Контрольная работа по «Товарне виробництво й гроші»

      Проте, якщо спробувати штучно усунути межі економічної відособленості та приватну власність, а також формально ввести суспільну власність на такому реальному рівні розвитку виробництва і обміну, при якому ідеальна форма вартості ще не досягнута, то неминуче виникає необхідність використовувати товарні зв’язки і еквівалентність всередині суспільної власності, що, звичайно, суперечить її власному змісту, породжуючи складні історичні колізії та деформації. Саме це було характерно для розвитку колишніх соціалістичних країн з початку ХХ століття.

      Ідеальна  форма вартості є заперечення  вартості та товарного обміну на їх власній основі. Але товарний обмін – це лише один з історичних щаблів розвитку обміну: він прийшов на зміну натуральному і, в свою чергу, повинен змінитись ще вищою формою. Найвищим щаблем цього процесу стане панування обміну здібностями як визначальною формою багатства майбутнього суспільства.

      Розглянутий процес характеризує логіку історичного  розвитку товарного обміну. Він є  одночасно і логічним, оскільки відображає закономірний рух, і історичним, оскільки фіксує реальні історичні переходи. Інакше кажучи, в ньому реалізовано єдність логічного та історичного. Узагальнено цей процес може бути поданий у вигляді такої логіко-історичної схеми розвитку товарного обміну:

1. Проста, одинична або випадкова форма вартості.
2. Повна або розгорнута форма вартості:

     А. Грошово-товарна:

           а) грошово-металева;

           б) грошово-зливкова;

           в) грошово-монетна;

     В. Знакова

           а) монетно-знакова;

           б) паперово-кредитна;

           в) розрахунково-знакова.

     С. Ідеальна

      5. Функції грошей

      Сутність  грошей розкривається у їх функціях та під функціях. К. Маркс дослідив 5 функцій грошей:

• міра вартості;
• засіб обігу;
• засіб утворення скарбів;
• засіб платежу;
• світові гроші.

     При цьому дві перші функції розглядались як найістотніші, що в радянській літературі найчастіше ігнорувалось. Л. Харріс виділяє 3 головні функції: засобу обігу, міри вартості та засобу збереження вартості К. Р. Макконелл і С. Л. Брю називають функції засобу обігу, міри вартості та засобу заощадження. С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають, що гроші виконують чотири функції: засобу обміну, одиниці лічби, засобу збереження вартості та міри відкладених платежів.

      Якщо  представники логіко-історичного підходу  намагаються логічно вивести  і обґрунтувати функції грошей, провести їх субординацію, то прихильники функціонального підходу не надають цьому значення. У них ці функції розглядаються суто емпірично, у будь-якій послідовності, без зв’язку з сутністю грошей. Проте, насправді існують і реальна історія грошей, подана в сучасному суспільстві в знятому вигляді, і взаємозв’язок, субординація їх функцій.

      Спробуємо реалізувати логіко-історичний підхід у розгляді функцій грошей. Являючи собою еквівалентну вартість, гроші тим самим уже вимірюють вартість товару в обміні. Тому, насамперед, вони виконують функцію міри вартості. Її здійснення дістає прояв у категорії ціни як грошового вираження товарів. Вартість представлена в грошовій одиниці, виступає як масштаб цін. Коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін визначався через золотий вміст грошової одиниці. Наприклад, російський рубль 1897 р. вміщував 0,774234 г золота, американський долар 1973 р. – 0,736736 г. золота, тощо. В сучасних умовах золотий вміст грошової одиниці офіційно не встановлюється, що символізує остаточний перехід від грошово-товарної форми до знакової.

      Кожна з функцій може бути розкрита через дрібніші функції (підфункції) та інтегрована в загальніші. Наприклад, функцію міри вартості можна деталізувати так.

      У процесі обміну товар виражає  свою вартість у грошах. Отже, гроші  виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки в тому випадку, якщо самі представлятимуть одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. В цій ролі гроші є засобом представлення одиниці вартості. Інакше кажучи, виконання грошима функції засобу представлення одиниці вартості, за допомогою якої здійснюється функція вираження вартості товару, інтегрується у функцію вимірювання або міри, вартості.

