Товарознаство будівельної кераміки

     ЗМІСТ

Вступ

1 Історія виникнення будівельної кераміки

2 Комплексна характеристика будівельної кераміки

2.1 Загальна характеристика будівельної кераміки і її види

2.2 Сировина для виробництва керамічних будівельних матеріалів

2.3 Властивості глин як основної сировини для керамічних виробів

3. Особливості виробництва керамічної цегли

3.1 Загальна  схема виробництва керамічної  цегли

3.2 Особливості  виробництва стінових керамічних  цегл та їх асортимент

4 Керамічні цегельні вироби спеціального призначення та для облицювання будинків

4.1 Будівельні  керамічні вироби для облицювання  фасадів

4.2 Будівельна  керамічна цегла спеціального  призначення та суміжні будівельні вироби

5 Будівельна керамічна цегла в екологічному аспекті

Висновки

Використані джерела 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

     Значення  будівельних матеріалів на основі кераміки в Україні величезне. Будівельна кераміка, особливо цегла, у більшості регіонів України є базовим матеріалом для створення житлових, адміністративних і виробничих споруджень всіх рівнів складності й габаритів. Будівельна кераміка застосовується як для створення несучих каркасів будинків, так і для оздоблювальних і комунікаційних будівельних робіт.

     У зв'язку з величезною роллю керамічних виробів у будівельній індустрії  одним з головних напрямків розвитку промисловості будівельних матеріалів України є:

     - створення нових й удосконалювання  існуючих технологічних процесів виробництва будівельної кераміки, що забезпечують одержання продукції з мінімальними витратами енергетичних, матеріальних і трудових ресурсів;

     - одержання нових видів будівельних  керамічних матеріалів і виробів  із заданими властивостями, що  відповідають найвищим вимогам  будівництва; 

     - широке впровадження маловідходних і безвідходних технологій, використання вторинних продуктів виробництва керамічних будматеріалів.

     Різні експлуатаційні умови будинків і  споруджень, параметри технологічних процесів обумовлюють різноманітні вимоги до будівельних матеріалів на основі кераміки, а звідси випливає досить велика номенклатура їхніх властивостей:

     - міцність при нормальній або високій температурі (остання характеризує жаро- або вогнестійкість матеріалу);

     - водостійкість, стійкість проти  дії різних солей, кислот і  лугів, шлакостійкість (має особливе значення в металургійних процесах) і т.п.;

     - проникність (або непроникність) матеріалів для рідин, газів тепла, холоду, електричного й радіоактивного випромінювання;

     - довговічність, міцність і гарний  дизайн матеріалів для обробки  приміщень житлових і суспільних будинків, садів і парків.

     Найважливіші  властивості будівельних матеріалів на основі кераміки визначають області їхнього застосування. Тільки глибоке й всебічне знання властивостей керамічних матеріалів дозволяє раціонально й у технічному, і в економічних відносинах вибрати матеріал для конкретних умов використання.

     Іншим важливим завданням є випереджальний розвиток промисловості будівельних  керамічних матеріалів, неухильне зниження собівартості й питомих капітальних вкладень.

     Метою курсової роботи є комплексне дослідження будівельної кераміки, зокрема, виробництва керамічної будівельної, оздоблювальної й вогнетривкої цегли.

     Для реалізації даної мети нами були поставлені й вирішені наступні завдання:

     1.Дослідження властивості будівельної кераміки.

     2. Аналіз особливості виробництва.

     3. Аналіз екологічних аспектів виробництва й застосування будівельної кераміки.

     Методи  дослідження – вивчення й аналіз виробництва та застосування будівельної кераміки на прикладі українських і закордонних підприємств, почерпнуті зі спеціальної періодики й прес-релізів будівельних компаній, літератури за технологією будматеріалів. Використано матеріали перспективних досліджень в області будівельної кераміки. Вищевказані джерела об'єднані в курсовій роботі методом аналітичного синтезу.  
 
