Сімейне право

 Позбавлення батьківських  прав є винятковим заходом,  який застосовується лише тоді, коли усі інші не дають позитивних  результатів. Позбавлення батьківських  прав допускається лише щодо  дітей, які не досягли 18-ти  років.

 Справи про позбавлення  батьківських прав розглядаються  за заявою одного з батьків,  опікуна, піклувальника, особи,  в сім'ї якої проживає дитина, закладу охорони здоров'я або  навчального закладу, в якому  вона перебуває, органу опіки  та піклування, прокурора, а також  самої дитини, яка досягла 14-ти  років.

 Органи опіки та  піклування, а також прокурор  не тільки мають право пред'явити  позови про позбавлення батьківських  прав, але й зобов'язані взяти  участь у розгляді кожної такої  справи незалежно від того, хто  є позивачем.

 Якщо суд при розгляді  справи про позбавлення батьківських  прав виявив у діях батьків  або одного з них ознаки  злочину - порушується кримінальна  справа.

 Винесене судом рішення  про позбавлення батьківських  прав свідчить про те, що особа  злісно не виконує обов'язки  по вихованню дитини. Зрозуміло,  що у такого батька чи матері  не може бути залишена дитина, в зв'язку з чим виникає необхідність  визначити її майбутню долю.

 Якщо дитина проживала  з тим із батьків, хто позбавлений  батьківських прав, суд вирішує  питання про можливість їхнього  подальшого проживання в одному  житловому приміщенні.

 Суд може постановити  рішення про виселення того  з батьків, хто позбавлений  батьківських прав, з житлового  приміщення, у якому він проживає  з дитиною, якщо буде встановлено,  що він має інше житло, у  яке може поселитися, або постановити  рішення про примусовий поділ  житла чи його примусовий обмін.

 Дитина за бажанням  другого з батьків може бути  передана йому. Якщо дитина не  може бути передана другому  з батьків, переважне право  перед іншими особами на передання  їм дитини мають за їхньою  заявою баба та дід дитини, повнолітні брати та сестри, інші  родичі. Якщо дитина не може  бути передана бабі, дідові або  іншим родичам, мачусі, вітчиму,  вона передається на опікування  органові опіки та піклування. Дитина, яка передана родичам,  мачусі, вітчиму, органу опіки  та піклування, зберігає право  на проживання у житловому  приміщенні, в якому вона проживала,  і може у будь-який час повернутися  до нього.

 З позбавленням батьківських  прав, в принципі, припиняються сімейні  правовідносини між батьками  і дитиною. Особа, позбавлена  батьківських прав, втрачає особисті  немайнові права щодо дитини  та звільняється від обов'язків  щодо її виховання;

 перестає бути законним  представником дитини; втрачає права  на пільги та державну допомогу, що надається сім'ям з дітьми;

 не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

 Позбавлення батьківських  прав як наслідок винної поведінки  батьків не може означати їх  повного звільнення від батьківських  обов'язків по утриманню дітей.

 Одночасно з позбавленням  батьківських прав суд може  на вимогу позивача або з  власної ініціативи вирішити  питання про стягнення аліментів  на дитину. Аліменти на дітей  стягуються на користь другого  з батьків (опікуна, піклувальника,  особи, в сім'ї якої проживає  дитина), а також організації,  де дитина перебуває на вихованні.

 

Усиновлення (удочеріння)

 

Усиновлення — це прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення провадиться виключно в інтересах дитини.

 

Усиновленою може бути дитина (у виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи), яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. Суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення.

 

Дитина, покинута в пологовому будинку, в іншому закладі  охорони здоров'я або яку відмовилися  забрати звідти батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку.

 

Якщо на обліку дітей для можливого усиновлення  перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути, як правило, роз'єднані при усиновленні.

