Громадськість і «Потужна кучка»

   Эпоху 60-х років прийнято вести з 1855 року – дати безславного закінчення Кримської війни. Військове поразка  царської Росії було останньої краплею, що переповнила чашу народного терпіння. По країні прокотилася хвиля селянських повстань, які не можна було вже втихомирити ні умовляннями, ні гарматами. Це було знаменне час у суспільної відповідальності і культурному житті Росії. Нові віяння проникали скрізь; нове пробивало собі дорогу в науці, літературі, живопису, музиці і театрі. Проведена царським урядом як ответно-предупредительная міра проти наростала хвилі революційно-демократичного руху, реформа 1861 року, фактично погіршило становище селян. Найкращі уми Росії було зайняті питанням про долю рідного народу, «гуманність, і турбота про поліпшення людського життя», за словами Н.Г.Чернышевского, визначали направлення у розвитку передовий російської науки, літератури і мистецтва. Немає жодної галузі культури, що залишилася осторонь від народно визвольних ідей. Росіяни революційні демократи Чернишевський і Добролюбов, розвиваючи ідеї Бєлінського і Герцена, потужно понесли вперед матеріалістичну філософію. Розробка матеріалістичних положень збагатила різні ділянки науки відкриттями світового масштабу. Досить згадати, що на той час мешкали й працювали математики П.А.Чебышев і С.В.Ковалевская, фізик А.Г.Столетов, хіміки Д.І. Менделєєв і А.М.Бутлеров, фізіолог И.М.Сеченов, біолог И.И.Мечников.

   Розквіт наступає й у російській літературі й мистецтві. Ця епоха дала людству  неперевершеного співака селянське  життя Н.А.Некрасова; тонкого майстра слова, який створив поетичні картини російської природи, чудові образи російських людей, Тургенєва; глибокого психолога, який прагнув пізнати найпотаємніше у людській душі, Достоєвського; могутнього письменника мислителя Л.Н.Толстого.

   У області музики 60-ті роки були також  епохою надзвичайно яскравого розквіту. Великі зміни спостерігаються в  самому укладі музичної життя. Якщо до середини 19 століття музична життя  Росії була замкнутої, доступною  лише для привілейованої аристократичної  публіки, то тепер її осередки набувають набагато більш широкий, демократичний характер. Виникає ряд організацій музыкально-просветительского характеру, висувається ціла плеяда найбільших діячів музичного мистецтва: П.И.Чайковский, брати Рубинштейны, А.Н.Серов, В.В.Стасов, композитори «Могутньої купки».  

   «Потужна  кучка». 

   Історія создания. 

   Випадково вжите Стасовым в 1867 року вираз «могутня купка» міцно ввійшло в життя  і стало служити загальноприйнятим  найменуванням групи композиторів, куди входили: Мілій Олексійович Балакірєв (1837-1910), Модест Петрович Мусоргський (1839-1881), Олександр Порфирійович Бородін (1833-1887), Микола Андрійович Римський-Корсаков (1844-1908) і Цезар Антонович Кюї (1835-1918). Часто «Потужна купка» іменується «Нової російської музичної школою», а також «Балакиревским гуртком», по імені її керівника М.А.Балакирева. За кордоном цю групу музикантів називали «Пятёрка» по числу головних представників. Композитори «Могутньої купки» виступили на творчу арену в період величезного громадського піднесення 60-х років 19 века.

   Історія створення Балакиревского гуртка така: в 1855 року до Петербурга з Казані приїхав  М.А.Балакирев. Вісімнадцятирічний хлопець  надзвичайно обдарований в музичному  відношенні. На початку 1856 року з більшим  успіхом виступає на концертної естраді як піаніста і привертає увагу публіки. Особливо велике значення для Балакірєва купує ознайомлення з В.В.Стасовым.

   Володимир Васильович також Стасов – дуже цікава постать історія російського  мистецтва. Критик, учений мистецтвознавець, історик і археолог, Стасов, виступаючи як музичний критик, був близьким іншому всіх російських композиторів. Він була пов'язана найтіснішому дружбою буквально з усіма великими російськими художниками, виступав у пресі з пропагандою їх кращих стрічок і теж не був їхнім найкращим порадником і помощником.

   Син видатного архітектора В.П.Стасова  Володимир Васильович також народився  Петербурзі, освіту здобув в училище  правознавства. Служба Стасова протягом усього його життя вона була пов'язані  з чудовим установою як публічну бібліотеку. Йому довелося особисто знати Герцена, Чернишевського, Льва Толстого, Рєпіна, Антокольського, Верещагіна, Глінку.

   Стасов  чув відгук Глінки про Балакиреве: «В…Балакиреве знайшов я погляди, близько які підходили до моїм». І, хоча Стасов був за молодого музиканта на років, міцно заприязнився з ним протягом усього життя. Вони постійно проводять час за читанням книжок Бєлінського, Добролюбова, Герцена, Чернишевського, причому Стасов, безсумнівно, більш зрілий, розвиненій і освічений, блискуче знає класичне і сучасне мистецтво, ідейно керує Балакиревым і направляє его.

