Сучасний стан та проблеми розвитку пакувальної галузі України

В Україні, як і у всьому світі, спостерігається стійкий  розвиток пакувальної індустрії. Обсяг  продукції цього напряму в 2008 р. збільшився порівняно з 2005 р. на 18,0% і становить 5,4 млрд. грн. Найбільші  обсяги продукції пакувальної галузі споживає агропромисловий комплекс, який динамічно розвивається та в  останні 5 років демонструє позитивне  сальдо.

Що стосується ринку упакування України, то слід стисло розглянути її скляний, паперовий, картонний та полімерний сегменти й виробництво пакувального обладнання.

Скляна тара, що виробляється в Україні, за якістю в цілому не поступається західній, але набагато бідніша за неї за асортиментом. Найбільш різноманітний вибір серед  українських виробників склотари пропонує ВАТ «Вільногорське скло» (м. Вільногорськ Дніпропетровської області), яке забезпечує понад 25,0% склотари України. Асортимент продукції зазначеного підприємства складає близько 150 найменувань у широкій кольоровій гаммі.

ЗАТ «Консюмерскло — Зоря» Ровенської області спеціалізується на виготовленні ексклюзивної склотари.

Потреба українського ринку  в картонному та паперовому упакуванні на 90,0% задовольняється вітчизняними підприємствами. Рубіжанський, Жидачівський та Київський целюлозно-паперові комбінати (ЦПК) забезпечують, за даними компанії Drink-Plus, до 80,0% виробництва гофрокартону в країні. До найдинамічніших підприємств, що розвиваються, слід віднести Жидачівський ЦПК, який протягом останніх десяти років щорічно підвищував виробництво паперу на 14,0-24,0%, випускаючи близько 70,0 тис. т. паперу та картону. Комбінат поширює свої можливості на внутрішньому ринку, а також експортує власну продукцію до Болгарії, Туреччини та Ірану. Частка підприємств, що входять до асоціації «Укрпапір», у загальному обсязі целюлозно-паперового виробництва в Україні перевищує 80,0%, або 1,3 млрд. грн. Фахівці вважають, що картон, а точніше гофрокартон, є найбільш привабливим серед представників торгівлі, бо тільки цей матеріал може задовольнити найвибагливішим смакам та побажанням. Завдяки упакуванням із гофрокартону є можливість суттєво заощаджувати час на вантажно-розвантажувальні роботи, розміщувати товар на полицях, щоб його одразу ж помічали покупці. Нині три чверті всіх товарів, які транспортуються, упаковано в гофрокартон. Завдяки гофрокартону пакувальна галузь одержує відчутні переваги від процесів імпортування та адаптації, активності у сфері комунікації. Гофрокартон не має жодних негативних наслідків щодо забруднення навколишнього середовища, оскільки повторне перероблення використаних упакувань із гофрокартону цілком екологічне. Промисловість, яка виробляє гофрокартон, — один із найважливіших центрів утилізації макулатури. У свою чергу, цей матеріал на 70,0% складається із переробленої макулатури. З огляду на викладене вище, варто ще раз зазначити: гофрокартон користується й буде користуватися у майбутньому незмінним попитом, тому що це продукт, який легко піддається повторному використанню. Вважається, що коробки із гофрокартону можуть служити набагато довше, аніж з інших матеріалів, тобто вони економічно вигідні й безпечні.

Щодо упакування з полімерних матеріалів, то жорстка поліетиленова  тара виробляється в Україні близько 20 компаніями м. Києва («Терра-Пласт», «Політор», «СВП-Артсипак»), м. Дніпропетровська («Поліпак», «Лідер»), західно-українських областей («Луцькпластмас», «А.С.Т.Р»), а також Харківської та Одеської областей. Слід також зазначити, що сумарний обсяг виробництва цього виду тари в Україні перевищує 1,3 млн. дол. США. Більш як 1 тис. т. поліетилену на загальну суму 2 млн. дол. США щорічно імпортується з Польщі, а також Німеччини, Російської Федерації, КНР, Румунії. Експорт поліетилену в обсязі 0,5 тис. т. спрямовується в основному до Туреччини. Таким чином, вітчизняний ринок поліетиленової тари перебуває в стадії формування.

Світовий ринок поліетиленової тари (ПЕТ) зростає в середньому на 10,0% щорічно. В Україні відповідний  щорічний приріст, починаючи із середини 90-х рр., стабільно оцінюється в 15,0%. Він забезпечується використанням  упакування харчовими галузями —  пивобезалкогольною, масложировою, де ПЕТ відсунула традиційну склотару. У пивоварній промисловості частка ПЕТ на сьогодні незначна, але невпинно зростає. Сировина для ПЕТ тари закуповується у країнах Азії, рідше — у Європі.

