Товарознавча характеристика та оцінка якості радіоприймальної апаратури

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

 

 

 

Кафедра хлібопекарських та кондитерських виробів

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни “Товарознавство непродовольчих товарів”

на  тему: «Товарознавча характеристика та оцінка якості радіоприймальної апаратури »

 

 

 

 

 

Виконав студент      ОФПД 2-7         Світовий Олександр Валерійович

   

 

Напрям підготовки 6.030510 "Товарознавство і торговельне підприємництво"

 

Керівник роботи                                                                          доц. Білик О.А.

 

 

Робота допущена до захисту “___”  травня 2012 р.

 

 

 

 

Київ – 2012

 

 

 

 

ЗМІСТ

                                                                                                                            Стор.

Вступ ……………………………………………………………………………...3

1.Основні поняття та класифікаційні ознаки радіоприймальної апаратури…………………………………………………………………………..6

2.Споживчі властивості радіоприймальної апаратури ………………………....9

3. Фактори, що формують якість радіоприймальної апаратури ……..………14

  3.1. Сировина ………………………………. ……….………………………..14

   3.2. Технологія виготовлення радіоприймальної апаратури ……………...19

   3.3. Технологічні дефекти і брак радіоприймальної апаратури ……..……..24

4. Фактори, що зберігають якість радіоприймальної апаратури …………..…27

   4.1. Пакування і маркування ………………………………..….……………..27

   4.2. Зберігання і транспортування …………………………...…………...….29

   4.3. Реалізація ………………………………..…….…………………………..30

   4.4. Фальсифікація…….. ………………………....………..………………….32

5.Вимоги до якості радіоприймальної апаратури ………………..……………34

   5.1. Органолептичні показники……………………………………………….34

   5.2. Фізико-хімічні показники………………………………………………...34

   5.3. Показники безпечності…………………………………………………...35

   5.4. Стандартизація……………………………………………………………36

   5.5. Сертифікація………………………………………………………………37

   5.6. Контроль якості…………………………………………………………...38

6. Сучасний ринок радіоприймальної апаратури ………………..……………40

  6.1. Дослідження попиту на радіоприймальну апаратуру.. ………………...40

   6.2. Насиченість ринку радіоприймальної апаратури ……………..………..41

   6.3. Купівельні вподобання…………………………………………………...50

Висновки та пропозиції………………………………………………………….52

Список використаних джерел…………………………………………………..53

ВСТУП

Сьогодні немає  в нашій країні сім'ї, яка не користувалася  б телевізором, радіоприймачем, магнітофоном чи програвачем. Радіоелектронна апаратура  культурно-побутового призначення  займає дуже велике місце в житті  кожної людини.

Безповоротно  відійшли у минуле часи, коли домашня  електроніка ставилася до розряду розкоші. Використовувані сьогодні в побуті радіоелектронні прилади та пристрої все частіше стають предметом першої необхідності.

Уявлення людей  про найбільш зручною асортименті  побутової радіоелектронної апаратури (ПРЕА) змінювалися в часі. Якщо до Великої Вітчизняної війни межею мріянь багатьох громадян країни Рад була наявність радіоприймача або радіоточки в сім'ї, то після війни важливою справою стало придбання телевізора, потім магнітофона чи програвача. У 90-х роках мова пішла про відеомагнітофонах, засобах супутникового телебачення, електронних іграх, ПК і т. д.

Взагалі-то першим предметом ПРЕА, що ввійшли в будинок, був телефонний апарат. Однак у нашій свідомості він дуже довго сприймався як кінцевий пристрій телефонної мережі, як засіб зв'язку. І лише наприкінці 70-х років, коли телефони стали вільно продаватися в магазинах, цей стереотип почав руйнуватися.

Радіо стало входити  в життя радянських людей на початку 20-х років минулого століття. У 1922 р. приймальня радіотелефонна мережа СРСР налічувала всього 316 приймачів. У 1924 р. РНК прийняв Постанову "Про приватні прийомних радіостанціях", що стало важливим кроком у розвитку мовної приймальної мережі і зіграло виняткову роль в розгортанні радіоаматорського руху в країні.

Постановою дозволялося  всім громадянам Радянського Союзу  мати власну радіоприймальної апаратури, виготовляти її і використовувати "для радіослухання". Трест заводів слабкого струму незабаром освоїв виробництво детекторних приймачів П2 і ЛДВ7. Вони дозволяли приймати передачі на навушники в радіусі 50-100 км від радіостанції.

Для колективного прослуховування радіопередач промисловість стала випускати лампові приймачі типу "радіолінії", що працювали на гучномовець і здійснювали прийом в радіусі декількох сотень кілометрів.

