Європейський класицизм

Сприйняття музики[ред. •  ред. код]

Докладніше: Сприйняття музики

 

Психофізіологічною основою  здатності сприйняття музики є слух, що дозволяє сприймати звуки частотою від 20 Гц до 20 кГц і гучністю до 100 дБ. Музику можуть сприймати і глухі  люди, відчуваючи вібрацію власного тіла, це відчуття може бути підсилене, якщо особа тримає порожнистий, резонуючий об'єкт.

 

Музична психологія виділяє  декілька стадій сприйняття музики від  початкового ознайомлення до логічного  засвоєння і емоційного переживання[22], а також виділяє області свідомого  і несвідомого при сприйнятті музики[23].

 

До області несвідомого  при сприйнятті музики відносять  такі явища, як спатіалізацію, емоційний  слух, рухову реакцію, вплив субсенсорного  компоненту тощо[23]. При розгляді свідомого  компоненту, звертається увагу на залежність оцінки музичного твору  як від об'єкта — музичного твору, так і від суб'єкта — слухача, його духовних потреб та естетичних уподобань і досвіду. Вплив соціального середовища на слухача дозволяє говорити про соціальну зумовленість як творчості або виконавство. Слухацьке розуміння та оцінки історично мінливе, воно відображає відмінності в об'єктивному значенні й цінності одного й того ж твору для різних епох і соціальних груп (залежно від його відповідності об'єктивним вимогам часу та потребам суспільства)[3].

Інструментарій[ред. • ред. код]

 бандура

 

 скрипка

 

 саксофони

 

 синтезатор Roland Juno D

 

 

Для продукування музики музиканти  користуються різноманітним інструментарієм. Музичні інструменти відомі з  глибокої давнини, зокрема найстарший у світі барабан датується 13-м  тисячоліттям до н. е., він був знайдений  на Межиріцькій стоянці на території  України[24][25]. В кінці XX століття музичний інструментарій доповнюється електронними інструментами, в тому числі реалізованими  у вигляді програмного забезпечення.

Музичні інструменти[ред. •  ред. код]

Докладніше: Музичні інструменти

 

Світ музичних інструментів багатоманітний і охоплює широкий  ряд народних інструментів, властивих  музичним культурам різних народів  світу, а також ряд інструментів, що закріпилися в професійній  європейській музичній практиці і, завдяки  цьому, отримали поширення по всьому світу.

 

Основоположною для класифікації музичних інструментів вважається Класифікація Горнбостеля-Закса, за якою інструменти  поділяються в залежності від  джерела звуку на ідіофони, мембранофони, хордофони, аерофони, а починаючи  з XX століття, також електрофони. В  залежності від прийомів гри на музичних інструментах, розрізняють дерев'яні  духові, мідні духові, клавішні, ударні і струнні смичкові та щипкові  музичні інструменти.

Електромузичні інструменти  і синтезатори[ред. • ред. код]

Докладніше: Електромузичні інструменти та синтезатор

 

У XX столітті багатоманіття  музичних інструментів поповнилося  електромузичними інструментами, в  яких звук видобувається завдяки  застосуванню електричних коливань. В залежності від способу формування цих коливань розрізняють електричні інструменти, в яких акустичні коливання  підсилюються і обробляються за допомогою  електронної апаратури, та електронні інструменти, у яких коливання електричного струму генерується виключно електрогенераторами.

 

Якщо перші електроінструменти, такі як телармоніум чи терменвокс, передбачали виконання музики лише в реальному часі, то в другій половині XX століття були винайдені  електронні інструменти, що дозволяють запрограмувати той чи інший звук (або їх послідовність) завчасно. Такі інструменти отримали назви синтезаторів. У 1960-ті — 70-ті роки синтезатори затвердились в популярній музиці, поступово забезпечивши створюваній за їх допомогою електронній  музиці одне з чільних місць серед  форм масової культури.