   У 1856 року однією з університетських концертів Балакірєв зустрічається  з Цезарем Антоновичем Кюї, що тоді в Військово-інженерної академії і спеціалізувався у сфері  споруди військових укріплень. Кюї дуже не любив музику. У ранній молодості він навіть займався з польським композитором Монюшко.

   Своїми  новими і сміливими поглядами  із музикою Балакірєв захоплює Кюї, викликає у ньому серйозний інтерес  мистецтва. Під керуванням Балакірєва Кюї пише в 1857 року скерцо для фортепіано вчетверо руки, оперу «Кавказький бранець», а 1859 року – одноактну комічну оперу «Син мандарина».

   Наступним композитором, присоединившимся до групи  «Балакірєв – Стасов – Кюї», був  Модест Петрович Мусоргський. До свого вступу до балакиревский гурток він був гвардійським офіцером. Складати стало дуже рано і дуже швидко усвідомив, що має присвятити своє життя музиці. Не довго думаючи, він, будучи вже офіцером Преображенського полку, вирішив вийшла у відставку. Попри молодість (18 років), Мусоргський виявляв велику різнобічність інтересів: займатися музикою, історією, літературою, філософією. Його ознайомлення з Балакиревым відбулося 1857 році в А.С.Даргомыжского. Все вразило Мусоргського в Балакиреве: та її зовнішність, яскраве своєрідна гра, і сміливі думки. Відтепер Мусоргський стає частим відвідувачем Балакірєва. Як сказав сам Мусоргський, «проти нього розкрився новий, невідомий йому досі мир».

   У 1862 році вже до балакиревскому кухоль приєднуються Н.А.Римский-Корсаков і А.П.Бородин. Якщо Римський-Корсаков був зовсім молодим віком членом гуртка, погляди й музичний талант якого починали визначатися, то Бородін на той час був зрілим людиною, видатним учёным-химиком, по-дружньому що з такими гігантами російської науки, як Менделєєв, Сєченов, Ковалевський, Боткін.

   У музиці Бородін був самоуком. Своєю  порівняно великий осведомлённостью теоретично музики він зобов'язаний був, переважно, серйозного знайомству з Літературою камерної музики. Ще роки студентства в Медико-хірургічній Академії Бородін, граючи на віолончелі, часто брав участь у ансамблях шанувальників музики. За свідченням, він переграв всю літературу смичкових квартетів, квинтетов, і навіть дуетів і тріо. До зустрічі з Балакиревым Бородін сам написав кілька камерних творів. Балакірєв швидко оцінив як яскраве музичне обдарування Бородіна, та його різнобічну ерудицію.

   Отже, до початку 1863 можна говорити про  сформований балакиревсом кружке. 

   Становлення та розвитку поглядів «кучкистов». 

   Велика  заслуга вчених та розвитку його у період належала М.А.Балакиреву. Він не був їхнім вождем, організатором і вчителем. «Кюї і Мусоргський потрібна була їй як друзі, однодумці, послідовники, товарищи-ученики; але не матимуть них міг би діяти. Навпаки, їм він був потрібен як радник і вчитель, цензор і редактор, якого які й кроку ступити би могли. Музична практика життя й дав можливість яскравому таланту Балакірєва розвиватися швидко. Розвиток інших почалося пізніше, йшло повільніше і вимагало керівника. Цим керівником і він Балакірєв, що домоглася всього своїм чудовим різнобічно музичним талантом і практикою...» (Римський-Корсаков). Величезна воля, виключно різнобічніша музичну освіту, темперамент – такі особисті риси, що визначило його впливом геть всіх членів гуртка. Методи занять Балакірєва з учнями були своєрідними. Він прямо ставив складати симфонії, увертюри, скерцо, оперні уривки тощо., і потім розглядав і, суворо аналізував зроблене. Балакірєв зумів навіяти своїм товаришам по кухоль й необхідність широкого самообразования.

   Крім  Балакірєва, величезну роль керівництві  композиторської молоддю належала і В.В.Стасову. Участь Стасова у  діяльності купки було різноманітним. Воно виявлялося насамперед у сприянні загальному художньому вихованню композиторів, у впливі на ідейну спрямованість їх творчості. Нерідко Стасов підказував сюжети для творів й допомагав у їх розробці й у всебічному обговоренні вже створених творів. Він представляв композиторам різноманітні історичні матеріали, що перебували на його віданні, і шкодував сил для пропаганди їх творчества.

   Стасов  першим виступив у пресі й прихилив увагу до творів композиторів «Могутньої купки». Стасов був провідником ідей російської демократичної естетики серед «кучкистов».