До 1941 р. в країні працювало понад мільйон індивідуальних радіоприймачів і близько 6 млн. дротових трансляційних точок. Число постійних  радіослухачів перевищувало 30 млн. чоловік. Через п'ятнадцять років  після перемоги у Великій Вітчизняній  війні в країні щорічно вироблялося 6 млн. радіоприймачів і радіол 46 типів. Розширювалася і мережа проводового  мовлення - його парк нараховував 40 млн. радіоточок.

Пробні передачі механічного телебачення по радіо  почалися в Москві та Ленінграді в 1931 р. З 1938 р. велися регулярні передачі із застосуванням електронних телевізійних систем. У 1938-1939 рр.. вітчизняна промисловість випустила невелику партію телевізійних приймачів типу ТК-1. Дещо пізніше були розроблені телевізори 17ТН-2 і 17ТН-3. Проте до серійного їх випуску справа не дійшла - почалася війна.

Першими повоєнними телевізійними приймачами, розробленими і серійно випущеними радіопромисловість в 1948 р. були "Москвич Т-1" і "Ленінград  Т-1". У 1949 р. почався випуск першого  масового телевізора КВН-49. Він у різних модифікаціях проводився до 1960 р.

У 1966 р. промисловість  випустила 4,3 млн. телевізорів, а парк телевізорів у країні налічував 19 млн. штук.

Важливий етап у виробництві "побутовки" настав у трохи пізніше, коли в кінці 1974 р. з Мінрадіопрому (МРП) були виділені підприємства з виробництва систем і засобів зв'язку, телебачення, радіомовлення. апаратури магнітного запису і т. д. Вони увійшли до складу Міністерства промисловості засобів зв'язку СРСР (МПЗЗ). Нове відомство стало головним і по випуску ПРЕА в країні.

Для більшості  підприємств галузі, що входила у ВПК, ПРЕА була другорядною продукцією. Тим не менш випуск побутової апаратури чітко планувався і постійно зростав. Розробкою перспективної ПРЕА, особливо уніфікованих рядів апаратури, займалися головні НДІ і КБ з напрямків техніки.

Наприклад, розробки телевізорів в галузі очолював МНИТИ, приймально-підсилювальної техніки - Всесоюзний НДІ радіомовного прийому і акустики (ВНІІРПА) у Ленінграді, магнітофонів - НВО "Маяк" у Києві, телефонних апаратів - НДІ абонентської телефонної техніки (НДІ АТТ) в Пермі, технологічне обладнання для підприємств - ЦНИТе і т. д.

І хоча ставка робилася на випуск виробів на основі уніфікованих конструкцій (найбільшою мірою це стосувалося  до телевізорів), тим не менш вироби виходили зовсім не однакової якості. Попит, скажімо, на московські "Рубіни" або воронезькі "Рекорди" був  помітно вище, ніж на подібні ж  телевізори, випущені іншими підприємствами. Тут позначався і рівень технологій підприємства, і кваліфікації співробітників заводського КБ і т. д.

Слід відзначити. що "битовку" випускали не тільки заводи МПЗЗ, а й підприємства ряду інших відомств. Наприклад, марка "Радіотехніка" належала фірмам МРП, "Електроніка" - МЕП і т. д.

Про масштаби випуску  ПРЕА в країні свідчать такі цифри: у 1990 р., напередодні розпаду СРСР, було вироблено 11 млн. телевізорів, 12 млн. радіоприймачів, магнітофонів - до 6 млн. штук. До того моменту в розпорядженні радянських людей було 95 млн. телевізорів і 100 млн. радіоточок. З асортиментом продукції теж стало краще. Наприклад, в 1986 р. в країні випускалося 90 моделей телевізорів, 250 моделей радіоприймальної, підсилювальної та акустичної апаратури, понад 100 моделей магнітофонів.

В даний час  велика частина російських підприємств  колишнього МПЗЗ входить до структури  Російського агентства з систем управління. Зі зменшенням оборонного замовлення частка

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ РАДІОПРИЙМАЛЬНОЇ АПАРАТУРИ

 

За видами радіоприймальну  апаратуру поділяють на радіоприймачі, радіоли, тюнери, магнітоли, магніторадіоли. Радіоприймальними є й телевізори, але за традицією їх виділяють в окрему самостійну групу.

Радіоприймачем вважають такий радіо виріб, який завдяки його конструктивним особливостям самостійно може приймати і відтворювати радіосигнали.

