Муніципальне управління

4.     Функціональна концепція міста. Обґрунтовується переважно фахівцями-містобудівниками. Найбільш стисло функціональне тлумачення міста сформулював французький урбаніст  П. Мерлен, як „центр зв’язків, повідомлень. Своїм існуванням міста зобов’язані тому, що вони є місцями кооперації людей і їхньої діяльності, забезпечуючи ефективне виробництво шляхом розподілу праці і суспільних форм способу життя”.

Окрім ідеї територіальної кооперації праці, функціональна концепція містить надзвичайно важливий принцип поділу галузей економічного комплексу міста на містоутворюючі і містообслуговуючі галузі, що відіграють різні ролі у соціально-економічному комплексі міст. Однак зазначена концепція не дозволяє сьогодні осягнути соціально-економічну  природу перш за все великих і надвеликих міст.

5.     Екологічна концепція міста відноситься до числа найновіших. Ця концепція є розвитком чиказької соціологічної концепції міста і розглядає місто як своєрідний „екологічний комплекс”, ланки якого мають бути в стані динамічної рівноваги. Найбільш відомою і поширеною є концепція, що включає 4 змінні: середовище (природу), населення, соціальну організацію і виробництво. Переваги цієї концепції – у широкому погляді на функціонування міст в системі довкілля, врахування зв’язків міста із середовищем, залежності розвитку міст від цього середовища.

6.     Ресурсна концепція. Запропонована, зокрема І. Салієм у книзі „Українські міста: питання власності і муніципального управління”. За цією концепцією місто, населений пункт є перш за все управлінська діяльність населення із раціонального і ефективного використання, відтворення і примноження економічного потенціалу, економічного комплексу міста, в складі якого визначальним є ресурсний підкомплекс, який складається із власності на рухоме і нерухоме майно, землю, фінанси і інформацію.

3. Причини і наслідки урбанізації.

Урбанізація (англ.urbanization, від лат. urbanus - міський) – соціально-економічний процес, що виражається в рості міських поселень, концентрації населення в них і особливо у великих містах, підвищення ролі міст у суспільному житті; розповсюдження міського способу життя на всю мережу поселень (включаючи села).

Урбанізація є відбиттям глибоких структурних зрушень в економіці та соціальному житті. Кількісно урбанізація проявляється в рості питомої ваги міського населення і міст.

Рівень урбанізації – співвідношення міського населення тієї чи іншої території і всього її населення.

Темп економічного розвитку країни і темп зростання рівня урбанізації є взаємопов’язаними явищами. У великих містах утворюється своєрідний ефект людського спілкування – просторова (агломераційна) синергія, що ґрунтується на  територіальній кооперації людей за рахунок різкого розширення ділового спілкування працівників. Це дозволяє отримувати такі інтелектуальні продукти, які неможливі за межами великих міст.

Як відомо, термін „синергія” (від грец. synergos – той, що діє разом) був введений в обіг відомим дослідником проблем стратегічного менеджменту Н. Ансоффом. Формула синергії „2+2=5” – сумарна віддача всіх факторів вища, ніж сума показників незалежного використання цих факторів підрозділами.

Спеціальна література виділяє чотири основних види синергії, які стосуються менеджменту організацій, а саме: ринкова, економічна (затратна), технологічна, менеджерська синергія.

Проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що існує просторова (агломераційна) синергія, яка утворюється в результаті неформального спілкування окремих жителів і груп великих міст, неформального поєднання їх діяльності. Докорінна відмінність просторової синергії від інших полягає в тому, що вона утворюється поза межами організацій в процесі спілкування носіїв інтелектуального потенціалу, який якраз утворюється і існує у великих містах. Носії такого потенціалу можуть застосовувати свої здібності лише у  відповідному середовищі – середовище крупних науково-промислових центрів.  Тому крупні міста ростуть прискореними темпами.

5.      Урбанізація в Україні і світі.

Закон просторового синергетизму діє у всьому світі, в тому числі й у країнах колишнього СРСР, незважаючи на державне регулювання розвитку міст. Так, незважаючи на державну політику стримування зростання чисельності населення великих міст і прискореного розвитку малих поселень, населення м. Києва за останні 40 років збільшилося приблизно у 2 рази.

Взагалі рівень урбанізації в Україні у відповідності до даних перепису  2001 р. складає 67% (таблиця 4). За чисельністю міст-мільйонників Україна серед країн Західної і Центральної  Європи поступається лише Федеративній Республіці Німеччини. 47% міського населення України проживає у 19 міських агломераціях.

Таблиця 4.

Кількість населення і співвідношення міського і сільського населення в областях України.

Особливу роль відіграють столичні міста як найбільші і найзначніші міста держав. В Римі і Варшаві проживає 6-7% населення країни, в Празі, Софії, Бухаресті – 10%, Парижі, Лондоні, Будапешті – 20%, Тбілісі – 22%, Баку – 25%, Відні та Афінах – 40%.