Музичне програмне забезпечення[ред. • ред. код]

Див. також: Категорія:Музичне  програмне забезпечення

 

На рубежі XX–XXI століть  музиканти отримали можливість використовувати  персональний комп'ютер не тільки для  прослуховування чи збереження музичних записів, але і для їх створення  чи обробки. Для цього необхідні  звукова карта, що дозволяє записувати звук в комп'ютер або виводити його на акустичні системи, а також  спеціальне програмне забезпечення.

 

За цільовим призначенням в професійному музичному програмному  забезпеченні можна виділити нотні  редактори, секвенсери, звукові редактори, синтезатори і семплери, а також  програми багатоканального зведення, що зазвичай включають у себе функції  більшості з перелічених типів  програм. Ці програми використовують головним чином два типи цифрових технологій — технології обробки звуку та MIDI-технології. Технології обробки  звуку працюють беспосередньо зі звуком, закодованим у цифровий сигнал, тоді як MIDI-технології працюють з послідовностями  команд для MIDI-сумісного електронного інструмента, який може бути реалізованим як апаратно, так і програмно.

Музичні заклади і організації[ред. • ред. код]

Освітні заклади[ред. • ред. код]

Докладніше: Музична освіта

Див. також: Категорія:Консерваторії  та Категорія:Музичні училища

 

 Старе приміщення Паризької  консерваторії, найпершого вищого  музичного навчального закладу  у світі

 

 Львівська консерваторія,  найстарша в Україні

 

Починаючи з кінця XVIII століття, центрами музичної освіти стають спеціалізовані навчальні заклади, що традиційно називаються  консерваторіями. Першим вищим навчальним закладом музичного профілю стала  відкрита незабаром після французької  революції консерваторія у Парижі (1795), а протягом XIX століття за її прикладом  було відкрито ще 28 консерваторій по всьому світу, в тому числі у Львові (1854), Петербурзі (1862) і Москві (1866). Пізніше  консерваторії стали іменувати  музичними академіями (в тому числі  в Україні), вищими школами музики (в Німеччині), або університетами (у Варшаві, Відні).

 

Сучасні музичні навчальні  заклади мають розгалужену структуру, включаючи відділи композиції, музикознавства, інструментального виконавства, хорового та сольного співу. При консерваторіях діють студентські хори, оркестри та інші колективи. ВАК України виділила музичне мистецтво в окрему спеціальність  під номером «17.00.03», за якою присуджуються  наукові ступені у галузі «мистецтвознавство»[26]. В західних країнах існують такі наукові ступені, як «Магістр музики» (Master of music) і «Доктор музики» (Doctor of Music).

 

Вищій музичній передує музична  освіта початкового і середнього рівнів. В Україні відповідними закладами  є дитячі музичні школи (ДМШ) та музичні  училища. Особливе місце займають спеціалізовані середні музичні школи при  консерваторіях, що характеризуються поєднанням спеціальної музичної освіти із загальною середньою освітою.

Концертні заклади[ред. •  ред. код]

Див. також: концертні зали та філармонія

 

Якщо до XVIII століття центрами виконання музики були церкви, палаци, придворні театри та аристократичні салони, то починаючи з 1690 року, коли в Лондоні був споруджений  перший спеціалізований концертний зал, виступи музичних колективів відбуваються в спеціально споруджених для  цього приміщеннях і стають доступними для широкої аудиторії[27]. Протягом XIX–XX століть виникали концертні  організації, які влаштовували регулярні  виступи колективів і солістів у  приміщеннях купецьких і ремісничих гільдій, залах готелів і ресторанів, а також у приміщеннях оперних  театрів. Найбільші концертні зали світу — зали оперних театрів  Метрополітен-Опера та Опера Сан-Франциско, розраховані більш як на 3000 місць.

 

У країнах соціалістичного  табору протягом XX століття була розбудована  мережа державних концертних організацій, що називалися філармоніями. Станом на 2010 рік філармонії продовжують функціонувати  в усіх обласних центрах України, в столицях та обласних центрах інших  пост-радянських країн, центрах польських  воєводств[28], ряді інших європейських міст (зокрема Берліні). Специфічними радянським явищами стали Будинки  органної та камерної музики, що розташовувались  у приміщеннях закритих у роки радянського панування костелах, в Україні такі заклади буди відкриті протягом 1980-х років — у Києві, Дніпропетровську, Білій Церкві, Львові, та Харкові.

