Муніципальне управління

х2=

3.            Питома вага видатків на забезпечення делегованих повноважень – відображує обсяг завдань державної влади, делегованих для забезпечення місцевим органам влади. Витрати місцевих органів влади на реалізацію делегованих повноважень у повному обсязі компенсує той орган влади, який делегував ці повноваження.

х3=

4.            Питома вага власних доходів в доходах місцевих бюджетів – відображає ступінь залежності джерел доходів органів місцевої влади від їх власної діяльності і власних рішень. Є найбільш універсальним показником рівня самостійності місцевих бюджетів.

х4=

5.            Питома вага закріплених доходів – є показником рівня самостійності місцевого бюджету з урахуванням наданої їм державою на довгостроковій основі додаткової дохідної бази.

х5=

6.            Відношення власних доходів і обов’язкових витрат – визначає ступінь свободи у прийнятті рішень по витратам.

х2=

7.            Ступінь залежності від окремих джерел – є універсальним показником реальної фінансової автономії місцевих органів влади. Місцеві органи влади не можуть потрапляти у залежність до певних соціальних груп, які формують джерела доходів.

3.4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ МУНІЦИПАЛІТЕТУ

1.      Населення муніципалітетів України і система демографічних показників.

2.      Оцінка трудового потенціалу муніципалітету.

3.      Міжрегіональна і міжмуніципальна міграція.

1. Населення муніципалітетів України і система демографічних показників

Населення виступає найважливішим чинником економічного і соціального розвитку, оскільки воно:

      є основою формування трудових ресурсів;

      формує споживацьке середовище;

      є суб’єктом майнових відносин;

      є суб’єктом інвестиційних процесів.

Відомо, що науково обґрунтована характеристика населення повинна базуватися на достовірних матеріалах, якими служать, як правило його переписи, які стали систематично проводитися з кінця XVIII – початку ХІХ ст.

За останні 80 років населення України збільшилося в 1,4 рази. Починаючи з 1993 р. загальна  чисельність населення України почалася зменшуватись. За даними Всеукраїнського перепису 2001 року в Україні проживає  48 млн.457 тис.  осіб.

Для України характерна висока щільність населення; в цілому по Україні вона склала 80 осіб/км кв. Найнижчий показник щільності населення має Чернігівська обл. – 39 осіб/км кв., найбільше – Донецька – 183 особи/км кв.

Дані про  чисельність населення,  а також про співвідношення сільського і міського населення в областях України за переписом 2001 року наведено в таблиці 8.

Таблиця 8.

Кількість населення і співвідношення міського і сільського населення в областях України.

* - включаючи населені пункти, підпорядковані міській раді.

Демографічна ситуація   визначається низкою показників відтворення населення. Далі наведені значення основних показників відтворення населення станом на 2003 р.

Середня очікувана тривалість життя при народженні, кількість років, яку в середньому належить прожити даному поколінню народжених, якщо припустити, якщо буде збережений існуючий стан смертності населення в Україні, становить 67,9 років, для чоловіків – 62,7 роки, для жінок – 73,5 роки відповідно.

Середній вік жителя України – 38,3 роки (чоловіки – 35,6, жінки – 40,6 років).

Найважливішим чинником динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух.  Він визначається такими основними демографічними показниками:

      Коефіцієнт смертності  - кількість померлих за рік на 1 тис. осіб (%о). У 2003 р. він становив  16,07 %о. Для порівняння у 1998 р. – 14.42 %о.

      Коефіцієнт народжуваності – кількість народжених за 1 рік на  1 тис. осіб (%о). За останні роки його значення значно знизилося ( з 13,0%о у 1940 р. до – 8,58 %о у 2003 р.).

Окрім природного руху населення на його кількісний і якісний склад впливає механічний рух населення, або міграція – зміна місця проживання: постійна, тривала, тимчасова, сезонна або маятникова.

Сучасні  методики визначення міграційних процесів не дають змоги отримати чіткого уявлення про міграційні процеси в Україні. Так, за офіційною статистикою в 2005 році сальдо міграції населення склало 42899 осіб (вперше від початку спостереження кількість офіційних іммігрантів перевищило кількість офіційних емігрантів)  Проте, слід зазначити, що офіційна статистика не відображає реальної картини міграції населення. За неофіційними даними за межами України працює більше 7 млн. українців.

2. Оцінка трудового потенціалу муніципалітету.

Трудовий потенціал – система, елементами якої виступають  трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості і робочих місць.

Оцінка трудового потенціалу потрібна для того, щоб забезпечити повну зайнятість працездатного населення, правильний розподіл трудових ресурсів по регіонах і галузях, а також їх раціональне використання.

Кількісна оцінка трудового потенціалу будується на дослідженні демографічних чинників.