      Проте, гроші не просто вимірюють вартість, а представляють її в русі, в  переході від одного суб’єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті товарів і послуг, у податкових платежах, тощо, тобто є засобом платежу.

      Платіжний засіб виступає таким по відношенню і до продавця, і до покупця. Але для останнього він слугує також купівельним засобом. Функції купівельного і платіжного засобів інтегруються у функцію засобу обігу. Адже через ці функції товари приводяться в реальний рух.

      У К. Маркса функція засобу платежу  розглядається як особлива, що існує  поряд з  функцією засобу обігу  і аналізується після функції  засобу утворення скарбів (у сучасній формі - заощадження). У цьому є своя логіка, пов’язана з історичними умовами розуміння грошей як реального товару (золота). Реальні гроші випадають з обігу, перетворюючись на скарби, і цим їм дається можливість виступити в ролі засобу платежу

на відміну  від засобу обігу, тобто в такому акті, де на даний момент гроші не опосередковуються протилежним рухом товару. Доки вони слугують засобом обігу (тобто опосередковують рух товару), не вийшли з обігу і не стали скарбом (засобом заощадження), вони не можуть виконати і функцію засобу платежу.

      При цьому в тіні залишається той  факт, що в процесі обігу функція  платежу існує в нерозгорнутому, несамостійному вигляді – як на момент обігу. Для власника товару акт обміну “товар - гроші” є продажем а для власника грошей – купівлею. У цьому акті гроші функціонують і як купівельний, і як платіжний засоби. Саме завдяки такій єдності гроші опосередковують рух товару і виступають як засіб обігу. Якщо вони не виконують функцію купівельного засобу, то залишається суто платіжна функція.

      Дві інтегральні функції – міри вартості та засоба обігу – для грошей є найбільш істотними. Без них  гроші не були б грошима. Інші функції, про які йтиметься мова далі, можуть виконуватись грошима, а можуть і не виконуватись.

      До  таких важливих функцій належать, насамперед, функції засобу збереження вартості, заощадження і нагромадження. В економіці, з різних причин, виникає  необхідність нагромадження вартості. В такому випадку гроші тимчасово заперечуються як купівельний і платіжний засоби, не виконують функції засобу обігу і випадають з обігу. Важливо, щоб випавши з обігу, гроші не втратили, а зберегли свою вартість (як засіб збереження). Суть заощадження полягає у вилученні грошей з обігу. Якщо суб’єкт заощаджує гроші, не пускаючи в обіг їх нові суми, які при цьому зберігатимуть свою вартість, не втрачаючи її, то вийде нагромадження грошей. Можна сказати, що функції зберігання вартості та заощадження інтегруються у функцію нагромадження. З огляду на органічну зв’язаність цих функцій, їх іноді не розрізняють.

      Виходячи  на міжнародну арену, гроші починають  виконувати функцію світових грошей. Початково її виконувало золото. Але поступово на його місце прийшли національні валюти розвинутих країн (долар США, англійський фунт стерлінгів та ін.). Частково таку функцію виконують колективні валюти (СДР – спеціальні права запозичення, ЄВРО – європейська валютна одиниця).

      Проте функцію світових грошей не можна  поставити в один ряд з уже  названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутностей, а сфери їх здійснення. В подібній класифікації необхідно говорити про функції національних, регіональних і світових грошей. До речі, ЄВРО в даному випадку – не світові гроші, а регіональні, європейські. Можна говорити також і про функції грошей як засобу кредитування, капіталу, про їх соціальні функції та ін. Проте, цих функцій гроші набирають, включаючись до зовнішніх по відношенню до них систем: визначеність таких функцій грошей походить із зовнішнього середовища, а не з їх внутрішньої сутності. Гроші, звичайно, можуть виконувати і виконують функцію капіталу. Але це функції саме капіталу, а не власні – грошей.

1. Міра вартості

а) засіб  вираження вартості;

б) засіб  представлення одиниці вартості;

2. Засіб обігу:

а) купівельний  засіб;

б) засіб  платежу;

3. Засіб нагромадження:

а) засіб  заощадження;

б) засіб  збереження вартості.

