Представництво

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський національний педагогічний університет

імені Т. Г. Шевченка

 

 

 

Реферат

з правознавства

на тему: Представництво

 

Напрям 6.020303 "Філологія* Мова і література (англійська)"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     ЗМІСТ

 

Вступ.......................................................................................................................3

1. Поняття і значення  представництва.................................................................4

2. Види представництва в цивільному  праві України........................................7

3. Представництво в арбітражному суді.............................................................13

4. Оформлення та умови дії довіреності, як підстави представництва у цивільному праві України…................................................................................15

Висновки................................................................................................................20

Список використаної літератури.........................................................................21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       ВСТУП

 

    Значення цього інституту в суспільному житті зумовлено тим, що представництво дає можливість оптимізації та активізації придбання та реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, а для недієздатних громадян є основним засобом їх участі в правовідносинах. За допомогою представництва можливі придбання й реалізація більшості матеріальних і низки процесуальних цивільних, а також інших за галузевою належністю суб'єктивних прав і обов'язків. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реального здійснення прав і виконання обов'язків суб'єктами права. Разом з тим особа представника не має закривати собою того, кого представляє, обмежувати його розсуд та права. З'ясування співвідношення між цими суперечливими цілями становить значний науковий інтерес. Зазначені обставини зумовлюють актуальність теми, яка в умовах проголошеного в нашій державі повернення до загальнолюдських гуманістичних цінностей набуває особливого звучання.

    Разом з тим проблема представництва має не лише теоретичний інтерес, але і практичне значення, оскільки процес оновлення цивільного законодавства, який відбувається в Україні, поставив на порядок денний питання про зміну в підходах до регулювання відповідних суспільних відносин, у тому числі тих, що опосередковують відносини представництва. Останні в умовах розширення кількості учасників цивільного обігу, посилення їхньої автономії є ефективним засобом здійснення прав та реалізації обов'язків учасниками економічного обігу.

    Крім того, представництво часто є необхідною умовою реалізації правосуб'єктності юридичної особи. І хоч існує думка, що інтереси останньої зазвичай представляє її орган, але правова природа таких відносин залишається не до кінця з'ясованою. До того ж, у будь-якому разі без інституту представництва тут обійтись практично неможливо.

 

1. Поняття і  значення представництва.

 

    ЦК України  дає змогу  визначити  представництво  як  здійснення  однією особою (представником) від імені  другої  особи  (яку  представляють)  через повноваження, що грунтується на довіреності, законі  або  адміністративному акті,  угод  та  інших  юридичних  дій,  в  результаті  чого  у  особи,  яку представляють,  безпосередньо створюються,   змінюються   і   припиняються цивільні права та обов'язки.

    Потреба в  представництві виникає  тоді, коли особа, яку представляють  в силу закону (наприклад,  через  відсутність  дієздатності)   або  конкретних життєвих обставин (наприклад  через  хворобу,  відрядження,  зайнятості)  не може особисто здійснювати свої  права  і  обов'язки,  але  часто  до  послуг представників  звертаються  заради  того,  щоб   скористатися   спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час і засоби і т.п.

    За допомогою  представництва можуть здійснюватися  не тільки майнові, але і  деякі особисті немайнові права,  проте  не  припускається   вчинення  через представників угод, що за  своїм  характером  можуть  бути  зроблені  тільки особисто, а також інших угод у  випадках,  передбачених  законом  (наприклад тільки особисто можна скласти заповіт, укласти договір  довічного  утримання та  ін.).

    Суб'єкти представництва.

    У відносинах  представництва беруть  участь  три  суб'єкти:  особа,  яку представляють, представник і третя особа.

    Особою, яку  представляють, може бути будь-який  суб'єкт цивільного права —  громадянин, юридична особа, незалежно  від наявності у них дієздатності.

    Представником  є громадянин або юридична  особа, які  мають  повноваження  на  здійснення  юридичних   дій   від   імені   особи,   яку   представляють. Представники  громадяни, як правило,  мають   бути  повністю  дієздатними.  Як виняток,  представниками  можуть   бути   особи,   які   досягли трудового повноліття, тобто 16-річного віку (ст. 188 КЗпП України).

    Юридичні особи,  які мають спеціальну правоздатність, можуть  виконувати функції   представника,  якщо  це  не  суперечить  їх  статутним   завданням, визначеним у законі, статуті або положенні.

    Третьою особою,  з  якою  внаслідок  дії   представника  встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та  обов'язки,  може  бути  будь - який суб'єкт цивільного права. Разом з тим відповідно до  ч.  З  ст.  62  ЦК України представник не може укладати  угоди від імені особи,  яку він представляє, ні щодо себе особисто,  ні  щодо  другої  особи,  представником

якої він водночас є.

    Повноваження представника.

    Дії представника  створюють, змінюють або припиняють  цивільні  права  і обов'язки особи, яку представляють  лише  тоді,  коли  вони  відбуваються  в межах наданих представнику повноважень. Якщо ж  представник  перевищує  свої повноваження, особа яку представляють, звільнена  від будь-яких  зобов'язань перед третьою особою, з котрим представник вступив у правові відношення  від його імені. Повноваження є міра можливого поводження  представника  стосовно  третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноваженнь  представник  укладає  з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від  імені  і  в  інтересах особи,  яку  представляють.  За  характером  походження  та  своїм   змістом повноваження  є  суб'єктивним  правом,  яке  делеговано  представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний  обов'язок  якої-небудь  особи — ні   особи,   яку представляють,  ні  третіх  осіб.  Здійснення  повноважень представником є юридичним фактом,   який   породжує   права   та   обов'язки   особи,   яку представляють. За ст. 62 ЦК України повноваження можуть  грунтуватися  на довіреності,  законі,  адміністративному   акті,   а   також   випливати   з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).