 
 
 
 

     1 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ БУДІВЕЛЬНОЇ КЕРАМІКИ

     Колись люди складали своє житло з тих каменів, які можна було знайти, зібрати або відколоти. Робили стіни трав'яні, солом'яні. Але віх їх треба було не тільки скласти, але й "склеїти". Для цього як не можна більше підходила глина. 

     Із глиняного тесту зі сплетеними прутами ставили глиноплетень. Брали траву або солому, змішували із глиною й робили із цієї маси досить міцні камені (саман), їх сушили на сонці, одержуючи свого роду глинобетон. Будівлі із глинобетону стояли не один десяток років.  Згодом люди навчилися формувати стінові камені із самої глини. Будували з необпаленої, але досить міцної цегли. Особливо широко глиняна архітектура розвивалася в місцях бідних каменем і багатих природними покладами глини. 

     В Єгипті й Месопотамії цеглу навчилися обпалювати за три тисячі років до нашої ери. Поливні фризи Ассирії, Вавилоні й Ахеменидської Персії вражають нас дотепер. Сирцева архітектура широко розвивалася в Середній Азії. Таке будівництво в Бухарі, Хіві, Самарканді було й побутовим, і унікальним - дома, мечеті, фортеці, мавзолеї. У нас цегельне ремесло зародилося в Київській Русі в середині X в. Майстри стінових справ почали будувати з обпаленого "глиняного каменю" князівські палаци й церкви. 

     Сама звичайна цегла може бути не тільки конструктивним елементом у будинку, але й створювати архітектурну гаму: круглий цегельний стовп-колона, арка, звід, ярус, галереї, ніші... Цегельна стіна - це "цегельна архітектура". Її народжують масштабність і сітка швів кладки, чистота її ліній.

     Греки й римляни ще до нашої ери для прикраси стін, колон храмів й інших будинків використали теракоту. Архітектурне, скульптурне облицювання з теракоти любили в епоху європейського Відродження в Італії, Фландрії, Франції. У новий час вона була модною в Англії. Зараз вона прикрашає подекуди американські хмарочоси.[9] 

     У Самарканді, Бухарі вміли різати по висушеній глині; потім її обпалювали. Неповторне облицювання фасадів мавзолею Ішрат-хана в Самарканді: на тлі із правильних теракотових цеглинок розсіяні "зірки" і геометричні візерунки; між цеглами - глазуровані блакитні смужки.

     Зовнішній декор церковних, монастирських й інших споруд у російській державі XVI-XVII ст. був не теракотовим, а кахельним. Це мистецтво розцвіло в Новому Єрусалимі, у Ярославлі, Ростові, Суздалі. Кахельними вставками розбивали одноманітність площини стіни, обрамляли вікна, оперізували вежі. Майстри створювали з окремих елементів панно й фризи. 

     І все-таки самим масовим виробом була цегла. Цеглярі вчилися в колег по ремеслу - у гончарів. Вони були першими "плінфоробами". "Плінфа" - так називали тоді цеглу (грецьке - "плінфос", "плінт"). Спочатку він був квадратною плиткою, потім став прямокутником, товщина його збільшувалася. 

     Для виготовлення цегли використаються жирні, піщанисті й навіть мергелисті глини будь-яких кольорів, легкоплавкі й неглибоко лежачі. Часто - це суглинки, жовтуваті й світло-бурі через гідрати окису заліза; у них половина піску (або навіть більше), вони грубі на дотик. Користуються й лесом - природною нешаруватою сумішшю глин з тонкодисперсним польовим шпатом, кварцовим пилом, лусочками слюди й іншими мінералами. [17]

     У цегельних глинах шкідливі шматки вапняку, щебень, галька, гравій, а також розчинні солі. У такої глини гірше формувальні якості; у готовій, обпаленій цеглі з'являються вибілини - білісуваті, брудні - і бувають руйнування. 

     Технічну революцію в цегельну промисловість приніс мундштук, прикріплений до глином’ялки. Тепер сформований брус глини, що рухається, по виходу з мундштука автоматично розрізався падаючою металевою струною на цегли. Переробка глини й формування стали відтепер безперервні. З'явилися шнекові стрічкові преси й разом з ними вальці - головний глинообробник. Відбулося це на початку XX сторіччя.