   Так було в повсякденному спілкуванні  з Балакиревым і Стасовым, у висловлюваннях і суперечках про мистецтво, у читанні передовий літератури поступово зростали й міцніли погляди й майстерність композиторів гуртка. На той час у них створено чимало великих самостійних творів. Так, Мусоргський написав симфонічну картину «Ніч на Лисій горі» й дослідити першу редакцію «Бориса Годунова»; Римський-Корсаков – симфонічні твори «Антар», «Садко» і оперу «Псковитянка»; Балакиревым були складено його основні твори: симфонічна поема «У Чехії», увертюра «1000 років», блискуча фортепіанна фантазія «Исламей», «Увертюра втричі російські теми», музика до місця трагедії Шекспіра «Король Лір»; Бородін створив найпершу симфонію; Кюї закінчив оперу «Ратклиф». Саме на цей період Стасов і назвав балакиревский гурток «маленькій, але вже настав могучою кучкою російських музыкантов».

   Кожен з композиторів, які входили в  «Могутню купку», представляє собою  яскраву творчу індивідуальність і  гідний самостійного вивчення. Проте  історичне своєрідність «Могутньої купки» полягала в тому, що це була група не просто по-дружньому розташованих друг до другу музикантів, а творчий колектив, бойове співдружність передових художників свого часу, спаяних ідейним єдністю, загальними художніми установками. У цьому відношенні «Потужна купка» була типовим явищем свого часу. Такі творчі співдружності, гуртки, товариства, створювалися в різних областях мистецтва. У живопису це була «Художня артіль», котра поклала потім початок «передвижничеству», в літературі – група учасників журналу «Сучасник». До цьому ж періоду належить і організація студентських «коммун».

   Композитори «Могутньої купки» виступили як прямі  продовжувачі передових течій російської культури попередньої епохи. Вони вважали  себе послідовниками Глінки і Даргомижського, покликаними продовжити і розвивати їх дело. 

   Російський  народ у творчості композиторов. 

   Провідну  лінію в тематиці творів «купкістів»  займають життя й інтереси російського  народу. Більшість композиторів «Могутньої купки» систематично записывало, вивчав і розробляла зразки народного фольклору. Композитори сміливо використовували народну пісню й у симфонічних, й у оперних творах («Царська наречена», «Снігуронька», «Хованщина», «Борис Годунов»).

   Національні прагнення «Могутньої купки» були позбавлені, проте, якого би там не було відтінку національної обмеженості. Композитори ставилися з великою симпатією до музичним культурам інших народів, що підтверджено численними прикладами використання їх у їхніх творах українських, грузинських, татарських, іспанських,. Чеських та інших національних сюжетів і мелодій. Особливо велике місце у творчості «купкістів» займає східний елемент ( «Тамара», «Исламей» Балакірєва; «Князь Ігор» Бородіна; «Шахерезада», «Антара», «Золотий півник» Римського-Корсакова; «Хованщина» Мусоргского).

   Створюючи художні твори в галузі народу, кажучи мовою їм зрозуміле і близькому, композитори робили свою музику доступною  найширшим верствам слухачів. Цією демократичної устремлённостью  пояснюється велике тяжіння «нової російської школи» до програмності. «Програмними» прийнято називати такі інструментальні твори, у яких ідеї, образи, сюжети розтлумачено самим композитором. Роз'яснення автора можна буде говорити чи тексте-пояснении, доданому до твору, чи його заголовку. Програмними є і ще твори композиторів «Могутньої купки»: «Антар» і «Казка» Римского-Корсакого, «Исламей» і «Король Лір» Балакірєва, «Ніч на Лисій горі» і «Картинки з виставки» Мусоргского.

   Розвиваючи  творчі принципи своїх великих попередників Глінки і Драгомыжского, члени «Могутньої купки» були разом з тим і сміливими новаторами. Не задовольнялися досягнутим, а звали своїх сучасників до «нових берегів», прагнули безпосереднє живому відгуку на вимоги, і запити сучасності, допитливо шукали нових сюжетів, нових типів людей, нових засобів музичного воплощения.

   Нові  власні дороги «кучкистам» доводилося прокладати у завзятій і непримиренну боротьбу проти усього реакційного  і консервативного, в гострих  зіткнення з засиллям іноземної  музиці, яка здавна й ще насаджувалася  російськими правителями і аристократією. Панівним класам було неможливо бути до душі воістину революційні процеси, які відбувалися літератури й мистецтві. Вітчизняне мистецтво не користувалося співчуттям і. Понад те, усе, що було передового, прогресивного переслідували. У заслання відправили Чернишевський, з його творах лежала печатку цензурного заборони. За межами Росії жив Герцен. Художники, демонстративно що з Академії мистецтв, вважалися «підозрілими» і було взято на облік царської охранкою. Вплив західноєвропейських театрів у Росії забезпечувалося усіма державними привілеями: італійські трупи монопольно володіли оперної сценою, іноземні антрепренёры користувалися широкими пільгами, недоступними для вітчизняного искусства.