Сімейне право

2. Внаслідок розірвання  шлюбу: 

 Органами державної реєстрації актів цивільного стану:

1) за заявою  подружжя, яке не має дітей; 

2) за заявою  одного з подружжя, якщо інший  з подружжя: визнаний безвісти  відсутнім; засуджений за вчинення  злочину до позбавлення волі  на строк не менше, як на  три роки;

За  рішенням суду:

1) за спільною  заявою подружжя;

2) за позовом  одного з подружжя

 

 Підстави припинення шлюбу

 Подружжя, яке має дітей,  має право подавати до суду  заяву про розірвання шлюбу  разом із письмовим договором  про те, з ким із них будуть  проживати діти , яку участь у  забезпеченні умов їхнього життя  братиме той із батьків , хто  буде проживати окремо, а також  про умови здійснення ним права  на особисте виховання дітей. 

 Договір між подружжям  про розмір аліментів на дитину  має бути нотаріально посвідчений.  У разі невиконання цього договору  аліменти можуть стягуватись  на підставі виконавчого напису  нотаріуса через три місяці  від дня подання заяви. Суд  виносить рішення про розірвання  шлюбу, якщо буде встановлено  , що заява про розірвання шлюбу  відповідає дійсній волі дружини  та чоловіка, і що після розірвання  шлюбу не будуть порушені їхні  особисті та майнові права,  а також права їхніх дітей.  До закінчення 1 місяця дружина  і чоловік мають право відкликати  заяву про розірвання шлюбу. 

 Згідно зі ст. 110 СК України , позов про розірвання шлюбу може бути поданий одним із подружжя. Разом із тим, позов про розірвання шлюбу не може бути поданий під час вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік , дружина мають право подати позов про розірвання шлюбу в період вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою, а також до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою, або за рішенням суду відомості про чоловіка, як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. Опікун має право подати позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

 Суд обов'язково повинен  вживати заходів щодо примирення  подружжя, якщо це не суперечить  моральним засадам суспільства,  з'ясовувати фактичні взаємини  подружжя, справжні причини позову  про розірвання шлюбу, брати  до уваги наявність малолітньої  дитини, дитини - інваліда та інші  обставини життя подружжя. Суд  виносить рішення про розірвання  шлюбу, якщо буде встановлено,  що подальше спільне життя  подружжя і збереження шлюбу  суперечило б інтересам одного  з них, інтересам їхніх дітей,  що мають істотне значення.

 Особа, яка змінила  своє прізвище у зв'язку з  реєстрацією шлюбу, має право  після розірвання шлюбу надалі  іменуватися цим прізвищем або  відновити своє дошлюбне прізвище.

 Розірвання шлюбу,  здійснене за рішенням суду, має  бути зареєстроване в державному  органі реєстрації актів цивільного  стану, за завою колишньої дружини  або чоловіка. Розірвання шлюбу  засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

 Після розірвання шлюбу  та одержання Свідоцтва про  розірвання шлюбу особа має  право на повторний шлюб.

 Жінка та чоловік  , шлюб між якими було розірвано,  мають право подати до суду  заяву про поновлення їхнього  шлюбу за умови , що жоден  із них не перебуває у повторному  шлюбі.

 

                Визнання шлюбу недійсним

 

Визнання шлюбу  недійсним здійснюється тільки судом у позовному провадженні за правилами, встановленими ЦПК України. При відсутності рішення суду ніхто не вправі посилатися на недійсність шлюбу, навіть при пред'явленні доказів незаконності його укладення.

 

Шлюб  визнається недійсним не від дня вступу рішення суду в законну силу (на майбутнє ), а від дня його укладення, тобто від дня його державної реєстрації в органах РАЦСУ. На підставі рішення суду про визнання шлюбу недійсним, запис акту про укладення шлюбу (і відповідно свідоцтво про шлюб) анулюється і шлюб вважається неіснуючим. В осіб, які перебували у такому "шлюбі", втрачаються усі права й обов'язки чоловіка і дружини за винятком окремих випадків, передбачених законом, з метою захисту прав добросовісного подружнього і дітей, народжених у такому шлюбі.

