Звіт по практиці в магазині продовольчих товарів "Джерело"

У торговельному залі магазину зразки всіх товарів рослинної олії виставляють  на вітрину. Викладають рядами, колонками, пірамідами, створюючи його естетичне, декоративне розміщення. Робочий запас рослинної олії розміщують на середній або нижній полицях пристінного обладнання, виставляючи товари щільними рядами етикеткою або іншою маркіровкою назовні.

 

Елементи культури  процесу продажу, культури спілкування з покупцями при продажу бакалійних товарів

 

Культура торгівлі – це дбайливе ставлення до споживача. У загальному вигляді вимоги споживачів зводяться  до того, щоб не гаючи часу, з найбільшими  зручностями купити в торговельній мережі всі необхідні їм товари. Працівники торгівлі мають впроваджувати прогресивні, зручні для населення форми і методи торговельного обслуговування. Однією з невід'ємних ознак культурної торгівлі є бездоганний порядок і чистота в торговельному залі.

Культура обслуговування повністю залежить від персоналу, центральною фігурою якого є продавець. Культура обслуговування складається з трьох основних компонентів.

Технічна культура – знання справи, добра обізнаність щодо товару, вміння швидко, чітко і технічно правильно  виконувати пов’язані з продажем товарів операцій.

Етична культура – вміння чемно, тактовно розмовляти з покупцем, уважно і ввічливо поводитися з ним за будь-яких обставин.

Естетична культура – наявність  доброго смаку і розвиненого  естетичного сприйняття, вміння з  гідністю тримати себе, гарно одягатися, дотримуватися чистоти і порядку на робочому місці.

Процес продажу – це завершальний етап проходження товарів від  виробника до споживача. Під час  продажу товарів обов’язково  необхідно дотримуватися високого рівня культури праці й обслуговування покупців.

Щоб успішно виконувати свої функціональні  обов’язки працівники торгівлі мають  досконало володіти елементами культури торгівлі. У працівників торгівлі не повинно бути таких якостей, як бездушність, пасивність, черствість, грубість, нетактовність. Продавець має постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, підвищувати культуру торгівлі, намагатися обслуговувати покупців на високому професійному рівні.

Продавець зобов’язаний, не чекаючи  питання покупця, ввічливо запитати, який товар він хоче придбати. Продавець може запропонувати покупцю інший товар у разі відсутності потрібного. Але зробити це треба дуже тактовно і ввічливо. Показ товарів є основним моментом у процесі продажу товарів. Показуючи товар, продавець консультує покупця щодо його властивостей, звертає увагу покупця на переваги та якість товару.

Процес продажу складається  з декількох елементів.

1.Ознайомлення покупця з асортиментом  товарів, викладених на вітринах, прилавках; особисте спілкування  щодо його потреб у певних видах товарів.

2. Показ товарів покупцеві, надання  консультації про споживчі властивості певного товару, його якість, способи використання.

3.Додаткові пропозиції, пов’язані  з заміною відсутніх товарів  іншими чи пропозиції супутніх  товарів.

4.Відбір, зважування та плакування  товарів.

5.Розрахунок з покупцем.

6.Вручення покупцеві придбаного  товару, щирі побажання приємного  настрою та запрошення відвідати  ваш торговельний зал знову.

Важливою складовою діяльності кожної людини, завдяки якій люди обмінюються інформацією та впливають один на одного, є спілкування. Уміння спілкуватися – одна з ознак загальної культури людини. Спілкування між продавцем і покупцем допускає багато варіантів: взаємне вітання, бесіда, консультація, з'ясування непорозумінь, взаємна подяка. Але головне отримати і передати інформацію, контакт двох людей, що в ідеалі має бути приємним і радісним. При цьому продавцю дуже важливо пам’ятати, що покупець завжди правий. Людина, яка прийшла до магазину за покупкою, заслуговує на увагу. Працівники торгівлі повинні завжди бути коректними і з повагою ставитися до покупців. Контакт продавці з покупцем, уміння встановити в процесі спілкування доброзичливі стосунки є основою професійної майстерності.

Таки чином, продавцеві потрібно навчитися не лише обслуговувати населення, але перейматися симпатією, увагою до покупця.

 

Стандартизація та сертифікація харчових товарів в Україні

Стандартизація – це діяльність по встановленню норм, правил і характеристик (вимог), цілями якої є:

• захист інтересі споживачів та держави з питань якості товарів, забезпечення безпеки для життя та здоров’я людей;
• забезпечення сумісності та взаємозамінності товарів;
• підвищення якості товарів;
• забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Стандарт – це документ, в якому  вказуються норми вимог, які визначають якість харчових продуктів, а також  методи визначення якості, правила  пакування, маркування, транспортування  та зберігання.