Картонний ламінат уперше з’явився на ринку України наприкінці 80-х рр. минулого сторіччя від шведської компанії Tetra Pak. Сьогодні за різними оцінками Tetra Pak контролює у країнах СНД 70,0 — 85,0% ринку упакування для соків, 15,0 — 20,0% — молока, 5,0 — 10,0% — вина. ВАТ «Елопак-Фастів» — дочірнє підприємство концерну Tetra Pak — організувало в Україні виробництво молочних пакетів і тари. Більше половини обсягів виробленої продукції постачається до інших країн СНД.

З українських виробників пакувального обладнання виділяється  група харківських та киівських компаній — «ТФК», «Держпродукт», «Током», «Полімаш», «Інтермаш», «Укагропак», а також Луганський «Базис». На думку експертів, зараз відбувається інтенсивне сегментування ринку, тобто виробники пакувального обладнання переходять від універсальності до більш вузької спеціалізації.

Це явище поряд із позитивними  моментами перешкоджає завершеності технологічного циклу, помітно зменшуючи  кількість підприємств-універсалів. Але потенціал українських виробників пакувального обладнання значний, і  ця підгалузь має перспективи  в майбутньому.

Таким чином, в Україні, як і у всьому світі, за останні 20 років  відбулися помітні зміни в  таропакувальній галузі економіки. До проблем, що потребують вирішення, поряд  із розробленням відповідної законодавчої бази, яка передбачатиме заходи щодо розвитку та підтримки вітчизняного товаровиробника, слід віднести прийняття  довгострокової програми розвитку пакувальної  галузі, подальшої розбудови науково-дослідницького та інформаційно-аналітичного секторів цієї галузі. До зазначених проблем  слід також додати проблему підготовки та перепідготовки кадрів для всіх секторів пакувальної індустрії.

Як відомо, упакування виробляють такі галузі, як нафтохімічна, скляна, деревообробна, картонно-паперова, металургійна. Вимоги до упакування в різних сферах виробництва та обігу також різні, тому що упакування бере участь у багатьох процесах, зокрема таких, як:

• виробництво тари та упакування;

• складське господарство;

• маркетинг;

• торгівля;

• транспорт;

• логістика.

Пакувальна продукція  потребує опису, класифікації, стандартизації, сертифікації, проведення статистичних, аналітичних, інформаційних та маркетингових  досліджень. Для створення упакування потрібні зусилля вчених та інженерів, маркетологів, дизайнерів, художників, фахівців, зайнятих у галузях матеріалознавства, машинобудування, технології виробництва  упакування та пакування, поліграфії та багато інших. Усе це потребує підготовки відповідних кадрів, які б усвідомлювали  завдання, що постають перед пакувальною  галуззю. Водночас виробники скаржаться на низький рівень підготовки молодих  фахівців. Перш за все, звертається  увага на те, що при підготовці фахівців, наприклад, за спеціальністю «Технологія  і дизайн пакувального виробництва» наголос робиться на дизайні та поліграфії за рахунок обладнання та технології виготовлення упакування. Ураховуючи те, що 60,0% пакувальної продукції (а  це близько 300 млрд. дол. США) у всьому світі використовується сьогодні для  пакування продуктів харчування, саме для цього сегмента пакувальної  галузі і слід готувати фахівців. У  цьому випадку з урахуванням  новітніх матеріалів і технологій зазначена  спеціальність має значні перспективи, а випускники — великі можливості для працевлаштування й творчості.

На жаль, в Україні до 1996 р. проблемі підготовки кадрів для  таропакувальної галузі не приділялося  належної уваги: вищі навчальні заклади  не готували фахівців із виробництва  упакування, не видавалася спеціальна навчальна та довідкова література, словники, належним чином не було розроблено термінологію тощо.

Сьогодні ситуація дещо змінилася. Провідні вищі навчальні заклади, зокрема. Національний університет харчових технологій, Національний технічний  університет України «КПІ», Луцький  національний технічний університет, Харківський державний університет  харчування та торгівлі, Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва та дизайну та ін. готують фахівців відповідного профілю, але їх катастрофічно не вистачає. Підприємства пакувальної галузі відчувають дуже великий дефіцит і у фахівцях, які б розробляли відповідні програмні продукти для цієї галузі.

Аналіз назв професій та професійних угруповань, які застосовуються в галузі пакування, свідчить про  те, що цей сектор підготовки кадрів у цілому ще недостатньо розвинений та «заповнений».

Таким чином, для збереження конкурентоспроможності харчової промисловості  необхідно готувати фахівців, що займаються технологіями виробництва пакувальної  продукції саме для харчових галузей, які відрізняються великим асортиментом та різноманітністю. Іншим напрямом є підготовка фахівців із проектування та розроблення пакувального обладнання, що використовується під час пакування  харчових продуктів, які перебувають  у різному агрегатному стані (твердому, рідкому, сипкому, рідинно-жировміщуючому та ін.). Саме за цими напрямами та програмами повинна проводитися робота з підготовки кадрів для пакувальної галузі.

