.

-         Аналіз якісних зрушень у майновому положенні.

-         Оцінка фінансового положення.

-         Оцінка ліквідності.

-         Оцінка фінансової стійкості.

3. Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.

-         Оцінка основної діяльності.

-         Аналіз рентабельності.

-         Оцінка положення на ринку цінних паперів.

Методика аналізу фінансового стану, пропонована І.Т. Балабановим заснована на наступному. Рух будь-яких трудових і матеріальних ресурсів супроводжується  утворенням і витратою коштів, тому фінансовий стан підприємства, відбиває всі сторони його виробничо-торгової діяльності. Характеристика фінансового стану проводиться за наступною схемою:

      аналіз прибутковості (рентабельності);

      аналіз фінансової стійкості;

      аналіз кредитоспроможності;

      аналіз використання капіталу;

      аналіз рівня самофінансування;

      аналіз валютної самооплатності.

Аналіз прибутковості господарюючого суб'єкта характеризується абсо-лютними і відносними показниками. Абсолютний показник прибутковості - це сума прибутку, чи доходів. Відносний показник - рівень рентабельності. Рентабельність являє собою прибутковість, чи прибутковість виробничо-торгового процесу. Її величина виміряється рівнем рентабельності. Рівень рентабельності підприємств зв'язаних з виробництвом продукції, визначається процентним відношенням прибутку від реалізації продукції до собівартості продукції. У процесі аналізу вивчають динаміку зміни обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності і фактори, їх визначальні.  Фінансово стійким вважається таке підприємство, що за рахунок власних коштів покриває засоби, вкладені в активи (основні фонди, нематеріальні активи, оборотні кошти), не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованості і розплачується в термін за своїми обов'язками. Головним у фінансовій діяльності є правильна організація і використання оборотних коштів. Тому в процесі аналізу фінансового стану питанням раціонального використання оборотних коштів приділяється основна увага. Характеристика фінансової стійкості містить у собі аналіз:

      склад і розміщення активів суб'єкта, що хазяює;

      динаміки і структури джерел фінансових ресурсів;

      наявності власних оборотних коштів;

      кредиторської заборгованості;

      наявності і структури оборотних коштів;

      дебіторської заборгованості;

      платоспроможності.   

О. С. Стоянова особливу увагу приділяє специфічним методам аналізу: це розрахунки ефекту фінансового важеля й операційного важеля, а також розрахунку фінансових коефіцієнтів. Найважливішими коефіцієнтами звітності, що використовуються у фінансовому керуванні, є:

коефіцієнти ліквідності (коефіцієнт поточної ліквідності, термінової ліквідності і чистий оборотний капітал);

коефіцієнти ділової активності чи ефективності використання ресурсів (оборотність активів, оборотність дебіторської заборгованості, оборотність матеріально - виробничих запасів і тривалість операційного циклу);

коефіцієнти рентабельності (рентабельність всіх активів підприємства, рентабельність реалізації, рентабельність власного капіталу);

коефіцієнти структури капіталу (коефіцієнт власності, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт захищеності кредиторів);

коефіцієнти ринкової активності (прибуток на одну акцію, балансова вартість однієї акції, співвідношення ринкової ціни акції і її балансової вартості, прибутковість акції і частка виплачених дивідендів).

Важливим інструментом фінансового менеджменту є не тільки аналіз рівня і динаміки основних коефіцієнтів у порівнянні з визначеною базою, але і визначення оптимальних пропорцій між ними з метою розробки найбільш конкурентноздатної фінансової стратегії.[8]

3. Поняття банкрутства та методи його прогнозування

Банкрутство (фінансовий крах, руйнування) — це підтверджена документально нездатність суб'єкта господарювання платити по своїх боргових зобов'язаннях і фінансувати поточну основну діяльність через відсутність засобів. Основною ознакою банкрутства є нездатність підприємства забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання термінів платежів. Після закінчення цього терміну кредитори одержують право на звертання в арбітражний суд про визнання підприємства-боржника банкрутом.  Банкрутство визначене самою сутністю ринкових відносин, що сполучені з невизначеністю досягнення кінцевих результатів і ризиком утрат.

Для діагностики імовірності банкрутства використовується кілька підходів, заснованих на застосуванні:

а) аналізу великої системи критеріїв і ознак;

б) обмеженого кола показників;

в) інтегральних показників, розрахованих за допомогою: скорінгових моделей; багатомірного рейтингового аналізу; мультиплікативного дискримінантного аналізу й інших.