     У процесі розвитку товарно-грошового  обігу виникають різні представники грошей, які реалізують якусь конкретну функцію, під функцію або їх комбінації. З функції засобу платежу виникають вексель (боргова розписка приватної особи , що містить зобов’язання сплати зазначеної суми у певний строк), банкнота (вексель банку), чек (письмове розпорядження про видачу грошей) та ін.

6. Закони грошового обігу

     Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки. Вони виконують свої функції у результаті безперервного руху в сфері обігу. В обігу гроші функціонують реально, як наявна цінність і тому повинні виступати в певній формі, яка забезпечувала б їм необхідну довіру з боку суб'єктів ринку та необхідні зручності і вигоди останнім.

     Отже, форми грошей, що знаходяться в  обігу, дуже різноманітні. Але скільки  ж їх потрібно для обігу. Закон  грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має  бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей. Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система - це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в країні й законодавчо закріплена державою. Ця система включає в себе ряд взаємопов'язаних елементів:

     * назва національної грошової  одиниці;

     * вид грошових знаків і характер  їх забезпечення;

     * порядок грошової емісії, тобто  порядок друкування грошей і випуску їх в обіг;

     * встановлення національної валюти  і порядок обміну на іноземну;

     * наявність державних фінансових  інститутів, які здійснюють регулювання  грошового обігу в країні.

     Ще  в період існування золотих та срібних грошей була помічена певна особливість їх функціонування в обігу, яка одержала назву "закону Грешама". Кращі гроші вимиваються з обігу гіршими. Традиційно дію цього закону пов'язують саме з періодом перебування в обігу металевих грошей, коли на скарб перетворювалися в першу чергу повноцінні золоті монети, зіпсовані ж перебували в обігу поруч з менш цінними срібними та бронзовими. Не можна повністю заперечувати дію цього закону і сьогодні. Адже наш сучасник в першу чергу заощадить при можливості (вилучить з обігу) більш цінний на сьогодні долар.

     Поява паперових грошей поставила перед  дослідниками процесу обігу та функціонування грошей значно складніші питання. Паперові гроші неспроможні легко вилучатися з обігу, перетворюючись на скарб  як золоті. Папір не є скарбом, не має власної великої вартості, відповідно з часу появи паперових грошей людей цікавить питання: скільки паперових грошей необхідно для обслуговування товарного обігу, як ця кількість впливає на економіку. Ще у XVIII ст. дослідження цієї проблеми Д.Юмом призвели до формулювання так званого "рівняння обміну". Остаточно воно було обґрунтовано на початку ХХ ст. І.Фішером і тому іноді його називають "рівнянням Фішера":

M x V = P x Q,

     де: М - маса грошей, що знаходиться в обігу;

         V - середня швидкість (кількість) обороту грошової одиниці;

         Р - рівень ціни на ринку;

         Q - реальний обсяг товарної  маси на ринку.

     З цього рівняння можна визначити  кількість грошей, необхідних для  обігу:

     Реально зробити подібні розрахунки досить складно, але дане рівняння в цілому вірно відображує основні закономірності, що складаються в макроекономічних процесах. К.Маркс у "Капіталі" пропонує дещо інший підхід для з'ясування кількості грошей, що необхідні для обігу :

     де: Кг - кількість грошей, що необхідна для обігу;

         Сц - сума цін усіх товарів, що реалізовані в суспільстві протягом року;

         П - платежі по кредитах минулих років;

         К - сума цін товарів, що продана в кредит цього року;

         В - взаємопогашені платежі (бартер, безготівкові розрахунки тощо);

         О - швидкість обороту  грошової одиниці за рік. 

     Існує спрощена формула, що виражає дану залежність:

     Закони  грошового обігу  - спроба усвідомити шляхи подолання або уникнення надзвичайно складного економічного явища, що пов'язане саме з паперовими грошима - інфляції.

     Закон вартості і форма його прояву у  сфері обігу (закон грошового  обігу) характерні для всіх суспільних формацій, в яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошової о обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на число обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей.