Музикотерапія та її лікувально-педагогічні можливості

Щедролосєва К.О.

МУЗИКОТЕРАПІЯ ТА ЇЇ ЛІКУВАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ  МОЖЛИВОСТІ

“...в руках  педагога є могутній засіб попередження грубості,

 безсердечності, морального  безкультур’я –  це лікування музикою”.

                                                                        В.Сухомлинський

Цілющі особливості музики, що впливають  на духовний і фізіологічний стан людини, були відомі вже з давніх давен: згадування про це ми знаходимо  ще у папірусах, складених жрецями  Давнього Єгипту. Філософами, лікарями, музикантами Давньої Греції, Китаю, Індії теоретично обґрунтовувався і широко використовувався на практиці увесь арсенал музичного мистецтва.

У середньовіччі ця проблема вивчалась  у руслі теорії афектів, що встановлювала  зв’язок між емоційно-почуттєвими  станами людини і способами їх відображення у музиці. З тих давніх часів стратегія психотерапевтичних і лікувальних можливостей музичного мистецтва проходить червоною ниткою через усі психолікувальні школи і напрями. Перші спроби наукового пояснення цього феномена відносяться до XVII століття, експериментальні дослідження розпочались у XIX ст., але лише у ХХ ст. на науковій основі було розкрито профілактичні, лікувальні й оздоровчі властивості музичного мистецтва, а саме: виявлено лікувальні властивості звуків, установлено взаємозв’язок між частотою звукових коливань музики та фізіологічних процесів людини.

Лікувальні можливості музики покладені  в основу діяльності Інститутів музичної терапії 15 зарубіжних країнах, у тому числі – Англії, Франції, Німеччини, Австрії, США та ін. Безперечно, ХХI століття має дати могутній поштовх і нашій країні для застосування музикотерапії у медицині, психіатрії, і особливо у педагогіці, яка, на жаль, ще не до кінця осягнула та усвідомила значення музики не тільки як естетичної категорії “прекрасного”, що розвиває різнобічні якості особистості, а ще й як засобу, що має великі психотерапевтичні, лікувальні, а головне виховні можливості.

Мета даної статті полягає в  розкритті цілющих особливостей музичного мистецтва як ефективного метода профілактики нервово-психологічних перевантажень учнів, вчителів та кожної людини.

Автори підручника “Педагогічна майстерність”  визнають важливість музикотерапії  як прийому розрядки від негативних емоцій за допомогою утворення вогнищ захисного збудження: “Поринаючи в царину мистецтва, ми отримуємо позитивні емоції, дія яких гальмує негативне ставлення і сприяє врівноваженню емоційного стану”. Проте, вважають, що “сприймання музики – індивідуальне, і кожний обирає для цього свої улюблені твори”. Також наголошують на наявності у вчителя фонотеки та вміння грати на музичних інструментах [1, с.46–47].

На сьогодні, єдиного загальноприйнятого визначення музикотерапії немає, тому наводимо найбільш поширені уявлення про неї, як: медичного напряму, що використовує музику із лікувально-профілактичною метою [2]; психотерапевтичного методу, що використовує музику в якості лікувального засобу [3, с.392]; засобу формування емоційної стійкості у професійній діяльності, керування психічним станом вчителя [1, с. 219].

С. Шушарджан, президент Міжнародної Академії Інтегративної Медицини, класифікує музично-терапевтичний вплив у відповідності до сучасних технологій на клінічний та експериментальний. На розгорнутій схемі, що подана у контексті викладеного матеріалу, чітко окреслені основні напрями класифікації (див. схему 1 за С. Шушарджаном).

Відповідно до класифікації С. Шушарджана, основною метою клінічної музикотерапії (МТ) є використання розроблених методів і технологій із лікувальною і профілактичною метою. Розрізняють такі її основні напрями:              - рецептивна (пасивна) МТ характерна тим, що пацієнт отримує музично-терапевтичний сеанс за певною технологією, не беручи в ньому активну участь.

У рецептивній музикотерапії існують  два основні напрями: музикопсихотерапія, завданням якої є нормалізація психоемоційного стану пацієнта та музикосоматотерапія, яка лікує засобом безпосереднього контактного впливу на тіло людини. У музикопсихотерапії розрізняють динамічну МТ, яка слугує емоційній активізації пацієнта і регулятивну МТ, спрямовану на провокування афективно-динамічних реакцій, котрі викликають катарсис – духовне очищення;

- активна МТ включає у процес музицирування самого пацієнта і має два напрями: лікувально-педагогічний – застосування музики для роботи з дітьми, які відстають у розвитку, а також дітьми з порушеннями слуху та мови; аналітична музикотерапія – при психозах, неврозах і функціональних дисбалансах;

    Схема 1. Класифікація музично-терапевтичних впливів (сучасні технології)

- інтегративна МТ є новітнім музикотерапевтичним напрямом, що з’явився на перетині ряду наук: нейрофізіології, психології, рефлексотерапії, музикознання та ін. Головним її завданням є корекція як окремих психофізіологічних порушень, так і підвищення резервних потенцій цілісного організму. Один із напрямів інтегративної МТ є вокалотерапія – лікування співом, під впливом якого в організмі людини виникають оздоровчі фізіологічні реакції – фонаційні вібрації життєво важливих органів.