 

Місцем побутування масової  музики є клуби. В СРСР клубні заклади  знаходились у веденні держави, зокрема у веденні Міністерства культури станом на 1970 рік налічувалось більше 90 тисяч клубних закладів[29]. Найбільші клубні заклади називалися будинками та палацами культури[30], при цих закладах створювались різноманітні самодіяльні колективи, у тому числі  хори, оркестри, ансамблі пісні і  пляски. Найбільші палаци культури є традиційним місцем проведення концертів популярної музики, найбільшим закладом такого типу в Україні є  Палац «Україна», що з 1998 року має  статус національного.

 

В Європі та США, а з кінця 1990-х років і в пост-радянських країнах, розвивається мережа приватних  клубних закладів, які стали центрами так званої «клубної музики» —  танцювальної електронної музики, виконуваної  ді-джеями.

Музична індустрія[ред. •  ред. код]

Докладніше: Музична індустрія

 

 Долі продажів музичних  записів на світовому ринку  між найбільшими корпораціями  та незалежними лейблами

 

Потреба у поширенні музичних творів і прагнення отримати на цьому  матеріальну вигоду спричинила до появи  розгалуженої системи організацій  і компаній, яку називають музичною індустрією. Якщо до початку XX століття домінуючим в музичній індустрії  було нотодрукування, то з середини XX століття домінуючою стала звукозаписна індустрія, обіг коштів якої станом на 2004 рік склав близько 32 млрд доларів  США[31].

 

Музична індустрія об'єднує  окремих музикантів, видавців, дистриб'юторів, підприємства роздрібної торгівлі, а  також компанії теле- і радіомовлення, відносини між якими регулюються  законодавством, головним чином в  сфері авторського права. Музична  індустрія розглядає три види власності, з якими вона оперує —  власність на твори, на аудіо записи і на звукові носії. Якщо продаж звукових носіїв споживачам безпосередньо приносить  прибуток роздрібним торговцям, що купують  її у звукозаписних компаній через  дистриб'юторів, то музиканти здебільшого  отримують прибуток у вигляді  роялті — відрахувань від продажів записаних ними випусків.

 

Музична індустрія охоплює  також організації, що займаються кількісними  підрахунками проданих аудіодисків  чи завантажених аудіофайлів. Ці організації  періодично публікують статистику у  вигляді т.зв. хіт-парадів, найуспішніші випуски отримують спеціальні сертифікати, а також відзначаються різноманітними музичними преміями. Концертні виступи  є предметом уваги концертних агентств або музичних менеджерів, при цьому організація концертних турів може сприяти зростанню  кількості проданих альбомів, або  навпаки — випуск альбому сприяє успіху гастролей артиста.

Музична терапія[ред. • ред. код]

Докладніше: музикотерапія

 

З середини XX століття об'єктом  спеціального інтересу стала можливість музики зцілювати людину на фізіологічному чи психічному рівні[32]. Свідчення про  цілющі властивості музики в літературі численні, і найчастіше приписуються музиці В.А. Моцарта[33][34], проте в  окремих працях йдеться і про  лікування більш екзотичними  музичні явищами, як наприклад дзвоном  дзвонів[35] чи навіть 4′33″ Дж. Кейджа.[36] Стверджується, що музика здатна, наприклад, впливати на рецептори шкіри, активізувати функції нервової системи, зменшувати больовий поріг, регулювати виділення  гормонів, що знижує стрес, впливати на серцевий ритм і пульс, підвищувати  і знижувати кров'яний тиск, знижувати  м'язову напругу і покращувати  координацію рухів[37]. Інтегративна дисципліна, що вивчає цілющий вплив  музики на здоров'я людини, а також  сама практика отримала назву музикотерапії.