    Наявність  у представника повноважень є  обов'язковою  умовою  будь-якого представництва. Проте, зустрічаються і такі випадки, коли  угоди та інші  юридичні  дії від імені і в інтересах одних  осіб  відбуваються  іншими  особами,  які  не мають на це необхідних  повноважень. Частіше, у реальному  житті  має  місце так  називане  мниме  представництво,  коли  учасники   цивільного обороту думають,  що  діють  відповідно  до   правил  про  представництво,   але  в дійсності  представник  відповідним  повноваженням не  володіє.  Прикладами такого мнимого представництва можуть служити  випадки  невірного  оформлення довіреності,  припинення  її  дії  в  зв'язку  з  закінченням  терміну  дії, скасуванням її особою, яку представляють, і т.п.

    В усіх випадках неправомірного офомлення  угод   або   інших  юридичних

дій, які були  зроблені одною особою від імені  і  в  інтересах  іншого,  не породжують для останнього відповідних  прав  і  обов'язків,  але  вона  може вважатися правомірною тільки в тому випадку коли особа, яку представляють  в подальшому,  схвалить  цю  угоду.  По  своїй  юридичній   природі   наступне схвалення угоди є  односторонньою  угодою,  яке  було  зроблено  на  власний розсуд особою, яку представляють. Схвалення угоди може бути  виражено  як  у письмовій формі, наприклад у виді листа, телеграми,  факсу  і  т.п.,  так  і шляхом  конклюдентних  дій,  наприклад  прийняттям  виконання,  виробництвом розрахунків і т.п. . Важливо лише, щоб  із  дій  особи,  яку  представляють, однозначно випливало пряме схвалення угоди.  Схвалення  угоди  особою,  яку представляють, діє  з оберненою силою, тобто робить угоду дійсної з  моменту її вчинення.

    Як свідчить  судова та арбітражна практика  непоодинокими є випадки, коли представники укладають угоди  з  перевищенням  наданих  їм  повноважень  або взагалі  не  маючи   повноважень.   В   таких   випадках    неуповноваженого представника,   якщо  його  дії   носили  свідомий  протиправний  і   винний характер, він може бути в притягнутий третьою особою до відповідальності  за заподіяння шкоди. У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України "Про  деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням  угод  недійсними" від 12 березня 1999 р.  №  02-5/111  зазначається,  що  у  разі  коли  угода укладена представником юридичної  особи  або  керівником  її  відокремленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з  перевищенням  цих повноважень вона має бути визнана  недійсною,  як  така,  що  не  відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що  сторона,  з  якою  укладено угоду,  знала  або  повинна  була  знати  про  відсутність  у   представника юридичної особи або керівника її відокремленого  підрозділу  повноважень  на укладення угоди, грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

    Іноді угоди  укладаються представником, але  в  них  не  згадується  ім'я особи, яку представляють  (наприклад,  коли  угоду  укладає  керівник  філії банку від свого імені). Розглядаючи  спір,  який  виникає  з  приводу  такої угоди, арбітражні суди відповідно  до  зазначеного  роз'яснення  виходять  з такого:  якщо  керівник  відокремленого  підрозділу  юридичної   особи   мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні  вказівки  на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця  обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною.  У  таких  випадках  угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.

 

2. Види представництва в цивільному праві України

 

   В цивільному праві України інститут представництва розподіляється на три види:

1) представництво за  законом (ст. 242 ЦК);

2) комерційне представництво (ст. 243 ЦК);

3) представництво за  довіреністю (ст. 244 ЦК).

Відповідно до ст. 242 ЦК батьки (усиновлювачі) є законними  представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

    Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

    Такий вид представництва, як представництво за законом має свої характер-ні особливості. Ними, зокрема є його спрямова-ність на захист прав і законних інтересів недієздатних осіб, які внаслідок малоліття, не-доумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі. У зв'язку з цим воля таких осіб для вирішення питання про необхід-ність представництва їхніх інтересів зовні не має значення. Оскільки воля того, кого представля-ють, не має значення для обрання представника і визначення його повноважень, то природно, що така особа не може впливати на діяльність пред-ставника. Специфічним є також правове стано-вище представника при представництві, засно-ваному на законі. Якщо діяльність представника в інтересах особи дієздатної є реалізацією його права, то діяльність представника на захист інтересів осіб недієздатних -- це його обов'я-зок, відмовитися від якого він не може. Інша річ, що такий представник може вийти з числа осіб, які внаслідок свого правового становища зобов'язуються законом або адміністративним актом до захисту прав недієздатних (наприклад, опікун складає свої повноваження, батьків по-збавляють батьківських прав тощо). Ст. 242 ЦК спеціально згадує про окремі категорії осіб, які можуть здійснювати представництво за законом (батьки, усиновлю-вачі, опікуни та ін.).

    Право батьків представляти свої малолітніх та неповнолітніх дітей ґрунтується на такій складній юридичній сукупності, як норма зако-ну і подія (народження дитини), а для представництва батька до того ж потрібна наявність акта цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини), правочину (заява про визнання себе батьком дитини за відсутності шлюбу з матір'ю), рішення суду про визнання батьком дитини. Законними представниками малолітніх та непов-нолітніх дітей є також усиновлювачі, котрі за своїм правовим становищем дорівнюються до батьків. їхнє право на представництво ґрунту-ється на нормі закону та рішенні про усинов-лення. Батьки (усиновлювачі) можуть укладати за неповнолітніх дітей будь-які угоди. Але управління майном дітей батьки (усиновлювачі) здійснюють за умови, що укладення угод не суперечить інтересам дітей.