В нашій країні стандарти встановлюються на всі продовольчі товари і мають  силу закону, якого зобов’язані  дотримуватись всі промислові, сільськогосподарські та торгові організації та підприємства.

Наряду зі стандартом діє інший  вид нормативних документів –  технічні умови. Технічні умови (ТУ) – нормативний документ, який встановлює вимоги до якості конкретної продукції. Використовують ТУ на території України підприємства незалежно від форм власності та підпорядкування, а також особи, зареєстровані в якості підприємців, крім того, випускають спеціальні стандарти на певні види харчових продуктів або сировини. Спеціальні стандарти зазвичай включають декілька розділів: вступну частину (коротка характеристика товару), класифікацію (на які види підрозділяють товар), технічні вимоги (відображають показники якості), правила приймання і методи перевірки, правила пакування, маркування, транспортування та зберігання. Для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції в стандарти можуть бути введені перспективні вимоги, які випереджають вимоги сучасних технологій.

Імпортована продукція повинна  відповідати обов’язковим вимогам  з безпеки та екології, вимогам  діючих стандартів України, що повинно  підтверджуватися відповідним сертифікатом. Стандарти підлягають обов’язковій державній реєстрації в органах Держстандарту України, інакше вони вважаються недійсними.

Позначення нормативного стандартного документу складається з визначення, індексу,  реєстраційного номеру та року затвердження стандарту, на який вказують дві останні цифри, котрі визначає тире (наприклад, ДСТУ 50174-92, де 50174 – номер стандарту, 92 – рік прийняття стандарту). Стаття закону України "Про стандартизацію" встановлює адміністративну відповідальність юридичних та фізичних осіб, органів державного управління за порушення вимог стандартів.

В Україні діють наступні категорії  стандартів:

• Державний стандарт України (ДСТУ) – національний стандарт, який розроблений на продукцію, яка має міжгалузеве значення. ДСТУ діє на всій території України незалежно від форми власності та підпорядкування на найважливіші види товарів,
• Міжнародний (регіональний) стандарт – це стандарт, прийнятий міжнародною організацією із стандартизації, який використовується у встановленому порядку.
• Стандарт галузі (ГСТУ) – стандарт, затверджений міністерством України, його розробляють на продукцію та послуги, які мають галузеве значення. Вимоги КСТУ поширюються на всі організації галузі.
• Стандарт підприємства (СТУ) – стандарт, затверджений яким-небудь підприємством, який використовується лише на ньому.

До найважливіших елементів  управління якістю продукції та захисту  прав споживачів відноситься сертифікація продукції, яка являється перспективним  напрямком розвитку стандартизації. Розвиток національної сертифікації направлений  на забезпечення високої якості вітчизняної продукції, захисту споживачів від придбання товарів, в тому числі імпортних, небезпечних для їх життя та здоров’я.

Сертифікація – це дії, що проводяться  з ціллю підтвердження сертифікату  відповідності або знаку відповідності, що виріб задовольняє вимоги ДСТУ України та інших нормативних документів.

Відповідність – це виконання всіх встановлених вимог до продукції.

Сертифікат відповідності –  це документ, який видається у відповідності  з правилами системи сертифікації, підтверджуючий, що дана продукція ідентифікована і відповідає стандарту.

Знак відповідності – це захищений  в установленому порядку і  виданий у відповідності з  правилами системи сертифікації знак, підтверджуючий відповідність  маркованої ним продукції встановленим вимогам.

Сертифікація по формі може бути добровільною та обов’язковою. визначення цих норм встановлюється законом  про сертифікацію. Обов’язковій сертифікації підлягає продукція, в стандартах на яку маються вимоги з безпеки  життя та здоров’я людей, екологічності, сумісності та взаємозамінності. Ці вимоги підлягають виконанню. Строк дії сертифікату відповідності обмежується датою придатності продукції. В сертифікаті повинні бути наступні відомості: назва та адреса сертифікаційного органу, назва та адреса виробника, найменування продукції, номер партії, дата видачі сертифікату.

Маркування та штрихове кодування  товарів

 

В теперішній час не лише зарубіжні  фірми маркірують свій товар, але  і вітчизняна продукція обов’язково  повинна випускатись з маркуванням.

