Представництво

    Виникнення повноваження в опікуна ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 242 ЦК, згідно якій опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, а також на рішенні про призначення опікуном. У сукупності ці юридичні факти є достатньою умовою виникнення в опікуна повноваження для діяльності як законного предста-вника. Тому при здійсненні ним діяльності від імені опікуваного необхідно подати відповідний документ про призначення опікуном. Опікуни здійснюють усі дії, які міг би здійснити сам опікуваний, якби був дієздатним, але без дозволу органів опіки і піклування не мають права здійснювати від імені опікуваних правочини, що істотно зачіпають майнові інтереси останніх. До-звіл органу опіки і піклування, що видається опікуну на здійснення такого правочину, вста-новлює для нього додаткові повноваження крім тих, що вже передбачені законом.

    Піклувальники не виступають як представники підопічного за законом. Вони сприяють неповнолітнім у здійсненні ними їх прав, і тільки у разі хвороби неповнолітнього, яка перешкоджає особистому укладенню правочину або при веденні справ неповнолітнього у суді чи інших устано-вах, піклувальники виступають як представни-ки підопічного.

    Варто зауважити, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. Наприклад, виникнення пов-новажень закон пов'язує з фактом спільного господарювання, спільності майна. Виходячи з цього, при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарства, він виступає як особа, що діє від імені і в інтересах також другого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається (за винятком тих, що виходять за межі дрібних побутових).

Комерційне представництво ґрунтується на нормах (за деякими винятками), встановлених для представництва й є видом добровільного представництва з особливим суб'єктним складом і сферою застосування. Особливістю суб'єкт-ного складу відносин комерційного представництва є те, що комерційними представниками можуть бути юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які засновані в встановленому законом порядку та фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності. До особливостей також здійснення комерційного представництва необхідно віднести предмет, системний характер дій комерційного представника тощо. Крім того, що комерційний представник має право одночасно представляти різні сторони в угоді, якщо на це є їхня згода або якщо така можливість передбачена законом. У будь-якому випадку інтереси осіб, що представляються, мають пріоритет сто-совно інтересів самого комерційного представника. Комерційний представник зобов'язаний виконувати дане йому доручення з дбайливістю звичайного підприємця. Не допускається здійснення угод комерційним представником від імені особи, яку він представляє, щодо себе особисто.

    Комерційний представник може:

1) приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені юридичні дії від імені і за рахунок особи, що представляється;

2) приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені юридичні дії від свого імені, але за рахунок особи, що представляється;

3) приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені фактичні дії (наприклад, сприяння в пошуку нових контрагентів і проведенні переговорів з метою укладення з ними контрактів, які, однак, укладаються безпосеред-ньо між особою, яку представляють, і третьою особою). Зокрема комерційним представництвом є брокерська діяльність професійних учас-ників ринку цінних паперів.

    Договір на комерційне представництво припускається оплатним. Особа, яка представляєть-ся, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинені дії, крім випадків, коли в само-му договорі є вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і одночасно договором не встановлений розмір винагороди і порядок його сплати, особа що предста-вляється, оплачує за комерційне представництво суму, що при порівнянних обставинах звичайно стягується за послуги аналогічного характеру (ст. 632 ЦК). Окрім того, представник має право на відшкодування витрат, понесених ним при виконанні доручення. Якщо правочин укладений від імені кількох підприємців одночасно, витрати поділяються в рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

    Підставою комерційного представництва може бути цивільно-правовий або трудовий договір. Зокрема, це можуть бути договори доручення, комісії, агентські, брокерські угоди. Од-нак ч. 2 ст. 237 ЦК передбачає, що не є пред-ставником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому угод. Тому можна зробити висновок про те, що комерційне представництво здійснюється, як правило, на підставі договору доручення (гл. 66 ЦК). Цей договір має визначати обсяг наданих комерційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю.

    Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом (наприклад, ст.ст. 1004, 1008, 1009 та ін. ЦК.)

    Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреність це письмовий документ, що видається пред-ставнику тим, кого представляють, для представництва перед третіми особами.

    Залежно від обсягу повноважень, що надаються повіреному особою, котру він представляє, виокремлюють два види довіреності:

1) загальна (генеральна) довіреність, яка уповноважує представника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характеру;

2) спеціальна (у тому  числі разова) довіреність, яка підтверджує повноваження на здійс-нення юридичних дій або правочинів певного типу.

Якщо той, кого представляють, уповнова-жує на здійснення якого-небудь одного право-чину або юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде називатися разовою довіреністю. Така довіреність видається, напри-клад, юристам для захисту інтересів організацій у суді тощо.

Довіреність призначається  для третіх осіб, які з її тексту узнають, якими повноваженнями наділений представник. Для самого повіреного довіреність ніяких самостійних прав на майно, яке отримане для здійснення угоди, не породжує.

    Видача довіреності є одностороннім правочином, і порядок її посвідчення підпорядковуються правилам ЦК, що стосуються правочинів вза-галі. Основні правила видачі довіреності викладено у Законі України «Про нотаріат». Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повно-важення виникає незалежно від згоди останньо-го, і правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майно-вих або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи викорис-тати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

    Довіреність здійснюється тільки в письмовій формі. Вона є іменним документом, а тому в ній обов'язково повинно бути вказано, хто і кому видав довіреність. При цьому потрібно зазначити, що конкретно необхідної форми довіреності як документа немає, головне, щоб були письмово виражені повноваження особи, якій видається довіреність, а як саме це буде вигля-дати, вирішального значення не має (наприклад, як довіреність може бути використаний лист, в якому одна особа наділяє іншу особу повноваженнями на здійснення угоди від його імені і в його інтересах).

    Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. У цьому випадку такий акт має бути оформлений належним чином (підписаний керівником, завірений печаткою юридичної особи тощо).

    Із визначення довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, випливає низка вимог до довіреності. По-перше, вона може бути вчинена лише у пись-мовій формі. По-друге, як кожен документ, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо. По-третє, у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представникові тим, кого представляють.

    Довіреність на вчинення правочину предста-вником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Таке становище випливає з того, що довіреність, як документ, що підтверджує повноваження представника, адресована тим особам, з ким можливе укладення правочинів від імені особи, яка видала довіреність. Оскільки йдеться про врахування саме їхніх інтересів, то й право на ознайомлення з довіреністю існує, передусім, у них.

3. Представництво в арбітражному суді.

    Представництво  в  арбітражному  суді   -  це  процесуальна  діяльність, здійснювана від імені і  в інтересах осіб,  що  беруть  участь  у справі: сторін, третіх осіб, державних органів. Справи  організацій  в  арбітражному суді  ведуть їхні органи і представники, громадяни ж можуть вести  справи  в

арбітражному суді самі або через представників. Арбітражний  процесуальний кодекс  припускає  ведення  справ  органами  юридичних  осіб  і  громадянами безпосередньо або через представників, або разом із представниками.

    Представником в арбітражному суді може бути  будь-який  громадянин,  що має належним  чином  оформлені  повноваження  на  ведення  справи.  Права  і законні інтереси громадян, що не володіють повною дієздатністю, захищають  в арбітражному  процесі  їхні  законні  представники  -  батьки,  усиновителі, опікуни або попечителі. Законні представники можуть доручити ведення справи в арбітражному суді іншому обраному ними представнику.

    ЦК  України   не  обмежує  коло  осіб,  що  можуть  бути  представниками учасників арбітражного процесу. Ними можуть бути будь-які громадяни, у  тому числі співробітники організацій, адвокати, робітники юридичних  фірм,  будь-який уповноважений громадянин, що не підпадаює під  винятки.  Єдина  вимога, зазначена Кодексом, це наявність належним чином  оформлених  повноважень  на ведення  справи.  Повноваження  представника   повинні   бути   виражені   в дорученні, яке видано і оформлено відповідно до  закону.

    Повноваження  на ведення справи в арбітражному  суді  дають  представнику право на учинення від імені особи, яку він представляє,  всіх  процесуальних дій, крім: підписання позовної заяви, передача  справи  в  третейський  суд, повної або часткової відмови від позовних вимог  і  визнання  позову,  зміни предмета  або підстави позову, висновки мирової угоди, передача  повноважень іншій особі (передовіреність), оскарження судового акта  арбітражного  суду, підписання  заяви  про  винесення  протесту,  вимоги  примусового  виконання судового  акта,  одержання  присуджених  майна  або   грошей.   Повноваження представника на вчинення кожного з зазначених  дій повинні  бути  спеціально передбачені в дорученні, яке видано особою, яку він представляє.

    На  підставі  довіреності  на  ведення   справи   представник   вправі:

знайомитися з матеріалами  справи, робити виписки з  нього,  знімати   копії, заявляти відводи, представляти докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти  клопотання,  представляти  свої  докази  і   розуміння   по   усім виникаючим у ході арбітражного процесу питанням. Про  право  вчинення  таких дій не потрібно спеціальної вказівки в дорученні.

4. Оформлення та умови дії довіреності, як підстави представництва у цивільному праві України

    Поняття довіреності. Довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видає одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами.    За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Тому  її  видача  не  вимагає  згоди представника,  а  прийняття  довіреності  або  відмова  від  неї  є   правом представника.   Довіреність   адресована   третім   особам   та    засвідчує повноваження  представника  перед   третіми   особами.   Зміст   довіреності визначається межами правоздатності особи, яку  представляють.  За  загальним правилом,  довіреність  може  видаватися  тільки  дієздатними   громадянами.Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі  тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно.

    Довіреність  юридичній особі може бути  видана тільки на укладення   угод, що не суперечать її  статутові  (положенню)  або  загальному  положенню  про організації даного виду.

    Оскільки довіреність  є односторонньою  цивільно-правовою  угодою,  вона

має  відповідати  загальним  умовам  дійсності,  яким  повинні  задовольняти цивільно-правові угоди. Разом з тим закон  встановлює  ряд  особливих  вимог щодо довіреності. Довіреність має бути укладена тільки  в  письмовій  формі. Довіреність є завжди строковою угодою. У довіреності  обов'язково  має  бути зазначена особа, якій вона видана.

    За  змістом   та  обсягом повноважень,  що  їх   отримує   представник, розрізняють три види  довіреностей:  генеральні  (загальні),  спеціальні  та разові.

    Генеральна  довіреність видається на  вчинення  широкого  кола  угод  та юридичних  дій  (наприклад,  генеральною  є   довіреність,   яка   видається керівникові філії юридичної особи).

    Спеціальна  довіреність видасться представникові  на здійснення  багатьох однорідних юридичних дій.  До  спеціальних  можна  віднести  довіреність  на представництво  у  суді,  довіреність,  яка   видається   експедиторові   на отримання вантажів від залізниці.