Ознаки банкрутства при багатокритеріальному підході відповідно до рекомендацій Комітету з узагальнення практики аудірування (Великобританія) звичайно поділяють на дві групи. [3]

До першої групи відносяться показники, що свідчать про можливі фінансові утруднення й імовірність банкрутства в недалекому майбутньому:

повторювані істотні втрати в основній діяльності, що виражаються в хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продажів і хронічної збитковості;

наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;

низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція їх до зниження;

збільшення до небезпечних меж частки позикового капіталу в загальній сумі коштів;

дефіцит власного оборотного капіталу;

систематичне збільшення тривалості обороту капіталу;

наявність наднормативних запасів сировини і готової продукції;

використання нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах;

несприятливі зміни в портфелі замовлень;

падіння ринкової вартості акцій підприємства;

зниження виробничого потенціалу і т.д.

В другу групу входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але сигналізують про можливість різкого його погіршення в майбутньому при неприйнятті дійових заходів. До них відносяться:

надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту, типу устаткування, виду активу, ринку сировини чи ринку збуту;

утрата ключових контрагентів;

недооцінка відновлення техніки і технології;

утрата досвідчених співробітників апарата керування;

змушені простої, неритмічна робота;

неефективні довгострокові угоди;

недостатність капітальних вкладень і т.д.

До достоїнств цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків — більш високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріальної задачі, інформативний характер розрахованих показників, суб'єктивність прогнозного рішення.

Відповідно до чинного законодавства про банкрутство підприємств для діагностики їх неспроможності застосовується обмежене коло показників:

коефіцієнт поточної ліквідності,

коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом,

коефіцієнт відновлення (утрати) платоспроможності.

Згідно з даними правилами підприємство визнається неплатоспроможним при наявності однієї з наступних умов:

коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду нижче нормативного значення для відповідної галузі;

коефіцієнт відновлення (утрати) платоспроможності < 1

коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами на кінець звітного періоду нижче нормативного значення для відповідної галузі;

Підприємство вважається стійко неплатоспроможним у тому випадку, якщо протягом останніх 4-х кварталів у нього незадовільна струк-тура балансу. При цьому для визнання стійко неплатоспроможного підпри-ємства потенційним банкрутом необхідна наявність однієї з наступних умов:

коефіцієнт фінансової залежності (питома вага позикових засобів у загальній сумі активів) на кінець звітного періоду має значення вище нормативного (для всіх галузей не більш 0,85);

частка прострочених фінансових зобов'язань у загальній сумі активів підприємства на кінець звітного періоду має значення вище нормативного (для всіх галузей не більш 0,5).

Якщо величина даних коефіцієнтів перевищує рівень нормативних значень, то це свідчить про критичну ситуацію, при якій підприємство не зможе розрахуватися за своїми обов'язками, навіть розпродавши усе своє майно. Така ситуація може привести до реальної погрози ліквідації підприємства за допомогою процедури банкрутства. Дані табл. 1 показують, що на аналізованому умовному підприємстві фінансова ситуація за звітний період трохи погіршилася, хоча погрози банкрутства немає.

Таблиця  1 Показники платоспроможності підприємства

З огляду на різноманіття показників фінансової стійкості, розходження в рівні їхньої критичної оцінок і виникаючі в зв'язку з цим складності в оцінці кредитоспроможності підприємства і ризику його банкрутства, багато вітчизняних і закордонних економістів рекомендують робити інтегральну оцінку фінансової стійкості на основі скорингового аналізу. Методика кредитного скоринга вперше була запропонована американським економістом Д. Дюраном на початку 40-х років.

Сутність цієї методики полягає в класифікації підприємств по ступені ризику виходячи з фактичного рівня показників фінансової стійкості і рейтингу кожного показника, вираженого в балах на основі експертних оцінок.

Розглянемо просту скорингову модель із трьома балансовими показниками (табл. 2), що дозволяє розподілити підприємства по класах:

I клас — підприємства з гарним запасом фінансової стійкості, що дозволяє бути упевненим у поверненні позикових засобів;

II клас — підприємства, що демонструють деякий ступінь ризику по заборгованості, але ще не розглядаються як ризиковані;

III клас — проблемні підприємства;

IV клас — підприємства з високим ризиком банкрутства навіть після вживання заходів по фінансовому оздоровленню. Кредитори ризикують утратити свої засоби і відсотки;

V клас — підприємства найвищого ризику, практично неспроможні.

Згідно з цими критеріями, визначимо, до якого класу відноситься аналізоване умовне підприємство (табл. 3).

Таблиця 2 - Розподіл підприємств по класах