Маркування – текст, умовні позначення або малюнок, нанесені на упаковку та товар, а також інші допоміжні засоби, призначені для ідентифікації товару або окремих його властивостей, доведення інформації до споживача про виробника, кількісних або якісних характеристиках товару.

Інформація про всі продукти харчування, які ввозяться в Україну, повинні мати наступні відомості:

• найменування продукту та його вид;
• держава, фірма-виробник;
• вага чи об’єм продукту;
• найменування основних інгредієнтів, які входять до складу продукції, а також харчові добавки;
• харчова цінність;
• умови зберігання;
• строк придатності;
• спосіб приготування (для напівфабрикатів);
• рекомендації по використанню;
• умови використання, а також протипоказання при окремих видах захворювань.

Одна з вимог, яка пред’являється до інформації про товари в Законі "Про захист прав споживачів" – вказання на їх склад, тобто на вміст окремих компонентів, характеризуючих споживчі властивості товарів. В міжнародній практиці для цих цілей використовуються компонентні знаки, призначені для інформації про використані харчові добавки або інші компоненти. До числа знаків, що найчастіше зустрічаються на імпортованих товарах. відноситься знак, позначений літерою "Е" (Європа) та тризначний цифровий код. Всі харчові добавки розділені на функціональні класи в залежності від технологічних функцій.

У відповідності з "Санітарними  правилами по використанню харчових добавок" в Україні дозволяється біля 250 видів окремих харчових добавок.

В групу заборонених до використання ввійшло всього 3 найменування:

• Е121 (цитрусовий червоний) – барвник;
• Е123 (амарант) – барвник;
• Е240 (формальдегід) – консервант.

Біля 200 добавок ввійшли в групу  речових, які не мають дозволу  на їх використання в Україні. Ці добавки  не заборонені, але для їх використання та реалізації товару з їхньою наявністю необхідний додатковий дозвіл та гігієнічний сертифікат.

В теперішній час обов’язковою умовою експорту товарів в країни ЄЕС, США, Канаду, Японію та інші являється штрихове кодування товарів.

Штриховий код (ШК) – товарний знак, який наносять на упаковку у вигляді машинного штрихового символу, призначений для автоматичної індексації та обліку інформації про товар, закодований у вигляді чисел та штрихів. Відсутність ШК негативно впливає на конкурентоспроможність продукції. Принцип ШК – кодування алфавітно-числових знаків у види чергування темних та світлих рисок різної товщини, читають за допомогою скануючого приладу, який розшифровує коди та передає інформацію на ЕОМ. Кожному виду, різновиду, модифікації товару привласнюється певний товарний номер (ШК). У випадку зміни споживчих властивостей товару (форми, розміру, ваги, кольору, упаковки) його ШК обов’язково змінюється. Ринкові коливання ціна не впливають на зміну коду, а також ШК не має ніякого відношення до якості товару. Він лише свідчить про відповідність товару. Існує багато різних штрихових кодів. Найбільш поширеними є коди EAN (Європейський) та UPSm (американський). Коди EAN розділяють на два основних типи: EAN13 та EAN8 (частіше використовується для дрібного товару) (мал.5,6). При 13-значному ШК перші дві цифри говорять про країну, в якій знаходиться банк даних про цей ШК, наступні п’ять – визначають підприємство-виробника, ще п’ять – найменування товару, його споживчі ознаки (вагу, колір, ґатунок). Цей код товару присвоюється фірмою-виробником самостійно, тому один і той самий код може відповідати різним товарам, виготовленим різними фірмами. Остання цифра – контрольна, вона служить для перевірки її сканером, і якщо знати, як правильно її прочитати, можна визначити дійсність товару. Кожній країні асоціації EAN видаються діапазони кодів (частіше двозначні), наприклад, Франція 30-37, США та Канада 00-09, Японія 45-49, але іноді можуть бути тризначні (СНД 460-469) за рахунок зменшення коду виробника на один знак. ШК наноситься поліграфічним способом на упаковку, етикетку або ярлики товарів. В країнах СНД питаннями штрихового кодування займається Всесоюзна асоціація автоматичної ідентифікації.

 

Список використаної літератури

 

1. Астуфурова С.А. Учет и отчетность в магазине.
2. Кришемінська Л.Д. Інтегрований курс підготовки продавця продовольчих товарів.
3. Кутепова М.А., Матюхина З.П. Товароведение пищевых продуктов.
4. Ляндсман Р.Д. Кассовые машины и торговое оборудование в магазинах.
5. Петропольський Г.А. Организация продажи продовольственных товаров.
6. Сепнева А.С. Товароведение продовольственных товаров.