Експериментальна музикотерапія, до складу якої входять загальна, системна і клітинна підструктури, досліджує цілісні реакції організму, а саме: психофізіологічні, біохімічні, біофізичні та ін., реакції окремих фізіологічних систем, а також реакції організму людини на клітинному рівні [2].

Постає питання: яким чином відбуваються лікувально-педагогічні, психофізіологічні  позитивні зрушення в організмі  людини?

Вчені-дослідники пояснюють цей  феномен таким чином. Матерією музики є звук. Звучання музики в тимчасовій довжині, вплив її на почуття слухачів у процесі музикотерапії базується на частотному коливанні різних звуків, що резонують з окремими органами чи системами організму людини в цілому. Вченими установлено твердий взаємозв'язок між частотою звукових коливань і конкретними фізіологічними процесами в організмі людини. Звук є одним із основних носіїв інформації, найбільш могутній за силою впливу на мозок людини. І неважливо про що йдеться: шум на вулиці чи концерт симфонічної музики. На сьогодні детально розроблена наукова теорія впливу різних видів звуку на людину. Відповідно до неї звукотерапія підрозділяється на музикотерапію, словотерапію, лікування звуками природи й ультразвуком. Ефективність музикотерапії зумовлюється не тільки емоційним впливом на людину, але й біорезонансним сполученням музичних звуків з вібраціями окремих органів і систем організму. Вібрації музичних звуків активізують вегетативні механізми вищої нервової діяльності, викликають особливі вібраційні відповіді у підсвідомості людини. Відбуваються реакції, що сприяють більш швидкому видужанню пацієнтів. Музикотерапія сприяє у першу чергу успішному лікуванню різного роду психічних розладів: психозів, депресивних станів, шизофренії. Допомагає вона добре й у терапії багатьох психосоматичних захворювань.

Передумовою використання музикотерапії у практиці діяльності вчителів є психофізіологічні дослідження почуттєво-емоційних реакцій особистості на музику. Ми вважаємо за доцільне навести наукові дані, що розкривають означену проблему. Володіти цією інформацією має кожен вчитель і вихователь.

В Росії за ініціативою академіка  В. Бехтерєва у 1913 році було засновано  “Об'єднання з’ясування лікувально-виховного  значення музики та її гігієни”. Вчений переконливо довів, що музика позитивно впливає на дихання, кровообіг, усуває зростаюче стомлення, додає фізичної бадьорості. Саме він обґрунтував перевагу слуху над зором, помітивши, що дитина, глуха від народження, розвивається гірше, ніж сліпа. В. Бехтерєвим була написана навіть спеціальна рецептура: “Щоб перевести дитину із сумного стану у мажорний, треба спочатку потримати її у цьому стані сумною піснею, а згодом, поступово, перевести в оптимістичний стан ритмічною мажорною піснею” [4].

Доктор медичних наук, професор М. Лазарєв довів, що музика позитивно  впливає на дитину ще у період внутрішньоутробного розвитку, наголосивши: “Запам’ятайте: дитина стає особистістю вже у материнському лоні”. Як професійний лікар з музичною освітою, він розробив програму музичного виховання плоду під назвою “Сонатал”, яка була впроваджена в діяльність жіночої консультації пологового будинку м. Набережні Челни і в системі емоційно-рухового комплексу дала разючі результати: відбувалась гармонійна стимуляція фізіологічного і емоційного розвитку плоду (поява “рефлексу усмішки” була зафіксована оптикою); народжені діти мали значно кращі показники фізичного та інтелектуального здоров’я, вони раніше починали утримувати голівку, раніше сідати і вставати, значно раніше вимовляти першу фразу [5].

Ю. Цагареллі вивчав ефективність впливу класичної і джазової музики на зняття психоемоційної напруги студентів після здачі екзаменів. Під впливом класичної музики зниження психоемоційного напруження було зафіксовано у 91% студентів (причому незнайомі музичні творі “спрацьовували” на зниження краще). Під впливом же джазової музики тільки 52 % студентів відчули зниження емоційної напруги, а у 48 % ця напруга, навпаки, зросла [6].

З початку 90-х років минулого століття музикотерапія стала одним із найпопулярніших методів лікування  в США. Спеціальна п’ятикасетна музична терапія, яку застосовував професор психології Кін Дічвайльд, допомогла хворим подолати стреси, гасила роздратування, стимулювала творчу енергію.

Застосуванням спеціальних музичних програм (за рахунок збалансованої діяльності правої і лівої півкуль головного мозку) лікарю Мак Кауліну вдалось досягти піку інтелектуальних можливостей людини.

Сучасні досягнення вітчизняних вчених у галузі музикотерапії довели, по-перше, магічний емоційний вплив музичного мистецтва на інтелектуальний, психологічний і фізіологічний стан людини, по-друге, сприяли розвитку педагогічних здібностей (комунікативності, перцептивності, креативності, сугестивності, емоційної стабільності), вмінь керувати власним емоційно-психічним станом, здатності “бачити” внутрішній стан учнів і адекватно на них впливати. Переключаючись у сферу мистецтва, вчитель одержував позитивні емоції, дія яких гальмувала негативні, призводила до врівноваження емоційного стану, що так важливо для сучасної “стресової” людини, а особливо – для переобтяженого шкільними навантаженнями і конфліктними ситуаціями вчителя (Д. Кемпбелл, В. Петрушин).

На жаль, прийоми музикотерапії  не набули широкого застосування у  навчально-виховному процесі ні середньої, ні вищої школи. Одна з  причин: вчителі і студенти не володіють  необхідними знаннями й вміннями та їх до цього, як правило, не готують.

Лише у Запорізькому національному  університеті (завдяки співробітництву  з університетом соціальних і  прикладних наук Магдебург-Стендаль (Німеччина), у 2002 році для студентів факультету “Соціальна педагогіка і психологія” було проведено (через всесвітню мережу Інтернет) дистанційний курс “Введення в групову музикотерапію” доктором Магдебурського університету Томасом Вошем). Цикл лекцій і семінарів (всього 20 годин) був присвячений питанням історичного становлення музикотерапії в Німеччині, змісту поняття “музикотерапія”, її сутнісних сторін і наукових підходів до вирішення проблеми, психологічних механізмів музичного впливу, ролі і значення музикотерапії в організації занять (http: // www.zsu.edu.ua).

 Музикотерапія може використовуватися  як прийом на уроках художньо-естетичного  циклу і як допоміжний засіб  “рятування” від «шкільних стресів»  у позаурочні години.  Пропонуємо  такі  її напрями як  механізми виховного і психотерапевтичного впливу: емоційне активування в ході уроку; музичний катарсис; емоційна розрядка або регулювання емоційними станом; розвиток комунікативних здібностей; підвищення художньо-естетичних потреб; набуття нових засобів емоційної експресії; формування установок на позитивні відносини з собою,  з колективом, зі світом.

  Формами застосування музикотерапії можуть бути:

Активна музикотерапія – досягається через власну музичну діяльність вчителя та учнів, через відтворення музичного художнього образу, фантазування  учнів після  його сприйняття, спільну імпровізацію мелодії голосом і музичними інструментами (для цього підійдуть шумові інструменти, за допомогою яких учні можуть виразити свої почуття, які викликані музикою, а також  мовою інструментальних звуків відтворити діалогове спілкування); одним із варіантів може бути хорове виконання твору, що створить атмосферу довіри між учнями.  

Рецептивна музикотерапія - припускає процес сприйняття музики з терапевтичним ефектом,  існує в трьох формах:  комунікативної -  спільне прослуховування музики, що спрямовано на підтримку взаємоконтактів, взаєморозуміння; реактивне – спрямоване на досягнення учнями катарсису; регулятивне – сприяє  зниженню нервово-психологічної напруги.

Право вибору активної або рецептивної музикотерапії залежить від вчителя, якому треба враховувати дві умови: зовнішню – час проведення заняття та внутрішню – емоційний настрій класу.  Від вчителя вимагається тонке психологічне відчуття класу, характер якого можна фіксувати за допомогою двох карток – червоного та зеленого кольорів. Червона картка символізує стомлення, роздратування; зелена -  позитивній настрій, поновлення сил. Картки пропонуються учням на початку уроку і за їх допомогою перевіряється емоційний стан класу у процесі проведення занять, відповідно до якого вчителем застосовується музичний матеріал.

Пропонуємо  такі правила  застосування музикотерапії (за адаптованими методиками В.Зав’ялова,  В.Петрушина):

1. з метою ефективного впливу, перш за все, необхідно настроїти і підготувати клас для зустрічі з музикою: учням треба зручно сісти, розслабитись і зосередитись на  уважному сприйманні музики, не відволікаючись при цьому на будь-які другорядні справи;
2. створити установку на  “музичні переживання” і готовність учнів “на переключення із зовнішнього сприйняття на внутрішнє” під впливом музичного твору;
3. на одному занятті використовувати не  більше трьох музичних творів або закінчених  музичних тем, що застосовуються відповідно до “емоційного портрету класу”: перший музичний твір має сформувати певну атмосферу заняття (з метою налагодження контакту з учнями); другий – динамічний за змістом, має стимулювати емоційний стан і спрямовувати на  комунікацію між учнями; третій – заспокоюючий або енергійний, має знімати напругу спілкування, створювати атмосферу спокою або надавати заряд бадьорості, мажорності, оптимізму;