 

З позовною заявою в суд про визнання шлюбу недійсним можуть звернутися особи, коло яких визначений у Сімейному Кодексі України стосовно кожної конкретної підстави визнання шлюбу недійсним. Такий підхід дозволяє забезпечити захист прав громадян, не допускаючи втручання в їх сімейне й особисте життя сторонніх осіб. Належними позивачами по цій категорії справ виступають особи, чиї права порушені укладенням даного шлюбу (наприклад, тільки подружній, який досяг шлюбного віку, - при визнанні недійсним шлюбу, укладеного ним до досягнення цього віку), а також орган опіки та піклування і прокурор, що виступають у захист як прав громадян, так і державних інтересів (наприклад, прокурор - при визнанні недійсним фіктивного шлюбу, коли обоє подружніх уклали шлюб без наміру створити сім’ю).

 

Від суперечок про визнання шлюбу недійсним варто відрізняти випадки заперечення правильності актових записів про укладення шлюбу. Це має місце, наприклад, при реєстрації укладення шлюбу однією особою без відома і згоди іншого з використанням підроблених документів, при відсутності одного із вступаючих у шлюб, хоча й подавшого заяву про реєстрацію шлюбу. У цих випадках ні про яке укладення шлюбу говорити не можна: його просто не існує, а зроблений актовий запис про його укладення не відбиває справжнього положення речей. Оскільки тут немає взагалі ніякого шлюбу, та немає і ніякої необхідності визнавати такого роду " шлюби, що не відбулися," недійсними. Зроблений запис анулюється органом РАЦСу на підставі відповідного рішення суду.

 

            Майнові права та обов’язки подружжя , батьків , дітей

Подружжя, яке перебуває  в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов’язків.

При укладенні шлюбу подружжя за своїм бажанням обирає прізвище одного з подружжя як їх спільне  прізвище, або кожен з подружжя зберігає своє дошлюбне прізвище, або  може приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. З’єднання  прізвищ не допускається, якщо дошлюбне прізвище хоча б одного із подружжя є подвійним.

При розірванні шлюбу питання  про прізвище кожен з подружжя вирішує самостійно.

Законодавство гарантує рівні  права подружжю при вирішенні  будь-яких питань життя сім’ї, які  вирішуються подружжям разом, на основі взаємної згоди, повної рівності.

Кожен з подружжя має право  вільно обирати місце свого проживання. Це означає, що зміна місця проживання одним із подружжя не тягне за собою  обов’язку іншого з подружжя також  змінювати місце проживання.

Крім особистих  прав і обов’язків, подружжя мають  майнові права та обов’язки.

Майно, нажите подружжям  у період шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має  рівні права щодо такого майна. Подружжя користуються рівними правами на майно і в тому разі, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Майном, нажитим у період шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним із подружжя вважається, що він  діє за згодою іншого подружжя. Для  укладення угод щодо відчуження спільного  майна подружжя, що потребують обов’язкового  нотаріального посвідчення (наприклад, договір купівлі-продажу будинку), згода іншого з подружжя повинна  бути висловлена в письмовій формі.

Подружжя може укладати між  собою будь-які майнові угоди, але зміст цих угод не може бути направлений на обмеження майнових прав дружини, чоловіка, дітей.

Майно, яке належало кожному  із подружжя до одруження, а також  одержане ним у період шлюбу в  дарунок або у спадок, є власністю  кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також  речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча вони могли  б бути придбаними під час шлюбу. Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується належним йому роздільним майном.

Згідно зі статтею 32 Кодексу про шлюб і сім’ю України подружжя повинні матеріально підтримувати одне одного, у випадку відмови в такій підтримці той з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, а також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини (у разі, коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною, – на весь період відпустки, але не більше як до досягнення дитиною шести років) мають право одержувати кошти на утримання від іншого з подружжя, якщо останній спроможний їх надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

Обов’язки подружжя щодо взаємного  утримання не обмежені ніякими строками. Для стягнення коштів на утримання  не має значення, коли один з подружжя став непрацездатним – до шлюбу  чи під час перебування в шлюбі.

У певних випадках суд може звільнити одного з подружжя від  обов’язку утримувати іншого, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги (наприклад, нетривале перебування  подружжя в шлюбних відносинах, негідна  поведінка в сім’ї того з подружжя, який потребує допомоги та інше).