Тюнером називається такий  радіо виріб, який являє собою "незакінчену" конструкцію радіоприймача. Тюнер - це радіоприймач, але без підсилювача низької звукової частоти та без акустичних систем. Для прослуховування радіопередачі до нього треба підключити підсилювач низької частоти та акустичні системи. Ці апарати призначені для споживачів, які самостійно комплектують стереофонічні радіокомплекси.

Найчастіше радіоприймачі  входять як складові частини в  радіоли, магнітоли, плейери і стаціонарні  аудіо системи. Радіола - це радіоапарат, який призначено для прийому радіомовних передач та відтворення механічного запису звуків з  грамплатівок. Магнітола складається із радіоприймача і магнітофона, або магнітофона-програвача. Магніторадіоли - це радіоапарат, який виконує функції радіоли і магнітофона.

На ринку України найбільшу  питому вагу щодо асортименту становлять переносні та кишенькові радіоприймачі, моно - та стереозвучання, аналогові та цифрові. Цифрові радіоприймачі додатково мають рідкокристалічний дисплей, який найчастіше підсвічується.

 

 

Сучасні радіоприймачі  відрізняються високою чутливістю, яка забезпечує якісне приймання  сигналів, сучасним дизайном, простотою в експлуатації, компактними розмірами та широким переліком функціональних можливостей. Більшість сучасних радіоприймачів мають індикатор розряду батарей та індикатор настройки, функцію регулювання гучності й тембру, можливість підключення навушників, автоматичне включення та виключення. Використовується режим 8іапс1Ьу (чи Тітег), який дозволяє включити радіоприймач у визначені години. Режим 81еер дозволяє встановити час виключення через 10-120 хвилин. Більшість радіоприймачів мають електронне настроювання замість механічного, що забезпечує підвищення надійності настроювання, зменшення розмірів та дає можливість використовувати фіксоване настроювання (режим Мето). Радіоприймачі провідних фірм мають фіксоване настроювання на 15-20 станцій у середньому по 3-6 в кожному діапазоні. Деякі моделі мають пам'ять на 24-50 станцій.

Під впливом дестабілізуючих факторів (непостійна напруга джерел живлення, коливання температури оточуючого середовища тощо) частота гетеродину радіоприймача може змінитися. Тому сучасні радіоприймачі мають автоматичне підстроювання частоти гетеродину (АПЧГ), яке підтримує постійну частоту, що забезпечує точне настроювання на станцію.

Безшумне настроювання (БШН) дає можливість не прослуховувати перешкоди при настроюванні від  станції до станції.

Окремі моделі радіоприймачів оснащені різноманітними пристроями, які роблять користування ними більш комфортним. Наприклад, ключем захисту (Кеу ргосесі), який захищає кнопки від випадкового натиску, годинником з будильником, позначення на дисплеї країни або станції, на яку настроєний радіоприймач тощо.

Транспортовані  радіоприймачі призначені для експлуатації в легкових, вантажних автомобілях  та автобусах. Специфічною особливістю  їх є робота в умовах сильного впливу індустріальних перешкод та безперервного  змінення потужності електромагнітного поля під час руху. Тому схема та конструкція їх повинна відповідати підвищеним вимогам, порівняно з вимогами до стаціонарних та переносних радіоприймачів.

Різноманітні засоби живлення сучасних радіоприймачів. Апарати можуть працювати від двох, трьох або чотирьох гальванічних елементів, від мережі або автомобільного адаптера (для його підключення повинно бути спеціальне гніздо) або від вмонтованого блоку живлення, який дозволяє працювати як від автономних джерел, так і від мережі.

Основними виробниками  радіоприймачів є фірми: Соні, Панасонік, Філіпс та Томсон.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

СПОЖИВЧІ ВЛАСТИВОСТІ РАДІОПРИЙМАЛЬНОЇ АПАРАТУРИ 

 

Споживні властивості  радіоприймальної апаратури поділяються  на функціональні, ергономічні, естетичні  та надійності.

Функціональні властивості  апаратури включають такі показники, як діапазон приймальних частот, чутливість, вибірність, якість відтворювання радіосигналу, гучність звучання, потужність відтворюваного електричного сигналу, можливість утворення  стерео-мовлення, можливість використання додаткових пристроїв (підсилювачів низької частоти, магнітофона, годинників, акустичних систем, головних телефонів тощо).

Діапазон приймальних  частот (радіохвиль) характеризує ту ділянку  частот, у межах якої здійснюється радіоприйом для конкретного виду і моделі радіоприймальної апаратури. Сучасні радіоприймачі мають декілька діапазонів приймальних частот - довгохвильовий, середньохвильовий, короткохвильовий, ультракороткохвильовий діапазон та піддіапазони.