 

Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа, старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років. Кількість дітей, яких може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

 

Не  можуть бути усиновлювачами особи:

обмежені у  дієздатності;

визнані недієздатними;

позбавлені батьківських прав;

що були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їхньої вини;

що перебувають  на обліку або на лікуванні у психоневрологічному  чи наркологічному диспансері;

що зловживають  спиртними напоями або наркотичними засобами;

 

Важливою частиною усиновлення є також процес вибору дитини.

 

 Через те, що усиновлення  - це цілком законний процес, він  протікає довше, ніж звичайна  добірка підходящої сім'ї для  дитини. Батькам пояснюється, які  в них будуть права та обов'язки  по відношенню до дитини, а  усиновленій дитині даються законні,  емоційні та соціальні права  і обов'язки, як і в рідного  члена сім'ї. 

 

 Як тільки завершується  процес усиновлення або удочеріння, прийомна дитина стає законним  нащадком, більш того, у нього  є такі ж права, які має  будь-який рідна дитина, включаючи  права на спадщину своїх батьків. 

 

 Для остаточного завершення  даного процесу необхідні певні  судові формальності. Ними можуть  бути судові слухання, суду необхідно  встановити, хто є істинними біологічними  батьками прийомну дитину. Це  робиться частково через те, щоб  упевнитися в справедливості  і законності прийняття дитини, щоб у непередбачених випадках  і зовнішніх конфліктах в наявності  були всі необхідні документи. 

 

 Складність визначення  біологічних батьків залежить  від законодавства окремих міст  чи держав, обставин усиновлення  або удочеріння. Одним з поширених  таких ситуацій може бути наступний  випадок: діти-сироти знаходяться  під опікою суду, або у біологічних  батьків відняли права на їх  дітей. 

 

 Існує й інший сценарій. Якщо дитина була народжена  підлітком матір'ю-одинаком, то в  даній ситуації для завершення  процесу усиновлення або удочеріння  дитини обов'язково необхідно  відняти права на материнство  у біологічної матері.

 

 Для завершення процесу  усиновлення, суддя, який розглядає  цю справу, переглядає всю зібрану  інформацію щодо дитини, його  біологічних і майбутніх прийомних  батьків. Ця інформація може  складатися з наступних даних: 

 

 Суд, оцінивши будинок,  відносини між батьками і т.д., робить висновок про те, чи  здатні дані батьки усиновити  або удочерити дитину. Суд бере  рекомендаційні листи і уважно  їх розглядає. Рекомендаційні  листи можуть бути отримані  у будь-якого соціального працівника. Звичайно ж, суд може вимагати  будь-яку інформацію, яку вона  вважає необхідною для повної  оцінки готовності батьків усиновити  або удочерити дитину.

 

 На судові слухання  можуть викликати наступних людей: 

 

 Прийомні батьки та  повірені прийомних батьків, біологічні  батьки та їхні повірені, самі  прийомні діти або адвокат  прийомних дітей, соціальний працівник  дитини або соціальні працівники  як прийомних батьків, так і  біологічних батьків. Після того  як будуть опитані всі вищеперелічені люди, суддя винесе позитивний або негативний вердикт щодо клопотання з усиновлення дитини. Якщо суддя вирішує, що прийомним батькам можна усиновити дитину, тоді підписуються всі необхідні папери для остаточного усиновлення або удочеріння.

 

Список  використаної літератури

 

1. Конституційне  право України: Підручник / За  ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – 734с.

 

2. Конституція  України прийнята на п’ятій  сесії Верховної Ради України  28 червня 1996 року. Київ, 1996 р. – 56с.

 

3. Основи правознавства:  Підручник для 9 кл. серед. загальноосвіт. шк. / За ред. І.Б. Усенка. – К.: Ірпінь, 1997. – 416с.

 

4. Сімейний Кодекс  України від 10 січня 2002 р.

 

5. Сімейне право  України. Коментарі. – К., 2001.

 

6. Шлюбний контракт. – Х., 2000.