У Києві проживає лише 5% населення країни. Генеральним планом розвитку Києва на перспективу прогнозується стабілізація в місті на сучасному рівні. Однак слід пам’ятати: протягом десятиріч були марними зусилля щодо обмеження його росту; населення столиці залишилося стабільним навіть за умови структурної кризи, загального зменшення чисельності населення України.

Крім того, усвідомлення світової практики – ідей великого Парижа, великого Лондона або Стокгольма мусить замислитися нас про доцільність виокремлення у складі Києва та окремих районів Київської області столичного регіону (округу) – „Столичного округу Київ”. Його основними ознаками мають стати:

      економіка і соціально-географічне положення будь-якої частини цього регіону в загальнодержавному масштабі визначаються передусім її близькістю до столиці;

      формування в межах столичного регіону територіальної соціально-економічної системи – просторового поєднання населення, соціальної, економічної і екологічної сфер,  завдяки якому створюються оптимальні умови для життєдіяльності;

      чітко визначена спеціалізація у загальноукраїнському поділі та інтеграція виробничих і трудових процесів;

      здійснення у визначених межах територіального регулювання і координації соціальних, економічних та демографічних процесів.

Виокремлення столичного регіону вимагає прийняття відповідного закону України.

У світі накопичений чималий досвід управління столичними регіонами.

Одним з найяскравіших прикладів сучасної урбанізації залишається Нью-Йорк.

Район Нью-Йоркської метрополії одержав назву „триштатний район ” (Штат Нью-Йорк, Штат Нью-Джерсі, Штат Коннектикут). Його населення – близько 20 млн. чол., площа  - 33 тис. км кв. ( 31 графство і 750 муніципалітетів). Власне місто Нью-Йорк включає 5 графств, його населення становить 7,35 млн. чол. Містобудівним регулюванням займається муніципальна рада, яка складається з 40 депутатів і голови, що обирається на 4 роки. Виконавчий комітет у складі мера, голови муніципальної ради, голів кожного з 5 графств і фінансового інспектора здійснює контроль за виконанням бюджету і використанням землі.

Паризький район (або з 1976 р. „Іль-де-Франс”) площею 12 тис. км кв. має населення 10,7 млн. чол.. і об’єднує 8 департаментів і 1281 комуну.

На його території виділяються місто Париж (він водночас є і департамент площею 105 км кв. з населенням 2,15 млн. чол.) і власне Паризька міська агломерація. Районна Рада отримала всі повноваження з питань соціально-економічного, екологічного, науково-технічного, культурного і містобудівного розвитку всієї території. У квітні 1992 р. ухвалена хартія облаштування міста Парижа як стратегічний документ розвитку столиці на період до 2015 р. В ній розглядаються такі основні питання: захист жилої функції в столиці, економічне зростання і підтримка загальної зайнятості населення, поліпшення оточуючого середовища і якості життя, розвиток транспортної інфраструктури і, перш за все, громадського транспорту за умов підвищення мобільності населення.

3.1.2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОМПЛЕКС НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ,ЙОГО СКЛАД І СТРУКТУРА

1.      Соціально-економічний комплекс населеного пункту.

2.      Соціальна інфраструктура  населеного пункту.

3.      Ресурсний підкомплекс населеного пункту.

4.      Господарський підкомплекс населеного пункту.

5.      Зовнішньоекономічний підкомплекс населеного пункту.

1.Соціально-економічний комплекс населеного пункту.

Населений пункт – це перш за все соціально-економічний комплекс, соціальна складова якого забезпечує добробут, відтворення і якість життя, економічна – його матеріальну основу.

Соціально-економічна модель міста (рис.3) певною мірою може бути застосованою для будь-якого населеного пункту.

2. Соціальна інфраструктура населеного пункту.

Соціальна інфраструктура – це сукупність, або комплекс галузей, призначенням яких у суспільному поділі праці є задоволення потреб населення у соціально-побутових і соціально-духовних послугах.

У відповідності до призначення соціальної інфраструктури її поділяють на соціально-побутову і соціально-духовну інфраструктуру. Складові компоненти соціальної інфраструктури наведені в багатьох українських підручниках [6, 7]. 

Складові компоненти соціальної інфраструктури (за І. Салієм) зображені на рис.4.

В останній період набуває поширення в управлінні соціальною інфраструктурою  методологія екології людини, яка аналізує зв’язок людини як особистості та суспільних структур з природним і соціальним середовищем, життєдіяльність людської популяції (населення) та якості середовища.

Умовно виділяються чотири проблемні галузі екології людини і відповідно управління соціальною інфраструктурою міста:

      соціально-економічна екологія;

      екологія відтворення людини;

      екологія природного середовища;

      екологія культурного середовища.

Кожна галузь має свої проблемні питання, які відповідно мають розв’язуватися органами влади ( таблиця 5).

Таблиця 5.

Проблемні галузі екології людини.