Приблизну чисельність населення на перспективу можна визначити за формулою:

Sn = S + S1 - S2

де S – чисельність однорідної групи населення в базисному періоді;  S1 – передбачене сальдо міграції однорідної групи; S2 – передбачена смертність населення однорідної групи.

Розрахунки провадять по всіх вікових групах аж до одного року, представникам якої до наступного року виповниться рік.

Якість трудового потенціалу – поняття відносне. Формально його можна дослідити за такими критеріями:

      загальна і спеціальна освіта – загальна частка працездатного населення із середньою освітою;

      кваліфікаційна підготовка - загальна частка працездатного населення, що закінчили навчання в учбових закладах до ІІІ рівня акредитації включно;

      вища освіта - загальна частка працездатного населення, що закінчили навчання в учбових закладах  ІV рівня акредитації включно;

      поновлення спеціальних знань - загальна частка працездатного населення, що підвищили свою кваліфікацію;

      здоров’я - система показників, які характеризують колективне здоров’я  працездатного населення (рівень захворюваності, інвалідності, диспансерний облік тощо);

      вік – середній вік працездатних, відхилення цієї величини від регіонального вікового нормативу;

      стать - відхилення статевої структури працездатного населення від регіонального нормативу потреби в робочій силі певної статі;

      сімейна структура – кількість дітей дошкільного віку на 1000 матерів працездатного віку; частка сімей, у яких три і більше утриманців на одного працюючого.

Для раціонального розміщення виробництва, пропорційного розвитку всіх складових економічної структури регіонів  має аналіз балансу їх трудових ресурсів (таблиця 8).

За роки формування ринкової економіки відбулася ринкова трансформація структури трудових ресурсів. На наш погляд,  структура балансу трудових ресурсів не відповідає існуючій структурі ринку труда. Так, у балансі існує застарілий поділ на соціальні групи; з незрозумілих причин окремим рядком виділені зайняті індивідуальною трудовою діяльністю в кооперативах.

Проте, складання балансу трудових ресурсів дає можливість оцінити відповідність складу робочої сили робочим містам і в разі необхідності передбачити заходи щодо відповідності ресурсної (трудові ресурси) витратній (розподіл трудових ресурсів) частин балансу.

Таблиця9.

Зведений баланс трудових ресурсів.

Вибір конкретних шляхів досягнення збалансованості регіональних ринків праці повинен цілком визначатися ринковою кон’юнктурою. Для розробки заходів державного регулювання регіональних ринків праці проводиться їх діагностика, а саме  систематизуються дані щодо демографічного, соціального, економічного режиму відтворення робочої сили; інтенсивності територіального руху робочої сили; співвідношень даних про зареєстроване і скрите безробіття; наявності робочих місць і вакантних посад тощо.

Відповідно до  цього виділяють п’ять типів регіональних ринків праці в Україні.

Перший тип – має чітко окреслені ознаки трудодепресивності як у промисловому, так і в аграрному секторах економіки і тим самим формує екстремальні умови відтворення робочої сили. Його утворюють поліські, подільські, карпатські області з низьким рівнем індустріального розвитку: Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська. Регіональні ринки цього типу потребують режиму пільгового кредитування і оподаткування, надання субвенцій та преференцій, складання і реалізації регіональних інвестиційних програм у тісному взаємозв’язку з вирішенням питань реорганізації діючих виробництв та створення нових.

Другий тип – наближається до першого, проте ознаки депресії і застійності не досить чітко відстежуються. Для ринку цього типу першочергового значення набуває спеціалізація сільськогосподарського виробництва та пов’язаних з ним переробних виробництв.  До цього типу віднесено ринки праці Вінницької, Київської, Кіровоградської, Львівської, Сумської, Полтавської, Черкаської та Чернівецької областей.

Третій тип ринку праці формують такі індустріальні області, як Дніпропетровська, Донецька та Луганська, з досить мобільною робочою силою та глибоким кризовим станом усієї сфери зайнятості через її високу залежність від економічного стану галузей видобувної і важкої промисловості.

Четвертий тип регіональних ринків праці охоплює Запорізьку, Харківську область та м. Київ. Характерним для нього є висока мобільність робочої сили, достатні пропозиції щодо працевлаштування, місткість ринку праці. Цей тип регіональних ринків праці формується промисловими центрами, в яких стан на ринку праці пом’якшується  розвитком ринкової інфраструктури а також поширенням нерегламентованої діяльності населення.

П’ятий тип регіональних ринків праці утворюють причорноморські області – Одеська, Херсонська, Миколаївська – та Автономна Республіка Крим з високою орієнтацією працездатного населення на різні форми самостійної зайнятості у сфері як офіційної, так і неофіційної економіки. Перспективи збалансованого розвитку регіонального ринку праці такого типу значною мірою залежить від максимального врахування налаштованості населення на самостійну зайнятість у різних сферах господарювання