3. Перспективи розвитку ринку екологічно безпечних пакувальних матеріалів

Асортимент продукції, яку виробляють та реалізують у пластмасовій упаковці має великий спектр: від  лікарських та харчових продуктів до великих промислових виробів. На частку виробництва тари та упаковки в розвинутих країнах припадає 1,4–1,7% валового національного продукту. Витіснення традиційних пакувальних матеріалів (паперу, картону, металів, деревини, скла, текстилю) пластмасами – характерна риса динамічного розвитку ринку пакувальних матеріалів.

У США більше 50% пластмасових таропакувальних засобів використовується для пакування харчових продуктів та напоїв, 4% – фармацев-тичних товарів, 13% – промислових товарів, 33% – інших споживчих товарів (косметичні засоби, побутова хімія).

Основні переваги пластмас як пакувальних товарів – це легкість, міцність, якісний товарний вигляд, можливість виготовлення упаковки з  заданими властивостями. Усі ці якості пластмас задовольняють основним вимогам  упаковки.

Харчова промисловість  є основним споживачем пластмасової упаковки. Серед полімерних матеріалів, які використовуються для виробництва харчової упаковки, перше місце займає поліетилен (ПЕ), на який припадає половина всіх пластмас цієї галузі. Використання такого матеріалу в ролі упаковки у харчовій промисловості відбувається з дозволу органів санітарного нагляду. Але основними недоліками таких пакувальних матеріалів є, з одного боку, тривалий період їх розкладу та забруднення природного середовища, з іншого боку – це обмежена ресурсна база. Основне джерело сировини – це нафтові родовища, однак нестабільна ціна на нафту суттєво впливає на вартість пластмасової упаковки. Інтеграція нашої держави у світовий економічний простір вимагає від виробників харчової галузі приділяти особливу увагу якості продукції та її упакування відповідно до міжнародних вимог і стандартів.

Проблемам незбалансованості  між виробничо-технологічними процесами конверсії природного ресурсу у споживну вартість і процесами екологічної безпеки присвячено наукові дослідження як вітчизняних, так і закордонних вчених. Ця проблема в кінці ХХ ст. стає глобальною, тому вона широко обговорювалася на першому Всесвітньому форумі – Самміт «Планета Земля» у 1992 р., де за ухвалою ООН було прийнято Програму дій «Порядок денний на ХХІ століття».

Використання екологічно-безпечних  матеріалів для упакування харчової продукції – вимога для більшості  європейських країн. Основною мотивацією відходу від пакувальних матеріалів таких, як поліетилен (ПЕ), є відсутність шляхів утилізації цих речовин та забруднення навколишнього середовища. Тому багато країн уводять обмеження на використання поліетиленових пакувальних матеріалів. Наприклад, з 1 червня 2008 р. в Китаї заборонено виробництво та використання тонких ПЕ матеріалів. В Данії та Ірландії введено податок для харчових мереж, які використовують ПЕ пакувальні матеріали. В Австрії наприкінці 2008 р. введено заборону на використання ПЕ пакетів. У Німеччині підприємства, які є постачальниками товарів у біоупаковці, звільняються від податку на утилізацію відходів до 2012 р. У 2008 р. в Латвії введено податок на ПЕ пакувальні матеріали, при цьому товари у біоупаковці від такого податку звільнені. Використання біополімерів у ролі пакувальних матеріалів, особливо для харчової продукції, – світова тенденція. Розширення ринку біополімерних пакувальних матеріалів дозволяє вирішувати такі питання:

– по-перше, уникати  забруднення навколишнього середовища через те, що біополімери розкладаються  на безпечні компоненти у природі  в період від декількох тижнів до декількох місяців;

– по-друге, використання біополімерних пакувальних матеріалів не шкідливе для здоров’я людини;

– по-третє, сировиною  для біоупаковки є рослинні культури, тому вичерпні нафтові родовища та нестабільні ціни на нафту спонукають виробників полімерів переходити на поновлювання джерела сировини;

– по-четверте, це виробництво  не потребує спеціального обладнання та відбувається за традиційними технологіями.

Такі переваги біорозкладної упаковки спонукають розвинуті країни відмовлятися від традиційних полімерних матеріалів на користь біоматеріалів. Основним обмежуючим фактором використання біополімерів як пакувальних матеріалів є їх більш висока вартість.

Сировинною базою  для виробництва біорозкладної упаковки є молочна кислота, яку традиційно отримують з крохмаль- або цукроутриму-ючої сировини (зернові, цукровий буряк та картопля) ферментаційним шляхом. Учені США розробили технологію виробництва молочної кислоти із сирної сировини – побічного продукту при виробництві сиру. Використання відходів виробництва завжди дозволяє знизити витрати виробництва як основного продукту, так і побічного. На сьогодні існують інноваційні технології виробництва сировини для біополімерів, які дозволяють зменшити вартість.