Право одного з подружжя на утримання припиняється в разі поновлення його працездатності, або  якщо він уже не потребує матеріальної допомоги, а також у випадку  укладення ним нового шлюбу.

Взаємні права та обов'язки батьків і дітей базуються  на походженні дітей, засвідченому в  установленому законом порядку. Походження дитини, батьки якої перебувають  між собою в шлюбі, засвідчується  записом про шлюб батьків, а дитини від батьків, які не перебувають  між собою в шлюбі, встановлюється поданням спільної заяви до органів  загсу. Батьківство дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, та в разі відсутності спільної заяви  батьків, може бути встановлене в  судовому порядку.

 Походження дитини  засвідчується відповідним записом. 

 Батьки й діти зобов'язані  надавати один одному моральну  й матеріальну допомогу. При цьому  діти, походження яких установлене  за заявою батьків чи рішенням  суду, мають ті самі права та  обов'язки щодо батьків, що  й діти, які народилися від  батьків, які перебувають у  шлюбі.

До  майнових прав та обов'язків батьків  і дітей належать;

право та обов'язок батьків з управління майном дітей, обов'язок і тих, і тих поважати спільну й роздільну власність  і т. д. До того ж і батьки, і діти мають взаємні аліментні обов'язки. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а повнолітні діти зобов'язані утримувати й піклуватися про непрацездатних батьків. Так, аліменти на неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються в розмірі; на одну дитину - чверті, на двох дітей - третини, на трьох та більше дітей - половини заробітку (доходу) батьків, але не менш як 25% мінімальної заробітної платні на кожну дитину.

 У разі стягнення  аліментів із батьків на непрацездатних  повнолітніх дітей, які потребують  матеріальної допомоги, розмір аліментів  визначається у твердій грошовій  сумі з урахуванням матеріального  становища особи, яка сплачує  аліменти, та особи, яка має  їх одержувати.

 Визнаючи аліменти  на користь батьків, що стягуються  з повнолітніх дітей у твердій  грошовій сумі, виходять із матеріального  й сімейного становища кожного  з дітей та батьків і зважають  на можливість батьків одержувати  аліменти один від одного.

 

Позбавлення батьківських прав

 

Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового  характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання  своїх дітей. Такий засіб може застосовуватись тільки за рішенням суду. Закон встановлює ряд підстав, з яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав. Найперше, до таких підстав відноситься відмова батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважних причин і невиявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування. Коли жінка поступає в пологовий будинок, то вона пред'являє паспорт, але бувають випадки, коли жінки поступають без паспорта. Здебільшого це ті особи, які мають намір залишити дитину в пологовому будинку і відмовитися від неї. В основному від дітей відмовляються одинокі матері, але бувають випадки, коли від дитини відмовляються і сімейні пари, мотивуючи свою відмову наявністю дітей і скрутним матеріальним становищем. У кожному конкретному випадку суд, вивчаючи матеріали справи, визначає, чи є поважною причина відмови від дитини. І якщо суд визнав, що особа без поважних причин відмовляється забрати дитину з пологового будинку, а тим більше - не виявляє щодо неї батьківського піклування протягом півроку, така особа може бути позбавлена батьківських прав за рішенням суду.

 Другою підставою позбавлення батьківських прав є ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Таке ухилення повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, тривалого відрядження, створення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина.

 Третьою підставою позбавлення батьківських прав є жорстоке поводження з дитиною.

 Четвертою - хронічний алкоголізм або наркоманія батьків дитини.

 П'ятою підставою можуть бути будь-які види експлуатації дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.

 Шостою - засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.

 Неповнолітні батьки  не можуть бути позбавлені  батьківських прав з підстав  ухилення від виконання своїх  обов'язків по вихованню дитини, або коли вони є хронічними  алкоголіками чи наркоманами,  а також коли батьки вдаються  до будь-яких видів експлуатації  дитини, примушують її до жебракування  та бродяжництва.

 Мати, батько можуть  бути позбавлені батьківських  прав щодо усіх своїх дітей  або когось з них.

 Досить часто позбавлення  батьківських прав провадиться  одразу з кількох підстав. Пияцтво батьків або одного з них, як правило, поєднане з розпустою, що обумовлює відсутність турботи про дітей, жорстоке поводження з ними, ухилення від виконання обов'язків по вихованню.